Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДУХОВНІСТЬ РОДИННОГО СЕРЕДОВИЩА

  • 2.1. Цінності національної культури
  • 2.2. Народна педагогіка
  • 2.3. Народне мистецтво

Цінності національної культури

Термін "цінність" у філософсько-соціологічному трактуванні окреслює соціальний, культурний, людський зміст певних явищ дійсності.

Аксіологія як наука.

Аксіологія, теорія цінностей — філософське вчення про природу і структуру цінностей, взаємозв'язок цінностей, їх місце у реальності, зумовленість соціальними і культурними чинниками, значення для життєдіяльності людини.

Основне питання теорії цінностей.

Проблема цінностей особливо актуалізується за умов ідеологічної кризи суспільства. Так, ще у період кризи афінської демократії давньогрецький філософ Сократ (бл. 470— 399 рр. до н. е.) вперше висунув питання: Що є благо? У такий спосіб він сформулював основне питання загальної теорії цінностей.

Етика і філософія подають благо як те, що має певний позитивний смисл. По-різному трактують благо представники філософської й етичної думки античності, зокрема: благо — це насолода (епікурейці); благо — утримання від пристрастей (кініки); благо — чеснота у сенсі переваги вищої, розумної природи над нижчою (Аристотель і стоїки). Аристотель обґрунтував три види блага: тілесні (здоров'я, сила), зовнішні (честь, слава, багатство), душевні (гострота розуму, мораль, доброчинність).

Аксіологічні проблеми зумовили різні типи теорії цінностей. Такими є натуралістичний психологізм, трансценденталізм, персоналістичний онтологізм, культурно-історичний релятивізм, соціологізм.

Натуралістичний психологізм вбачає джерело цінностей у біологічно та психологічно інтерпретованих потребах людини (Дж. Дьюі, К. Льюіс та ін.).

Аксіологічний трансценденталізм (баденська школа нео-кантіанства — В. Віндельбанд, П. Рікер) розглядає цінність як ідеальне буття, буття норми, яке співвідноситься з "чистою", трансцендентальною, або "нормативною" свідомістю.

З позицій персоналістичного онтологізму (його найвідомішого представника М. Шелера) реальність ціннісного світу пов'язується з "позачасовою" аксіологічною божественною сутністю, не взірцевим відображенням якої постає людська особистість. Тип особистості визначає властива їй ієрархія цінностей, яка й утворює онтологічну основу особистості. Спроби відокремити аксіологію від релігійних передумов (Н. Гартман) зумовили проблему незалежного існування сфери цінностей.

Засади культурно-історичного релятивізму (В. Дильтей) визначає аксіологічний плюралізм (лат. pluralis — множинний), тобто установка на множинність рівноправних ціннісних систем. Для їх розпізнавання використовується історичний метод. Це призводить радше до ігнорування культурно-історичного контексту теорії цінностей, а відтак за "дійсну" довільно приймається будь-яка система цінностей. У послідовників В. Дильтея простежується інтуїтивістське тлумачення ціннісного смислу культур (О. Шпенглер, А. Тойнбі, П. Сорокін).

На основі ідей філософії життя і неокантіанства склалася "соціологія розуміння". Представником "філософії життя" й основоположником "психології розуміння" був В. Дильтей, термін "соціологія розуміння" ввів М. Вебер. Положення кантіанців про цінність як норму, способом буття котрої є значущість для суб'єкта, Вебер використав для інтерпретації соціальної дії і соціального знання. Так було започатковано теоретико-методологічний підхід. Згідно з ним, важливо розуміти суб'єктивний смисл дії, тобто смисл дії, власне діючого індивіда, що необхідно для пізнання суспільного життя.

Багатоманітні предмети людської діяльності, суспільні відносини і пов'язані з ними природні явища постають як "предметні цінності", об'єкти ціннісного відношення. Вони оцінюються з різних поглядів: добра і зла, справедливості та несправедливості, красивого й огидного тощо. Вочевидь, не втратили актуальності широкі дискусії з приводу тези "Краса врятує світ".

У суспільній свідомості та культурі критерії оцінки утверджуються як суб'єктивні цінності (заборони, настанови, цілі, узагальнені в нормативних уявленнях), певні орієнтири людської діяльності.

Сукупність усталених ціннісних орієнтацій виховує самосвідомість поколінь, сприяє наслідуванню певних типів поведінки і діяльності. Ціннісні орієнтації детермінують мотивацію діяльності, виражену потребами й інтересами особистості. Зміст ціннісних орієнтацій визначають філософські, світоглядні переконання, морально-етичні принципи, духовна культура.

Спробу системного аналізу проблеми цінностей здійснив М. Каган. Він трактував цінності як об'єктивне відношення, де суб'єкт — носій "соціальних і культурних якостей, які й визначають надіндивідуальний зміст його духовної діяльності". Згідно з усталеним в аксіології підходом, цінність вважається феноменом, який виникає "в об'єктно-суб'єктному відношенні"; власне цінність є "значення об'єкта для суб'єкта", а оцінка — "емоційно-інтелектуальний вияв цього значення суб'єктом" (Каган, 1997, с. 67—68). Розглянуто співвідношення цінності з суб'єктом у різних модифікаціях: конкретної людини (індивід, особистість), невеликої контактної групи (родина), великих соціокультурних груп (нація, покоління та ін.), людства як "сукупного суб'єкта", "родового суб'єкта". Як "сукупний суб'єкт" людство може виступати об'єктивним критерієм цінності. Проте вплив цінностей суб'єкта людства вважається проблемою майбутнього, коли людство усвідомить себе як єдиного суб'єкта, а "загальнолюдські цінності" перестануть бути лише гарним висловом чи побажанням (Каган, с. 94—96, 183—185) .

Проблеми цінностей національної культури, сутність української національної ідеї, етнічної культури, національного виховання узагальнюють енциклопедичні видання і довідники (Абетка етнополітолога, 1995, 1996; Етнокультурний розвиток України: терміни, визначення, персонали, 1993).

У наукових джерелах розглянуто загальні методологічні засади дослідження української культури, формоутворення української культури (історію думки, право, мораль, мистецтво, екологічні реали), проблеми самоутвердження України у світовій культурі (Феномен української культури. .. , 1996); світоглядно-філософські аспекти національної культури і культури нації (Попович, 1996); філософсько-методологічний контекст буття етносу (Степико, 1998). Проблема етнічного пов'язується з вивченням того морального потенціалу "нашої культурної традиції, що несе в собі елементи універсалізації, раціоналізації та модернізації" (Єрмоленко, 1996).

Увагу дослідників привертають духовні параметри людського життя, суперечності, пов'язані з етико-національними чинниками, наукові концепції етносу, нації, національної культури, міжнаціональних взаємин, у тому числі соціокультурна рефлексія над смислом людського життя, інтерпретація етносу і нації у світоглядно-ідеологічних системах XIX—XX ст., етнонаціональні орієнтації народу України (Б. Попов), культурологічний контекст етногенезу (М. Степико), етнонаціональні традиції й інновації (В. Ігнатов) (Життя етносу; соціокультурні нариси, 1997).

Простежуються пошуки сучасного соціофілософського мислення. Проблема сутності етносу та нації концептуально обґрунтована як фундаментальна у соціальній філософії; життєве функціонування етносів простежено через головні буттєві виміри: геокультурний, господарський, державний, військовий, цивілізаційний, соціально-політичний, духовно-культурний, діаспорно-регіональний; розглянуто ментально-архетипний зміст етнічного (Нельга, 1998), співвідношення цивілізації й етносу (Піддубний, 1998) та ін. (Феномен нації: основи життєдіяльності, 1998).

Досліджуються етнонаціональні проблеми (Нація серед націй: смисл і значення, 1999; Етносоціальні трансформації в Україні, 2003); міжетнічні взаємини і проблеми окремих етнічних груп (меншин) (Шкляр, 2002); походження, етапи розвитку українського народу (Етнографія України, 2005).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші