Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Виробничо-технологічний потенціал країни. Оцінка ефективності його використання

Виробничо-технологічний потенціал є сукупністю засобів виробництва та способів їх залучення до процесу виробництва для перетворення предметів праці на продукцію (товари і послуги) для кінцевого споживання, необхідну для задоволення потреб суспільства. Він характеризується передусім вартістю основних виробничих фондів, виробничими потужностями, парком машин та устаткування, технологіями виробництва, підприємницькою здатністю.

За функціональними ознаками виробничо-технологічний потенціал національної економіки включає такі основні елементи: структуру виробництва, застосовувані технології, ресурси виробництва та інституціональні умови (рис. 4.2). Виробничо-технологічний потенціал є динамічною категорією, яка змінюється залежно, з одного боку, від потреб суспільства, а з іншого - від рівня ресурсного, технологічного та інституційного забезпечення його розвитку.

Основні складові виробничо-технологічного потенціалу

Рис. 4.2. Основні складові виробничо-технологічного потенціалу

Виробничо-технологічний потенціал визначається кількісною оцінкою здатності виробляти продукцію певних асортименту і номенклатури, обсягів, структури і якості та отримувати від такої діяльності певні результати - прибуток. Суспільною результативністю його функціонування є рівень задоволення потреб споживачів у товарах і послугах. Для реалізації цього завдання виробничо-технологічний потенціал має постійно само-

відтворюватися, бути здатним сприймати досягнення науки, використовувати нові технологічні ідеї, технічно переозброюватися та модернізуватися відповідно до вимог і потреб суспільства, що зростають. Зважаючи на це, слід виокремити такі характерні ознаки виробничо-технологічного потенціалу: складність; взаємозв'язок, взаємодія і взаємозамінність його елементів; здатність до сприйняття досягнень НТП; гнучкість і потужність"

Залежно від масштабів господарської системи вирізняють виробничо-технологічний потенціал національної економіки, галузі, регіону, підприємства1. Відмінностями різних рівнів потенціалу є обсяги виробництва, рівень відособлення ресурсів, особливості діяльності, характер впливу на суспільне відтворення. Разом з тим вони функціонують не ізольовано один від одного, а в тісній взаємодії, взаємозв'язку та взаємообміну основних своїх складових.

Для визначення виробничого-технологічного потенціалу в різних концепціях2 використовують різні методи, основними з яких є: ресурсний (або грошової оцінки наявних факторів виробництва), структурний (функціональний), ресурсно-регресійний та цільовий (проблемно орієнтований).

Найбільш уніфікованим вимірником виробничо-технологічного потенціалу є вартісна оцінка його ресурсних елементів. Зі-ставність показників потенціалу в грошовій оцінці у часі та просторі дає можливість виявити динаміку і структуру виробництва та застосовуваних технологій, його територіальне розміщення, рівень диференціації за кількісними параметрами, а також за ефективністю використання основних елементів. Отже, ресурсний метод пов'язаний з оцінкою вартості ресурсів виробництва (основних фондів, виробничого персоналу, матеріалів і сировини, інформації, технологій тощо), і його величину розраховують як суму вартісних оцінок за окремими складовими.

За структурним методом, орієнтованим на встановлення раціональної структури виробничо-технологічного потенціалу, його величина визначається відповідно до нормативних співвідношень, які задаються найбільш досконалими технологіями та організацією виробництва. Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застаріле обладнання українських підприємств заморожують відсталі технології, які є енергоємними і матеріало-та трудомісткими, а це, у свою чергу, не дає змоги виготовляти конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація структури потенціалу здійснюється з урахуванням різних рівнів деталізації його структурних елементів, використовуваних ресурсів або факторів виробництва. Зі структурним підходом пов'язана ще одна характеристика потенціалу - потужність, що є кількісною оцінкою його виробничої можливості. Створення раціональної структури виробничого потенціалу сприяє економії всіх видів ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та уречевленої праці), оскільки завдяки досягненню узгодження між елементами потенціалу можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість потреб, виробивши більше продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничо-технологічного потенціалу та окремих його складових.

Ресурсно-регресійний метод дає можливість описати залежність результатів виробництва від зміни окремих чинників та умов і оцінювати структурні зміни потенціалу, визначати нормативи віддачі ресурсів та внесок окремих ресурсів у формування потенціалу.

Цільовий (проблемно орієнтований) метод спрямований на визначення можливостей (відповідності) наявного потенціалу досягати поставлених цілей виробництва. Величина виробничо-технологічного потенціалу визначається як рівень відповідності окремих складових потенціалу бажаному стану, складу, структурі та механізмам функціонування потенціалу з метою виготовлення конкурентоспроможної продукції.

Особливої актуальності в умовах розвитку ринкових засад в Україні набуває ефективність використання виробничо-технологічного потенціалу. В масштабах національної економіки (на ма-кро- і мезорівнях) в основу її визначення закладаються такі критерії: можливість і ступінь задоволення потреб, що зростають, у товарах і послугах; рівень гарантування економічної та соціальної безпеки країни; рівень конкурентоспроможності національного виробництва та його експортна здатність; рівень впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та його сприйнятливість до новацій; інтенсивність та напрями розширеного відтворення; місткість внутрішнього ринку країни, рівень його збалансованості та забезпечення рівноваги.

Індикаторами ефективності використання виробничо-технологічного потенціалу на рівні підприємств (мікрорівні) є: фондовіддача, фондомісткість; фондооснащеність, матеріаломісткість, енергоємність, конкурентоспроможність продукції і виробництва, продуктивність праці. Технічне переоснащення та реконструкція підприємств е основними напрямами нарощування їхнього виробничого потенціалу, його інтенсивного розвитку.

Загалом, роль і значення виробничо-ресурсного потенціалу виявляються в тому, що він прямо пов'язаний з темпами, масштабами і якістю економічного зростання; є матеріальною базою прискорення науково-технічного прогресу, акумулює велику частину інвестиційних ресурсів та визначає рівень наукомісткості виробництва; є передумовою створення матеріальних благ та поточною можливістю задовольняти потреби суспільства, що зростають, у товарах і послугах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші