Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Східний тип модернізації економіки — Японія

Загальна характеристика економіки

Ще у XVIII ст. Японія була аграрною країною, 80 % населення якої становили селяни та самураї. Самурайство було основою для формування державного та військового апаратів, а також інтелігенції. З'являлися ремісники й купці.

Селяни отримували від феодалів землю на правах "вічної" оренди. Головною їх повинністю вважали натуральний оброк. Крім того, їх залучали до ремонтування доріг, мостів, каналів. У країні діяли закони, що строго регламентували побут і поведінку японського селянина. Наприклад, згідно із такими документа ми селянин не мав права змінити місце проживання, а також рід заняття, хоча кріпосного права як такого тут не було. Могутність сегунів залишалася непохитною, цьому сприяли не тільки відповідні реформи, а й відродження конфуціанства із певними цінностями — міцність сім'ї, патерналізм, повага до старших, культ етичної норми тощо.

Міське населення вважали нижчим станом, незважаючи на те, що його майнове становище було значно ліпшим. Із розвитком ремесел і торгівлі відбувалося об'єднання ремісників та купців у спілки на зразок цехів та гільдій. Допускалося підвищення рангу багатих купців до самураїв.

Однак у XVIII ст. почалася криза феодальної економіки. її головна причина полягала в розвитку товарно-грошових відносин, що проникали в господарства як феодалів, так і селян. У цих умовах збільшувалася роль міст і міських жителів.

Розвиток міст і їх роль

В японському селі формувався суспільний клас так званих нових поміщиків із купців, лихварів, заможних селян і навіть самураїв. У село проникав торговий капітал. У такий спосіб поступово відбувалося становлення капіталістичного укладу. Місто, кількість жителів якого зросла, ставало центром соціального й економічного життя країни, розвитку культури.

Уже на початку XVIII ст. у місті Едо (назва до 1869 р. Токіо) мешкало понад 500 тис. осіб. На його ринках поряд із традиційними товарами продавали щораз більше друкованих видань, виробів прикладного мистецтва, асортимент яких збільшувався у міру зростання життєвого рівня населення.

Із розвитком міст поширювалося будівництво. У XVIII ст. у містах споруджували двоповерхові магазини, що належали багатим купцям. З метою запобігання пожежам будівлі обмазували глиною і покривали черепицею. Виникали швейні майстерні, котрі задовольняли потреби в костюмах для широкого вжитку з урахуванням характеру діяльності клерків та інших представників "сидячих” професій.

Разом із становленням економіки міст формувалася ідеологія міського жителя — шлях городянина, що протиставляли шляху самурая. її основа — переконання про потребу відстоювати життєвий ідеал городянина, який займався своєю справою та турбувався про отримання доходу. Прибуток, нагромадження багатств, матеріальний інтерес, власна справа — такі цінності все більше проникали у свідомість японського суспільства XVIII ст.

"Відкриття" Японії

Інтенсивний розвиток світової економіки змусив уряд у другій половині 40-х років XIX ст. відмовитися від політики ізоляції країни. Однак відносини з іншими країнами недостатньо сприяли формуванню економіки, оскільки уряд і клани обмежилися лише освоєнням військової техніки, потрібної для зміцнення військової могутності. Наприклад, у 1848 р. клан Набесіма почав виливати гармати. Його наміри продовжив клан Сацума, побудувавши металургійний завод. Раніше від інших сприйняв досягнення європейської цивілізації керівник клану Сімадзу Наріакіра — визначний політичний діяч, військова та фінансова сила якого мала великий вплив на державну політику наприкінці періоду Едо. Цей клан за допомогою Англії запровадив спорудження механізованих прядильних фабрик (1853). Уряд, спираючись на допомогу Франції, звів першу в країні (м. Йокосука) судноверф для будівництва військових кораблів (1854).

Протягом першої половини XIX ст. створили 181 нову мануфактуру, що свідчило про занепад японського феодалізму. Значна частина мануфактур, здебільшого тих, що виробляли зброю, належала великим феодалам і державі. На державних мануфактурах застосовували працю селян-утікачів. Деякі феодали споруджували великі промислові підприємства європейського зразка. Проте такі поодинокі приклади не можна розглядати як початок промислового перевороту.

"Відкриття" Японії мало суперечливий вплив на її економічний розвиток. У 1854 р. Японія під тиском військової ескадри уклала нерівноправний договір із США про відкриття портів Сімода і Хакодате для американських кораблів. У 1858-му США примусили японський уряд підписати нову угоду, яка мала дискримінаційний характер. За цим документом передбачили: відкриття для торгівлі між двома країнами низки інших портів, обмеження вивізних мит до 5 %, коли мита на ввезені в США товари встановлювали в обсязі від 5 до 35 %, дотримання принципу найбільшого сприяння, встановлення екстериторіальності американців у громадянських та кримінальних справах. Потім укладали договори з іншими державами (Англією, Францією, Нідерландами), що привело до входження Японії у світовий ринок.

У промисловців з'явилися можливості придбати іноземні машини й устаткування. З 1860 р. обсяг зовнішньої торгівлі швидко збільшувався. В експорті перше місце посідало вивезення шовку (від 50 до 60 % вартості всього експорту), потім чай, мед, риба та інші морські продукти. Зростав експорт японської бавовни, цьому сприяло зменшення її експорту із США в період Громадянської війни.

В імпорті переважали тканини (пряжа), завозили зброю, судна, промислове обладнання.

Виробники сільськогосподарської продукції отримали ринок збуту в нових умовах розвитку Японії. На світовому ринку високий рівень попиту на дешеву сільськогосподарську продукцію сприяв зростанню товарності аграрного сектору, прискоренню процесу розшарування села, значному зміцненню економічних позицій поміщиків, багатих селян, торговців-лихварів. їх діяльність негативно впливала на монопольне становище попередніх торгових гільдій, створюючи таким чином вільніші умови для розвитку торгівлі.

У цей період у промисловості здійснювали інтенсивне будівництво підприємств, які оснащували європейською технікою. За 1854—1867 рр. лише в легкій промисловості їх спорудили 111. У країні створювали умови для розвитку великої промисловості. У 1868-му в країні нараховували 53 підприємства, котрі випускали продукцію машинобудування, інструменти, металовироби, зброю. Організовували приватнокапіталістичні мануфактури (переважно шовкомотальні та виноробні). Після зняття заборони на зведення великих суден (1853) у деяких князівствах спорудили корабельні, на яких до 1867 р. збудували 50 кораблів. У 1856-му на воду спустили перший пароплав.

Усе це свідчило про початок промислового перевороту в Японії. Проте в умовах феодального режиму становлення фабричної системи відбувалося повільно. Наповнення внутрішнього ринку іноземними промисловими товарами призвело до розорення домашньої промисловості та міських ремесел. Розорені невеликі товаровиробники поповнювали ринок робочої сили для мануфактурного і фабричного виробництва, що розвивалось. Отже, зовнішні чинники пришвидшували процес формування капіталістичного господарства.

Водночас насильницьке втягнення країни у світову торгівлю дезорганізувало економіку. На внутрішньому ринку зросли ціни на сільськогосподарську продукцію у результаті масового експорту. У зв'язку з високими цінами на сировину провідні галузі промисловості (бавовняна і шовкоткацька) перебували в тяжкому становищі. На споживчому ринку унаслідок підняття цін на продовольство спостерігалася вкрай складна ситуація, що стала критичною.

Масове вивезення золота з країни руйнувало фінансову систему держави і сприяло збільшенню цін на внутрішньому ринкові. В Японії курс срібла щодо золота був утричі вищий, ніж на світовому ринку. Тому для іноземних компаній і приватних осіб щоразу прибутковішими ставали операції з обміну срібла на золото з вивезенням останнього. Нееквівалентний обмін і спекуляція золотом перешкоджали нагромадженню капіталу в країні. Нееквівалентний характер мала також зовнішня торгівля, що зумовлювало пасивний баланс: сільськогосподарську продукцію вивозили за цінами, нижчими ніж світові, а імпортні промислові товари у зв'язку з високим митом реалізовували за вищими цінами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші