Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Основи екології
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Заходи з охорони і відтворення біологічних ресурсів

Охорона біологічних ресурсів здійснюється різними шляхами. Найбільш відомою є так звана пасивна охорона, тобто збереження видів тварин і рослин, які підлягають прямому й опосередкованому винищенню. До основних заходів пасивної охорони належать:

  • - дотримання правил експлуатації ресурсів біосфери (рибальства, мисливства, збору грибів та ягід тощо);
  • - регулювання об'ємів заготівель, які не повинні перевищувати щорічного приросту популяцій;
  • - охорона умов проживання видів (наприклад, для риб - якості води, для промислових тварин - якості мисливських угідь, для лісів - якості атмосфери, рівня ґрунтових вод тощо).

Коли пасивної охорони стає недостатньо, проводять комплекс відтворювальних заходів. Важливе значення має охорона умов життя видів від корінних змін та знищення, а також охорона спадковості всього живого на Землі від впливу забруднювальних мутагенних факторів, серед яких особливо небезпечними є радіоактивні речовини, здатні акумулюватися в живих істотах. Взагалі немає сенсу відокремлювати охорону тварин від прямого та опосередкованого впливу людини і таку саму охорону рослин, тому що рослинний і тваринний світ становлять єдине ціле екосистеми - біоту. Тому охоронні та відтворювальні заходи стосуються всіх біологічних ресурсів без винятку.

Отже, охорона біологічних ресурсів має охоплювати певні групи заходів. Наприклад, актуальною є охорона тварин від прямого необмеженого знищення, у тому числі обмеження об'ємів і засобів добування промислових видів. З метою раціонального ведення промислу тварин визначається допустима норма вилучення з популяції певного виду, встановлюється оптимальна структура популяцій, за якої життєздатність певних видів зберігається на високому рівні та забезпечується отримання максимальної кількості продукції.

Охорона тварин і рослин від різних опосередкованих впливів включає заходи зі збереження місць проживання видів та боротьбу із шкідливими видами. Погіршення умов існування рослинних і тваринних організмів пов'язане із значним антропогенним навантаженням на природні екосистеми - знищенням лісів, розорюванням степів, меліорацією, забрудненням. Порушення місць мешкання тварин і рослин відбувається також в результаті стихійних лих. У таких випадках тварин відловлюють і випускають у безпечніші місця. Боротися із шкідливими видами слід дуже обережно, оскільки в природі не існує абсолютно шкідливих чи абсолютно корисних тварин і рослин; кожен вид взаємопов'язаний з іншими через ланцюги живлення, які можуть бути порушені при знищенні будь-якого "шкідливого" виду. Тому ці проблеми не можна вирішувати однозначно на користь знищення шкідливих видів, наприклад, хижаків; необхідно розумно регулювати їх чисельність.

Останніми десятиліттями у всьому світі розпочалися роботи з перетворення флори і фауни - акліматизація, одомашнювання. Акліматизація - це заселення певних регіонів новими видами. Якщо території (або акваторії) заселяються видами, які мешкали тут раніше, процес називається реакліматизацією (інтродукцією). Крім цього, фауна диких тварин є невичерпним джерелом для одомашнювання, наприклад, хутрових звірів, лосів, сайгаків та ін.

Охорона біологічного різноманіття починається зі збереження генофонду всіх живих істот планети. При цьому ключову роль відіграє збереження рослинного покриву, який здійснює первинний синтез органічних речовин та є їжею для тварин. Отже, без збереження рослинності неможливо зберегти й тварин. І тому виникла ідея створення Червоної книги, яка належить видатному англійському зоологу, професору Пітеру Скотту. Історія створення Червоної книги розпочинається з того, що вчені і прогресивні суспільні діячі вже наприкінці XIX - на початку XX ст. усвідомили, яку велику загрозу живій природі несе діяльність людства, що усе швидше зростає. З ініціативи вчених світу у 1948 р. на Міжнародній конференції у місті Фонтенбло (Франція) створюється Міжнародна спілка охорони природи, яка згодом отримала назву "Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів" (МСОП).

МСОП як консультативний орган ООН з питань охорони природи у 1949 р. створив постійну Комісію служби виживання для формування анотованих списків рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. Саме ця Комісія увійшла у загальний вжиток як Комісія з рідкісних та зникаючих видів; вона почала всесвітній перепис зникаючих видів світової флори і фауни. Шляхом анкетного обстеження з різних країн світу було одержано інформацію про біологію видів і окремих популяцій, їх екологічний статус, про позитивні й негативні фактори, що впливають на стан зникаючих видів тварин і рослин. Ці відомості й факти лягли в основу одного з найважливіших міжнародних документів сучасності, що був названий Червоною книгою, оскільки червоний колір є символом небезпеки, тривоги, попередження.

Формування першого видання Червоної книги тривало 14 років, яке у 1963 р. вийшло у світ у двох томах. Перший том містив відомості про 211 видів і підвидів ссавців, а другий - про 312 видів і підвидів птахів. Кожному видові відводилася окрема сторінка, на якій у стислій формі подавалися відомості про минуле, сучасний стан, поширення та чисельність у природі; вказувалися причини, що зумовили гальмування їх розмноження та загрожують зникненням. Окрім того, пропонувалися заходи щодо охорони цих тварин у природі та неволі.

Друге видання Червоної книги було здійснене в 1966-1971 рр. і складалося з трьох томів. На сторінках цього видання, окрім інформації про ссавців і птахів, містилася інформація про плазунів та земноводних. При підготовці другого видання Червоної книги була вироблена нова класифікація рідкісних тварин, які до неї заносяться. Класифікація включала п'ять категорій:

  • o Зникаючі - види, чисельність яких швидко скорочується, збереження яких уже не можливе без здійснення спеціальних заходів.
  • o Види, чисельність яких скорочується, - ці види ще зустрічаються в кількості, достатній для виживання, але чисельність їх швидко зменшується.
  • o Рідкісні - цим видам ще не загрожує зникнення, але вони перебувають у такій невеликій кількості і на таких обмежених територіях, що можуть швидко зникнути.
  • o Невизначені види - маловідомі види; можливо, їм загрожує зникнення, але вони недостатньо вивчені і достовірної інформації про них немає,
  • o Відновлені види - види, чисельність яких почала зростати завдяки реалізації спеціальних заходів, що усунули небезпеку їх зникнення.

Отже, Червона книга МСОП - це списки рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів у світі. У Червоній книзі містяться дані про кожен з таких видів (підвидів) - назва, особливості біології, поширення, місця перебування, чисельність у природі та її зміни, причини зникнення, заходи з охорони та інша інформація. Червона книга МСОП складається зі сторінок червоного, жовтого, білого та сірого кольорів, куди заносять види залежно від небезпеки, що їм загрожує. Червоні сторінки були відведені для тих організмів, чисельність яких скоротилася і які перебувають під загрозою зникнення. На жовті сторінки потрапили живі організми, чисельність яких скоротилася внаслідок використання людиною місць їх існування. Білі сторінки були відведені для рідкісних тварин, які зустрічаються в природі у невеликій кількості. Тобто Червона книга - це не закон, а зібрання фактів. Червона книга інформує, закликає, попереджує, радить, застерігає.

У 1973 р. МСОП опублікувала детальний уточнений "чорний список" (незворотних утрат), у якому було констатовано, що, починаючи тільки з 1600 р., зникло 63 види ссавців і 55 їх підвидів. Це тур, від якого людина отримала свійську корову, Стеллерова корова (морський ссавець довжиною до 8-10 м, висотою 3,5 м, вагою до 4 т, який жив у морських водах біля островів Беринга, острова Мідного Командорського архіпелагу, відкритий лише у 1741 р. Г.В. Стеллером, а вже до 1768 р., тобто лише за 27 р., знищений у результаті хижацького промислу). Зник дикий кінь - тарпан. Останній мандруючий голуб був убитий у 1899 р. Птахів з 1600 р. знищено до 94 видів - безкрила гагарка, каролінський папуга, лабрадорська гага, дронт та ін. З 1600 р. зникло понад 230 видів інших хребетних тварин: риб, земноводних, гадів. Трагізм полягає у тому, що відродити втрачені види, хай навіть це буде найнижча, найпростіша істота, людина не зможе ні сьогодні, ні у майбутньому.

Нині встановлено, що швидкість вимирання тварин зростала майже пропорційно збільшенню кількості людей і досягла максимальних значень за останні 100 років. Усього за історію людства вимерло понад 150 видів та підвидів птахів, а також 110 видів ссавців.

Загалом вимирання видів є таким самим природним процесом, як і їх утворення. Проблема полягає у співвідношенні цих двох процесів. Видоутворення - це повільний процес, який триває десятки тисяч, а іноді й мільйони років. Тоді, коли темпи видоутворення відповідали темпам вимирання видів або перевищували їх, то видова різноманітність перебувала на постійному рівні або навіть зростала. Учені вважають, що саме цей процес переважав протягом минулих геологічних епох. Сьогодні описано близько 1,7 млн сучасних видів, з яких порівняно добре вивчено лише 3 %. Відносно вивченими вважаються 400-700 тис. видів, більш як половина залишаються майже невивченими, оскільки представлені тільки одиничними гербарними екземплярами, тушками, черепами, іншими рештками чи навіть одиничними описами. За оцінками спеціалістів, ще від 15 до 80 млн видів, які існують нині на планеті, людству поки що взагалі не відомі.

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, а, навпаки, інтенсифікував вимирання видів, що відбувається внаслідок руйнування місць проживання видів, надмірної експлуатації окремих видів (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо), екстенсивного нарощування масштабів сільськогосподарської діяльності (передусім, вирубування лісів і розорювання під сільськогосподарські угіддя цілинних земель), глобального техногенного забруднення біосфери. Отже, за сучасними оцінками, сьогодні темпи вимирання видів внаслідок антропогенної діяльності перевищують темпи природного вимирання у сотні і навіть тисячі разів, і навіть якщо ці темпи залишаться на нинішньому рівні (а поки що вони наростають), через 50-100 років планета втратить від 25 до 50 % сучасної видової різноманітності! Мільйони (а, можливо, й десятки мільйонів) видів рослин і тварин можуть зникнути швидше, ніж людство дізнається про їхнє існування.

Зважаючи на все це, флорою і фауною всього світу опікується, крім Міжнародної Червоної книги, світовий Червоний список тварин і рослин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі. Червоний список видається Міжнародним союзом охорони природи з 1963 р. і є найбільш всеосяжним збірником відомостей про охоронний статус рослин і тварин в усьому світі. Його побудовано на суворих критеріях оцінки статусу видів та ризику їхнього зникнення. Ці критерії є універсальними і можуть бути застосовані для будь-якого виду в будь-якому регіоні світу. Метою Червоного списку є визначення та оприлюднення ступеня загрози для існування тих чи інших видів живого, а також надання відомостей, необхідних для збереження біологічних видів, всім, кого це може стосуватися.

Загалом Червоний список МСОП вважається найбільш авторитетним джерелом оцінки статусу світового біорізноманіття. Останнє його оновлення відбулося 4 травня 2006 р. Це видання розглядає 40 168 видів взагалі, а також окремо 2160 підвидів, рас, форм, популяцій тощо. З числа видів, розглянутих повністю, 16 118 визначені як такі, що перебувають під загрозою. Серед них 7725 тварин, 8390 рослин і 3 види - гриби та лишайники. Види у Червоному списку МСОП поділені на дев'ять категорій за такими ознаками, як швидкість скорочення чисельності, розміри популяції, величина ареалу і ступінь його розчленованості. Наприклад, є такі категорії видів: зниклий; зниклий в природі; перебуває під критичною загрозою; перебуває під загрозою; вразливий; близький до загрозливого стану; перебуває під невеликою загрозою; відомості недостатні; недосліджений.

Необхідність охорони світових біологічних ресурсів відображена у багатьох документах міжнародного співробітництва: Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення як середовища існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція, 1971); Конвенції про міжнародну торгівлю рідкісними видами дикої фауни та флори, які перебувають під загрозою зникнення (1973); Всесвітній стратегії охорони природи (1978); Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, 1979); Європейському Червоному списку тварин, що перебувають під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991); у Червоних книгах окремих країн.

1992 р. у Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулася Конференція ООН з питань довкілля і розвитку, де брали участь лідери 179 держав світу, до яких приєдналися представники громадських, урядових, наукових, ділових та інших організацій - усього понад 400 тис. відвідувачів. Конференція ухвалила п'ять основних документів: Декларацію про довкілля і розвиток, Порядок денний на XXI століття, Заяву про принципи управління, захисту і постійного розвитку всіх видів лісів, Рамкову конвенцію про зміну клімату та Конвенцію про біорізноманіття. Ця конференція вперше оголосила збереження біорізноманіття пріоритетним напрямом діяльності людства.

Біорізноманіття - сукупність усіх живих організмів, їх мінливості та біологічних процесів. Рівні організації біорізноманіття охоплюють гени, популяції, види, ареали мешкання, екосистеми та природні процеси, що їх підтримують. Біологічні ресурси є окремими елементами біорізноманіття, як гени або види. Збереження біорізноманіття сприяє стійкому економічному розвитку, допомагає вирішенню соціальних проблем та охороні послуг, які надає навколишнє середовище.

Збереження біорізноманіття - складна, комплексна проблема, яка пов'язана із системою юридичних, наукових, організаційних, фінансових, етичних, виховних заходів. Серед завдань щодо збереження біорізноманіття є такі, що входять до глобальної концепції стратегії і тактики виживання людства, наприклад, збалансоване використання земельних ресурсів, боротьба із зменшенням площі лісів, невиснажливе використання природних екосистем, раціональне ведення сільського господарства, зниження рівня техногенних забруднень води, ґрунту й повітря, раціональне використання ресурсів моря та ін.

Проте є й система специфічних заходів захисту. Це передусім заповідна справа і так звана біоконсервація. Заповідна справа - це теорія і практика організації та збереження заповідних територій різних рангів. На заповідних територіях охороняються як окремі носії біорізноманіття - популяції, види, екосистеми, так і середовище проживання в цілому. Ранг заповідної території визначається науковою значущістю об'єктів, що охороняються, та її площею.

Проте навіть розвинена мережа заповідних територій не зможе забезпечити збереження всього біорізноманіття. Біоконсервація належить до новітніх напрямів біоекології. Це система заходів, спрямованих на збереження генетичної і видової різноманітності шляхом збереження популяційних і видових генотипів окремих особин поза природними місцями проживання - у зоопарках, ботанічних садах, у колекціях культур тощо. Біоконсервація сьогодні розглядається як останній спосіб захисту генетичного й видового біорізноманіття. Сьогодні людство "законсервувало" для нащадків близько 10 % відомої науці сучасної біоти. Однак біоконсервація поки що не може стати гарантом збереження біорізноманіття.

Законсервувати будь-який вид дуже складно з погляду науки і техніки. Але значно складнішою справою є розконсервація виду і повернення його у природу. Вид, випущений "з пробірки" у природу, як правило, поводиться непередбачувано, адже потрапляє до системи з іншими зв'язками. Найчастіше він не встигає пристосуватися до свого оточення і стає легкою здобиччю для хижаків, субстратом для хвороб або їжею для паразитів. Якщо ж він виявляється здатним протистояти цьому тискові, то, зазвичай, сам стає агресором: витісняє види аборигенної флори чи фауни, стрімко розселяється, створює різні біологічні перешкоди. Такі наслідки називають "екологічними вибухами".

По всьому світу створені і продовжують створюватися спеціальні природоохоронні території та об'єкти. При цьому керуються, як правило, зважаючи на такі основні критерії:

  • o Характер та основна мета режиму використання території. Цей критерій визначає декілька варіантів - це може бути абсолютне вилучення певної території з господарського використання, обмеження експлуатації окремих природних ресурсів в інтересах науки або туризму, відновлення деяких природних ресурсів, охорона конкретних об'єктів, які мають освітнє або меморіальне значення тощо.
  • o Ступінь складності об'єкта, що охороняється. Тут також є кілька варіантів - від окремого компонента природної екосистеми до екосистеми в цілому; від конкретного виду природних ресурсів - до їх комплексу.
  • o Тривалість уведення обмежувального режиму. Режим заповідання (повний або частковий) може бути застосований на необмежений термін або тимчасово.

Природоохоронні території та об'єкти різняться за ступенем суворості заповідного режиму. Найбільш суворим заповідним режимом характеризуються природні заповідники (резервати) - території, повністю вилучені з будь-якого господарського використання та призначені для збереження інформації про незайману природу, наукових цілей, спостереження за загальним станом природного середовища планети (глобальний та інші види моніторингу) і підтримки екологічної рівноваги у дуже вразливих місцях, котрі мають важливе значення для збереження природи великих регіонів. У заповідниках повністю заборонені всі види господарського використання природних ресурсів, чисельність тварин не регулюється, біотехнічні заходи не проводяться, туризм обмежений або повністю заборонений. Заповідники також є формою збереження генофонду нашої планети.

В основу організації природних заповідників покладають такі принципи:

  • - території мають бути найменшою мірою змінені господарською діяльністю;
  • - природні екосистеми мають включати рідкісні види флори і фауни;
  • - території заповідників, як правило, мають бути еталонами природних зон або дрібніших таксономічних одиниць;
  • - розміри територій повинні бути достатніми для саморегуляції природних процесів;
  • - насамперед заповідниками стають еталони тих ландшафтів, яким загрожує зникнення.

Від природних резерватів відрізняються національні парки - у них природоохоронні функції поєднуються з туризмом, рекреацією. Національний парк є природоохоронною територією категорії П згідно з визначенням МСОП. Однією з цілей створення національних парків є відпочинок, тому дозволяється відвідування та перебування туристів на їхній території за певних умов.

Найбільшим у світі є Північно-східний гренландський національний парк, заснований у 1974 р.

Основною метою створення національних парків є організація відпочинку там, де природні ландшафти добре збережені. Але рекреаційні функції жодним чином не повинні переважати над природоохоронними. Зважаючи на це, основними завданнями створення національних парків можна вважати:

  • - збереження репрезентативних екосистем планети;
  • - підтримку біорізноманіття на різних рівнях;
  • - збереження генетичних ресурсів тварин і рослин;
  • - проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу;
  • - організацію туризму і відпочинку населення. Найстарішим у світі є Єллоустонський національний парк,

створений 1872 р. в США, з площею у 900 тис. га та дуже різноманітним тваринним світом. Після створення національних парків у Єллоустоні та Йосеміті у США ідея була підхоплена й іншими країнами. Так, у 1879 р. був заснований Королівський національний парк в Австралії. Першим канадським національним парком став Національний парк Банфф (потім відомий як Національний парк Скелястих Гір), створений у 1885 р. Нова Зеландія створила свій перший національний парк у 1887 р. У Європі першими національними парками стали дев'ять парків, відкритих у Швеції у 1909 р. Зараз Європа має 359 заповідників і національних парків. Після Другої світової війни національні парки були засновані по всьому світу. Сьогодні на планеті існує понад 2 тис. національних парків різних типів.

За ступенем рекреаційного (туристського) навантаження національні парки (НП) поділяють на такі типи:

  • o НП відкритого типу, доступні для відвідування на всій або майже на всій своїй території (таких небагато).
  • o НП курортного типу, розташовані в районах кліматичних і бальнеологічних курортів. У них охороняються ландшафти та їх кліматотворні компоненти. Доступ відвідувачів на територію відкритий або частково обмежений.
  • o НП напівзакритого типу, які переважають у більшості країн. Більша частина їхньої території закрита для відвідування і перебуває під охороною. Відкрита частина спеціально орієнтована на туристів.
  • o НП закритого типу, які своїм основним завданням вбачають охорону природи в інтересах науки. У них дозволяються окремі екскурсії на спеціально відведеній для такої мети території за певними маршрутами.

З початку 70-х років XX ст. в усьому світі з ініціативи ЮНЕСКО виконується міжнародна програма "Людина і біосфера" (МАВ - "Man and Biosphere"), яка стала одним з найбільш вагомих природоохоронних напрямків діяльності ЮНЕСКО. Цю довгострокову наукову програму було схвалено на XVI сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у 1970 р. Виконання програми контролює Міжнародна координаційна рада МАВ. Програмою передбачається здійснення комплексних багаторічних досліджень впливу людства на біосферу та зворотної дії змінених біосферних процесів на здоров'я людини. На сьогодні понад 100 країн розпочали виконання програми МАБ, створивши національні комітети, які організовують відповідні дослідження. До програми МАБ введено плани створення біосферних заповідників, які можуть бути базою для збереження біорізноманіття планети та підготовки спеціалістів з екологічної освіти. Штаб-квартира МАБ знаходиться в Парижі у будинку ЮНЕСКО.

Саме за ініціативою ЮНЕСКО, а також ЮНЕП і МСОП, з метою спостереження, вивчення стану й антропогенних змін природного середовища у 70-ті роки XX ст. розпочалося створення біосферних заповідників (резерватів) у масштабах планети. Основною метою їх створення стало здійснення глобального або регіонального екологічного моніторингу, прогнозування техногенного впливу на біосферу, порівняльні багаторічні екологічні дослідження, міжнародне співробітництво у галузі контролю, охорони та збереження генофонду біосфери.

Біосферні заповідники створюються, як правило, на базі природних заповідників і національних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних резерватів. Для них встановлюється диференційований режим охорони і використання природних комплексів, тобто виділяються відповідні функціональні зони. Наприклад, обов'язково є ядро, або заповідна зона, що охоплює території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу; режим заповідної зони визначається відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Ядро оточує так звана буферна зона, що виділяється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на прилеглих територіях. Нарешті, перехідна зона, або зона антропогенних ландшафтів, яка включає території традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселення, рекреації та інших видів господарської діяльності.

Крім природних і біосферних заповідників, національних парків, у світі створені й інші природоохоронні території та об'єкти, які різняться як за ступенем суворості заповідного режиму, так і за терміном заповідання. Наприклад, у заказниках охороняється лише певна частина природного комплексу (дикі тварини), а метою їх створення є збереження і відновлення окремих компонентів природи та підтримка загальної екологічної рівноваги. Пам'ятки природи - унікальні або типові, цінні для наукової, культурно-освітньої та оздоровчої мети природні об'єкти. Це можуть бути невеликі урочища, окремі об'єкти (водоспади, печери, мінеральні джерела, місця історичних подій тощо), а також природні об'єкти штучного походження (кар'єри, ставки та ін.).

Ботанічні сади створюють для вирощування, акліматизації і дослідження рослин у спеціально створених умовах. Дендрологічні парки використовуються для охорони і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного і рекреаційного використання. Зоологічні парки мають на меті створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш цінні зразки паркового будівництва з метою їх охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

У кожній країні світу відповідно до національного законодавства є власні критерії виділення категорій природно-заповідного фонду. Основні показники сталого розвитку будь-якої держави щодо природно-заповідної мережі:

  • - загальна площа природно-заповідних територій у абсолютній та відносній кількості (відсоток заповідності), що становить екологічний каркас держави;
  • - наявність поліфункціональних природоохоронних територій, які відіграють важливу роль у процесі інтеграції заповідної справи у національне господарство;
  • - наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави;
  • - наявність міждержавних заповідних територій, що у Європі з'єднують між собою природоохоронні мережі різних країн і створюють основу для спільних досліджень.

Протягом останніх років в усьому світі велике значення надається саме останньому показнику - розвиткові екологічної мережі. Концепція екомережі є інтегральною в організації збереження біологічного і ландшафтного різноманіття. Екологічна мережа поєднує всі попередні системи охорони природи, пов'язує природоохоронну діяльність з різними секторами економіки (аграрним, транспортним, лісовим, туристичним тощо) і є основним елементом стратегії збалансованого розвитку будь-якої країни. Це якісно новий підхід до розв'язання споконвічної проблеми людства у відносинах з природою, спрямований на забезпечення функціонування всіх природних компонентів довкілля як єдиної цілісної системи.

Створення такої мережі - прийняття у 1992 р. Радою Європи концепції Європейської екомережі (European Ecological Network) як ідеї всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Європейська екомережа (як фізична мережа природних або напівприродних територій європейського значення) є головним напрямком реалізації Всеєвропейської стратеги збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, яка була затверджена на Конференції міністрів довкілля країн Європи в Софії (Болгарія) у 1995 р.

За своїм значенням елементи екомережі поділяють на п'ять рангів, або рівнів: біосферний, всеєвропейський (континентальний), національний, регіональний і найнижчий - локальний. Європейська екомережа має включати певні базові елементи. Основним елементом екомережі є природні ядра, або осередки (ядра біорізноманіття, ключові природні території), - території збереження генетичного, видового, екосистемного і ландшафтного різноманіття, середовищ існування організмів, а також видів та ландшафтів європейського значення. Площа їх може бути різною залежно від збереженого різноманіття та поширення рідкісних видів, але не менше 500 га для локальних природних ядер. Головні критерії, відбору природних ядер такі:

  • - можливість їхньої інтеграції у Європейську екомережу (головний критерій);
  • - ступінь природності території та її різноманіття;
  • - наявність ендемічних, реліктових та рідкісних видів рослин і тварин;
  • - репрезентативність і рідкісність різноманіття;
  • - оптимальність розміру і природність меж осередків;
  • - антропогенно змінені території, але багаті на різноманіття. Наступний базовий елемент - екокоридори, або перехідні зони, - просторові, витягнутої конфігурації структури, які пов'язують між собою природні ядра і включають наявне біорізноманіття різного ступеня природності, а також території, що підлягають ренатуралізації. Головним призначенням екокоридорів є забезпечення взаємозв'язків між природними екосистемами. Найбільш поширеними екокоридорами є, наприклад, міграційні шляхи - це можуть бути долини річок, підніжжя височин тощо. Ширина всеєвропейських екокоридорів не повинна бути меншою, ніж 15-20 км, а локальних - 500 м. Чим вужчий екокоридор, тим гірше він виконує своє основне призначення.

Відновлювані райони, або території ренатуралізації, - призначені для відновлення порушених компонентів екосистем, середовищ існування і ландшафтів європейського значення або повного відновлення деяких районів. Наприклад, осушені торфовища, вибиті луки, зріджені ліси тощо. Буферні зони - це території, які оточують природні ядра і сприяють зміцненню мережі та захисту природних ядер (біоцентрів) від впливу негативних зовнішніх факторів. Як правило, це території з регульованим режимом заповідання і господарювання. І ще один базовий елемент - території природного розвитку, призначені для посилення ефективності екомережі. Ними можуть бути території з рідкісними видами, розірвані частини екокоридорів тощо. Наприклад, типові лісові масиви, ділянки степів, розміщені на значній відстані від екомережі.

Правовою підставою визначення природних ядер Європейської екомережі є дві директиви Європейського Союзу, які лежать в основі програми НАТУРА-2000 (NATURA-2000) для організації системи територій спеціального збереження (Special areas of conservation). НАТУРА-2000 - це європейська мережа спеціальних природоохоронних територій, яка складається з природних середовищ існування видів. Кожна країна - член ЄС робить внесок у створення НАТУРИ-2000 залежно від розмірів і характеру природоохоронних територій. NATURA-2000 є основою природоохоронної політики ЄС. її метою е сприяння збереженню біорізноманіття шляхом охорони природних біотопів, дикої фауни і флори на території країн - членів ЄС.

У 1995 р. європейські міністри навколишнього середовища підписали Пан'європейську стратегію збереження біологічного і ландшафтного різноманіття та погодили її головний тематичний напрям - створення Пан'європейської екологічної мережі (ПЄЕМ). Ця мета була підтверджена на Київській міністерській конференції у 2003 p., на якій було розроблено План дій зі створення ПЄЕМ. Країни Південно-Східної Європи та Чорноморського регіону є критично важливими для ПЄЕМ, оскільки в них знаходиться значна та унікальна частина європейського біорізноманіття. Функціонуюча ПЄЕМ вимагатиме охорони важливих ядер, розташованих у цьому регіоні, і створення екокоридорів від цих ядер до інших частин Європи.

Задовго до виникнення ідеї про створення Європейської екомережі, у 1979 р. була підписана Бернська конвенція з охорони європейської фауни, флори та природних місць існування (Convention on the Conservation of European Wildlife and Natural Habitats), що набула чинності 1982-го. Зараз конвенція підписана 39-ма державами, що входять до Ради Європи, а також Європейським Союзом, Монако, Буркіна-Фасо, Марокко, Тунісом та Сенегалом. Алжир, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Кабо-Верде, Ватикан та Росія не підписали конвенцію, але вони мають статус спостерігача на засіданнях її виконавчого комітету. Мета конвенції полягає у:

  • - збереженні дикої флори і фауни та їхніх природних місцеперебувань;
  • - заохоченні співпраці між державами у галузі охорони природи;
  • - моніторингу і контролі стану вразливих видів та видів, що перебувають під загрозою зникнення;
  • - допомозі у виданні законодавчих актів та проведенні наукових досліджень з охорони природи.

У 1998 р. під егідою Бернської конвенції було створено так звану "Смарагдову мережу" територій особливого природоохоронного значення на теренах країн - членів конвенції, котрі керуються програмою NATURA-2000 Європейського Союзу. Ця програма також здійснює моніторинг стану видів, що перебувають під загрозою зникнення, та надає допомогу у законодавчій і науковій сферах.

Отже, найважливішою властивістю біологічних ресурсів є здатність живих організмів до самовідновлення і самовідтворення на основі обміну речовин, тому біологічні ресурси належать до відновних ресурсів. На жаль, у наш час інтенсивність їхнього використання людиною значно перевищує природні можливості самовідновлення. Наприклад, головними причинами тотального знищення лісів є розширення сільськогосподарських угідь і використання деревини, забруднення атмосфери і ґрунтів у лісових масивах. Кількість видів дикорослих рослин, які використовуються для виготовлення лікарських препаратів, отримання масел, меду та інших продуктів, також значно скоротилася, а багато видів стали рідкісними та зникаючими. Підраховано, що нині під загрозою зникнення на Землі перебуває близько 20-25 тис. видів рослин.

Те саме стосується і тварин, на які людина впливає як безпосередньо шляхом знищення, так і опосередковано в результаті зміни умов їхнього існування (розорювання великих територій суші, осушення боліт, спорудження гребель і каналів, забруднення довкілля - ґрунтів, рослинності, водойм, повітря). Сьогодні під загрозою зникнення перебуває близько 600 видів птахів і 120 видів ссавців, багато видів риб, земноводних, молюсків, комах. Але ключову роль у збереженні генофонду усіх живих істот планети має відіграти збереження рослинного покриву, який здійснює первинний синтез органічних речовин та є їжею для тварин. Отже, без збереження рослинності неможливо зберегти й тварин.

До 1900 р. на Землі зовсім зникли 65 видів ссавців та 140 видів птахів. Нині приблизно 600 видів хребетних перебувають на межі повного знищення (деякі кити, носороги, черепахи, журавлі, дрофа та багато інших), повністю знищені тури і морська Стеллерова корова. Із 250 тис. видів вищих рослин Землі близько 1/10 перебуває у загрозливому стані. Рідкісними стали сибірські кедри, європейський і далекосхідний тис, кавказьке залізне дерево. Люди стали забувати, що тільки за умов різноманіття природа виявляється дуже високопродуктивною. Не можна передбачити значення для людства того чи іншого виду у майбутньому, тому необхідно прагнути зберегти всі види, які нині існують.

Наукова і практична цінність реліктових і ендемічних тварин та рослин визначається тим, що багато з них є носіями стародавніх генетичних комбінацій, тобто становлять найцінніший генофонд флори і фауни. Багато питань філогенії, систематики, географії рослин і тварин не були б вирішені досить повно, якщо б дослідники не мали у своєму розпорядженні всього різноманіття видів флори і фауни. У природі умови життя диких тварин, стан навколишнього середовища постійно змінюються під впливом багатьох факторів, тому Червона книга будь-якого рівня - міжнародна, окремої країни - не може бути стабільною. Червона книга - сигнал тривоги і збірка даних, що характеризують стан видів тварин і рослин, які потрапили у біду. Вона пропонує також рекомендації з їх відродження, а в деяких випадках - хоча б для збереження у неволі або напіввільному утримуванні у "зоологічних банках" як величезну цінність природи.

Сукупність усіх екосистем біосфери становить екосистемне біорізноманіття планети. Воно величезне. Найбільша цінність екосистемної різноманітності полягає у сукупності зв'язків між елементами екосистем (видами) та абіотичними факторами середовища. Чим більше видове багатство екосистеми, тим вища її інформативність, тим краще збалансовані потоки речовини та енергії, тим злагодженіше працюють механізми її саморегуляції. Екосистеми є найбільш уразливим компонентом біологічної різноманітності планети. Випадіння з екосистеми навіть одного виду порушує систему стійких зв'язків, що складалася віками. Наприклад, вирубуючи ліс, людина використовує для своїх потреб лише деякі органи одного, рідше - кількох видів, а винищує при цьому сотні, а іноді й тисячі видів, супутніх із домінантом.

На щастя, людство вже усвідомило хибність майже всіх своїх попередніх дій. Про це свідчать численні міжнародні угоди і конвенції щодо охорони і збереження біологічних ресурсів планети. А концепція екомережі по-новому організовує збереження біологічного і ландшафтного різноманіття біосфери. Екологічна мережа має стати основним елементом стратегії збалансованого розвитку будь-якої країни, якісно новим підходом до вирішення проблем взаємовідносин людства з природою.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші