Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Страхова справа arrow Страхування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інвестиційна діяльність страхової організації

В умовах ринкової економіки страхування є важливим чинником розгортання інвестиційної діяльності. Страхові компанії, з одного боку, в процесі здійснення своєї основної (операційної) діяльності страхують економічні інтереси суб'єктів господарювання від імовірних ризиків і тим самим стимулюють інвестиційну активність, а з іншого - є безпосередніми інвесторами.

Аналізуючи вплив, який інвестиційна діяльність чинить на фінансові результати страхових організацій, багато економістів намагалися визначити її роль у страховому бізнесі й місце власне страхових операцій. У зв'язку з тим можна виокремити три основні позиції з цього питання.

  • 1. Основним завданням страхової організації є надання безпосередньо страхових послуг, тобто вирівнювання ризиків і покриття збитків, а інвестиційна діяльність відіграє другорядну роль.
  • 2. Надання страхових послуг та інвестиційна діяльність є рівнозначними складовими страхового бізнесу.
  • 3. Основним завданням компаній, що здійснюють страхування життя, так само як і для страховиків, що надають послуги зі страхування, іншого, ніж страхування життя, є мобілізація нагромаджень для їхнього наступного інвестування, а власне надання страхових послуг є вторинною функцією.

Першої позиції дотримувалася більшість вітчизняних вчених кінця XIX - початку XX ст., високо оцінюючи роль та значення страхових компаній як носіїв інвестиційного капіталу на національному ринку. Так, академік К.Х. Воблий у фундаментальній праці "Основи економії страхування" визнавав, що "зростання страхових капіталів передбачає, що страхові установи непомітно перетворюються в кредитні установи, які відіграють важливу роль на грошовому ринку". Однак, визнаючи інвестиційну діяльність виключно банківською діяльністю, він стверджував, що для страхових організацій "банківська діяльність має службове значення стосовно їх головного й основного завдання - вирівнювання ризиків й покриття збитків, що спричинялися різноманітними небезпеками". Таке сприйняття інвестиційної діяльності страхових організацій набуло відображення й у державній політиці щодо страхового ринку в СРСР. Розглядаючи страхування як найбільше джерело позичкового капіталу для національної економіки, держава водночас виключала можливість самостійного розпорядження страховими компаніями грошовими коштами, залишаючи за собою право монопольного розміщення страхових ресурсів.

Друга позиція, яка передбачала розгляд надання страхових послуг та інвестиційної діяльності як рівнозначних складових страхового бізнесу, стала особливо поширеною з 1994 р. Дуже чітко це положення було сформульовано Лігою страхових організацій України: "функцією страхування, поряд із забезпеченням безперервності й стабільності виробництва, є формування фінансових ресурсів для інвестиційної діяльності й головним чином - для капіталів довгострокового характеру".

Страхова організація поряд з іншими фінансовими інститутами (банками, інвестиційними фондами, компаніями з управління активами та ін.) становить органічний елемент фінансової складової економічної системи країни. Принцип інверсійного функціонування капіталу страховика, який передбачає спочатку акумуляцію грошових коштів за рахунок страхових внесків та платежів, а вже потім його поділ на грошові потоки та фонди, визначає специфіку складу та структури капіталу останнього. Інвестиційний потенціал страхової компанії - це залучені кошти ц клієнтів-страхувальників, які певний час становлять групу тимчасово вільних ресурсів страховика. Тому механізм функціонування страхування є досить цікавим з погляду розподілу та розміщення цих ресурсів.

За економічною сутністю всю сукупність фінансових відносин страхової компанії можна поділити за такими напрямами:

  • o між засновниками та учасниками страхового товариства в момент його створення - пов'язані з формуванням власного капіталу та в його складі статутного (акціонерного) капіталу;
  • o між страховиком та страхувальником - пов'язані з фактичним виробництвом та реалізацією страхового продукту
  • (послуги) під час особистого страхування, страхування від ризику втрати та пошкодження майна, страхування відповідальності тощо. Ці фінансові відносини є домінуючими, оскільки від їх ефективності в остаточному підсумку залежить кінцевий результат діяльності страхової організації;
  • o між страховою компанією та фінансовими установами держави - виникають під час розрахунків першої з бюджетом та позабюджетними фондами, сплатою податків та інших обов'язкових платежів, отриманням податкових пільг та державного фінансування, застосування державою штрафних санкцій за порушення податкового законодавства та невиконання нормативних вимог органів у справах нагляду за страховою діяльністю з боку страховика;
  • o між страховою організацією та суб'єктами банківської системи - в процесі розміщення вільних коштів на депозитних та поточних рахунках у банках, отримання банківських позик чи кредитів та сплатою відсотків за їх користування, купівля-продаж валюти, надання страхових послуг банкам тощо;
  • o між страховою компанією та її працівниками - в результаті виплати заробітної плати, премії, компенсації, матеріальної допомоги, а також випуску, погашення та сплати дивідендів за випущеними цінними паперами та ін.

Кожна з цих груп фінансових відносин має свою специфіку, проте всі вони мають двосторонній характер та пов'язані з рухом фінансових ресурсів страхової організації. Рух фінансових ресурсів передбачає формування власного капіталу та створення страхових резервів, а також використання коштів із грошових фондів та резервів. Кругообіг фінансових ресурсів страхового підприємства не обмежується лише страховими операціями, він ускладнюється включенням його в інвестиційний процес. Це дає змогу окреслити всі вільні кошти, що перебувають в обігу страховика, як його фінансовий потенціал.

Фінансовий потенціал страховика - це вся сукупність фінансових ресурсів, що перебуває в господарському обороті для забезпечення проведення страхових операцій та здійснення його інвестиційної діяльності. Таким чином, це визначення забезпечує:

  • o інтеграцію страхового підприємства у фінансово-господарську систему суспільства;
  • o галузеву специфіку структури коштів страхової компанії;
  • o широкі можливості у сфері інвестування.

На початку функціонування страхової організації первинним та базисним елементом є власний капітал, який у процесі її майбутньої діяльності поповнюється з різних джерел: за рахунок прибутку від страхової діяльності, курсового та додаткового емісійного доходу від випуску власних цінних паперів, результатів інвестиційної діяльності тощо. Здійснюючи страхову діяльність, компанія акумулює фінансові ресурси за рахунок сплати клієнтами страхових внесків та премій, причому збір коштів з усіх учасників страхового фонду в майбутньому передбачає виконання компанією взятих на себе зобов'язань із виплати сум страхових відшкодувань у результаті настання страхових подій лише за деякими з цих учасників. За рахунок коштів страхового фонду компанія також робить відрахування на компенсацію витрат із ведення страхової справи, закладених у страховий тариф.

Фінансовий потенціал страховика, крім власне коштів на здійснення операцій зі страхування, включає також інвестиційний потенціал, який складається з двох нерівнозначних частин - власного капіталу та залучених коштів, причому залучені кошти значно переважають власний капітал, що зумовлено галузевою специфікою діяльності страхової компанії. Так, діяльність компанії базується на страховому фонді фінансових ресурсів, що формується за рахунок надходження коштів страхувальників (страхові внески та платежі). Проте цей фонд не належить страховику, він перебуває лише в його тимчасовому розпорядженні доти, доки страховик буде нести фінансові зобов'язання за договорами страхування перед страхувальниками. Кошти цього фонду спрямовуються або на виплату обумовлених договором страхування сум із відшкодування збитків, або за вдалого збігу обставин перетворюються на дохідну базу страховика. Але доти, доки вони не перетворилися на резерв зароблених страховиком страхових премії - його дохід, вони можуть використовуватися лише як інвестиційний ресурс або на інші, чітко обумовлені законодавством, цілі.

Таким чином, залучений характер коштів, що перебувають у розпорядженні страховика, вимагає чітко продуманої та обґрунтованої концепції поведінки останнього на ринку інвестиційних вкладень та врахування ризику інвестиційної діяльності під час вибору напрямів інвестицій. Від результатів інвестиційної діяльності страхової компанії залежить її спроможність виконання взятих на себе зобов'язань із укладених договорів страхування: якщо інвестиційна програма виявиться помилковою та збитковою, а об'єкт інвестування - недостатньо спроможним, то банкрутство може спіткати вже самого страховика. Тому таким важливим видається формування стратегії інвестиційної діяльності, яка передбачає побудову довго та короткострокового інвестиційного портфеля страховика, а оцінка ризикованості конкретних депозитних вкладень, вкладень у цінні папери, об'єкти нерухомості, інші категорії активів відіграє не менш важливу роль для страхової компанії, ніж достовірна оцінка ризику її страхового портфеля.

Об'єктивно притаманна страхуванню інвестиційна функція, а також наявність джерел інвестиційної діяльності в кожному потоці коштів, що проходять крізь страхову організацію, робить проведення інвестиційних операдій невід'ємною частиною страхового бізнесу.

Таким чином, можна стверджувати, що результати інвестиційної діяльності страховика чинять настільки істотний вплив на фінансовий стан компанії, що найчастіше можна констатувати: прибуток або збиток за результатами фшансового року наслідок і найбільш яскраве відображення правильності обраної інвестиційної поведінки. Дохід від інвестицій у закордонних страхових компаніях становить у середньому від 20 до 30 % сукупного доходу, що дає змогу розглядати інвестування як необхідну складову страхового бізнесу. Водночас цей показник для українських страхових компаній становить у середньому не більше 6 % доходів, що свідчить про нерозвиненість цього виду операцій у національних страховиків.

Висока частка інвестиційного доходу в загальній структурі доходів дає змогу зарубіжним страховим компаніям успішно конкурувати на страховому ринку, компенсуючи збитки від власної страхової діяльності прибутком від інвестування.

Аналіз структури валового прибутку страхових організацій дає змогу визначити, що фінансовий результат повністю формується за рахунок інвестиційної діяльності, причому наявність негативного фінансового результату від операцій страхування у зарубіжних компаній дає можливість стверджувати, що ця тенденція спостерігається й на вітчизняному страховому ринку. Необхідно зазначити й те, що в складі валового прибутку вітчизняних страховиків спостерігається високий відсоток доходів від інших операцій: від реалізації основних фондів і матеріальних цінностей, від здавання майна в оренду і т. ін. Однак, аналізуючи досвід закордонних страхових компаній, можна зробити висновок про майбутнє зниження їхньої частки в загальній структурі прибутку й формуванні її головним чином за рахунок інвестиційних вкладень.

Отже, очевидно, що інвестиційна діяльність впливає на фінансове становище страхових компаній, і правильно обрана інвестиційна стратегія є запорукою майбутнього прибутку й високої платоспроможності. Це робить операції з інвестування тимчасово вільних коштів необхідною умовою функціонування страховиків.

Накопичені страховими компаніями активи є одним з основних джерел довгострокового інвестування та важливим ресурсом для стабілізації економіки. Найяскравіше роль страхових компаній як внутрішніх інвесторів виявляється в довгострокових договорах страхування життя і пенсій (накопичувальні форми страхування), за умовами яких зобов'язання страховика зі страхових виплат виникають, як правило, після закінчення строку дії договору. У цій галузі страхування договори укладаються на достатньо тривалий строк (ЗО-40 років), і страхові компанії, фактично отримуючи стабільно протягом тривалого строку страхові внески, мають змогу їх резервувати. Крім того, компанії, що здійснюють страхування інше, ніж страхування життя, повинні також створювати відповідні резервні фонди на покриття майбутніх виплат за чинними договорами страхування. Ця важлива сторона страхування дає змогу розглядати страховика як інституційного інвестора, тобто своєрідний фінансовий інститут, який у зв'язку зі специфікою своєї діяльності може розглядатися як спеціалізований інвестиційний інститут вкладання коштів страхових резервів у різноманітні активи. Саме способом реалізації інвестиційної функції страхових організацій є здійснення ними інвестицій' ної діяльності, яка буде предметом подальшого аналізу.

Основу для здійснення інвестиційної діяльності страхових компаній становлять кошти страхових резервів, які акумулюються в процесі надання страхових послуг. Джерелом формування цих коштів є відрахування за рахунок нетто-ставки страхового тарифу й сум, що спрямовуються у фонд попереджувальних заходів. Водночас для покриття власних видатків під час проведення страхової діяльності й забезпечення гарантій власної платоспроможності страхова організація проводить фінансову діяльність. Коштами, що обслуговують цей вид діяльності, є навантаження до нетто-ставки страхового тарифу, за винятком відрахувань до фонду попереджувальних заходів, і власні кошти страховика: статутний, додатковий, резервний капітал, а також фонди нагромадження й споживання та нерозподіленого прибутку.

Таким чином, частина коштів, що обслуговують цей вид діяльності, використовується страховиком на потреби поточного споживання, а частина, акумулюючись у різних нестрахових фондах і резервах, може бути тимчасово інвестована. В основному з цією метою можна використовувати статутний і додатковий капітал, резервний фонд, фонд нагромадження й нерозподілений прибуток. Оскільки серед цих джерел тільки статутний капітал є регульованим параметром, що залежить безпосередньо від результатів основної (страхової) діяльності, саме його нагромадження буде впливати на формування інвестиційного капіталу в межах здійснення страховою організацією власної фінансової діяльності.

Однією з умов забезпечення платоспроможності страховиків відповідно до Закону України "Про страхування" є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, та їх правильне розміщення відповідно до принципів диверсифікованості, зворотності, ліквідності та прибутковості.

Перший принцип інвестиційної діяльності - принцип безпечності. Його дія поширюється як на активи, що покривають страхові резерви, так і на вільні активи. Цей принцип передбачає максимально надійне розміщення активів, що забезпечує їх повернення у повному обсязі.

Другий принцип - прибутковість вкладень. Згідно з ним активи, які розміщуються страховиком з дотриманням принципу безпечності, повинні також давати постійні та достатньо високі доходи.

Третій принцип - ліквідність об'єктів інвестування. Страхова компанія повинна у будь-який час мати у своєму розпорядженні надійні, високоприбуткові активи, які б забезпечували легку їх конвертацію у грошові кошти з метою забезпечення страхувальникам виплати обумовлених договором сум у встановлені строки.

Четвертий принцип - диверсифікація інвестиційної діяльності. Він слугує для розподілу страхових резервів серед різних видів вкладень з метою мінімізації ризиків інвестування, що у свою чергу забезпечує фінансову стійкість інвестиційного портфеля страховика, його високу прибутковість та достатній рівень ліквідності організації.

Нормативно-правовими актами визначено також основні категорії активів для представлення страхових резервів для страхових компаній, окремо для тих, що займаються страхуванням життя та страхуванням іншим, ніж страхування життя. Відповідно до міжнародних директив щодо нагляду за інвестиційною діяльністю страховиків встановлюються кількісні співвідношення цих категорій активів у портфелі вкладень страхових компаній.

Для представлення технічних (страхування інше, ніж страхування життя) та математичних (страхування життя) резервів беруться в покриття такі форми інвестицій та в таких обсягах:

  • o банківські вклади та депозити - не більше 70 % загального розміру технічних резервів (не більше 20 % - в одному банку) та 50 % загального обсягу математичних резервів (не більше 10 % - в одному банку);
  • o грошові кошти на розрахункових рахунках - не більше 10 та 5 % загального обсягу резервних коштів страховиків відповідно для страхування іншого, ніж страхування життя, та для страхування життя;
  • o акції та облігації - не більше 40 та 50 % коштів, що беруться в покриття відповідно резервів з видів страхування інших, ніж страхування життя, та резервів зі страхування життя, в тому числі:
    • - акції та облігації українських емітентів - для компаній з ризикових видів страхування не більше ЗО % загального обсягу технічних резервів та не більше 10 % (для акцій) і 5 % (для облігацій) - одного емітента; для компаній зі страхування життя не більше ЗО % загального обсягу вкладень в акції і 40 % загального обсягу вкладень в облігації та не більше 5 % - в акції одного емітента і не більше 10 % - в облігації одного емітента;
    • - цінні папери, в тому числі акції та облігації іноземних емітентів та іноземних держав - разом не більше 10 % обсягу технічних резервів та не більше 20 % обсягу математичних резервів;
  • o іпотечні цінні папери (сертифікати) - не більше 15 % обсягу коштів, що беруться в покриття технічних резервів (не більше 2 % - одного емітента), та не більше 10 % обсягу коштів, що беруться в покриття математичних резервів без обмеження за обсягом вкладень в іпотечні цінні папери одного емітента;
  • o нерухоме майно - не більше 20 % обсягу коштів страхових резервів з видів страхування інших, ніж страхування життя (не більше 10 % -в один об'єкт нерухомості) та не більше 20 % загального обсягу математичних резервів (не більше 5 % - в один об'єкт нерухомості);
  • o державні цінні папери - не більше 40 % технічних резервів та не більше 50 % математичних резервів;
  • o права вимог до перестраховиків - не більше 50 % загального обсягу технічних резервів та не більше 40 % загального обсягу математичних резервів;
  • o банківські метали - не більше 10 % загального обсягу коштів, що беруться в покриття страхових резервів як з видів інших, ніж страхування життя, так і зі страхування життя;
  • o інвестиції в економіку України за певними напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України, - не більше 20 % загального обсягу виключно технічних резервів та не більше 5 % в окремий об'єкт інвестування;
  • o кредити страхувальникам - не більше 10 % загального обсягу виключно математичних резервів.

Забороняється використання коштів страхових резервів для:

  • o надання позик (кредитів) фізичним і юридичним особам, крім деяких випадків, передбачених законом (допускається тільки видача позичок страхувальникам, що уклали договори особистого страхування, у межах викупних страхових сум за цими договорам);
  • o укладання договорів купівлі-продажу, крім випадків, передбачених правилами;
  • o придбання акцій і паїв товарних і фондових бірж;
  • o вкладення в інтелектуальну власність;
  • o інвестицій, не передбачених спеціальними Правилами розміщення страхових резервів.

Директивами ЄС встановлюються основні параметри інвестиційної діяльності. Оскільки основне завдання формування й використання коштів страхового фонду полягає в намірі страховика виконувати свої зобов'язання в повному обсязі в міру їх виникнення, необхідне розміщення страхових резервів відповідно до строків, сум і валюти взятих зобов'язань та враховувати ризикованість цих вкладень.

Відповідно до вимог строковості довгострокові зобов'язання страхової компанії повинні інвестуватися в довгострокові активи. Аналогічно короткострокові зобов'язання розміщуються в активи з коротким строком обігу.

Страхові організації, що здійснюють накопичувальні види страхування, теоретично мають можливість розподілу активів відповідно до строків взятих зобов'язань, але для реалізації на практиці цього принципу вони повинні мати у своєму розпорядженні відповідні фінансові інструменти, що забезпечують постійний дохід протягом наступних років у розмірі, не нижчому від дохідності за державним цінними паперами.

Страхові компанії, що проводять ризикові види страхування, мають, як правило, короткострокові зобов'язання строком до одного року, і основу цих вкладень мають становити короткострокові активи. Однак основною проблемою таких компаній є неможливість точного визначення моменту витребування коштів. У цьому випадку визначальним моментом для страхової компанії є її ліквідність, тобто здатність сплатити всі рахунки при настанні строків платежів. Ліквідність у страхуванні забезпечується за рахунок двох джерел коштів:

  • а) потоку коштів, що включає страхові платежі й регулярні надходження від інвестицій (відсотки, дивіденди й т. ін.);
  • б) від реалізації інвестиційних активів.

Потік коштів у страховій компанії, яка стабільно працює, як правило, достатній для задоволення щоденної ліквідності. Однак якщо виникне потреба сплатити значні суми страхових відшкодувань, необхідно мати в розпорядженні ліквідні інвестиційні активи. Вимога ліквідності стосовно інвестиційних активів означає можливість їхньої реалізації протягом найко-ротшого часу без фінансових втрат.

Загальну характеристику ліквідних активів можна надати в такий спосіб.

  • 1. Вони повинні мати свій ринок, необхідний для швидкого перетворення на гроші.
  • 2. Вони повинні мати досить стабільні ціни, тобто ринок повинен мати здатність приймати активи без значного зниження цін на них.
  • 3. Вони повинні бути оборотні, тобто продавець повинен мати можливість відшкодувати первісні інвестиції з мінімальним ризиком.

Високоліквідні активи, як правило, мають низьку дохідність, але, як зазначено вище, виплати відшкодувань за ризи-ковими видами страхування не припускають залежності від інвестиційного прибутку, отже, повинні забезпечувати більшу ліквідність, ніж дохід.

Для страхових компаній, що мають портфель зобов'язань за накопичувальними видами страхування, ліквідність активів має менше значення, ніж їх дохідність, внаслідок чого наявність надліквідних коштів у такій страховій компанії може істотно знизити її прибутковість та ускладнити виконання інвестиційних зобов'язань перед страхувальниками. Отже, щодо параметрів "ліквідність - прибутковість" вибір активів для портфеля компаній, що здійснюють накопичувальні види страхування, буде істотно відрізнятися від активів, які використовують компанії для здійснення ризикових видів страхування, і повинен зміщуватися в бік прибутковості.

Відповідність валюти взятих зобов'язань валюті інвестиційних активів є іншою важливою вимогою під час здійснення інвестиційної діяльності. У країнах з високим рівнем інфляції, в тому числі в Україні, великою популярністю користується укладання страхових договорів, номінованих в іноземній валюті - доларах США та євро. У цьому випадку страхова компанія повинна мати можливість розмістити страхові резерви у відповідній валюті або застрахувати валютний ризик, укладаючи ф'ючерсний контракт на купівлю валюти за прийнятним для неї курсом. В останньому випадку компанія розміщує ресурси у національній валюті відповідно до строків виконання ф'ючерсного контракту.

Взяття зобов'язань в іноземній валюті змушує страховика крім страхових ризиків нести валютний ризик, який може вплинути на діяльність компанії, що підтверджується кризовими подіями середини 1990-х років. У зв'язку з цим при укладанні страхових договорів, що передбачають валютне покриття, компанія повинна мати в розпорядженні механізми, що допомагають уникнути ризику девальвації, таких як розвинутий валютний ринок, ринок цінних паперів, виражених в іноземній валюті, ринок валютних ф'ючерсів. Крім того, необхідне законодавство, що дає змогу страховикам проводити операції на вищезазначених ринках.

У процесі діяльності страхова компанія зіштовхується й з іншими видами нестрахових ризиків, здатних вплинути на виконання зобов'язань за страховими виплатами, основними серед яких є:

  • а) ризик зміни відсоткових ставок (падіння загальноринкових цін);
  • б) ризик ліквідності активів;
  • в) ризик фінансового посередника.

Відсотковий ризик виникає у разі перевищення відсоткових ставок за зобов'язаннями страхової компанії над відсотковими ставками за відповідними активами, що негативно впливає на платоспроможність компанії й ставить завдання управління відсотковим ризиком страховика. Однією з основних концепцій управління відсотковим ризиком є підтримання різниці між середньозваженою ставкою, отриманою за активами, і зваженою середньою ставкою, виплаченою за зобов'язаннями. Чим більша різниця між цими величинами, тим рівень відсоткового ризику нижчий. Однак є межі мінімізації відсоткового ризику - прибутковість і ліквідність. Ризикові активи, як правило, недостатньо ліквідні.

Ризик ліквідності змінюється залежно від категорії активів і стану фінансового ринку. Мінімізація ризику ліквідності також обмежена таким параметром, як прибутковість.

Особливим видом ризику, з яким зіштовхується страхова організація при здійсненні інвестиційної діяльності, є ризик невиконання фінансовим посередником своїх зобов'язань. Цей вид ризику утворився в Україні внаслідок особливостей законодавства і, як засвідчила практика, чітко виявляється під час криз банківської системи Він є практично непрогнозованим, у результаті чого страховик може втратити інвестовані кошти через погіршення фінансового стану посередника.

Аналізуючи інвестиційну діяльність страхової компанії слід детально зупинитися на понятті інвестиційна стратегія, яка становить науково обґрунтовані методи планування інвестиційної діяльності, постановки цілей інвестування та окреслення механізмів щодо їх реалізації і дозволяє ефективно керувати інвестиційним портфелем активів страховиків з урахуванням специфіки їх зобов'язань.

Інвестиційна стратегія як форма реалізація інвестиційного потенціалу страхової компанії в конкретні інвестиційні проекти передбачає побудову портфеля інвестиційних вкладень.

Під інвестиційним портфелем страхової компанії розуміється певна цілеспрямована сформована сукупність (набір) фінансових інструментів, передбачена для здійснення інвестиційної діяльності відповідно до розробленої інвестиційної стратегії.

Інвестиційний портфель має бути узгоджений з потребами страховика-інвестора, які залежать від таких характеристик, як поточна страхова діяльність, обсяг інвестиційних ресурсів та інших факторів, що мають суттєвий вплив. Однак перш ніж приймати рішення про придбання корпоративних облігацій, державних цінних паперів, акцій чи іпотечних сертифікатів, необхідно розробити схему розміщення активів. Схема розміщення активів передбачає поділ інвестиційного портфеля на різні класи активів: акції різних підприємств, облігації державного чи корпоративного сектору і т. ін. Збереження капіталу та його захист у результаті дії несприятливих факторів та чинників інвестиційного ринку і використання сприятливих коливань з метою отримання додаткового доходу - це головна мета схеми розміщення активів. Це теоретичне положення, яке базується на твердженні про те, що дохідність портфеля залежить швидше від його структури, ніж від самих інвестицій, щодня підтверджується у повсякденній практиці інвестування страховиками.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші