Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методологія історії економіки та економічної думки

Прогрес наукового знання досягається як в теоретичному пізнанні, так і в методах, що використовують дослідники. Теорія та методологія утворюють внутрішню єдність. Співвідношення теоретичних і методологічних аспектів реалізується у положенні, що кожна попередня економічна теорія в міру своєї фундаментальності та наукової значущості володіє потенціалом і функцією методу для наступних теорій, що зумовлює спадковість економічних теорій. Якщо предмет науки розкриває, що пізнається, то метод - як пізнається.

Науковий метод - це шлях пізнання, сукупність взаємопов'язаних засобів і правил дослідження та здобуття знань, їх обґрунтування. Застосування окремих методів не може бути довільним, вони мають відповідати особливостям предмета дослідження. Вивченням методів пізнання як системи займається наука "методологія". Функціональна роль методу та методології полягає у побудові певного теоретичного обґрунтування, виявленні принципів і внутрішньої логіки формування системи теоретичного знання, взаємозв'язку її структури та механізму функціонування.

Методологічні засади історії економіки та економічної думки ґрунтуються на використанні загальнонаукових і спеціальних методів економічної науки. Українські дослідники вважають, що метод історико-економічного аналізу є системною конструкцією, до якої належить сукупність методів наукового пізнання.

Сучасна економічна теорія та історико-економічна наука ґрунтуються на цивілізаційно-еволюційній парадигмі.

Еволюційна економічна теорія розглядає економічну систему в динаміці, зростанні, розвитку та вдосконаленні, як природно-історичний процес. Методологія еволюційної економіки спирається на діалектичну філософію та логіку, розкриття причинно-наслідкових зв'язків і залежностей у розвитку економічних систем, єдність теорії та практики, закони еволюції органічної системи.

Цивілізаційна парадигма пізнання суспільних процесів використовує системно-синергетичний метод. Згідно з загальною теорією систем, розробленою в 30-х роках XX ст., по-перше, система аналізується як множинність взаємодіючих елементів, об'єднаних структурою зв'язків, що забезпечують взаємосприяння та взаємообмеженість їх властивостей і функцій; по-друге, використовуються принципи диференціації та інтеграції, коли визнається об'єктивна необхідність поділу конкретної системи на частини з подальшою інтеграцією їх у цілісність, що має нові якості; по-третє, як стимул розглядається не причина (минула подія), а результат. Основою синергетики є теорія відкритих нерівноважних і необоротних систем, створена в середині XX ст. брюссельською школою термодинаміки І. Пригожина. Ця теорія дала назву новому науковому напряму - синергетика. Вона поєднує структурно-функціональний аспект системного підходу з дослідженням системи в її розвитку через діалектику порядку та хаосу.

Синергетика - це концепція самоорганізації систем, зокрема людського суспільства, яка відкидає запрограмованість розвитку початковими умовами, визнає об'єктивні причинно-наслідкові зв'язки та випадковість і спонтанність, можливість і дійсність, багатоваріантність розвитку із періодами стабільності та нестабільності в "точці біфуркації", що означає кризу системи та вузловий момент історії. Виходячи на новий рівень самоорганізації, система вибирає один з декількох варіантів руху. Відмова від єдиного критерію та визнання багатоваріантності розвитку системи є базовим принципом сучасного наукового мислення.

Системно-синергетичний метод дослідження формує нові погляди щодо фундаментальних проблем усієї науки, в тому числі історії економіки та економічної думки. Поєднання системно-синергетичного підходу з теорією цивілізаційного розвитку є сучасною концептуально-теоретичною основою праць економістів.

Метод наукової абстракції (від лат. abstraction - відірваний) дає змогу відобразити загальні та найсуттєвіші властивості економічного життя суспільства, що узагальнюються поняттям "економічні категорії".

Метод емпіричного (від грец. - досвід) дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, систематизація подій і фактів) допомагає описати, порівняти, дослідити та узагальнити реальні економічні явища, сформувати знання про економічну дійсність. Цей метод спирається на філософію позитивізму, яка критерієм істини вважає два головних принципи: верифікації (перевірка гіпотези, теорії) та фальсифікації (заперечення гіпотези, теорії). Емпіричний метод використовує економічна компаративістика, що досліджує розвиток економічних систем та його соціально-економічні наслідки в різних зіставленнях у національному, регіональному та світовому масштабах, тенденції та особливості розвитку економічних систем постсоціалістичних країн в умовах ринкових перетворень.

В оцінюванні історичних фактів і подій значну роль відіграють кліометричні дослідження, що використовують статистичні методи дослідження за допомогою ЕОМ, моделювання, аналогії й альтернативи для пояснення минулого, економічну теорію для вивчення економічної історії.

Історико-економічний аналіз - це поглиблене дослідження системності, рівня інтегрованості та причинно-наслідкового механізму процесу економічного розвитку, відмова від догматичного розуміння історії розвитку економіки та визнання плюралізму форм теоретичного відображення економічної дійсності.

Вирішальне значення у методологічному арсеналі має системно-структурний (системно-функціональний) метод, згідно з яким економіка вивчається як система з широкими функціональними зв'язками, коли ціле та його частини взаємопов'язані різноманітністю внутрішніх і зовнішніх зв'язків, структурних елементів та рівнів.

Історико-генетичний метод дає змогу з'ясувати послідовний аналіз фактів і процесів генезису та еволюції об'єктів дослідження, розкриття причинно-наслідкового механізму розвитку економіки, визначити місце і роль теорії у сукупному системному знанні певної історичної доби, розкрити зв'язок між теоріями минулого та сучасного, взаємозв'язок ідей з політикою та практикою.

Історико-порівняльний метод порівнює об'єкти історико-економічного дослідження у часі та просторі, виявляє взаємодію загального, особливого та одиничного в економічному розвитку.

Історико-типологічний метод виявляє однотипні властивості та ознаки у різних явищах і подіях економічного життя. Порівняльностатистичний передбачає отримання, обробку, збирання і відбір, класифікацію та аналіз історико-статистичної інформації. Монографічно-дедуктивний метод встановлює загальні закономірності через вивчення окремих економічних структур.

Проблемно-логічний метод дослідження розкриває глибинні сутнісні характеристики на основі виявлення внутрішньої логіки, дає змогу представити розвиток економіки та економічної науки як об'єктивно зумовлену історію.

Історико-економічна наука використовує також метод економічного моделювання, що полягає в здійсненні пошуку найбільш ефективних, оптимальних схем організації економічних систем, є формалізованим описом і кількісним вираженням економічних процесів і явищ. Метод ідеальних типів є теоретичною моделлю, що найповніше відображає певний стан господарської системи, її ідеальний тип, використовується для розкриття особливостей господарської сфери конкретного суспільства на відповідному етапі його історичного розвитку. Абсолютистський (від лат. - необмежений, довершений) підхід полягає у розгляді теорії як безперервного прогресу від помилкових тверджень до істини, яка зводиться в "абсолют''. Цей підхід виключає можливість існування інших методологічних підходів. Кумулятивний підхід (від лат. - збільшення, накопичення) припускає, що нові за часом теорії є безперечно кращими за "старі", а отже, вивчати останні необов'язково. Релятивістський підхід (від лат. - відносний) відкидає можливості пізнання об'єктивної істини взагалі на підставі повної відносності усіх людських знань. Використовують також метод соціологічних дослідів і соціальної психології.

Серед методів історико-економічної науки особливе значення мають організаційний підхід та процесний аналіз господарської системи. Організаційний підхід передбачає встановлення цілісних (емерджентних) характеристик господарської системи, її цілей, господарських форм, мотивів діяльності та характеру взаємодії між ними. Процесний аналіз передбачає вивчення необхідних суспільних умов (економічних інститутів) та перебігу процесів господарської взаємодії.

В історико-економічній літературі застосовують спеціальні історичні методи дослідження: хронологічний, синхронний, діахронний (метод періодизації), історичного моделювання.

Науковці, досліджуючи процес еволюції історико-економічної науки, використовують різні моделі її розвитку.

Кумулятивна модель французького вченого П'єра Дюгема розглядає розвиток науки як еволюційний поступально-неперервний спадковий накопичувальний процес, наукове знання як сукупність фактів, теорій та методів, які поглиблюють, розширюють і доповнюють ідеї, нагромаджені людством.

Відповідно до фальсифікаційної моделі розвитку науки англійського дослідника Карла Поппера, розвиток науки є циклічним процесом висування гіпотез, їх фальсифікації (спростування) у процесі емпіричних перевірок (через експеримент і спостереження). Наукові знання формуються шляхом припущення та спростування, усунення виявлених наукових помилок і висування нових наукових гіпотез (механізм спроб і помилок).

Згідно з моделлю "наукових революцій" американського вченого Томаса Куна базовим структуроутворювальним елементом науки є парадигма, яку він трактував, по-перше, як сукупність переконань, цінностей, технічних засобів та ін., що характерно для науковців певної групи, по-друге, як загальновизнані модель, приклад, зразок. Наука в процесі розвитку проходить три періоди: допарадигмальний, парадигмальний і постпарадигмальний. Наукове знання в кожний історичний період визначає конкретна парадигма. Розвиток науки відбувається як в нормальні періоди накопичення знань (розвиток не виходить за межі прийнятої парадигми), так і під час зміни "періодів нормальної науки" науковими революціями шляхом зміни однієї парадигми іншою.

Модель конкуруючих парадигм американського вченого Імре Лакатоша ґрунтується на твердженні, що наука у кожний період розвивається через співіснування конкуруючих парадигм на основі плюралізму й альтернативності. Наукове знання є сукупністю конкуруючих парадигм (науково-дослідних програм), кожна з яких охоплює "жорстке ядро" і "захисний пояс", небажані (негативна евристика) та рекомендовані (позитивна евристика) методи дослідження. "Жорстке ядро" теорії розглядають як концептуально визначені теоретичні основи та методологічні принципи, які вважають незаперечними в межах науково-дослідної програми. "Захисний пояс" теорії - це теоретичні положення, які постійно розвиваються, змінюються та оновлюються під впливом наукової критики.

Модель циклічного розвитку французьких вчених Шарля Жіда і Шарля Ріста доводить циклічний характер еволюції економічної думки. В конкретно-історичних умовах панує певна теорія, яка відступає під натиском інших ідей, потім повертається в новій формі на новому етапі розвитку.

Еволюційна економічна теорія Йозефа Алоїза Шумпетера розглядає розвиток економічної науки як об'єктивно зумовлені етапи: внутрішні (ендогенні) зміни; нововведення, що долають спротив, порушуючи безперервність, і через "творче руйнування" виходять на новий ступінь розвитку. Й.А. Шумпетер вважав, що наука стала галуззю народного господарства із продуктом, який нічим не відрізняється від виробничого продукту.

Аналізуючи моделі розвитку науки, австрійський вчений Е. Езер стверджував, що історичними фазами розвитку науки є перехід від теоретичного стану до первинної теорії, від теорії до її альтернативи, від паралельних теорій до універсальної теорії, від теорії, заснованої на чуттєвому досвіді, до абстрактної теорії зі зміною всіх понять.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші