Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Педагогічне спілкування

Професійно-педагогічне спілкування є системою способів і прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу, налагодження взаємовідносин. Причому, педагог виступає як ініціатор цього процесу, організує його і керує ним.

Підкреслюючи значущість навчально-виховних функцій педагогічного спілкування, О. О. Леонтьєв зазначає, що "оптимальне педагогічне спілкування — це спілкування вчителя (і ширше — педагогічного колективу) із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру навчальної діяльності, для формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання.

Авторитет учителя

На думку психологів, авторитет є однією із форм влади — здатності однієї людини впливати на поведінку інших. Загалом у соціальній психології розрізняють шість форм влади: нормативна влада, влада примусу, влада винагороди, референтна влада, експертна влада, інформаційна влада. У спілкуванні з учнями вчителі тією чи іншою мірою спираються на кожну з них.

В основі нормативної влади лежать владні повноваження, якими наділяє вчителя його соціальний статус і роль. Маються на увазі не якісь абстрактні права, а засвоєні дітьми внаслідок соціалізації уявлення про соціальну роль учителя, про те, якою має бути його поведінка і, відповідно, яким чином вони, як учні, зобов'язані ставитися до нього. Соціальна роль "учня" вимагає виконувати вимоги і вказівки "вчителя", незалежно від його індивідуальних особливостей. Отже, джерела нормативної влади не залежать від індивідуальних якостей учителя і визначаються лише його соціальною роллю. Можна сказати, що нового, незнайомого педагога учні зустрічають і сприймають за його соціальною роллю і статусом.

Якщо одночасно із проявом в процесі взаємодії з учнями своєї індивідуальності і втратою ореолу таємничості вчитель не набуває інших джерел впливу, то єдиним важелем управління поведінкою учнів (не виховання) стає влада примусу або покарання. Сила її залежить від впевненості учнів у здатності й готовності вчителя карати за порушення норм поведінки.

У розпорядженні вчителя є ще одне джерело влади, яке використовується поряд із погрозами і покараннями, — можливість задовольняти важливі для учнів потреби. Воно лежить в основі влади винагороди.

Як покарання, так і заохочення, характеризуються досить слабким виховним потенціалом, їх вплив є переважно ситуативним, і поширюється лише на поведінку, яка постійно контролюється. Норми поведінки, дотримання яких вчитель домагається виключно покараннями чи заохоченнями, мають для учнів зовнішній, нав'язаний і нестабільний характер.

Референтна влада, на відміну від попередніх, формується в процесі міжособистісної взаємодії і ґрунтується на механізмі ідентифікації учнів з людиною, яка викликає повагу, симпатію і довіру. Саме референтна влада лежить в основі педагогічного авторитету.

Вчителеві, який користується в учнів авторитетом, немає потреби вдаватись до постійних вимог, зауважень, нотацій, а тим паче покарань. Учні добровільно підкоряються волі авторитетного вчителя, прислухаються до його порад, оцінок і побажань. Критерієм справжньої авторитетності можна вважати збереження позитивного ставлення учня до вчителя після виходу з-під його нормативної влади, наприклад, після закінчення школи. До цього часто буває важко розрізнити істинний авторитет та показну слухняність.

Отже, педагогічний авторитет — це не пов'язана з соціальним статусом, примусом і винагородами здатність учителя впливати на думки, почуття і поведінку учнів.

Від чого ж залежить авторитет учителя, які фактори лежать в основі його формування? Окремі дослідники пов'язують формування авторитету з наявністю в учителя певних якостей, серед яких найчастіше називають доброту, справедливість, глибоке знання предмету, розуміння учнів, здатність стати на їх точку зору, чесність, відвертість, ерудицію, почуття гумору та ін. Однак практика і дослідження свідчать, що, по-перше, вчителі, які користуються авторитетом учнів, далеко не завжди володіють перерахованими якостями, і, по-друге, не всі вчителі, яким з точки зору стороннього спостерігача властиві названі риси, є водночас авторитетними для учнів. Це не означає, що між індивідуально-психологічними особливостями педагога і його референтністю немає ніякого взаємозв'язку. Справа в тому, що авторитет учителя залежить не тільки і навіть не стільки від того, яким він є сам по собі, скільки від того, яким його уявляють учні. Тобто авторитетність вчителя визначається потребами і цінностями учнів, які його сприймають і оцінюють, не в меншій мірі, ніж якостями самого вчителя. Немає учителя авторитетного взагалі. Те, що викличе захоплення і вплине на одних учнів, може залишити байдужими інших, і навпаки. Через це один і той самий вчитель матиме різну значущість для різних учнів і неоднаковий потенціал виховного впливу. Крім того, авторитетність вчителя для одних і тих самих вихованців також не може залишатися незмінною, оскільки в процесі вікового розвитку відбуваються

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші