Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Операційний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Функції, принципи, завдання, основні вимоги до оперативного управління

П итання оперативного управління повністю занурює студента у сьогодення поточної діяльності операційного менеджера. Чітке та логічне викладення відповідного матеріалу міститься у підручнику Р. Чейза, Н. Еквілайна, Р.Якобса [52,с. 272-295].

Для поглибленого вивчення основних аспектів оперативного у правління студентам слід звернути у вагу на навчальний посібник Василенко В.А.,Ткаченко Т.І. [5,с.456-478].

Необхідно зауважити, що метою оперативного управління виробництвом є забезпечення суворого виконання заданого плану виробництва продукції за кількістю та номенклатурою, у встановлені строки на основі раціонального використання виробничих ресурсів.

Під час самостійного вивчення даного питання студентам необхідно розглянути найважливіші функції оперативного керування виробництвом [441:

4 координацію і контроль за функціонуванням усієї виробничої структури, включаючи одержання й оформлення замовлень, видачу їх у виробництво упорядкування календарних планів і спостереження за виконанням всіх інших функцій оперативного керування;

♦ підготування замовлень включає підготування і розподіл усієї необхідної документації;

♦ календарне планування - встановлення термінів підготовки і виконання кожного завдання;

♦ організацію виробничого процесу - науково обґрунтоване визначення того, якими, де і при яких витратах виробництва можуть бути якісно виготовлені деталь, вузол або весь виріб відповідно до заданих креслень;

♦ контроль витрат виробництва - аналіз скорочення і контроль витрат виробництва, пов'язаних із конструюванням, плануванням і виготовленням або складанням замовлених виробів;

♦ організацію інструментального господарства - вибір інструментів, їхнє конструювання, розміщення замовлень на інструмент, відправлення, урахування, збереження, видача, ремонт і заміна інструмента;

♦ контроль і регулювання запасів- забезпечення виробництва необхідними матеріалами в потрібному місці, у необхідній кількості й у відповідний час;

♦ диспетчеризація - регулювання ви конання роботи відповідно до прийнятої технології, виробничими нормативами і календарним планом.

Далі треба звернути увагу студента на найважливіші принципи оперативного управління виробництвом (44]:

* Визначення типу виробництва схемою керування виробництвом, а не видом виготовленої продукції.

* Основна ознака, що визначає схему організації керування - багато-детальність виробів.

  • o Складність системи оперативного керування виробництвом прямо пропорційна кількості складальних вузлів.
  • o Незалежність ступеня складності системи оперативного керування виробництвом від розмірів підприємства або виробничого підрозділу.

* Виділення постійних і перемінних витрат при підготовці первинних документів. Постійні витрати (або їхню частку) можна багаторазово використовувати при повторенні замовлення або його частини.

o Оперативне керування повинно носити попереджувальний характер, а не реєстрацію фактів, що здійснилися.

Під час самостійного вивчення студентам важливо зрозуміти що, зміст оперативного управління виробництвом полягає у наступному [44]:

* визначення місця (цеху, дільниці, робочого місця) та часу (кварталу, місяця, декади, зміни)виготовлення виробів, деталей;

* визначення фактичного стану виробничого процесу в кожний конкретний період часу;

  • o визначення відхилень від завчасно встановленого графіка технологічного процесу;
  • o регулювання ходу виробництва для ліквідації наслідків небажаних відхилень.

Вирішення основних завдань, що ставляться перед системою оперативного управління виробництвом, пов'язане з рядом труднощів:

  • o різноманітність і часта зміна номенклатури виробів;
  • o конструктивна складність багатьох виробів;
  • o різна (а часто й велика) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів;
  • o великий, різноманітний та дорогий парк обладнання та технологічного оснащення;
  • o різноманітний професійний і кваліфікаційний склад персоналу;
  • o різнотипний характер виробництва на більшості підприємств.

Слід зазначити що, оперативне управління виробництвом здійснюється на основі плану виробництва продукції, розробленого на рік (квартал).

Система оперативного управління виробництвом - це складна організаційно-планова система, яка охоплює три підсистеми: функціональну, елементну та організаційну.

Функціональна характеризує коло функцій, які повинна виконувати система управління, по елементна - основні елементи, з яких вона складається, та організаційна-побудову системи управління.

Функціонально-оперативне управління виробництвом змінюється так: нарівні підприємства воно полягає в організації руху предметів у межах року, кварталу, місяця; на рівні цеху такий рух забезпечується в межах кварталу, місяця, тижня (п'ятиденка); на рівні дільниці - в межах місяця, тижня, доби та по годинах.

По елементна залежно від рівня оперативне управління виробництвом змінюється за: складом і кваліфікацією управлінського персоналу; математичним забезпеченням завдань планування виробництва; складом і кількістю використовуваних комплексів технічних засобів; складом календарно-планових нормативів; використовуваними планово-розрахунковими одиницями; складом і змістом планової та облікової документації; характером і напруженістю інформаційних потоків.

Організаційна система оперативного управління виробництвом здійснює свої функції через: планово-диспетчерський відділ на рівні підприємства, планово-диспетчерське бюро на цеховому рівні, планово-управлінський персонал дільниці на низовому рівні [5].

Необхідно зазначити, що система оперативного управління виробництвом охоплює об'ємне та оперативно-календарне планування, облік та диспетчерування [35].

Об'ємне планування -- це розподіл річної виробничої програми підприємства в об'ємному (трудовому) та натуральному виразі між цехами та дільницями (на квартал або місяць).

У результаті реалізації завдання оптимального розподілу річної виробничої програми за номенклатурою та за обсягом по планових періодах року (кварталу) визначаються показники завантаження обладнання. Для вирішення завдань об'ємного планування широко використовуються методи математичного програмування. Значна специфіка у підходах до завдань розподілу річної програми по планових періодах зумовлена типом виробництва.

Оперативно-календарне планування - це логічне продовження та розвиток об'ємного планування, що базується на певних нормативах, які дозволяють здійснювати зв'язок календарних планів та узгоджувати роботу взаємозв'язаних робочих місць, дільниць і цехів, а також забезпечувати найбільш ефективне використання ресурсів підприємства.

Слід зазначити, що об'єктом при оперативно-календарному плануванні є окремі вироби, складальні одиниці, деталі та деталеоперації. До таких нормативів належать: заділ незавершеного виробництва, випередження запуску та випуску партій деталей і складальних одиниць, розміри та ритми партій деталей тощо.

Оперативно-календарне планування здійснюється на заводському та на внутрішньо цеховому рівнях. Завданням заводського планування є визначення кількості та часу передачі по запланованих позиціях (деталей, виробів) з цеху в цех по місяцях або кварталах. Частково це завдання може виконуватися на етапі об'ємного планування [35].

Завданнями внутрішньо цехового планування є визначення місця та термінів початку та закінчення обробки кожної деталеоперацц, їх груп або деталі в цілому, складання календарного плану-графіка роботи дільниць цеху на місяць, декаду, добу та зміну. Подетально-поопераційні плани-графіки складаються в умовах великосерійного виробництва. У серійному виробництві такі плани-графіки доцільно складати при порівняно невеликій номенклатурі деталей на дільниці. В умовах дрібносерійного, а в ряді випадків і серійного тилу виробництва складання подетально-поопераційних календарних планів-графіків є недоцільним [35].

Слід зважати і на те, що оперативний облік є важливою частиною оперативного управління виробництвом. Він повинен відповідати таким вимогам: єдність показників планування та обліку, достовірність, своєчасність, багатократність використання інформації.

У процесі самостійного вивчення теми важливо звернути увагу на існуючі варіанти системи оперативного управління виробництвом, які можна звести до декількох основних, або базових систем. Головна особливість кожного з варіантів систем оперативного управління полягає у способі взаємного зв'язку процесів, що їх виконують окремі виробничі підрозділи, для досягнення злагодженого ходу виробництва.

Важливо розглянути характерні ознаки основних видів систем оперативного управління виробництвом: позамовної, по комплектної та подетальної. Такими ознаками вважатимемо планово-облікову одиницю, календарно-планові нормативи, форму планового завдання та сферу застосування тієї чи іншої системи залежно від типу виробництва [35].

Позамовна система - це система, що заснована на встановленні та дотриманні наскрізних циклових графіків підготовки кожного замовлення до виробництва і його поетапного виконання згідно з цикловими планами за іншими замовленнями.

До особливостей такої системи належать:

  • o необхідність тісного зв'язку плану виготовлення виробів із планом підготовки виробництва на кожне замовлення;
  • o складність розподілу виробничих процесів у часі й у просторі за умови забезпечення виконання кожного замовлення у певний час і найкращого використання ресурсів;
  • o відсутність на момент розроблення оперативних планів необхідних норм часу, матеріалів та ін.

Покомплектна система оперативного управління виробництвом з її різновидами (машиио-комплектна, комплектно-вузлова, комплектно-технологічна, планово-комплектна) знайшла своє широке застосування у серійному типі виробництва.

Важливо звернути увагу на особливості міжцехового планування при застосуванні покомплектної системи:

* рух виробництва в часі визначається календарно-плановими нормативами, на основі яких розробляють оперативні плани;

* закріплення деталей і вузлів за цехами і робочими місцями має постійний характер;

o номенклатура цехових програм будується комплектне (на виріб, вузол, групу деталей);

* кількісно завдання визначають за комплектувальними номерами;

* календарний розподіл завдань здійснюється у вигляді призначення термінів запуску і випуску партій деталей.

Подетальна система оперативного управління виробництвом з її різновидами (партіонно-періодична система планування, система планування за ритмом випуску, система неперервного планування) знайшла своє застосування у масовому виробництві.

Планове завдання уданій системі формується у вигляді квартальної і місячної подетальних програм та графіка запуску-випуску, для кожної деталі або заданого ритму випуску деталей чи картотеки забезпечення.

Оперативне планування ґрунтується на таких календарно-планових нормативах: розрахунках такту та ритму випуску деталей (виробів), погодинних графіках роботи дільниць і потокових ліній, нормативах цехових і міжцехових (міжлінійних) заділів. На основі розрахованих календарно-планових нормативів складають річні, квартальні й місячні подстальні для механічних і заготівельних цехів виробничі програми і план и - графіки на короткі періоди по заводу, цеху та дільниці.

Подальшу роботу над темою доцільно спрямувати на розгляд функціональних підсистем операційної системи.

* Переробна підсистема виконує продуктивну роботу, яка безпосередньо пов'язана з перетворенням вхідних величин (ресурсів) на вихідні результати (продукти).

* Підсистема забезпечення виконує необхідні функції підтримання працездатного стану переробної підсистеми. Вона може взаємодіяти з переробною підсистемою двома способами: через підсистему оперативного управління виробництвом і прямо з процесом перетворень.

* Підсистема оперативного управління виробництвом отримує інформацію від переробної підсистеми про її стан і незавершене виробництво. Інформація про попит на продукцію, наявність та вартість ресурсів, тенденції розвитку технологій, державні нормативні акти, результативність функціонування виробничої системи та про інші фактори зовнішнього середовища надходить у підсистему оперативного управління виробництвом за контурами зворотного зв'язку [35].

Необхідно звернути увагу, що приймаючи рішення, які впливають на результативність функціонування виробничої системи, менеджер діє натри її елементи: вхід, процес, вихід. При вирішенні завдань оперативного управління виробництвом поле діяльності менеджера залежить від специфіки виробничої системи: частота зміни номенклатури продукції, багатоопераційність оброблення деталей, велика і різна тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, різноманітний і дорогий парк технологічного устаткування та пристосувань, різний професійний склад робітників.

На багатьох зарубіжних підприємствах часто використовуються системи потокового виробництва з виштовхуванням виробів, запущених у виробництво та потокового виробництва з витягуванням виробів. Наприклад, фірма "Тойота"

використовує систему "витягування", вважаючи її найбільш ефективною. Японський професор Ясухіро Мондвин, один з авторів високоефективної системи управління виробництвом на фірмі "Тойота", вважає її революційною за своїм змістом, оскільки всі деталі "витягуються" на кожну наступну стадію з попередньої в міру необхідності.

В умовах значної конкуренції на міжнародному ринку передові фірми розвинутих країн продемонстрували свою здатність налагоджувати функціонування виробничих систем так, щоб можна було виготовляти продутацю з вищою якістю при відносно менших затратах праці, капіталу, матеріалів і енергії.

Такі досягнення визначає специфіка стратегії функціонування виробництва. Елементами цієї стратегії є простота, менший розмір партії запуску деталей у виробництво, більша частота постачання комплектувальних виробів, зменшення заділів, зменшення виробничих запасів, зменшення різнобою робіт, скорочення обсягу "паперових" робіт тощо.

Важливо звернути увагу слухачів на стратеги виробничого планування. По суті, є три стратегії виробничого планування, у яких використовуються три змінні величини: робоча сила, робочий час, обсяг матеріальних запасів і резервів [44].

1. Стратегія відстеження попиту.

Передбачає узгодження темпу виробництва з обсягом замовлень чи наймання звільнення робочої сили в залежності зміни обсягу замовлень. Успіх цієї стратегії зави від наявності групи добре навчених претендентів, яких можна в будь-який час використовувати при збільшенні замовлення. Недолік цієї стратегії - робітники можуть знижувати темп роботи з побоювання, що їх звільнять, тільки будуть виконані замовлення, що підвищили попит.

2. Стратегія гнучкого використання робочого часу.

При цій стратегії змінною величиною, компенсуючою коливання попиту, є робочий час при змінній чисельності працюючих. Темп сваволі варіюється за допомогою гнучкого робочого графіка, передбачаючого як простої при малому попиті, та понаднормові роботи - при підвищеному. Ця стратегія дозволяє уникнути емоційних витрат і напруженості через наймання і звільнення, характерні для стратегії відстеження.

3. Стратегія постійного рівня виробництва.

Базується на збереженні постійної чисельності робочої сили при незмінному рівні виробництва. Нехватки і надлишки продукції згладжуються зміною рівня матеріальних запасів, резервуванням замовлень і по рей обсягів продажів. Персоналу вигідне стійке завантаження робочого часу, незважаючи на те, що воно досягається ціною зниження рівня обслуговування клієнтів і збільшення витрат на матеріальні запаси. При виборі цієї стратегії потрібно також враховувати, запаси, що зберігаються, можуть застарівати. Якщо для згладжування коливань попиту використовують одну з ви ще наведених змінних, то відповідну стратегію називають чистою, якщо використовують більше, то - змішаною. Найчастіше на практиці використовують змішану стратегію [44].

У процесі самостійного вивчення системи оперативного управління студентам слід звернути увагу на диспетчерське і оперативне розпорядництво.

Основні положення диспетчерування та оперативного розпорядництва окреслено у навчальному посібнику Курочкіна А.С. [25,с. 101-113]. Більш розгорнуто теоретичні основи даного питання подано у підручнику Макаренко М.В, Махаліної О.М. [26, с.265-269].

Диспетчерування - це система централізованого оперативного контролю і регулювання поточного ходу роботи по виконанню виробничих завдань згідно наперед розробленим календарним графікам.

Слід зазначити, що головна ціль такої системи - попередити, знайти і ліквідувати виробничі неполадки і відхилення від графіка, а також направити рух виробничого процесу в рамки встановленого організаційно-технологічного режиму, забезпечуючи умови для виконання виробничих завдань.

Диспетчерування є заключним етапом оперативного управління виробництвом. Відповідно до головної цілі диспетчерування охоплює наступні види робіт [25]:

Диспетчерування здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів зв'язку і сигналізації. В роботі диспетчерських служб широко застосовуються різні прилади і апарати як дротяних так і безпровідних засобів зв'язку, телевізійні установки, світлові табло, блоки автоматичного рахунку і обліку випуску виробів, апаратура магнітного запису, звукопідсилювальні станції і ін.

Слід звернути особливу увагу слухачів на те, що диспетчерування зводиться до безперервного контролю за ходом виконання плану виробництва і до поточного розпорядництва, направленого на виконання планових завдань.

У процесі самостійного вивчення важливим є розуміння функціонування диспетчерської служби.

Важливо зауважити, що в інтегральне поняття "диспетчерська служба" входить облік, контроль, аналіз, регулювання, які реалізується відповідними структурними підрозділами підприємства, і відносяться до комплексної функції диспетчиризації.

Вищою інстанцією диспетчерської служби підприємства є начальник виробництва-він же головний диспетчер підприємства. Головний диспетчер володіє всією повнотою влади у сфері виробничої діяльності. Саме йому, як правило, делегуються права керівника підприємства при рішенні більшості виробничих питань.

Важливо запам'ятати, що головний диспетчер підприємства оперативно регулює виробництво у всіх виробничих підрозділах і організовує оперативний облік виконання плану (завдання) кожним підрозділом, керує всім диспетчерським апаратом, щодня про водить диспетчерські наради.

Диспетчерські наради - ефективна форма інформації управління виробництвом. їх регулярно в один і той же час проводить начальник виробництва - головний диспетчер. Ці наради продовжуються не більше 30 хв. На нараді керівники підрозділів доповідають про хід виконання добового (змінного) завдання кожним підрозділом і виказують претензії до суміжних служб і цехів [25].

На основі доповідей начальників цехів і начальника П ДО, диспетчерів ПРБ (ПДБ) головний диспетчер дає завдання на поточні доби (зміну) цехам, відділам і службам і готує щоденний доклад директору підприємства, передає йому питання, які сам вирішити не може.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші