Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Культурологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Концепція культурно-історичних типів (М.Я. Данилевський)

Російський філософ М.Я. Данилевський висунув ідею "культурно-історичних типів" (цивілізацій). Вони перебувають у безперервній боротьбі один з одним і з навколишнім середовищем. Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку періоди змужніння, старіння й загибелі. Данилевський стверджував, що існує безліч цивілізацій, які всі разом виражають нескінченно багатий геній людства. Російський філософ поділяє всі народи на три основні класи: на позитивних творців історії, що створили великі цивілізації, або культурно-історичні типи; негативних творців історії, що, як гуни, монголи і турки, не створювали великих цивілізацій, але як "божий батіг" сприяли загибелі старезних відмираючих цивілізацій. Вони не можуть стати ні творчою, ні руйнівною силою в історії. Вони є етнографічним матеріалом, використовуваним творчими народами для збагачення своїх цивілізацій.

На думку Данилевського, лише деякі народи змогли створити великі цивілізації й стати "культурно-історичними типами". Філософ нараховує десять таких цивілізацій: єгипетська, ассирійсько-вавилоно-фінікійсько-халдейська, або давньосемітська; китайська; індійська; іранська; єврейська; грецька; римська; ново-семітська, або аравійська; германо-романська, або європейська.

Дві цивілізації - мексиканська й перуанська - загинули внаслідок насильницьких дій на ранній стадії розвитку. Як вважав Данилевський, можна назвати деякі основні закономірності, або закони виникнення, зростання і заходу цивілізацій.

  • 1. Будь-яке плем'я або народ, що говорять на одній мові або належать до однієї мовної групи, становлять культурно-історичний тип, якщо вони духовно здатні до історичного розвитку й пройшли стадію "дитинства".
  • 2. Для справжнього народження та розвитку культури народ повинен досягти політичної незалежності.
  • 3. Основні принципи цивілізації одного культурно-історичного типу не передаються народам культур іншого історичного типу. Кожен тип створює власну цивілізацію. Так, численні спроби поширити грецьку цивілізацію серед неарійських або східних народів зазнали краху. У наш час англійці зазнали аналогічної поразки, намагаючись перенести європейську цивілізацію в Індію. Однак ця закономірність не поширюється на окремі елементи або ознаки цивілізацій, які можуть передаватися від однієї цивілізації до іншої.

За Данилевським, більшість цивілізацій є творчими не у всіх сферах діяльності, а лише в одній чи декількох. Так, грецька цивілізація досягла неперевершених висот в естетичній сфері, семітська - у релігійній, римська - у сфері права й політичної організації.

Прогрес людства, як вважає Данилевський, полягає не в тому, щоб усім іти в одному напрямку, а в тому, щоб усе поле історичної діяльності пройти в різних напрямках.

Відповідаючи на запитання щодо причин ворожого ставлення Європи до Росії й слов'янства, Данилевський говорить, що Європа вже вступила в період занепаду, тоді як слов'янська цивілізація входить у період розквіту своїх творчих сил. Якщо європейська цивілізація виявилася двоскладною, тобто творчою у двох сферах: політичній і науковій, то російсько-слов'янська цивілізація буде три- або навіть чотирискладною (творчою) в трьох (чотирьох)сферах: релігійній, науковій, політико-економічній, причому головним чином у сфері соціально-економічній - створенні нового й правильного соціально-економічного порядку.

Перехід культури в цивілізацію, за О. Шпенглером

Видатний німецький філософ-ідеаліст, представник філософії життя О. Шпенглер (1880-1936) підтверджував дуалізм душі й світу як абстрактний вияв факту життя. Душа - це те, що необхідно створити, світ - вже створений, а життя - сам процес утворення. Доводив, що існує стільки світів, скільки людей і культур. О. Шпенглер - прихильник історичного релятивізму, він відкидає закономірну єдність усесвітньо-історичного розвитку. Історія розпадається в нього на певні незалежні, неповторні замкнені циклічні культури, особливі надорганізми, що мають індивідуальну долю й переживають періоди розквіту і вмирання. Це його теорія циклів, згідно з якою культура народжується, коли з первісного стану людини виникає "більша душа", "певний образ без образного". Культура народжується в певній місцевості й прив'язана до неї. Коли культура застигає, вмирає - переходить у цивілізацію (для Шпенглера характерний фаталізм, заперечення поняття історичного прогресу).

Філософія історії й культури викладена Шпенглером у його основному творі "Захід Європи". Там він розглядає три історичні типи культури, яким відповідають три душі: антична (аполлонівська душа), західноєвропейська (фаустівська), арабська (містична).

Для аполлонівської душі характерне чуттєве індивідуальне тіло; символ фаустівської душі - шостий безмежний простір; магічна душа - це дуалізм духу й тіла.

О. Шпенглер розрізняє вісім культур: єгипетську; китайську; індійську; вавилонську; візантійсько-арабську; греко-римську; майя; західноєвропейську (фаустівську); сибірську, що зароджується.

Кожна культура проходить чотири стадії: народження, змужніння, зрілості, зів'янення.

Мешканці нашої планети в другій половині XX ст. відчули абсолютну реальність того, чого ніколи не могли собі уявити великі європейські гуманісти й раціоналісти, - ядерної, екологічної, цивілізаційної катастрофи. І нині повна переконаність Шпенглера у вічності життя й культури на Землі видається такою ж наївною, як і віра європейських мислителів у нескінченність Нового часу.

Наприкінці XX ст. уявлення про історичну тлінність світових культур, філософій і релігій заміщується усвідомленням можливості саморуйнування сучасної цивілізації, тобто кінця історії, і саме це усвідомлення може стати абсолютною свідомістю нового планетарною суб'єкта - Надлюдства, яким його уявляли собі М. Хайдеггер, П. Тейяр де Шарден, М. Бердяєв.

Таким чином, поняття "цивілізація" використовується нині в декількох значеннях: як протилежність дикості й варварству; як сучасний стан західного суспільства; як синонім до слова "культура" на позначення культурно-історичних типів в історичній концепції найбільшого сучасного історика Арнольда Тойнбі. Для Шпенглера ж цивілізація - це завершення, результат культури, кожна культура закінчується власною цивілізацією. Тому в "Заході Європи" і західна цивілізація постає як неминуча доля західної культури, як її декаданс.

Зрозуміти цивілізацію як декаданс цієї культури легше за все на прикладах виродження інших культур. Шпенглер пише, що римська цивілізація є варварством, яке пішло за квітучою еллінською культурою, коли культивуються бездушна філософія, чуттєві мистецтва, що розпалюють тваринні пристрасті, коли право регулює відносини між людьми й богами, коли люди цінують винятково матеріальне, коли життя переміщується у "світове місто", коли холодний практичний інтелект заміщує палку й шляхетну духовність, коли атеїзм витісняє релігію, а гроші стають універсальною цінністю, позбавленою живого зв'язку з родючістю землі, талантом та працьовитістю, - і ми переконуємося, що це, справді, ознаки заходу античної культури.

І ще один парадокс: політичну, економічну, військову, адміністративно-державну й правову владу Шпенглер розглядає як головну ознаку імперіалізму на стадії перетворення будь-якої культури на цивілізацію. Тому для нього незаперечне існування вавилонського, єгипетського, індійського, китайського, римського імперіалізму. Звідси, на його думку, "одночасність" усіх імперіалізмів, у яких би століттях і країнах вони не існували. За методом

Шпенглера, вже сама гіркота з приводу занепаду своєї культури є найпершою ознакою її декадансу. Справді, культура, що процвітає, - це потужне мажорне утвердження життя.

Урбанізація мегаполісів, опозиція "центру" і "провінції" - це ознаки цивілізації. Центр, або "світове місто", як говорить Шпенглер, всмоктує в себе й зосереджує в собі життя цілої країни. Духовні, політичні, економічні рішення ухвалює не вся країна, а три-чотири "світові міста", які поглинають кращий людський матеріал країни, і остання набуває становища провінції. "У світовому місті, - пише Шпенглер, - немає народу, а є маса. Властиве їй нерозуміння традицій, боротьба з якими є боротьбою проти культури, проти знаті, церкви, привілеїв, династій, переказів у мистецтві, меж пізнаваного в науці, її переважаюча селянський розум гостра й холодна безпристрасність, її натуралізм зовсім нового складу, що йде назад, далі ніж Руссо й Сократ, що безпосередньо стикається в статевих і соціальних питаннях з первісними людськими інстинктами й умовами життя, яке в наші дні оживає під личиною боротьби за заробітну плату й спортивних змагань, - усе це ознаки остаточно завершеної культури".

Це один із блискучих пасажів Шпенглера, що вражає глибиною проникливості й одночасно викликає неконтрольований розумом опір, неприйняття цієї неминучості. Це неминучість "бадьорої людини", яка виступає як "Я", "особистість", "внутрішнє життя душі". "Великі мислителі, - пише Шпенглер, - фіксували це за допомогою напівнаочних конструкцій: явище й річ у собі (Кант), світ як воля й уявлення (Шопенгауер), "Я" і "Не-Я" (Фіхте). У всьому цьому, що понині не доступне точному формулюванню, полягають суть і ознака "власного" та його антипода - "чужого". І Шпенглер правий. Нехай, наприклад, хтось спробує чітко визначити, що таке власність. Дуже скоро переконається, що цього зробити неможливо, не визначивши, що таке суб'єкт власності. "Я" є її суб'єктом, який кращі філософи Європи визначали лише за допомогою далекого, зовнішнього йому світу, тобто привласнювали йому знак "Я", тому що психіку, душу, свідомість і самосвідомість інакше взагалі визначити неможливо.

О. Шпенглер, розбудовуючи свої теорії про падіння західного світу, тим самим розглядає проблему цивілізації. У цьому полягає одне з основних питань історії. Що таке цивілізація, логічний наслідок, завершення й результат культури?

У кожної культури власна цивілізація. Цивілізація є неминучою долею культури. Цивілізація - це крайні й штучні стани, втілити які здатен вищий вид людей. Вони є завершенням, наступним етапом після становлення, як смерть після життя, як розумова старість і скам'яніле світове місто за селом і задушевним дитинством. Вони стають неминучим кінцем, проте із внутрішньою необхідністю до них завжди приходили.

Перехід від культури до цивілізації відбувається в античності в IV ст., на Заході - в XIX. Із цього моменту ареною великих духовних звершень стає не "вся країна", як це було під час орфічного руху й реформації, коли, власне, кожне село відіграло свою роль, а три або чотири світові міста, які увібрали в себе весь зміст історії й щодо яких уся інша країна культури стає провінцією, що має своїм винятковим призначенням живити ці світові міста залишками свого вищого людського матеріалу. Світове місто й провінція - цими основними поняттями будь-якої цивілізації відкриваються нові сторінки історії.

Зіставлення понять "культура" й "цивілізація" М. Бердяєвим

М.О. Бердяєв критично переосмислив роботу О. Шпенглера "Захід Європи" у своєму творі "Зміст історії". Він написав статтю "Воля до влади й воля до культури" (1922). У ній зроблена спроба зіставлення понять "культура" і "цивілізація" у дусі О. Шпенглера.

На думку М.О. Бердяєва, культура завжди була великою невдачею життя. Існує немов протилежність між культурою і життям. Саме цивілізація намагається здійснити життя. У будь-якій культурі на відомій стадії її розвитку починають виявлятися начала, які підривають духовні основи культури. Будь-яка культура (навіть матеріальна) є культурою духу; будь-яка культура має духовну основу - вона є продуктом творчої роботи духу над природними стихіями.

Цивілізація за своєю природою технічна, у цивілізації будь-яка ідеологія, будь-яка духовна культура є лише надбудовою, ілюзією, нереальністю. Цивілізація на противагу культурі не релігійна вже за своєю основою, у ній перемагає розум "освіти". Цивілізація на противагу культурі не символічна, не ієрархічна, не органічна. Вона реалістична, демократична, механістична, прагне не символічних, а "реалістичних" досягнень життя, прагне самого реального життя, а не подоб і знаків, не символів інших світів. У цивілізації колективна праця витісняє індивідуальну творчість. Цивілізація знеособлює. Звільнення особистості, яке цивілізація начебто повинна нести із собою, смертельне для особистісної оригінальності. Особисте начало розкривалося лише в культурі. Воля до могутності життя знищує особистість.

Перехід культури в цивілізацію пов'язаний зі зміною ставлення людини до природи. Усі зміни в долі людства пов'язані з новим ставленням людини до природи. Бра цивілізації почалася з переможного входження машин у людське життя. Життя перестає бути органічним, втрачає зв'язок із ритмом природи. Людина остаточно віддаляється від природи в процесі технічного оволодіння природою й організованого володарювання над її силами.

Цивілізація має не природну чи духовну, а машинну основу. Вона насамперед технічна, у ній техніка тріумфує над духом, над організмом. Сучасні культурологи схиляються до переконання, що цивілізацію необхідно розуміти як середню стадію розвитку людського досвіду. Ця стадія почалася, як вони вважають, з виникненням сільського господарства, потім тривала в промисловій революції, після чого людство рухається до постцивілізаційної стадії розвитку, коли масові комунікації забезпечать глобалізацію культури.

При зіставленні культури й цивілізації культура оцінюється як сфера вищих людських дій: духовних, наукових і художніх виявлень людської активності. Цивілізація ж персоніфікує матеріальні форми буття.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші