Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Символіка давніх аграрно-магічних дій з "живою водою".

Певні функції виконували давньослов'янські волхви-жерці. Наприклад, "хмарогонителі" впливали на "погоду", "чародії" здійснювали магічні дії з водою за допомогою спеціального посуду — "чари", "потворники" (знахарі) займалися своєю сферою діяльності. Окремо діяли так звані кощунники — своєрідні волхви-"ідеологи", які складали і виконували "кощуни" (це слов'янське слово грецькі автори перекладали словом міф). Центральний персонаж кощун — Кощій, представник "кощного", потойбічного, мертвого, "зимового" царства. Він полонив дівчину і тримав упродовж періоду зимового змертвіння природи. Позитивний герой убивав Кощія і визволяв дівчину; влада зими припинялась, природа пробуджувалась, і наставав новий землеробський цикл. Давньослов'янська міфологія виразно землеробська: Лада і Леля — типово землеробські божества, Сварог і Ко-локсай мають справу зі землеробськими знаряддями праці (плуг), Кощіїв "полон" триває впродовж "мертвого" землеробського сезону (зими) тощо. Саме тут джерело зародження антеїзму як однієї з визначальних рис слов'янської (отже, давньоукраїнської) світоглядної ментальності (Бичко, 1994).

Зображення "чаклунок" у культурі енеоліту та неоліту.

Для землеробських культур енеоліту і неоліту, що охоплювали Балканський півострів, Подунав'я, Правобережну Україну, характерні глиняні зображення "чаклунок", фігурок жінок, які здійснювали заклинання священної води у великій мископодібній чарі. Від заклинань води у чарі походить слово "чародійство". В трипільській культурі (поселення у Назвисько) виявлено статуетку сидячої жінки, сідалище, розписну чару і "черпало" — глиняні обрядово-ритуальні елементи заклинання води, моління про дощ. Українські та російські етнографічні дослідження подають безліч прикладів аграрно-магічних дій з "живою водою". Чари з небесними оленями відомі в місцях поширення трипільської культури (Томашівка, Стара Буда, Володимирівна). У землеробів-трипільців енеоліту небесні олені зображувались у вигляді завихристих дощових смуг, тобто такі, які подають небесну вологу, дощ, необхідні для врожаю (Рибаков, 1965).

Про відповідний культ оленя у трипільців засвідчують матеріали раннього поселення у Ленківцях на Середньому Дністрі (Черниш, 1959).

За Рибаковим, якщо сутність світогляду первісного землероба передати простою формулою: зерно + земля + дощ = врожай, то пластика Трипілля відображає всі ланки цієї формули за допомогою жіночої фігури. Земля, зоране поле уподібнювались жінці; засіяна нива, земля з зерном — жінці, котра "понесла в чреві своїм"; поява із зерен нових колосків уподібнені народженню дитини. Жінку та землю поєднала прадавня ідея родючості. Пишно орнаментовані черпаки-чарки використовували для розливу або пиття освяченої "живої" води. Парні біноклеподібні лійки, ймовірно, слугували для того, щоб наливати в них священну воду, тобто поїти землю, імітувати дощ, пролитий із грудей Великої Матері. Так давній художник втілив ідею зрошення поля небесною богинею. Зображення жінок, котрі піднімають до неба посудини з водою, чаклують з розписною чарою, окроплювання землі за допомогою подвійних посудин, імітуючих жіночі груди, розписи у вигляді двох небесних олениць, що дарують зі свого вимені дощ, — належали до кола енеолітич-них реалій з характерними аграрними культами, моліннями про небесну воду і дощ (Рибаков, 1981, с. 178,187— 188).

Це підтверджує виявлена серединна перемичка бінокле-подібної посудини із Верем'ї. Антропоморфність хрестоподібної фігурки (хоча обличчя, руки, ноги майже не виділено) засвідчують чіткі, рельєфні означення жіночих грудей, навколо них зображено знак засіяного поля, а вниз показана вертикальна смуга крапок-капель (Мовша, 1969).

З Мізинської стоянки відомі умовні жіночі зображення, прикрашені ромбо-меандровим і зигзаговим орнаментом, що імітує рисунок мамонтової кістки. Палеолітичні "венери", вирізьблені з бивня мамонта й оздоблені ромбічним орнаментом, уособлювали родючість. Своєрідними оберегами були численні трипільські статуетки з відбитками зерен або зі знаками засіяного поля. Засіяне поле символізували один ромб, чотири з'єднані ромби або квадрат, у середині яких зображено знак зерна (крапка чи кілька крапок).

Функцію охоронців (заступників) роду, племені виконували божества, пов'язані з культом предків.

Дослідники виділили слов'янські терміни споріднення, де старослов'янське "родь" тлумачиться як "власне слов'янська новація", нове використання індоєвропейських морфем. Зазначено поширену метатезу: род — ард — арт; з цим пов'язано додаткове значення — "походження", "род" (нім. Art); "високий", "великий" ( ірл. ard, галльське ardu) (Тру-бачов, 1959).

В іранських мовах, зокрема скіфській, Ard — культовий термін, що означає божество. Вираз arta — ard є одним з найважливіших понять іранського світу, що означає "божество", "уособлення світла"; осетинське ard — клятва, первісно "божество", яким клянуться (Абаєв, 1949).

В осетинській міфології Уасхо — покровитель численних родів осетин-тагаурців. За давнім звичаєм, представники роду збиралися у святилищі свого охоронця у горах Тага-урії і давали клятву міжродової дружби. У випадку порушення клятви Уасхо знищував рід винуватця.

В японській міфології божества-покровителі роду мають назву удзигамі (давньояпон. — божества роду).

За припущенням вчених, першобог давньоукраїнської міфології — Род є зачинателем усього живого (Плачинда, 1993).

Аналізуючи витоки багатоманітних уявлень про Род як давнє божество, Б. Рибаков виділив розгалужений комплекс давньоруських слів, які містять корінь "род", передусім слова, пов'язані з поняттям споріднення і породження: Род, народ, рідня, род-ичі, родина, род-ити, природа, породжувати. Слово "род" і метатеза "ард" у значенні "божества", "рода", "великого" характерні не лише для слов'янського ареалу. Давньоруський книжник, знайомий з відповідними грецькими джерелами, автор "Слова про ідолів" (ймовірно, початок XII ст.), вважав культ Рода однією зі світових релігій, яка колись охоплювала Єгипет (Озирис), Вавилон,

Грецію ("Артемід" —Аполлон ?), Рим і слов'янський світ. Тут зазначено географічний діапазон культу Рода. Крім цього, відомі також два ряди понять з коренем "род". Перший — означення води, водного середовища — "родища", джерела (криниці); квітів, що ростуть поблизу води, — лілій — "родій" ("криній"). Другий ряд вміщує значно ширші тлумачення: podia — блискавка; роді к, роді А — плід граната; род, родъство — гієна вогненна; родрий, рьдриі — червоний; ръдритися, рдііть, рдяний — червоний, червоніти. Безліч слов'янських слів з коренем "род" мають ознаки червоного і вогненного (для порівняння: лат. ardeo — горіти, ardor — жар, спека). Відтак з Родом як божеством може бути пов'язано не лише народження живого (рід, народ, родити), а й природа, вода (родище, джерело), дощ (грудіе, спадаючі з неба), блискавка — родія, і вогонь пекла (Рибаков, 1981, 442—444, 451—453).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші