Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Художня мова

Кожен вид мистецтва має свій матеріал для створення образу. У літературі таким матеріалом є слово. І. Франко в поемі "Лісова ідилія" писав:

Слова — полова, Але огонь в одежі слова — Безсмертна, чудотворна фея, Правдива іскра Прометея.

Мова розмовна, літературна, художня

Мова — першоелемент літератури, засіб образного відтворення предметів, явищ, змістовна форма. Мову можна умовно розділити на розмовну, літературну і художню. Вони входять в загальнонаціональну. Розмовна мова — ненормована мова повсякденного спілкування. Літературна мова — мова, нормалізована правилами граматики, чиста, відшліфована. Вона формується на основі народної, з'являється на високому рівні розвитку нації. В основі української літературної мови лежить мова Київської, Полтавської і Черкаської областей. Літературною мовою пишуть наукові праці, друкують газети, журнали, нею користуються в школах, радіо, на телебаченні. Розрізняють науковий, науково-популярний, ораторський, публіцистичний, офіційно-діловий (канцелярський) стилі. Наукова мова послуговується поняттями відповідних наук (хімії, математики, літературознавства...). У діловій мові використовуються канцеляризми (лексичні і синтаксичні). Художня мова — літературна, але не обмежується лише літературною. У своїх творах письменники використовують діалектизми, професіоналізми, архаїзми, слова у прямому і переносному значеннях. Вона містить оцінюючий елемент різного забарвлення: співчуття, зневагу, обурення, презирство, захоплення. Художня мова образна, емоційна, експресивна, відзначається лаконізмом, небагатослівністю. А. Чехов вважав лаконічність сестрою таланту, а О. Некрасов закликав писати так, щоб словам було тісно, а думкам — просторо.

Мова автора і мова персонажів

У художньому творі розрізняють мову автора і мову персонажів. Мова автора — це розповідь про явища, події, характери, вчинки персонажів, у ній є оцінка людей, фактів. Кожен талановитий письменник має свій мовний стиль, свої лексико-синтаксичні та інтонаційно-образні особливості. Ми говоримо: "мова Шевченка", "мова Франка", підкреслюючи особливості стилю письменника.

Мова персонажів — засіб індивідуалізації. Вона зумовлена віком, освітою, професією, настроєм, темпераментом, культурою героя. Мова Возного, наприклад, з п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка" — суміш бюрократичної, старослов'янської і народної лексики. Вона характеризує рівень розвитку сільського чиновника: "Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй. Когда б я імія — теє-то, як його — стільки язиків, стільки артикулів ілі скільки зап'ятих в магдебургськім праві, то і сил не довліло би на восхвалєніє ліпоти твоєй. Єй-єй. Люблю тебе... до безконечності".

Мова кожного персонажа повинна мати свою лексику, свою інтонацію, свою будову речень. Особливості мови персонажів виявляються у монологах, діалогах, непрямій мові.

Лексика художньої мови

Образному відтворенню думок, почуттів, переживань сприяють синоніми, антоніми, омоніми, неологізми, архаїзми, діалектизми, варваризми, професіоналізми, жаргонізми, арґотизми.

Синоніми (грец. synonimos — однойменний) — це слова близькі за значенням, але різні за звучанням. Синоніми дають можливість письменникові уникнути повторення одних і тих же слів, надають мові відповідного інтонаційного забарвлення. Маланка в повісті "Fata morgana" лає Андрія: "Вона його вичитувала, вона його сповідала, вона кропила його, підкурювала і садила чортами так обережно, як тільки можна було в неділю, по Службі Божій". І. Котляревський, змальовуючи мандрування героя, в гумористичному плані використовує синоніми:

Єней по берегу попхався

І сам не знав, куди слонявся,

Аж гульк — і в город причвалав.

Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різне значення. Наприклад, коса — знаряддя праці, довге волосся, смуга землі, яка входить у річку, озеро або море.

Антоніми (грец. anti — проти і опута — ім'я, назва) — слова з протилежним значенням. Вживаються, коли треба протиставити контрастні явища: радість — горе, добро — зло, любов — ненависть, день — ніч.

Неологізми (грец. neos — новий, logos — слово) — це нові слова. Деякі неологізми з часом стають архаїзмами: жовтеня, комсомолець, неп, лікнеп. Крім загальномовних неологізмів, є індивідуально-авторські. Індивідуально-авторські неологізми називають оказіоналізмом и (лат. occasional is—випадковий), тобто вжитий "один раз". "Неологізми, — писав Б. Томашевський, — це такі слова, які створює сам митець, сам поет, письменник не для того, щоб дати їм загальний ужиток, ввести їх до загальновживаної мови, в загальний словник, а для того, щоб читач відчував у процесі сприйняття самого художнього твору, як перед ним народжується нове слово. Неологізм повинен завжди сприйматися як певний винахід саме даного митця, він неповторний. Як тільки починають його повторювати, вводити до загального словника, він втрачає той стилістичний ефект, на який розраховував митець. Митець розраховує на неологізм як на слово, що створюється на очах у читача й виключно для даного контексту".1 Приклади індивідуально-авторських неологізмів П. Тичини: яблуневоцвітна, ніжнотонна, сонцебриз* ний, ясносоколово, акордитись, дитинно. Неологізми з творів В. Винничснка: коліносхильно, політбюристи, залізність, чорність.

Словотворчі звороти, які не відповідають узвичаєним нормам, називають зарозумілою мовою. "Літературознавчий слові іик-довідник" використовує термін "заум". Він з'явився на початку XX ст. До зарозумілої мови вдавалися футуристи. Наприклад, вірш М. Семенка "Місто" пересипаний такими висловами, як осте, сте, бі, бо, бу, рухобіги тощо.

Традиції футуристів продовжують сучасні неоавангардисти з літературних груп "Бу-Ба-Бу", "ЛУГОСАД", "Пропала грамота".

Архаїзми (грец. archaios — давній) — застарілі слова, словосполучення, граматичні або синтаксичні форми. Є такі види архаїзмів:

1) власне лексичні — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: перст — палець, уста — губи;

2) лексико-словотворчі — відрізняються від сьогоднішніх відповідників префіксами, суфіксами: шкатула — шкатулка, вої— воїни;

3) лексико-фонетичні — відрізняються від сучасних однією або двома фонемами: злато — золото, піїт — поет;

4) лексико-семантичні вживаються з іншими, сучасними: язик (мова, народ), живот (життя).

Ці типи архаїзмів подано у довіднику Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова. — К., 1993. — С. 34. Архаїзми використовуються з різною метою:

1) для відтворення колориту епохи:

А не женеться Візантія:

Вона боїться, щоб Чернець

Не засвітив Гал ату знову

Або гетьман Іван Підкова

Не вийшов в море на ралець.

(Т. Шевченко)

2) для надання мові піднесеної схвильованості, урочистості:

Світе вольний, несповитий.

(Т. Шевченко)

3) для іронії:

... будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже...

(Т. Шевченко)

4) для мовної характеристики особи, яка говорить.

Застарілі слова у пісні Возного з п'єси І. Котляревського "Наталка Полтавка" викликають комічний ефект: "От юних літ не знав я любові, не ощущал возженія в крові".

Різновидом архаїзмів є слов'янізми — слова старослов'янської мови. Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. у книзі "Сучасна українська мова: Довідник" називають такі ознаки слов'янізмів:

I. Фонетичні ознаки:

1) неповноголосі звукосполучення ра, ла, ре на місці українського оро, оло, еле: град, глава, злато, древо;

2) звукосполучення ра на початку слова на місці українського ро: раб;

3) звукосполучення жд на місці українського ж: вождь, нужда;

4) літера щ замість української ч: священик;

5) літери є, ю на початку слів замість українських о, у: єдиний, юний, юродивий, юдоль.

II. Словотворчі ознаки:

1) суфікси іменників -знь, -тель, -пня, -ство (в абстрактних іменниках), -тва, -тай: приязнь, учитель, братство, святиня, молитва, глашатай;

2) суфікси -ащ, -ущ, -м(ий) дієприкметникового походження: трудящий, грядущий, відомий, неопалимий;

3) префікси воз-, пре-, пред-, со-: воскреснути, возвістити, премудрий, предтеча, согрішити;

4) компоненти складних слів благо-, бого-, добро-, зло-, град-: благодать, богослов, добродушний, злочин.

На старослов'янське походження слова може вказувати його церковно-релігійна семантика: святий, пророк, суєта, творець, гріх, Господь.

Видом архаїзмів є церковнослов'янізми і біблеїзми. Церковнослов'янізми і біблеїзми завжди використовувалися у найкращих зразках нашого письменництва. Наприклад, як у Т. Шевченка у "Давидових псалмах":

Псалом новий Господеві

І новую славу

Воспоем честним собором,

Серцем нелукавим.

Во псалтирі і тимпані

Воспоем благая,

Яко Бог кара неправих.

Правим помагає.

Преподобнії во славі

І на тихих ложах

Радуються, славослов'ять,

Хвалять ім'я Боже.

"І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима купина" (О. Довженко).

Історизми — це застарілі слова, які зникли з ужитку, бо зникли поняття, предмети, явища. Історизми, на відміну від архаїзмів, не мають синонімів у сучасній мові. Вони використовуються у творах історичної тематики. Історизмами є, наприклад, слова: кріпак, цар, князь, гетьман, булава.

Діалектизми (грец. dialektos — місцева говірка) — це слова і вирази місцевої говірки. Найчастіше використовуються в мові персонажів, у авторській мові — рідше. Діалектизми відтворюють місцевий колорит і є засобом індивідуалізації. За рахунок діалектизмів збагачується літературна мова. І. Франко писав: "Кожна літературна мова доти жива і здібна до життя, доки має можливість, з одного боку, всисати всі культурні елементи сучасності, значить, збагачуватися новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації, не тратячи при тім свойого основного типу і не переходячи в жаргон якоїсь спеціальної верстви чи купи людей, а з другого боку, доки має тенденцію збагачуватися чимраз новими елементами з питомого народного життя і з відмін діалектів народного говору".

У діалектах української мови виділяють три групи: північну, південно-східну і південно-західну. Є діалектизми фонетичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні Фонетичні відрізняються від літературної норми вимовою звуків. У вірші І. Франка "Каменярі" є такі фонетичні діалектизми: стою, підняли, шляху, своїми. Морфологічні відрізняються від літературної норми оформленням граматичних форм: ся схилили, буду робила, ногов, я му ходити. Лексичні: сесю, гостинець (шлях), маржина (худоба), шарта (буря).

До лексичних діалектизмів відносять власне лексичні. Це діалектичні синоніми до загальнонародних слів: вуйко (дядько), фіра (підвода), бульба, бараболя, біб, крумплі (картопля). Етнографічні — це назви місцевих предметів, які не використовуються на інших національних територіях: трембіта (духовий інструмент), колиба (курінь), крисаня (капелюх). Семантичні діалектизми — це слова, які мають значення, відмінне від загальномовного (пироги — вареники).

Фразеологічні діалектизми, "хоче ми звести зі світа ", "нас не відтяли від діла". Синтаксичні: "Сідаймо, синку, на фіру, бо колію спізнимо" (В. Стефаник — "Виводили з села"). Д.І. Ганич, І.С. Олійник у "Словнику лінгвістичних термінів" (К., 1985) виділяють діалекти племінні (належать племені "як етнічній групі людей, що входять до складу більшої етнічної спільності"), професійні (об'єднують людей певної професії чи роду занять), соціальні (належать соціальній групі). А. Ткаченко використовує термін "соціолект". До соціолекту відносить специфічну мову освітян, юристів, митців. У соціолект входять і професіоналізми, і жаргон. Є діалект місцевий або територіальний.

Діалектизмами не можна зловживати. Надмірне використання діалектизмів робить твір малозрозумілим.

Варваризми (грец. barbarismos) — іншомовні слова і вирази, які не стали загальновживаними. Варваризмами є полонізми, русизми, германізми, англіцизми, галліцизми (з французької), гебраїзми (з давньоєврейської"), тюркізми... Вони використовуються для зображення життя, побуту, звичаїв інших народів і для створення комічного ефекту. Мова, перенасичена варваризмами, називається макаронічною. Макаронічною мовою говорить герой комедії М. Стари цького "За двома зайцями" Голохвостий: "Дурні хахлиї Ідіть здоровії Што значит проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякої делікатної хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє за-всегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний человєк! Да што впрочем про них? Годі, довольно!"

І. Качуровський замість терміна "варваризми" вживає французьке ентражизми.

Професіоналізми — слова і звороти, які вживають люди певної професії. Вони використовуються як засіб індивідуалізації образів-персонажів і для відтворення життя та побуту відповідного професійного середовища. У мові сплавників лісу в річках Карпат використовуються слова бокор, бо кора ш, дараба, збиванка. У повісті І. Франка "Борислав сміється" вживаються професіоналізми нафтарня, стояти при корбі, либати кип'ячку.

Жаргон (франц. jargon, галло-романське gorgone — базікання) — слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, родом занять. Він має специфічну лексику і вимову, однак не має власної фонетичної і граматичної системи. Відомий жаргон дворянської аристократії, він відзначався вишуканістю у доборі слів і виразів. До жаргону звертаються люди певних професій, ним послуговується молодь. До молодіжної жаргонної лексики належать слова: бабки (гроші), злиняти (щезнути), бухло (алкоголь), котиш (коньяк), прикид (одяг, манери). Жаргонну лексику бурсаків використав А. Свидницький у романі "Люборацькі".

Класифікація жаргону за сферою вживання:

Молодіжний або сленг: стипуха — стипендія, хвіст — академічна заборгованість.

Професійний: лабух — музикант, лабати — грати, конса — консерваторія, фанера — фонограма.

Табірний: баланда — юшка, стукач — донощик.

Класифікація жаргону за частинами мови:

Іменники: шпора, бомба — шпаргалка, труба — мобільний телефон, хавчик — їжа, лошарик — хлопець в окулярах.

Дієслово: клюнути, повестися — повірити, прохавати — зрозуміти, лоханутися — помилитися, колбаситися — танцювати, туманити — курити.

Прикметники: прикольний — смішний, безпонтовий — нецікавий. угашений — п'яний.

Прислівники: короче — швидше говори, супер, клас — добре, прикольно — весело.

Вигуки і звуконаслідування: покеда — прощавай, му-му — мовчун, ні жу-жу — мовчати, хай! — привіт, чао — прощавай.

Фразеологічні звороти: фільтруй базар — думай, що говориш, шевели поршнями — іди швидше, вставити у тему — сказати щось влучно.

Арґо (франц. argot — жаргон) — це різновид мови, яка зрозуміла лише для посвячених, засекречена мова замкнутих соціальних груп і декласованих елементів. До арго вдавалися ремісники, лірники, мандрівні крамарі, а також злодії, жебраки, волоцюги. Арготизми використовує І. Микитенко у повісті "Вуркагани", Іван Багряний у романі "Сад Гетсиманський". Арготизмами є слова "шкет", "лимон", "стояти на шухері".

Близькою до арго є тарабарська мова (рос. тарабарить — теревенити). Тарабарська мова виникає на основі метатези (перестановки складів, звуків, коренів слів), щоб зробити висловлювання незрозумілими для інших. Нею користувалися бурсаки, злодії. Зразком "тарабарської"" мови можуть бути слова Сівілли з поеми І. Котляревського "Енеїда":

Борщів як три не поденькуєш,

На моторошні засердчить;

І зараз тяглом закишкуєш,

І в буркуті закеньдюшить.

Коли ж що напхом з'язикаєш

І в тереб добре зживотаєш,

То на веселі занутрить.

Просторіччя — слова і звороти, які не відповідають літературній мові. Вживаються з гумористичною або сатиричною метою. На відміну від діалектизмів, професіоналізм і в. жаргонізмів, арготизмів просторіччя не обмежується територією, професійними або соціальними групами людей. Характерна особливість сучасного українського просторіччя — наявність русизмів типу вольниця, врач, временно, понтати, постоянно. Для просторіччя характерні фамільярні слова: пика, мармиза (обличчя), дрихнути (спати). Є просторіччя з незвичайними наголосами: портфель, доцент, було. Просторіччя використовуються для індивідуалізації образів і для створення невимушеної розмови.

Вульгаризми (лат. vulgaris — грубий, брутальний) — грубі, брутальні слова і звороти. У літературній мові не використовуються. Вживаються переважно у мові персонажів. Дідона з поеми І. Котляревського "Енеїда" лає Енея словами:

Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси