Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Диференціальна психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Диференціальна когнітологія

Тисячоліттями філософія досліджувала пізнавальну й емоційну складові душі людини. Сучасна психологія примножила й уточнила знання про внутрішній світ особистості. Пізнавальну складову психіки людини - її здібності, можливості світосприйняття, відчуттів, зосередження уваги, феномени, якими опосередковують прийняття рішень, - вивчає когнітивна психологія. Диференціальна когнітологія зосереджується на дослідженні відмінностей у когнітивній сфері.

Диференціальна когнітологія як напрям диференціально-психологічних досліджень

Когнітивна психологія виникла у США на початку 60-х років XX ст. як альтернатива біхевіоризму. Виокремлення її як самостійного напряму диференціально-психологічних досліджень було зумовлене необхідністю пояснити і обґрунтувати експериментально отриману когнітивною психологією інформацію про перебіг психічних процесів, опосередкованих пізнавальними чинниками, з погляду індивідуальної специфіки їх організації і варіативності.

Диференціальна когнітологія (англ. cognition - знання) - напрям диференціально-психологічних досліджень, що вивчає феноменологію, детермінанти індивідуальних відмінностей у когнітивних процесах і розумовій діяльності людей, їх когнітивно-сти-льові характеристики та інтелектуальну варіативність.

Як розділ диференціальної психології, що вивчає відмінності між людьми в пізнавальній сфері, диференціальна когнітологія покликана виконати такі завдання:

  • - розмежування понять усередині традиційно визначених конструктів. Простіше і методологічно коректніше використовувати концептуально цілісне поняття "перцептивні процеси". Однак велике значення мають рівні, підструктури індивідуальності (сенсорний, перцептивний, емоційний, особистісний, власне когнітивний). Орієнтири в емпірично суперечливих (як наслідок концептуальної заплутаності, а не експериментальної недбалості) гіпотезах і однорівневих теоретичних конструкціях визначити важко, тому диференціація семантичного простору, заданого певним конструктом, є першим етапом будь-якого диференціально-психологічного дослідження;
  • - співвідношення рівнів аналізу когнітивних феноменів з метою пошуку конкретних механізмів, що продукують відмінності між людьми в пізнавальній сфері.

Диференціальна когнітологія вивчає індивідуальні відмінності сенсорних і сенсомоторних реакцій, сприйняття, уяви, уваги, пам'яті, мислення тощо.

Диференціація сенсорних і сенсомоторних реакцій немовлят

Експериментальні дослідження виявляють індивідуальні відмінності на ранніх стадіях людського онтогенезу, починаючи з первинних, нижніх, рівнів ієрархічної структури індивідуальності. Ці відмінності можна класифікувати, обравши критерієм:

  • - особливості нервових процесів (психофізіологічний чинник);
  • - установку або мотивованість (психологічний чинник);
  • - специфіку стилю або способу виконання спостереження (інструментальний, поведінковий чинник) та ін.

Багато психологів вважають, що первинні реакції немовлят, які характеризують їх інтраіндивідуальний розвиток, є недиференційованими. Однак на найрані-ших етапах життя міжіндивідуальні відмінності у сенсомоторній сфері виявляються сильніше, ніж інтраіндивідуальні. Спричинено це недиференційованістю інтра-індивідуальних і більшою спадковою детермінацією спостережуваної варіативності міжіндивідуальних відмінностей. Ці висновки, підтверджені експериментально, спростовують уявлення, що немовлят неможливо відрізнити одне від одного. Проявляючи зачатки індивідуальності, діти вже у перші дні життя по-різному реагують на одні й ті самі подразники: гучний звук, яскраве світло або близький фізичний контакт.

На зміну уявленню про аморфність, безформність первинної стадії взаємодії новонародженого із зовнішньою реальністю прийшло переконання, що людська істота із самого початку проявляє свою специфіку. Основою таких змін стали спростування припущення про те, що сенсорні здібності немовлят значно обмежені, а також отримання переконливих доказів вибіркового реагування немовлят на інформацію.

Дуже рано виявляються відмінності в сенсомоторній організації поведінкових патернів.

Сенсомоторика (лат. sensus - відчуття / motor -той, що рухає) - комплексна характеристика як здатність до рухової активності, що охоплює весь комплекс аналізаторних і рухових систем індивіда.

Різним типам малюків притаманні своєрідні комбінації видів активності. Одні немовлята, наприклад, мало сплять (37% спостережуваного часу), багато кричать (39%) і рідко тривожаться (4%), сильно реагують на стимуляцію в процесі вимірювання чутливості. Інші сплять багато (56% спостережуваного часу), мало кричать (17%), активно намагаються позбутися подразників, швидко занурюються в сон.

Вивчаючи моторику сплячих і несплячих новонароджених, американські дослідники (Т. Бразельтон) визначили характеристики, якими вони різняться. За спеціальною шкалою виокремили шість вимірів (станів свідомості), що охоплюють параметри моторики, інтенсивність проявів яких є основою відмінностей одного поведінкового патерну від іншого: глибокий сон (очі заплющені, дихання регулярне, рухи виникають тільки в разі потреби); активний сон (очі заплющені, дихання нерегулярне, легке сіпання тілом, без різких рухів); спокійне неспання (очі розплющені, рухи тіла невиражені, дихання регулярне); активне неспання (очі розплющені, голова, кінцівки і тулуб у русі, нерегулярне дихання); нервозність (очі частково або повністю заплющені, періодично виникають схлипування, що супроводжуються нерегулярним диханням); плач (очі частково або повністю заплющені, сильні рухи тіла супроводжуються криком). Спостереження також підтвердили гіпотезу про те, що поведінку немовлят визначає широкий діапазон їх взаємодії з дорослими.

Специфіка активності немовлят виявляється і в особливостях організації ними фізичних контактів з предметами і людьми. Американські психологи (Г. Шаф-фер, П. Бмерсон), вивчаючи реакції 37 новонароджених на фізичний контакт, виокремили немовлят, які прагнуть обіймів, одержують задоволення від близького фізичного контакту, і тих, що уникають обіймів, опираються контакту, виявляючи фізичне напруження. Подальше спостереження протягом перших двох років життя показало, що малюки виявляють відмінності в моторному розвитку: ті, що уникають обіймів, розвине-ніші, здатні сидіти без підтримки, стояти з опорою і повзати раніше, ніж охочіші до контактів їх ровесники.

Можливо, локус контролю (пошук підтримки або орієнтація на автономію) знаходиться в сенсомоторній сфері, що пізніше трансформується в особистісну рису і виявляється у різних формах на всіх рівнях індивідуальності, формується на основі схильності, властивої новонародженим.

Міжстатеві відмінності також виявляються в моторній сфері однорічних дітей: хлопчики більше часу витрачають на оволодіння видами активності, що супроводжуються проявом грубої моторики, дівчатка - тонкої.

Для інтерпретації відмінностей у сенсомоторній сфері недостатньо орієнтуватися лише на чинники орга-нізмічного рівня - спадковість і дозрівання. Вплив найближчого соціального оточення також істотно позначається на формуванні стилю моторної поведінки суб'єкта. Наприклад, вправи посилюють рефлекси немовлят, пов'язані з подальшими навичками ходьби.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші