Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Інформаційна безпека
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ІСТОРІЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ПРОТИБОРСТВА

Становлення і розвиток інформаційно-психологічного протиборства

Інформаційно-психологічне протиборство у Стародавньому Світі та епоху Середньовіччя

Люди ще в старовину усвідомили необхідність впливати на психіку воїнів під час збройних зіткнень. Найбільш рання з відомих форм впливу на супротивника - це не використання бойових засобів, а залякування ворога своєю (іноді показною) бойовою могутністю з метою підриву психологічного стану противника. Біблійна легенда розповідає про Гедеона, який з метою перемоги над більш чисельним військом удавався до різних хитрощів. Одного разу він із трьомастами воїнів підійшов до табору противника і за допомогою труб, глечиків, світильників та криків так залякав вороже військо, що воно розгубилося, запанікувало і солдати почали нападати один на одного.

У Стародавньому Китаї декілька тисяч років тому було систематизовано стратегії, які застосовувалися в політиці та військовій діяльності. Вони в сучасній літературі отримали назву "стратагеми" (від гр. strategema що означало військові хитрощі). Кожна стратагема, виражена у певному лаконічному висловлюванні ("На сході шуміти, на заході наступати", "Прикрасити сухі дерева штучними квітами"), насправді є схемою опосередкованого способу впливу, неявного маніпулювання чужою поведінкою. Застосовуючи її, можна було ввести противника в оману, тобто дезінформувати стосовно власних намірів.

планів та дій, і тим самим добитися переваги над ним, досягти успіху з мінімальними втратами.

У військовій історії є велика кількість засвідчених сучасниками прикладів щодо прагнення вплинути на моральний дух супротивника. Стали хрестоматійними слова "Трактату про військове мистецтво", в якому Сунь-Цзи узагальнив досвід, накопичений у сфері придушення морального духу армії для полегшення перемоги над ворогом. Він вчив:

  • 1. Знищуйте все хороше, що є в країні вашого противника.
  • 2. Утягуйте впливових представників вашого противника в злочинні підприємства.
  • 3. Підривайте їхній престиж і виставляйте в потрібний момент на ганьбу громадськості.
  • 4. Використовуйте допомогу найбільш підлих і мерзенних людей.
  • 5. Розпалюйте сварки й зіткнення серед громадян ворожої країни, в. Підбурюйте молодь проти старих.
  • 7. Заважайте всіма способами діяльності урядів.
  • 8. Перешкоджайте всіма способами оснащенню, забезпеченню і наведенню порядку в збройних силах.
  • 9. Сковуйте волю воїнів противника безглуздими піснями і музикою.
  • 10. Знецінюйте волю, традиції й богів ваших ворогів.
  • 11. Посилайте жінок легкої поведінки для того, щоб доповнити справу розкладання.
  • 12. Будьте щедрі на пропозиції й подарунки для купівлі інформації й спільників.
  • 13. Узагалі не заощаджуйте ні на грошах, ні на обіцянках, тому що вони приносять багаті дивіденди.

Одним із найважливіших методів психологічного впливу, на думку Сунь-Цзи, є дезінформація. Він писав: "Війна - це шлях омани. Тому, якщо ти можеш що-небудь, показуй противнику, що не можеш; якщо ти користуєшся чим-небудь, показуй йому, нібито ти цим не користуєшся; хоч ти й близько від нього, показуй, нібито ти далеко; хоч ти й далеко від нього, показуй, що ти близько...".

У книзі китайського історика та письменника Ло Гуань Чжуна "Троецарствие" наведено текст документа, написаного близько 200 року і знаного в історіографії як "Прокламація 200 року н. е.": "Цао Цао і його однодумці, спонукувані почуттям великого обов'язку, повідомляють усій Піднебесній: лиходій Дун Чжо вчиняє злочин проти

Неба і губить землю. Він убив імператора та розоряє державу, ославляє палац і мучить народ. Лютий і нелюдяний, він винний у багатьох підлих вчинках. Ниві ми одержали секретний наказ нинішнього імператора збирати військо. Клянемося, що очистимо імперію і знищимо розбійників. Ми надіємося на те, що ви теж піднімете військо, щоб разом з нами вилити свій справедливий гнів, підтримати імператора і врятувати народ. Виступайте негайно, як тільки одержите цей заклик".

Розглядаючи цей документ з точки зору сучасної методології психологічної боротьби, бачимо, що у ньому:

  • 1) дано характеристику ворога;
  • 2) є звернення до звичайних людей як до найкращих представників;
  • 3) яскраво виражено симпатію до простих людей;
  • 4) акцентується увага на підтримці правителя;
  • 5) позитивно оцінюється сила та моральний дух власного війська;
  • 6) народ закликається до єдності дій та попереджається про відповідальність за незаконні дії;
  • 7) практичні поради і заклики пов'язуються з віросповіданням населення.

У провенні ІПП широко використовувався метод дезінформування. Про це свідчать події 1312 р. до н. е. Хетаму вдалося за допомогою неправдивої інформації ввести в оману військо єгиптян на чолі з фараоном Рамзесом ІІ і в бою під фортецею Кадеш завдати йому несподіваного удару.

Іншим класиком дезінформування старовинної Греції можна вважати стратега й царя спартанців Лісандра. Він удвічі збільшив платню гребцям на власних кораблях, а афінянам оголосив, що вони отримають таку саму платню, якщо перейдуть до нього на службу. Афінські матроси-найманці стали масово бігти до нього. За короткий час афінський флот залишився майже без гребців, за рахунок чого спартанцям вдалося завоювати перевагу на морі без битв. Саме Лісандру належить знамените висловлювання: "Де не придатна шкіра лева, там треба підшити лисячу," - тобто там, де не допомагає сила, треба використовувати хитрість.

Перед походом на Грецію перський воєначальник Ксеркс свідомо вдався до дезінформування для досягнення максимального емоційного впливу шляхом створення художнього образу. Він розпустив чутку про численність перського війська у вигляді легенди про те, що якщо всі перські воїни одночасно випустять стріли в повітря, то вони затьмарять світло сонця.

До цього періоду належать також свідчення істориків, що дійшли до нас в описах, про найбільш ранні випадки використання письмової мови з метою інформаційно-психологічного впливу (ІПВ), спрямованого на розпалення суперечностей у таборі супротивника. Датуючи цей випадок 480 р. до н. е., грецький історик Геродот пише: "Фемістокл вирушив до джерела питної води й висік на камені напис, який прочитали іонійці, які прибули наступного дня в Артемісій. Напис гласять: "Іонійці, ви вчиняєте гріх проти своїх батьків, допомагаючи поневолити Грецію! Тому краще переходьте до нас. Якщо не зможете зробити цього, то відведіть свої війська з поля бою й умовте карійців відійти також. Але якщо ні те, ні інше вам не вдасться й ви змушені будете виступити на полі бою, то боріться тільки для вигляду, пам'ятаючи, що ви походите від нас і ворожість варварів до нас бере початок від їхньої ворожості до вас".

Цікаво, що сам Геродот писав про подвійний ефект зазначеного "пропагандистського" заходу: врешті-решт або ж іонійці зрадять Ксеркса і перейдуть до еллінів, або ж, якщо цього не станеться, Ксеркс, дізнавшись про наявність подібних закликів, поставить під сумнів вірність іонійців справі приборкання непокірних еллінських міст, а відтак, не покладатиметься на них у вирішальних сутичках, чим значно зменшить міць власного війська.

На період греко-перських воєн припадає і згадка про спроби використання театру з метою політичної пропаганди, а також протидії цьому з боку політичних опонентів. На політико-пропагандистське забезпечення діяльності тієї чи іншої політичної групи значною мірою було орієнтовано художню літературу й ораторське мистецтво стародавньої Еллади. Драматичні твори Софокла, Фемістокла (до речі, саме останньому приписують авторство наведених вище закликів до іонійців) сприяли процесу етноконсолідації між грецькими полісами перед спільною загрозою поневолення перськими полчищами, що насувалися зі Сходу. Із "східним питанням" пов'язане і залучення до арсеналу пропаганди та психологічної війни ораторського мистецтва. Метою відомих публічних промов Демосфена, так званих філіппік, було викриття перед грецьким світом загрози тиранічного панування, зумовленої амбіціями Македонської династії. Представник протилежного табору - афінянин Ісократ - шліфував свій талант монголи серед захоплених трофеїв знайшли королівську печатку. За наказом Батия грамотні полонені від імені короля Білі написали угорською мовою указ, копії якого, скріплені королівською печаткою, були розіслані в різні кінці ще не завойованої цілком країни.

Великий поштовх подальшому розвитку пропаганди серед противників дала перша загальноєвропейська війна, що ввійшла в історію під назвою Тридцятирічної війни (1618-1648). Для досягнення своїх військово-політичних цілей сторони (Габсбурзький блок під прапором католицизму і антигабсбурзька коаліція, що виступала на захист протестантизму) інтенсивно використовували всі доступні їм засоби бойового та психологічного впливу на війська противника й контрольоване ними цивільне населення. Досягнення граверного мистецтва дозволили широко застосовувати ілюстровані листівки, що випускалися значними для того часу тиражами. З друкованого верстата сходили перші "інформаційні" листівки, що сповіщали аудиторію про події.

Феодальний період, що закінчився з епохою антифеодальних селянських воєн, вніс в арсенал форм і способів ІПВ на противника ряд помітних нововведень. Головним з них була поява ідеологічних тем, які розпалювали серед об'єктів впливу майнові, релігійні й правові суперечності, що на практиці призводило до деморалізації військ противника й отримання прихильників серед населення ворожої країни. До кінця феодального періоду воєн усвідомлюється роль пропагандистських матеріалів і важливість створення умов для їхнього поширення, чітко визначається аудиторія, на яку здійснюється інформаційно-психологічний вплив. Мовні засоби стали широко доповнюватися графічним оформленням, що робило зміст тексту зрозумілим і покращувало його запам'ятовування.

В інформаційно-психологічному забезпеченні війн часів Середньовіччя певну роль відіграли релігійні ідеї. Особливо це виявилося в ході ідейно-пропагандистського забезпечення хрестових походів. Офіційно метою цих походів, організованих феодальними правителями Європи й освячених Папою Римським, було звільнення "Гробу Господнього" в Єрусалимі. Ця версія маскувала загарбницькі цілі світських і церковних правителів, їхнє прагнення заволодіти легендарними багатствами Сходу.

Поряд зі стратегічною лінією церковної пропаганди, що подавала агресивні війни як священні, під час хрестових походів відпрацьовувалися прийоми, що згодом стали типовими для психологічної війни. До них можна віднести дискредитацію противника шляхом поширення версії про його звірства, розпалювання суперечностей між державами Сходу, відлучення від релігійної громади та прокляття, заборона поховання на громадському цвинтарі тощо.

У такому контексті вагомих результатів досягли єзуїти, які не тільки здійснювали систематизований моральний тиск на своїх противників, але й вперше започаткували використання листівок, лозунгів та організували фахову підготовку членів ордену, яким доручалася справа дискредитації противника у воєнні та мирні часи. У ХІУ-ХУІІ століттях в ордену єзуїтів, який контролював політику майже всіх урядів Європи та налічував близько 300 тисяч активних членів (усе населення Європи на той час не перевищувало 25 млн осіб), існувала структура так званих "рад за чистоту релігії та боротьбу з єретизмом".

Не менш активно використовували канони релігії й мусульманські завойовники, що тримали своїх підданих у стані перманентної "священної війни" (джихад, газават), під час якої догми непримиренності до іновірства уживались з тактичними хитрощами. Тим, кого прагнули навернути до мусульманства, обіцяли різні привілеї, зокрема звільнення від податків або рабства.

Таким чином ІПП бере початок ще з часів виникнення людства. Значною мірою він використовувався під час організації й ведення збройної боротьби. За цей час набули поширення: дезінформація, поширення чуток, використання друкованої пропаганди та ін.

Свідоме застосування слова з метою зниження бойових можливостей противника шляхом пропагандистської діяльності почалось на одній з перших стадій розвитку військового мистецтва. Уже в рабовласницький період завдання війни починають поділятися на завдання, що виконуються бойовими і не бойовими (пропагандистськими й психологічними) способами.

Разом з тим технічні можливості щодо ведення пропаганди серед населення і військ противника у стародавні часи були незначні. Вони зводилися переважно до виставляння на шляху проходження військ страхітливих знаків, написів на каменях, деревах і будовах, поширення чуток. У пізніший час з'явилися так звані "підкидні листи". У міру удосконалення видавничої справи стали використовуватися друкарські засоби пропаганди. Але поки солдати й населення були безграмотні, ці засоби не відігравали помітної ролі в інформаційно-психологічному протиборстві.

Своєрідним історичним рубежем для появи масової пропаганди серед противників і союзників стала французька революція кінця

XVIII ст., рубежем. З цього часу пропаганда серед військ та населення противника стала набувати свого сучасного вигляду, почалося бурхливе вдосконалення її форм і методів.

Починаючи з ХШ ст., пропаганда ділиться на "білу" й "чорну", під час ведення якої дійсне джерело приховане або фальсифіковане. На початку XIX ст. з'являється листівка-перепустка - документ, що об'єднав у собі пропагандистський текст і юридичні гарантії для того, хто здається в полон. У цей же період починає застосовуватися зворотний відпуск військовополонених.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші