Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державне регулювання суспільного сектору сфери послуг

У створенні сприятливих умов життєдіяльності людей визначальна роль належить суспільному сектору сфери послуг. Суспільний сектор сфери послуг -- це сукупність державних, комунальних підприємств і громадських організацій, продуктом діяльності яких є послуги.

Послуги можуть надаватись підприємствам, організаціям і населенню. Сфера послуг населенню включає види діяльності, які забезпечують загальні умови задоволення особистих і колективних потреб членів суспільства та створюють сприятливе середовище для проживання і праці людини.

Сфера послуг охоплює такі види економічної діяльності: технічне обслуговування та ремонт автомобілів; ремонт предметів особистого користування і домашнього вжитку; готелі та інші місця короткострокового проживання; транспорт; туристичні агентства та бюро подорожей; діяльність транспортних агентств; пошта та зв'язок; операції з нерухомістю; здавання в оренду без обслуговуючого персоналу; прокат речей особистого користування та побутових товарів; діяльність у сфері інформатизації; технічне обслуговування та ремонт офісної й комп'ютерної техніки; діяльність у сфері права; діяльність у сфері архітектури і будівництва; технічний контроль та аналіз; реклама; добір та забезпечення персоналом; слідча діяльність та забезпечення безпеки; діяльність, пов'язана з очищенням та прибиранням; діяльність у сфері фотографій; секретарські послуги, послуги з перекладу та експедиторська робота; освіта; діяльність з охорони здоров'я; асенізація; прибирання вулиць та оброблення відходів; діяльність у сфері відпочинку і розваг, культури та спорту; індивідуальні послуги.

Надання послуг за цими видами економічної діяльності здійснюють підприємницькі структури і підприємства та організації суспільного сектору.

Об'єктивна необхідність розвитку суспільного сектору сфери послуг зумовлена такими причинами: 1) нерівність доходів не дає змоги ринковим способом розподіляти соціально важливі послуги відповідно до реальних потреб населення, що не забезпечує належної ефективності інвестицій у людський капітал суспільства; 2) ціновий механізм регулювання для деяких видів послуг не спрацьовує (наприклад, в освіті, охороні здоров'я виробництво і споживання послуг надають доходи на макроекономічно-му рівні, які не відображені у ринковій ціні); 3) для забезпечення належного рівня соціальної ефективності в багатьох випадках послуги можуть надаватись тільки "в пакеті", що включає послуги освіти, охорони здоров'я, культури, наприклад послуги дошкільного виховання і шкільної освіти; 4) на значну частину послуг, що є суспільними благами, приватного (тобто індивідуального) платоспроможного попиту немає. Це не означає, що споживачі не розуміють необхідності цих послуг для себе, але вони не бажають їх добровільно сплачувати: або тому, що сподіваються, що їх оплатять інші, або тому, що підозрюють інших у неготовності брати участь в оплаті (освітлення вулиць, громадський транспорт).

Тому, зважаючи на природу послуг, специфіку технології їх надання та відправну роль у забезпеченні суспільного розвитку, поряд з конкурентним ринком послуг відбувається розвиток суспільного сектору сфери послуг, який має забезпечувати: а) надання послуг на безоплатній основі; б) платний (повністю або частково) розподіл послуг з державним регулюванням цін. При цьому оплата послуг (включаючи внески в основні фонди) здійснюється (повністю або частково) на базі законодавчо затвердженого перерозподілу доходів (через бюджет або спеціальні фонди) або через благодійні організації. Некомерційний характер функціонування об'єктів суспільного сектору сфери послуг зумовлює необхідність вироблення дієвих механізмів його державної підтримки.

Для суспільного сектору сфери послуг можна виокремити чотири рівні регулювання: міжнародний, державний, регіональний, місцевий, які залежать від виду послуг, належності підприємств до комунальної або загальнодержавної власності, а також від способів регулювання, а саме: правового, індикативного планування, розроблення та реалізації цільових комплексних програм, бюджетно-фінансового та грошово-кредитного, цінового регулювання.

Суб'єктами державного регулювання суспільного сектору сфери послуг на загальнодержавному рівні є: Міністерство економіки, Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство культури і туризму, Міністерство транспорту і зв'язку.

Центральні органи виконавчої влади виконують такі функції щодо регулювання суспільного сектору сфери послуг: визначають головні цілі та пропозиції розвитку суспільного сектору сфери послуг, його концепцію; прогнозують головні показники на довгостроковий період за обсягом і ресурсами, визначають головні параметри розвитку послуг на коротко- і середньостроковий період; розробляють нормативи споживання послуг, соціально-економічні нормативи розвитку інфраструктури тощо; складають програми розвитку окремих галузей сфери послуг (освіти, охорони здоров'я, культури); забезпечують бюджетне фінансування об'єктів суспільного сектору, що перебувають у загальнодержавній власності. До основних функціональних елементів державного регулювання суспільного сектору сфери послуг слід зарахувати: правове регулювання; адміністративне регулювання; державне програмування; індикативне планування; державне підприємництво; фінансово-бюджетне регулювання; грошовокредитне регулювання; державне регулювання цін і тарифів; соціальну політику і соціальний захист населення при наданні послуг; структурно-інвестиційну політику і державне регулювання інвестиційної діяльності у сфері послуг; економічну політику і регулювання природоохоронної діяльності в процесі надання послуг; підтримку конкуренції та контроль за монопольними утвореннями.

Для прогнозування потреби населення у платних послугах застосовують такі методи: екстраполяції; орієнтовані на досягнення раціональних нормативів споживання послуг; економічної статистики, зокрема кореляційного аналізу. Унаслідок нестабільності та складності економічної ситуації в Україні перевагу віддають короткостроковому прогнозу послуг. З цією метою Міністерство економіки застосовує методику прогнозу, побудовану на групуванні населення за рівнем середніх доходів на особу і типології споживання послуг. На підставі прогнозів та індикативних планів розробляють регулятори діяльності товаровиробників послуг. У перехідному до ринку періоді ними можуть бути: державне замовлення (в основному регіональне), ціни і тарифи, податки і податкові пільги, фінансові допомоги.

Цінове регулювання розвитку комплексу сфери послуг застосовують диференційовано. Ціни і тарифи на послуги, оплата яких має форму обов'язкових платежів, визначають місцеві органи влади. Встановлення тарифів і цін на послуги загальнодержавного значення (залізничного транспорту, повітряного транспорту, зв'язку) є прерогативою держави. На решту видів платних послуг ціни регулюють попит і пропозиція.

Метою державного регулювання і підтримки некомерційно-го сектору сфери обслуговування є захист населення від такого явища, як зникнення з ринку соціально-побутових послуг. При цьому держава реалізує регулятивні функції за допомогою таких заходів: створення нового механізму використання коштів державного, місцевого бюджетів через систему програм розвитку галузей освіти, охорони здоров'я, спорту, культури, мистецтва; формування страхових медичних фондів та фондів підтримки сфери обслуговування.

Особливістю державного регулювання розвитку об'єктів не-комерційного сектору сфери обслуговування є перехід до планування і фінансування галузей соціальної сфери за стабільними нормативами в розрахунку на одного жителя.

В індикативних планах розробляють показники розвитку мережі культурно-освітніх установ та закладів охорони здоров'я, а також програми розвитку освіти, культури, охорони здоров'я. У Державній програмі економічного і соціального розвитку України розробляють показники розвитку об'єктів освіти, охорони здоров'я, культури, які належать до загальнодержавної власності. Показники розвитку матеріально-технічної бази об'єктів цих галузей, що належать до комунальної власності, передбачені у Програмах економічного і соціального розвитку регіонів.

Основні показники розвитку установ культури, мистецтва та засобів масової інформації такі: мережа підприємств і установ на кінець планового періоду; приріст мережі протягом планового періоду; забезпечення населення відповідними підприємствами й установами; фінансові та матеріальні ресурси. Зокрема, на ма-крорівні розраховують показники розвитку бібліотек, кінотеатрів, палаців культури, що перебувають у загальнодержавній власності, театрів, студій та установ телебачення, цирків; випуску друкованої продукції; виробництва кінопродукції. На рівні регіонів розробляють показники розвитку клубних установ, масових бібліотек, кількості кіноустановок, забезпечення сільського населення кіноустановками, книжковим фондом, а також показники обсягу капітальних вкладень за рахунок усіх джерел фінансування, в тому числі державних, які спрямовують на розвиток культури.

У процесі планування розвитку мережі установ охорони здоров'я орієнтуються на диференційовані для регіонів нормативи потреб населення у лікарняній, амбулаторно-поліклінічній і санаторно-курортній допомозі, а також в установах соціального забезпечення і фізичної культури. Завдання з уведення в дію цих установ визначають на підставі наміченого розвитку їхньої мережі у плановий період, який ґрунтується на співвідношенні потреби в них і наявністю, передбаченою нормативами.

Головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій суспільного сектору сфери послуг є державний бюджет. Через відповідні бюджетні призначення установи суспільного сектору сфери послуг розробляють кошториси, які є "бюджетами" їх функціонування. Державні фінанси забезпечують надання чистих суспільних (гарантованих Конституцією) благ і змішаних суспільних благ у межах нормативного споживання. Кошти підприємств, громадських організацій і населення забезпечують фінансування змішаних суспільних послуг у тій частині, що перевищує встановлений державою нормативний рівень споживання, а також фінансування платних послуг, що надаються установами та організаціями суспільного сектору сфери послуг.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші