Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Правила користування
Контакти
 
Головна arrow РПС arrow Теорія економіки регіонів
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Економіка регіону—ланка єдиного господарського комплексу країни

Регіон у сфері економіки є свідченням децентралізації господарської діяльності і управління та підвищенні ролі місцевого самоврядування. Зберігається актуальність пошуку шляхів поєднання інтересів окремих регіонів із загальнонаціональним, створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни і недопущення неоправданої територіальної та господарської замкнутості і відокремленості. Це обумовлено тим, що регіон сприймають як всеохоплююче зосередження певних повноважень на рівні господарської самостійності у вирішенні питань загальнонаціонального значення, питань власності на майно і на вироблені в регіоні товари, на природні ресурси тощо. Таке розуміння самостійності господарської системи регіону не має перспективи, воно економічно і політично недоцільно в сьогоднішніх умовах глобалізації.

З філософської точки зору регіон необхідно розглядати як частину цілого. Діалектика окремого і загального розкриває взаємозв'язок між ними, згідно з яким окреме неможливе без загального, як загальне неможливе без окремого, яке є субстратом загального. Загальне завжди взаємопов'язане з конкретним, а конкретне завжди перебуває під впливом загального. Ця єдність і залежність, а разом з тим і особистість як філософські категорії повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону і держави.

З господарського погляду економіка регіону — це ланка господарського комплексу країни, яка розміщена на певній частині її території. Економіка регіону базується на мікроекономічній виробничій функції, тобто врахуванні найбільш ефективної дії місцевих чинників виробництва — робочої сили, ресурсів, економічних зв'язків конкретних підприємств тощо. Для економіки регіону найбільш притаманні риси саморегуляції через попит і пропозицію, рівень конкуренції в межах регіону, форми власності.

Економічний розвиток регіону базується на мікроекономічних відносинах — відносинах між підприємствами, ринками товарів і послуг, засобами виробництва і виробничою та соціальною інфраструктурою. Для економіки регіону притаманна широка взаємодія між усіма суб'єктами господарювання, що відображає інтеграційний процес, характерну комплексність і збалансованість його розвитку.

Отже, економіка регіону відображає здатність різних економічних суб'єктів ефективно здійснювати господарську діяльність на внутрішньо регіональному рівні. Разом з тим особливість регіонального розвитку є основою для міжрегіональної взаємодії, тобто виходу на макроекономічну систему країни в цілому з позицій вирішення власних регіональних економічних завдань. Зазначені особливості економіки регіону як сутнісні ознаки і відокремлюють її від національної економіки, яка щодо економіки конкретного регіону виступає макроекономічним середовищем. Це середовище створюється, наприклад, єдиною на національному рівні монетарною системою, дією інфляційних факторів, впливом факторів міжрегіональної дії, зокрема, ефективнішого функціонування транспортної системи, встановленням валютних курсів тощо. Національна економіка вирішує питання просторового розвитку національного господарства у тому числі і вирівнювання рівнів розвитку бідних та депресивних регіонів у межах загальнодержавної економічної системи, тобто питань міжрегіонального розвитку — від метропольних регіонів до периферійних, як правило, слабо розвинутих.

Якщо національна економіка охоплює найбільш загальну картину просторового розвитку, то економіка конкретного регіону концентрує увагу на просторовому розвитку локального рівня з власною внутрішньою політикою економічного розвитку, виступаючи складовою національної економіки. Вона не може претендувати і на роль суб'єкта міжнародного права з повними функціями. Регіон, навіть найбільш розвинутий, не може виконувати функції господарського регулювання для інших регіонів. Для регіону більш характерні ознаки цілісності, ніж для національної системи, яка включає сукупність регіонів. У правовій сфері конкретний регіон не має тих повноважень, які притаманні для національної господарської системи.

Як низова ланка господарства, регіон реалізує соціально-економічну політику держави. Через регіони відбувається управління економікою країни з урахуванням місцевої специфіки. Економічні взаємовідносини регіону з загальнонаціональними значною мірою регулюються через систему управління. Для цього в законодавчих і нормативних актах визначені для кожного періоду соціально-економічного розвитку країни принципи розподілу повноважень між центром і регіонами, методи регулювання грошово-кредитної, амортизаційної та податкової політики, зовнішньоекономічні відносини та ін. Центральними органами розглядається розвиток економіки регіону з позиції місцевого самоврядування, визначення функції і взаємодії територіальних органів різних рівнів. Вихідною позицією управління господарським комплексом регіону є його комплексний розвиток, задоволення на цій основі соціально-економічних потреб його населення.

Комплексний розвиток регіону передбачає розвиток виробничих і соціальних комплексів, які мають включати такі необхідні інфраструктурні блоки, як будівельний, житлово-комунальний, соціально-культурний, оздоровчий, освітній, торгово-сервісний, побутового обслуговування та ін. Господарство регіону повинно розвиватись значною мірою на базі регіональної та муніципальної власності, місцевих бюджетів, ефективного використання місцевих ресурсів тощо, утворюючи, таким чином, єдину економічну систему.

У сучасних умовах, коли регіональні суб'єкти наділені значними повноваженнями можливостей внутрішньо-регіонального управління, складаються умови, за яких регіони несуть відповідальність за реалізацію загальнодержавної регіональної соціально-економічної політики, самовідтворення і розвиток регіону, самозабезпечення основних стандартів життєдіяльності населення. Наприклад, у несприятливих умовах, які можуть складатися у певних регіонах, втрачається здатність відтворення економічних чи соціальних процесів. Це стосується зниження темпів економічного розвитку у зв'язку з втратою ринків збуту продукції, і погіршення якості сировинної бази та інших негативних факторів.

Серед соціальних факторів, дія яких може негативно позначитися на функціонуванні — економіки, слід відзначити зниження якості трудового потенціалу, втрат здатності його зростання. У таких умовах економіка регіону може перейти у фазу стійкого спаду, що негативно позначиться на рівні життя населення. Такі регіони відносяться до депресивних. Особливістю їх є те, що вони не можуть самостійно вийти з цього стану. Тоді зростає роль держави, яка шляхом перерозподілу ресурсів, а також створенням спеціальних економічних механізмів (податкових, фінансових) може сприяти вирішенню питань активізації розвитку регіону, підтриманню стабільності відтворення в регіоні. Це і є метою регіонального розвитку як одного з найважливіших державних інтересів.

Важливу роль у виконанні функцій самоврядування в регіоні покладено на фінансово-бюджетну діяльність. Сучасна правова база ще не повністю відповідає вимогам реалізації соціальних функцій у регіоні. Бюджети територій не концентрують достатніх ресурсів для виконання поставлених перед ними завдань. Оскільки регіони різні за своїм економічним потенціалом, то формуються регіони-донори і дотаційні регіони. Ці об'єктивні умови примушують державу з позицій єдиного господарського комплексу впливати на бюджети окремих територій через трансферти, надання дотацій та інші економічні механізми регіональної орієнтації, без яких неможливо було б вплинути на природну неоднорідність економічного розвитку регіонів. Тобто, механізм перерозподілу загальнонаціонального багатства, з метою підтримки окремих регіонів, свідчить про єдність господарського комплексу країни, в якому економіка кожного конкретного регіону виступає як окрема ланка.

Якщо у великому регіоні проблема репресивності економічного розвитку характерна лише для окремої його частини, тобто субрегіону нижчого рангу то тоді питання активізації його господарської діяльності вирішується через розроблення та впровадження регіональних програм розвитку з найбільш важливих галузей економіки. Джерелами фінансування цих програм можуть бути регіональний, а в окремих випадках і національний бюджети. В умовах ринку прерогатива повинна належати суб'єктам господарювання регіону, виробленню та самостійному прийняттю рішень і їх реалізації. Органи управління в регіонах повинні усвідомити нову ситуацію у зв'язку з ринковими умовами господарювання і переконатись у її вигідності для розвитку економіки регіону.

Найбільш вагомим важелем регіонального регулювання є бюджетне регулювання просторової (регіональної) економіки. Цей механізм поєднує як достатній рівень центрального управління, так і високу регіональну самостійність. Міжбюджетна модель набула найбільшого використання. Бюджетний механізм регулювання територіальних соціально-економічних процесів застосовується в ході ринкових відносин і в інших країнах Східної Європи. У зв'язку з обмеженістю бюджетних ресурсів створюється можливість вирішення проблем економічного розвитку лише окремих регіонів. Як правило, до них відносились депресивні регіони та регіони пріоритетного розвитку. Таким чином, поєднання централізованих механізмів регіонального розвитку, як окремих ланок єдиного господарського комплексу з активною діяльністю регіональних владних та економічних структур кожного конкретного регіону може забезпечити прискорений розвиток регіонів.

Економіка кожного конкретного регіону відчуватиме значний вплив центральних органів завдяки прийняттю рішень, які сприяли б ефективному розвитку регіональної ініціативи в галузі використання регіональних переваг, ефективному використанню наявних ресурсів і умов. Економіка кожного регіону має свою внутрішню структуру, механізми управління і функціонування. Однак вона не є обмеженою та ізольованою. Завдяки міжрегіональним зв'язкам економіка окремого регіону є частиною економік інших регіонів і таким чином національної економіки в цілому. Економіці кожного регіону притаманна і внутрішня територіальна дискретність, тобто кожен регіон поділяється на дрібніші субрегіони згідно з адміністративно-територіальним чи іншим поділом території. Найбільше значення для економічного розвитку територій має їх поділ з позицій територіального поділу праці, адміністративно-економічного управління, виділення територій з різним станом ринків праці, товарів, послуг тощо. Саме такі ринкові елементи є інтеграторами економік різних регіонів, перетворюючи господарство кожного регіону в єдину господарську систему країни, а іноді беручи участь і у формуванні транснаціональних регіонів.

Отже, економіка регіону являє собою складну систему взаємодії регіональних, субрегіональних (внутрішньо регіональних) і міжрегіональних елементів, утворюючи єдиний економічний простір. Єдності цьому простору сприяє і загальнонаціональне законодавство з економічних питань, єдина грошово-кредитна система, і функціонування загальнонаціональних виробничих систем (енергетики, транспорту, зв'язку та ін.). Складовими єдиного економічного простору є ринкова інфраструктура, національні ринки товарів, послуг, праці, капіталів. Найважливішим гарантом цієї єдності є Конституція, якою передбачена територіальна єдність держави.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>