Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

17.3. Завдання виховання

У педагогічній науці і практиці мета виховання конкретизується системою його завдань. Іншими словами, термін "всебічне виховання" передбачає конкретну диференціацію його на складові, які й прийнято називати завданнями виховання.

Завдання 1. Розумове виховання.

Розумове виховання – це цілеспрямоване й планомірне управ­ління розвитком розуму і пізнавальних здібностей шляхом збудження інтересу та інтелектуальної діяльності, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання на практиці, розвиток культури розумової праці [329.-Т.4, 364].

В процесі і в результаті засвоєння наукових знань закладаються основи наукового світогляду.

Світогляд – це система поглядів людини на природу, суспіль­ство, працю, пізнання. Світогляд передбачає глибоке розуміння явищ природи і суспільного життя, формування уміння свідомо пояснювати ці явища і визначати своє ставлення до них; уміння свідомо будувати своє життя, працювати, органічно поєднувати ідеї й справи.

Свідоме засвоєння системи знань сприяє розвитку логічного ми­слення, пам'яті, уваги, уяви, розумових здібностей, розвитку талантів і обдарувань.

Завдання розумового виховання:

  • 1) засвоєння певного обсягу наукових знань;
  • 2) формування наукового світогляду; пізнавальної активності;
  • 3) розвиток розумових сил, здібностей і талантів; пізнавальних інтересів; потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань, підвищення рівня загальноосвітньої і спеціальної підготовки.

Зміст розумового виховання визначається як стандартним, так і вільним вибором моделі інтелектуального становлення особистості. Вітчизняна педагогіка володіє теорією розумового виховання, систе­мою принципів, методів, форм, інваріантними і варіативними конс­трукціями управління і формуванням інтелектуального обличчя шко­ляра.

Розумовий розвиток – процес розвитку розумових сил, здібностей і мислення учнів, що здійснюється в результаті комплексу найрізноманітніших впливів. Розумовий розвиток краще здійснюється за певних умов, зокрема в соціальному середовищі і в процесі вихо­вання, залучення до активної діяльності, навчання прийомів пізнавальної діяльності. Означення "розумове виховання" і "розумо­вий розвиток" містять поняття "мислення" і "розумові здібності".

Мислення – це опосередковане і узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх суттєвих взаємозв'язках і відношеннях. Мислення є продуктом діяльності мозку. Думка – зав­жди абстракція, результат переробки мозком конкретних чуттєвих даних (відчуттів, сприймань, уявлень).

В педагогічній і психологічній літературі, адресованій учителю, часто можна зустріти заклики і рекомендації розвивати як мислення взагалі, так і частинні його види: діалектичне мислення, логічне, абс­трактне, категоріальне, теоретичне, індуктивне й дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне й продуктивне, творче, сис­темне. В чому суть кожного з них?

Діалектичне мислення – активний процес відображення у сві­домості особистості діалектики об'єктивного світу: матеріальності, закономірності розвитку, взаємозв'язку і взаємообумовленості явищ природи, життя рослин, тварин, організму людини, пізнання світу, діалектичних законів єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення.

Діалектичне мислення учнів – це усвідомлення законів діалек­тики в доступній для них формі в процесі пізнавальної і суспільно-трудової діяльності, здатність до абстрагування, аналізу і синтезу, до самостійності суджень і висновків світоглядного характеру.

Логічне мислення пов'язане з оволодінням людиною прийомів логічної обробки знань, тобто встановленням узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше здобутим матеріалом, впорядкуванням їх у певну систему. Воно характеризується вмінням давати означення понять, робити висновки, а також оволодінням прийомами міркування, доведення, спростування, узагальнення, висунення гіпотез, прогнозів тощо.

Абстрактне мислення передбачає вміння людини ігнорувати несуттєві, другорядні ознаки, виділяти загальні й суттєві і на цій основі формувати абстрактні поняття.

Узагальнене мислення характеризується вмінням знаходити за­гальні принципи або способи дій, які характерні для певної групи явищ, причому рівень узагальнення залежить від того, на більшу чи меншу групу цей підхід розповсюджується.

Категоріальне мислення передбачає вміння об'єднувати в кла­си й групи на основі певних найсуттєвіших ознак подібності. (Напри­клад, до ряду собака - кішка - кінь не можна віднести тигра, бо останній не домашній звір).

Теоретичне мислення характеризується здатністю (здібністю) до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових основ і принципів розвитку тих чи інших галузей знань, умінням вбачати залежності і закономірності, що існують між явищами.

Індуктивне мислення передбачає рух (плин) думки від частин­ного до загального, від фактів до узагальнень, висновків, як у науко­вому дослідженні, так і в навчальному процесі.

Дедуктивне мислення пов'язане з процесом, що характеризує рух (плин) думки від загального до частинного, одиничного (від пра­вил до прикладів).

Алгоритмічне мислення передбачає вміння дотримуватися інструкції чи припису, які визначають сувору послідовність здійснення певних дій, операцій, що забезпечують отримання нео­бхідного результату.

Технічне мислення пов'язане з розумовою діяльністю інженерно-технічної праці. Воно передбачає розуміння наукових основ і загальних принципів виробничих процесів, психологічну готовність людини до роботи з технікою.

Репродуктивне мислення характеризується розумовою діяль­ністю, пов'язаною з актуалізацією раніше засвоєних знань для розв'я-зання завдань певного типу чи виконання дій в знайомих умовах.

Продуктивне (творче) мислення пов'язане з самостійним роз­в'язанням людиною нових раніше невідомих їй завдань, яке здійснюється як з опорою на вже відомі їй знання, так і з залученням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення. Воно пов'язане з будь-якою діяльністю, результатом якої є продукти твор­чості або певні удосконалення, раціоналізація процесу тієї діяльності, якою займається людина.

Системне мислення виявляється в здатності людини вбачати зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, що лежать в основі їх розвитку, мати узагальнені уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, що пов'язано з формуванням науково­го світогляду.

Математичне мислення – це форма вираження діалектичного мислення в процесі пізнання математики. Абстрактний характер математики як навчального предмета, дедуктивний спосіб викладу матеріалу в старших класах обумовлює специфіку мислення, яке називають математичним.

Значний інтерес становлять висловлювання видатних математи­ків про особливості математичного мислення і його стилю, а також про його розвиток. О.Я.Хінчин відзначав такі особливості математич­ного мислення, як домінування логічної схеми міркувань, лаконізм, чітке розчленування процесу міркування, точність символіки, повно­цінність аргументації. Академік Б.В.Гнєденко відзначав ще таку рису, як здатність відчувати нечіткість міркувань, відсутність необхідних ланок доведення.

На думку Д.Пойа, математичне мислення не є суто "формаль­ним", його змістом є не лише аксіоми, означення і строгі доведення, але й багато іншого: узагальнення закономірностей, виявлених у час­тинних випадках, індуктивні доведення, доведення за аналогією.

О.І.Маркушевич, аналізуючи математичний розвиток учнів, від­значав основні навички математичної діяльності: розвиток кількісних і просторових уявлень, уміння вирізняти сутність питання, тобто уміння абстрагуватися, переходити від конкретної постановки питання до схеми, узагальнювати отримані висновки і ставити нові питання, а також точність, стислість і зрозумілість словесного вираження думки.

Достатньо повно властивості й особливості математичного мис­лення розкриті В.Крутецьким в результаті дослідження математичних здібностей школярів. Вони виражаються, зокрема, в здібностях до формалізованого сприймання матеріалу, розуміння формальної стру­ктури задачі, до логічного мислення у сфері кількісних і просторових співвідношень, числової і знакової символіки; у здібності до швидкого і широкого узагальнення математичних об'єктів, співвідношень і дій, до згортання процесу математичного міркування, у здатності мис­лити згорнутими структурами.

Доповнюють характеристику математичного мислення такі його особливості як гнучкість, прагнення до ясності, уміння переходити з прямого до оберненого ходу думки, узагальнена пам'ять на матема­тичні співвідношення, типові характеристики, схеми міркувань і доведень, методи розв'язування задач і принципи підходу до них.

Формування людського мислення – означає навчання діалектиці. Останнє означає усвідомлення змінюваності, подвійності, суперечливості, єдності, взаємозв'язку і взаємозалежності понять і співвідношень. Мислити діалектично означає виявляти здатність до нешаблонного, різнобічного підходу до вивчення об'єктів, предметів і явищ. Надзвичайно важливо розвивати у школярів якості, що прита­манні науковому стилю мислення: гнучкість, активність, цілеспрямованість, організованість пам'яті, глибина, критичність.

Гнучкість мислення характеризується:

  • 1) здатністю до доцільного варіювання способами діяльності;
  • 2) легкістю перебудови системи знань, умінь і навичок при зміні умов діяльності;
  • 3) легкістю переходу від одного способу дій до іншого, уміння вийти за межі звичного способу діяльності.

Гнучкість мислення виявляється в швидкій орієнтації в нових умовах, в умінні бачити нове у здавалося б відомому, виділяти істотне, що знаходиться у схованій формі.

Антипод гнучкості – рутинність, зашкарублість мислення.

Активність мислення характеризується постійністю зусиль, спрямованих на розв'язання конкретної проблеми, бажанням обов'яз­ково розв'язати її, вивчити різноманітні підходи до її розв'язання, дослідити різноманітні варіанти постановки проблеми в залежності від змінюваних умов.

Антипод активності – пасивність мислення.

Цілеспрямованість мислення характеризується прагненням здійснювати розумний вибір дій у процесі вирішення певної пробле­ми, постійно орієнтуючись на визначену цією проблемою мету, а також прагнення до пошуку найпростіших і оптимальніших шляхів її розв'язання. Цілеспрямованість тісно пов'язана з такою моральною якістю особистості як допитливість, цікавість.

Організованість пам'яті означає здатність до швидкого і прави­льного відтворення необхідної інформації. Розрізняють образну (рухо­ву, зорову, слухову), емоційну і словесно-логічну пам'ять. Пам'ять розвивається особливо ефективно, якщо запам'ятовування яких-небудь фактів ґрунтується на розумінні їхньої сутності.

Розвитку і зміцненню пам'яті сприяє:

  • а) мотивація навчання;
  • б) складання плану навчального матеріалу;
  • в) широке використання в процесі запам'ятовування порівняння,
    аналогії, класифікації і. т. д.

Широта мислення — характеризується здатністю до формування узагальнених способів дій, що мають широкий діапазон перенесення на частинні, нетипові випадки.

Антиподом широти є вузькість мислення.

Глибина мислення — характеризується здатністю глибокого ро­зуміння кожного факту, що пізнається, у взаємозв'язку з іншими фактами. Глибина мислення виявляється в умінні відокремити друго­рядне від основного, віднайти логічну структуру судження, відокремити те, що суворо доведене від того, що прийнято на віру.

Антиподом глибини мислення є поверховість мислення.

Критичність мислення – характеризується вмінням оцінити правильність вибраних шляхів розв'язання проблеми і отриманих при цьому результатів з точки зору їх достовірності, значимості і т. д.

Антипод – некритичність мислення.

Поєднання різноманітних компонентів мислення виявляється в особливих здібностях людини, а саме, здатності до:

  • 1) швидкого і правильного сприймання, просторової уяви;
  • 2) швидкого зосередження і перенесення уваги зі збереженням її стійкості й інтенсивності;
  • 3) репродукувати провідні знання і досвід;
  • 4) інтенсивної творчої уяви;
  • 5) негайного оцінювання ситуації з різноманітних точок зору, бачити більше того, що є і що очевидно;
  • 6) глибокого проникнення в сутність головних взаємозв'язків, схованих у даній проблемі, перед тим як приступити до її вирішення;
  • 7) потреби в пізнанні нового, проблем, які можуть виникнути;
  • 8) образності, точності й стислості мови, оригінальної відповіді на специфічні питання;
  • 9) створення наочно-дійових і наочно-образних моделей тих чи інших ситуацій;
  • 10) абстрактного мислення, визначення головних закономірностей пізнавального процесу;
  • 11) лаконічного висловлення власних думок у відповідності з відомими правилами, вміння схематично і графічно їх зобразити;
  • 12) створення об'єктів, які подібні за зовнішніми і внутрішніми ознаками до пізнавального об'єкту;
  • 13) встановлення класу, до якого належить даний об'єкт і дана проблема;
  • 14) передбачення проміжних і остаточних результатів;
  • 15) виявлення деталей, корисних з точки зору розвитку основної ідеї аналізованої проблеми;
  • 16) виявлення різноманітних функцій пізнавального об'єкта в проблемі, з тим, щоб дослідити його по-новому, здатність реор­ганізувати елементи структури даної ситуації так, щоб вони функціонували по-новому;
  • 17) здійснення розумового експерименту;
  • 18) розкриття різноманітних зв'язків між об'єктами та ідеями, вміння використовувати логічні зв'язки для перевірки достовірно зроблених висновків;
  • 19) знаходження оригінальних ідей в різноманітних ситуаціях; використання в новій ситуації відомої ідеї;
  • 20) моделювання життєвих ситуацій;
  • 21) своєчасного відмовлення від звичних методів розв'язання проблеми, якщо вони неефективні, організовувати пошук нових шляхів їх розв'язання;
  • 22) того, щоб у випадкових фактах, явищах, образах знайти опо­рний факт, корисний для вирішення даної проблеми.

Творчій особистості властиві такі якості:

  • 1) глибина і широта знань у галузі своєї діяльності;
  • 2) всебічна (або вузька) допитливість, зацікавленість;
  • 3) замріяність, схильність до фантазії;
  • 4) незалежність суджень;
  • 5) винахідливість, здатність до імпровізації;
  • 6) схильність до ризику.

Дослідженням мислення займаються логіка, психологія, філософія, мовознавство та інші науки.

Педагогічний аспект формування мислення пов'язаний з вияв­ленням умов, шляхів і засобів розвитку мислення в учнів у навчально-виховному процесі.

Під розумовими здібностями (силами) розуміють певний ступінь розвитку розуму, що сприяє здатності людини до накопичення знань, удосконалення основних розумових операцій, оволодіння певними інтелектуальними уміннями, пов'язаними з різноманітними аспектами мислення і які характеризують розумову діяльність люди­ни.

Все вищевикладене дозволяє окреслити завдання розумового виховання:

1. Накопичення фонду знань як умови розумової діяльності.

2. Оволодіння основними розумовими операціями.

3. Формування інтелектуальних умінь, що характеризують інтелектуальну діяльність.

4. Формування наукового світогляду.

Накопичення фонду знань передбачає, перш за все, оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, симво­лами, іменами, назвами, датами, різноманітними поняттями (загаль­ними, частинними, окремими, абстрактними тощо), зв'язками і залеж­ностями, що існують між ними і, які виражаються в правилах, законах, закономірностях, формулах. Знаннями є також уявлення про галузі і способи використання цих знань, володіння методами їх використан­ня, розуміння місця кожної даної частини знань у загальній системі наукового уявлення про світ.

Важливу роль у досягненні високого рівня оволодіння знання­ми відіграє особиста цілеспрямованість людини — мета, мотиви, що спонукають до пізнавальної діяльності, ґрунтовне оволодіння загально-навчальними уміннями (читати, працювати над засвоєнням навча­льного матеріалу, вироблення звичок до здійснення інтелектуальних зусиль і тривалої інтелектуальної діяльності та інші).

Розумовий розвиток і уміння мислити передбачає й оволодіння розумовими операціями, зокрема, такими як аналіз, синтез, порівнян­ня, класифікація. Нагадаємо коротко характеристики цих операцій.

Так, аналіз – це мислене розчленування цілого на частини, або мислене відокремлення його властивостей.

Синтез – це мислене об'єднання частин предметів або окремих явищ, їх ознак і властивостей. Будучи операціями протилежними одна до одної, вони, однак, нерозривно пов'язані між собою і є складовими ряду розумових операцій.

Порівняння – це встановлення схожості і відмінності між пред­метами чи явищами за якоюсь ознакою чи кількома ознаками, що виділяють за певною послідовністю. Порівняння - необхідна умова для здійснення узагальнення.

Класифікація (систематизація) – це розподіл предметів чи явищ на групи в залежності від схожості чи відмінності між ними.

Вміння здійснювати аналіз, синтез, порівнювати та кла­сифікувати предмети і явища надзвичайно потрібні в усіх ситуаціях, що вимагають прийняття рішень, формулювання висновків, оцінок, узгодження з поняттями, визначення належності явища чи предмета до того чи іншого класу.

До інтелектуальних умінь, якими необхідно оволодіти, щоб успішно навчатися, належать так звані навчальні уміння або уміння навчальної діяльності. Розрізняють загальні навчальні уміння, що мають місце при вивченні будь-яких навчальних дисциплін, і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями в якійсь певній галузі чи одній навчальній дисципліні.

До загальних навчальних умінь належать уміння читати, слухати, усно викладати свої думки, писати, працювати з книгою. Для кожної вікової категорії учнів ці вміння поступово ускладнюються як за структурою, так і за пред'явленням до них вимог.

Уміння читати характеризується виразністю, свідомістю, пра­вильністю вимови слів, звуків, інтонації, темпу, вірним прочитанням різноманітних текстів за жанром і стилем.

Уміння слухати передбачає слухання читання, розповіді чи лекції учителя, відповідей, повідомлень чи доповідей товаришів і характеризується тривалістю зосередженої уваги, умінням, якщо потрібно оцінювати, аналізувати і рецензувати прослухане.

Уміння усно викладати і формулювати свої думки реалізується у відповідях на запитання, описі малюнка, тематичної картинки, пере­казі змісту прочитаного чи почутого, в описі спостереження, викла­данні власних думок з теми, формулюванні запитань за текстом, оповіданням, розповіддю вчителя, відповіддю учня і т.д.

Уміння писати передбачає техніку письма й письмової мови і проявляється в умінні правильно переписувати з дошки, книги, писати під час диктування, описати побачене, написати переказ тексту, твору на задану чи вільну тему, використовувати різноманітні стилі викладу і т.д.

Уміння працювати з книгою передбачає як уміння знаходити книгу, визначати її загальний зміст, так і здійснювати різноманітні замітки (записи) у зв'язку з ЇЇ вивченням. Воно передбачає також оволодіння умінням користуватися книгами різного призначення (науковою, художньою, довідковою літературою, періодикою, слов­никами).

Прикладом спеціальних умінь можуть слугувати уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, уміння слухати музичний твір, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися спеціальними словниками при виявленні іноземних слів і т.д.

Усі ці уміння потрібно прищеплювати учням, а не сподіватися на те, що коли в підручнику буде написано: "перепишіть текст", "складіть план", "опишіть картину", "доведіть", то учні зроблять саме те, що від них вимагається і саме так, як це вимагає завдання.

До найзагальніших умінь, що допомагають оволодінню знання­ми, належать і вміння та навички самостійної роботи, і більш широкі уміння, об'єднані поняттям культури розумової праці.

Під поняттям "культура розумової праці", як правило, розумі­ють уміння раціонально організувати режим розумової праці, вироби­ти певну систему, здатність все робити точно, чітко, акуратно, трима­ти в порядку робоче місце і матеріали.

Ефективність розумової праці значно підвищується, якщо лю­дина дотримується певної системи в роботі, організації робочого місця, системи розташування навчальних матеріалів та ін. Культура розумової праці передбачає також знання загальних правил розумової діяльності і вміння дотримуватися їх у процесі своєї праці (наприклад, знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічності, регулярності, в чергуванні праці і відпочинку, роботи над складним і більш простим матеріалом). Знання загальних правил і рекомендацій допомагає в подальшому виробити свій стиль розумової праці, що відповідає індивідуальності кожного учня. Оволодіння культурою розумової праці дозволяє легше залучитися і довше займатися напру­женою інтелектуальною діяльністю.

Уміння і навички самостійної роботи містять як загально-навчальні уміння, так і вміння, пов'язані з розробкою правильного режиму розумової праці, організацією робочого місця, створенням певної системи розумової праці. Крім того, самостійна робота передбачає вироблення цілого ряду особливих якостей, потрібних для оволодіння знаннями в будь-якій галузі: уміння зосереджено й уважно працювати; наполегливість у переборенні труднощів, розвиток пам'яті і викорис­тання різноманітних її форм – логічної, моторної, зорової; уміння вести спостереження і записи; володіти раціональними способами розумових дій; уміння контролювати себе.

Загальні прийоми самостійної роботи необхідно вивчати спеціально, звертаючи на це особливу увагу на уроках, орієнтуючи учнів на те, що в майбутньому їм необхідно буде безперервно попов­нювати свої знання як в системі підвищення кваліфікації, так і в про­цесі самоосвіти.

Важливе місце займає таке інтелектуальне уміння як перенесен­ня, що означає використання достатньо узагальнених способів і при­йомів дій, які засвоєні для одного виду навчального матеріалу, з ме­тою оволодіння іншим (наприклад, засвоїти сукупність прийомів, що допомагають швидко розв'язувати математичні задачі і містять уміння економно записати її умову, проаналізувати дані).

Перенесення є можливим тоді, коли учні правильно встановлю­ють наявність загальних принципів виконання потрібних дій з вже відомими. Перенесення набуває особливого значення в умовах бурх­ливого зростання наукової інформації, оскільки може слугувати засо­бом більш швидкого й економного (за затратами сил і часу) ово­лодіння новими знаннями.

До вмінь, пов'язаних з використанням знань, можуть належати вміння виявляти здогадку чи інтуїцію. Під інтуїцією розуміють здатність людини знаходити шляхи вирішення проблеми, формулюва­ти вірні висновки на основі обмеженої і навіть недостатньої кількості наявних даних з пропуском окремих етапів у міркуванні. Розвиток інтуїції дуже важливий для будь-якої творчої роботи, для здійснення наукових досліджень, коли передбачення або інтуїція сприяє форму­ванню гіпотези, допомагає розв'язанню окремих наукових проблем.

Нині великого значення надають розвитку у школярів уміння передбачення настання певних подій, отримання тих чи інших резуль­татів на основі прийнятих рішень. Відзначається, що в системі при-чинно-наслідкових залежностей учні легко знаходять причини тих чи інших явищ і гірше орієнтуються в наслідках тих чи інших дій або прийнятого рішення. Передбачення, як інтелектуальне вміння високо­го рівня, ґрунтується, перш за все, на засвоєнні загальних закономір­ностей у природі, суспільному житті, науці і містить у собі вміння спостерігати, аналізувати, порівнювати, встановлювати зв'язки між явищами, виявляти тенденції розвитку, робити висновки за аналогією, а також оволодіння методами індуктивного і дедуктивного мислення.

Надзвичайно важливим завданням розумового виховання є фо­рмування наукового світогляду, основою якого слугує ма­теріалістичне розуміння наукової картини світу і його пізнання, з'ясу­вання основних законів розвитку природи і суспільства. Наукові основи світогляду закладаються в процесі засвоєння школярами осно­вних світоглядних ідей, що розкриваються в процесі викладання основних навчальних дисциплін, закріплюються, зміцнюються в різноманітній позаурочній роботі.

Науковий світогляд є найбільш загальною, вищою формою сус­пільної свідомості, що містить у собі систему філософських, економі­чних і соціально-політичних поглядів. Світоглядні ідеї пронизують собою всі інші форми суспільної свідомості, об'єднують їх у єдину й цілісно-орієнтаційну систему. Сукупність світоглядних ідей, що об'єднують сутність і закони розвитку природи, суспільства, мислен­ня, формуються у свідомості школярів у вигляді поглядів, переконань, передбачень, гіпотез, аксіом, провідних ідей і ключових понять тієї або іншої науки, що створюють наукову основу пояснення різномані­тних природних і суспільних явищ і процесів.

Науковий світогляд формується не лише в процесі засвоєння знань, але й у результаті подолання ненаукових штампів, шаблонних, примітивних, буденних поглядів. Під впливом оновлення суспільства, розвитку суспільних і природничих наук він удосконалюється. Нові наукові факти, відкриття суспільних і природничих наук, новий суспі­льний досвід оновлення життя доповнює, уточнює, змінює існуючі погляди і стереотипи мислення.

Світогляд як цілісно-психологічне утворення має складну й багатоаспектну структуру. Його ядром є погляди і переконання, які органічно пов'язані з розвиненою здатністю до теоретичного мислен­ня, виявлення високих інтелектуальних почуттів, свідомої, цілеспря­мованої волі. Розглянемо кожне з цих понять у системі світогляду.

Погляди – це прийняті людиною як достовірні ідеї, знання, пе­редбачення, теоретичні концепції. Вони слугують для пояснення явищ природи і суспільства, орієнтації поведінки, діяльності, відно­син.

Переконання – якісно вищий стан поглядів. Це такі знання, ідеї, концепції, теорії, гіпотези, в які людина вірить як в істину. Реалізацію їх у життя вона вважає необхідним благом для людей і тому емоційно відстоює їх, готова за них постраждати, прагне захопити ними інших людей, здійснює вольові зусилля і практичні дії з метою їх здійснення. Органічною складовою переконань є почуття. Відстоювання, захист, впровадження переконань у життя нерозривно пов'язані з емоційними переживаннями людини. Особливо значимі для неї є інтелектуальні почуття, такі, як радість пізнання і віра в непогрішність істини, есте­тична насолода ЇЇ красою і відданість їй, соціальний оптимізм і цілесп­рямованість.

Неухильна воля – важливий елемент світогляду. Переконання спонукають людину до практичних дій. Науковий світогляд не обме­жується теоретичною свідомістю, а поєднується з практичною свідо­містю і вольовими діями.

Теоретичне мислення як елемент світогляду є розвиненою людською здатністю творчого осмислення знань, явищ дійсності, удосконалення світогляду і спрямування волі на реалізацію переко­нань.

Світогляд виконує ряд важливих суспільних функцій.

Освітня функція полягає в тому, що науковий світогляд робить для людини зрозумілим світ природи, і суспільства, формує освітню свідомість, позбавляє від соціальних, політичних, релігійних забобонів і пережитків. Він озброює методологією, сукупністю основних філо­софських принципів і методів пізнання дійсності, збагачує людину системою духовно-ціннісних орієнтацій.

Виховна функція світогляду реалізується в результаті того, що прийняті погляди і переконання вимагають від людини формування у себе певних морально-вольових якостей і естетичного ставлення до дійсності. Вірність переконанням, боротьба за їх реалізацію у життя передбачає твердість характеру, ідейну стійкість, наполегливість і незламну волю. Ці моральні якості виховуються в єдності з почуттями гуманізму, відповідальності, обов'язку, естетичними ідеалами суспі­льного і особистого життя.

Розвиваюча функція полягає в тому, що внутрішня духовна пра­ця, спрямована на засвоєння змісту світогляду, передбачає й активну діяльність мислення. Основою наукового світогляду слугують прин­ципи діалектичного підходу до аналізу й пізнання дійсності, що ро­бить мислення гнучким, теоретичним, розглядаючи явище в русі, у взаємозв'язках. Розвивається здатність до нових узагальнень, до твор­чого осмислення явищ природи і суспільства.

Організаційна функція світогляду виявляється у тому, що він є основою практичної діяльності людей. Науковий світогляд дозволяє опанувати і сприйняти нове політичне мислення, відмовитися від застійних стереотипів і є активною організуючою домінантою у боро­тьбі за мир і роззброєння, в еволюційному перетворенні економіки, образу життя людей.

Прогностична функція наукового світогляду, що ґрунтується на знаннях законів суспільного розвитку, виявляється в науково-теоретичному і практичному осмисленні тенденції, у висуванні ідеї щодо творення майбутнього і сьогодення.

Світогляд, як цільне особистісно-психологічне утворення, вихо­вується у школярів у цілісному педагогічному процесі, одночасно впливаючи на розвиток їх свідомості, почуттів, волі і поведінки. Мета світоглядного виховання – формування стійкої, надійної структури дитячої особистості, що визначає розуміння і ставлення до природи, суспільства й мислення у єдності з свідомістю, почуттями, волею і поведінкою. Його завданнями є формування наукових поглядів і переконань, що пояснюють світ, критичного ставлення до антинауко­вих уявлень, обґрунтованих методологічних підходів до пізнання і діяльності. Його невід'ємною частиною є інтелектуальні почуття, діалектичне мислення, уміння об'єктивно оцінювати явища природи і суспільства на основі наукових даних, здатність твердого виявлення волі, рішучості при реалізації своїх переконань. Ці складні завдання вирішуються у навчально-виховному процесі за допомогою оволодін­ня основами наук, а також у результаті морального, культурологічно­го, економічного і екологічного виховання.

Науково-педагогічна концепція ґрунтується на ідеї цілісного становлення особистості в системі суспільних відносин, діяльності, спілкування, в органічній єдності її світоглядної свідомості, почуттів і волі. Світогляд особистості дієвий і життєво-ефективний тоді, коли в ньому відображаються гармонія і суперечності життя. Світоглядна свідомість обумовлює почуття і волю дитини: почуття – зміцнюють свідомість і стимулюють волю; воля - спрямовується свідомістю і керується почуттями.

Світогляд, як стійкий внутрішній стан дитячої свідомості, є ор­ганічною єдністю наукових поглядів і переконань з процесом їх пі­знання, творчого використання, що супроводжується почуттями і емоційними переживаннями, а також вольовими зусиллями. Тому в дійсності формування світогляду це складний процес одночасного, органічно поєднаного розвитку наукової свідомості, культури мис­лення, почуттів і емоційних відношень, цілеспрямованості і культури вольових дій. Світоглядне виховання як органічна єдність свідомості, мислення, почуття і волі, здійснюється в єдності навчально-виховного процесу і життя, вимагає комплексного підходу до всієї справи вихо­вання.

Свідомість дитини, як система поглядів і переконань, формуєть­ся, перш за все, в результаті засвоєння основ наук. Разом з тим, у цьому процесі формуються воля і почуття. Почуття дитини як система емоційного ставлення до світу виявляється і виховується в реальних взаємовідносинах і в результаті оволодіння мистецтвом як формою суспільної свідомості. Разом з тим, у процесі спілкування й оволодін­ня мистецтвом формується суспільна свідомість дітей, стимули пове­дінки і вольова спрямованість. Воля дитини, як система цілеспрямова­них дій і поведінки, формується у праці і суспільно корисній діяльності. У процесі практичної цілеспрямованої діяльності зміцню­ється суспільна свідомість і удосконалюється культура почуттів.

Педагогіка ґрунтується на науково-філософських засадах навча­льного плану, якими обумовлюється вибір основних предметів, здат­них у сукупності з достатньою повнотою розкрити перед учнями світоглядну картину світу і забезпечити науковою базою їх практичну діяльність. Усі навчальні предмети виконують два педагогічні завдан­ня: пряме - розкриття законів і вивчення фактів конкретної науки і побічне - залучення її фактів і законів до цілісної системи світогляду.

Предмети природничо-математичного циклу дають можливість учителю розкрити перед учнями ідею матеріальності світу природи. Між-предметні зв'язки дозволяють показати єдність матеріальної дійсності, взаємозв'язок і взаємозалежність різноманітних форм існу­вання і руху матерії.

Предмети природничо-математичного циклу, особливо біологія, математика, фізика, хімія дають багатий матеріал для вивчення і практичного пізнання загальних законів діалектики. Школярі накопи­чують цілий арсенал фактів, спостережень, які дозволяють зробити діалектичні висновки. Вони знайомляться з явищами переходу речо­вини з одного якісного стану в інший, з'ясовуючи механізми подібних перетворень, дізнаються про суперечності, єдність і взаємодію додатніх і від'ємних частин; про взаємозалежність процесів, що відбува­ються в мікро-, макро- і мегасвіті; про наступність і послідовність у розвитку життя; про старіння, смерть і народження нових рослин та організмів. Все це змальовує у свідомості дітей наукову картину суперечливого, динамічного світу, матеріальної єдності природи, взаємозалежності і загального взаємозв'язку явищ, універсальності і специфічності законів розвитку.

Школярі переконуються, що набуті ними знання є істинними, перевірені на суспільно-історичному досвіді людей. У процесі науко­вого пізнання природи учні позбавляються формалізму і догматизму мислення, привчають і пристосовують свою думку до адекватного відображення життєвих процесів.

Важливе значення для формування наукового світогляду мають предмети суспільно-гуманітарного циклу. Історія, суспільствознавст­во, основи держави і права, як і природничі предмети, мають єдину філософську та історичну основу. Вивчаючи суспільно-гуманітарні предмети, школярі засвоюють певну суму фактів з життя людського суспільства, основні закони і перспективи його розвитку. У них про­довжує формуватися мислення. Вони навчаються конкретно-істо­ричного аналізу для розуміння суспільних явищ і подій. Розглядаючи суспільне явище історично, учні пізнають, як воно виникло, які етапи у його розвитку, з якими іншими явищами воно пов'язане, яке місце займає у загальному процесі і в якому напрямку розвивається. Учні навчаються бачити суперечності суспільних процесів, розуміти супе­речності як рушійну силу розвитку. Конкретно-історичне мислення дає можливість дітям уже в школі оволодівати здатністю грамотно оцінювати події в державі і за рубежем, самостійно розбиратися в потоці наукової і політичної інформації світоглядного характеру.

Центральне місце у формуванні світогляду дітей у процесі вихо­вання морально-естетичних почуттів займають предмети мистецтва: література, образотворче мистецтво, музика, театр, кіно. Найважливі­ші проблеми викладання мистецтва у школі пов'язані з ідеєю цілісно­го засвоєння учнями художнього твору як явища витонченого мисте­цтва, розвитку ідейно-емоційного, істинно естетичного ставлення до нього, а також специфічного аналізу художнього образу.

Важливе значення у формуванні світогляду школярів відіграє також власна практична, творча діяльність у різноманітних видах мистецтва. В період дитинства, найбільш активного емоційного став­лення дитини до навколишнього світу, важливо використовувати самодіяльність дітей у галузі мистецтва як засобу світоглядного само­вияву, самосвідомості, самопізнання і самовиховання. Створюючи літературний твір, відображаючи свої уявлення і думки на папері, виконуючи ту чи іншу роль у п'єсі, дитина утверджує себе, виявляє свої погляди і переконання, розширює свій світогляд.

Дійовому утвердженню світогляду дітей активно сприяє і їхня суспільно корисна та продуктивна праця, яка дає можливість переко­натися у правильності своїх поглядів, реалізувати себе як особистість, що діє у згоді зі своїми переконаннями.

Таким чином, світогляд школярів - це основи наукових поглядів і переконань, нерозривно пов'язаних з почуттями і волею. Він озбро­ює учнів науковою методологією і способами мислення, дає змогу пояснити світ з наукових позицій, пізнавати його, ґрунтуючись на законах діалектики, і брати участь у його перетворенні.

Завдання розумового виховання надзвичайно складні, вимага­ють до себе особливої уваги з боку вчителів, батьків, громадськості, суспільства.

Завдання 2. Моральне виховання.

Моральне виховання – це цілеспрямований процес формування моральної свідомості, моральних почуттів і вироблення навичок і звичок моральної поведінки [329. - Т.3,119]

Моральна свідомість – це відображення в свідомості людини принципів моральності, тобто норм поведінки, які регулюють відно­шення людей між собою і в суспільстві. Моральна свідомість виража­ється в формі моральних понять та суджень, визначається умовами матеріального життя суспільства, суспільним буттям, формується під впливом ідеології даного суспільства та власної практики суспільної поведінки. Формування моральної свідомості передбачає не лише засвоєння людиною моральних понять, але й активне ставлення люди­ни до дотримання моральних принципів, намагання втілити ці прин­ципи в своїй поведінці. У цьому випадку моральні поняття пере­творюються в переконання і стають мотивами моральної поведінки.

Моральні поняття – це такі поняття, в яких відображаються найсуттєвіші аспекти моральних відносин, тобто ставлення людини до інших людей і суспільства. В них виражається моральна свідомість людини. Найважливішими моральними поняттями є: совість, честь, гідність, справедливість, добро, щастя, обов'язок, порядність та ін. Як моральність в цілому, моральні поняття не є абсолютними. Вони змінюються від епохи до епохи. "Уявлення про добро і зло так зміню­валися від народу до народу, від епохи до епохи, що часто прямо суперечили одне одному" [Ф, Енгельс. Анти-Дюрінг. - М., 1948. - С. 87]. Найзагальніші моральні поняття називаються моральними кате­горіями і розглядаються наукою про мораль — етикою.

Моральні почуття – переживання людиною свого ставлення до вчинків у відповідності з нормами моралі. Розрізняють суспільно значимі і особисті переживання людини. Вони можуть не тільки не співпадати, але нерідко й суперечити одні іншим. Моральні почуття поряд з інтелектуальними и естетичними належать до вищих почуттів, найбагатших за змістом і найскладніших за структурою.

Моральна поведінка — поведінка, обумовлена моральними нор­мами і принципами, які регулюють взаємини людей у даному суспіль­стві. Важливою умовою виховання моральної поведінки є формування моральної свідомості, моральних понять і моральних почуттів.

Важливе значення має питання про оцінку моральної поведінки, безпосередньо пов'язаної з моральними ідеалами, тобто певними зразками поведінки, з якими порівнюються вчинки людей. Характер моральних ідеалів залежить від суспільних умов. Однак, існують об'єктивні критерії моральності, система загальнолюдських цінностей.

Переконання – це твердий, аргументований погляд на щось, що ґрунтується на певних положеннях, судженнях, які в свідомості лю­дини пов'язані з глибокими і щирими визнаннями І переживаннями їх істинності, незаперечності. Переконання визначають поведінку, вчин­ки і вимагають наявності широких і глибоких знань. Але наявність знань ще не забезпечує автоматичний перехід їх у переконання. Пере­конання — це єдність знань і особистого ставлення до них як таких, що беззастережно відображають дійсність і визначають поведінку.

Завдання морального виховання – формування моральних по­нять, суджень, почуттів, навичок і звичок поведінки, які відповідають існуючим суспільним нормам.

Основою морального виховання є як загальнолюдські цінності, загальновизнані моральні норми, вироблені людьми в процесі істори­чного суспільного розвитку, так і нові принципи і норми, що виника­ють на сучасному етапі розвитку суспільства.

Загальнолюдські моральні якості – чесність, справедливість, обов'язок, відповідальність, гідність, честь, совість, безкорисливість, працелюбність, повага до старших.

Серед моральних якостей, обумовлених сучасним розвитком су­спільства, виділяють патріотизм, повагу до законів, Конституції Укра­їни, держави, органів влади, державної символіки, чесне і добросовіс­не ставлення до праці, дисциплінованість, громадянський обов'язок, вимогливість до себе, небайдужість до подій, що відбуваються в державі, соціальну активність, милосердя та інші.

Важливою потребою педагогічної науки і практики сьогодення є потреба переосмислення моральних ідеалів, збереження кращих мора­льних цінностей минулого, в тому числі й радянського періоду, відно­влення раніше заборонених і переслідуваних релігійно-духовних моральних цінностей. Існує ризик засмічення спектру моральних норм міжособистісних відносин і поведінки, особливо в сфері захисту прав і свобод юних і дорослих громадян країни. Суттєву небезпеку для морального виховання становить апологетика заможності, грошей, кар'єризму, індивідуалізму і жадоби особистого успіху будь-якими методами і засобами.

Полярність шкільних моделей моральності і уроків реального життя в суспільстві дуже ускладнюють роботу українського учитель­ства. В спектрі морального виховання і перевиховання інтенсивно постають завдання попередження, переборення аморальності з світу дорослих: проституції, алкоголізму, наркоманії, злочинності.

Принципи морального виховання.

Моральному вихованню, як організованому педагогічному про­цесові, властиві певні закономірності, які отримали своє відображення в основних принципах виховання. Ці принципи відображають основні вимоги до змісту морального виховання, його організації, форм і методів.

Принцип гуманістичної цілеспрямованості вимагає формування у школярів моральної свідомості, розвитку почуттів, вироблення поваги і звичок моральної поведінки у відповідності з вимогами і нормами вироблених людством загальнолюдських моральних ціннос­тей.

Принцип зв'язку виховання з життям зобов'язує вихователів знайомити учнів не лише з життям суспільства, а й активно залучати школярів до його перетворення на краще.

Принцип виховання у праці передбачає залучення дітей до акти­вної трудової діяльності, формування високих моральних якостей, сприяє розвитку моральної свідомості, моральних почуттів і поведінки у їх єдності і взаємозв'язку.

Принцип виховання в колективі вимагає організації в процесі морального виховання спільної діяльності, колективних зусиль у розв'язанні спільних завдань, що стоять перед школою, суспільством, державою, народом.

Принцип індивідуалізації виховання передбачає розкриття в ди­тині кращих духовних і морально-естетичних можливостей, здібнос­тей, задатків і талантів; високу вимогливість і велику повагу до особи­стості вихованця.

Принцип систематичності і послідовності полягає в розкритті завдань і змісту морального виховання, у використанні методів його здійснення.

Принцип поєднання педагогічного керівництва і управління з розвитком ініціативи і самостійності вихованців, їх самовиховання.

Методи морального виховання

1. Особистий приклад вчителя. Виховна дія його заснована (ґрунтується) на інстинкті наслідування, переймання. В процесі спіл­кування з дорослими шляхом наслідування діти легко засвоюють моральні норми і правила поведінки, формують моральну свідомість. Визначальним є позитивний приклад. На моральну свідомість і пове­дінку дітей впливають яскраві приклади з життя видатних людей, приклади поведінки сучасників, героїв літературних творів, кінофіль­мів, театральних вистав.

2. Роз'яснення учням змісту моральних категорій, моральних
норм і правил поведінки
.

3. Вправи учнів у моральній поведінці.

4. Формування переконань, спрямованих на засвоєння учнями естетичних понять, на роз'яснення моральних принципів, на вироб­лення етичних ідеалів.

5. Змагання – сприяє розвитку творчих сил і вияву активності учнів, прискорює процес формування у них моральної поведінки.

6. Заохочення і покарання слугують для схвалення позитивних і засудження негативних вчинків учнів. При вмілому використанні вони стимулюють позитивні дії учнів і допомагають попередити й усунути негативні звички поведінки.

У процесі морального виховання використовують різноманітні прийоми і засоби впливу на учнів: вимогу, прохання, нагадування, доручення, розпорядження, переведення з одного виду діяльності на інший, змалювання перед учнями захоплюючих перспектив та інші.

Виховна функція релігії. Багато віків релігійне виховання було єдиною продуманою педагогічною системою з усіма властивими їй ознаками: метою, наставником, вихованцем, змістом, методами і засобами, критеріями і оцінкою результатів. Його метою було і є формування у свідомості релігійної ідеології і богослухняності. Як засіб впливу, поряд з обстановкою в церкві, богослужінням і обряда­ми, широко використовувалися такі віками перевірені методи вихов­ного впливу як причастя, проповідь, сповідання, відпущення гріхів, благословіння, заповіді. Використовуються і засоби покарання відпокутування гріха, позбавлення благословіння, прокляття, віддання забуттю, постриг. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, розкаяння, самобичування.

Важливе виховне значення має загальна організація релігійного життя і діяльності: обов'язкові регулярні відвідування церкви, розпо­ділені в часі обов'язкові молитви, суворе дотримання постів, престо­льних та інших церковних свят. Уся ця система засобів, методів та умов спрямована на організацію життя і діяльності дітей у відповідно­сті з нормами релігійної моралі. Вона слугує обмеженню змісту духо­вного життя людини релігійними догмами і морально-естетичними релігійними переживаннями, вимагає слухняності і покірності. Систе­ма релігійного виховання забезпечує стійкий педагогічний результат у вигляді навіювання дитині віри в Бога, нерідко доведеної до фанатиз­му, її сила обумовлена опорою на всі сфери особистості дитини в цілому: підсвідому, несвідому, емоційну, а також на свідомість, волю, навички і звичні форми поведінки.

Представники релігійної педагогіки головну увагу звертають на виховання дошкільнят, які сприймають, оцінюють події і реагують на них почуттями, з допомогою яких, минаючи свідомість, у підсвідомо­сті формується механізм управління звичною поведінкою. Гріх Божий, віра у всемогутнього, надія на заступництво і спасіння зміцнюються у сфері підсвідомого, існують автономно, консервативно, слабо підда­ються впливу свідомості і знання. Дитина дошкільного віку, не маючи досвіду життя і знань, відкрита і беззахисна. Вона шукає наставника і нерідко потрапляє у духовний полон до всемогутнього, всеблагого, всемилостивого Бога, який нібито перебуває поряд з нею, в ній самій. До Бога завжди можна звернутися за допомогою. Для дитини є потре­бою з метою попередження можливих невдач у майбутньому зверта­тися до Бога. В результаті інтенсивно здійснюється релігійне самови­ховання

Масова культура, засоби масової інформації – журнали, кінофі­льми, книги – приділяють велику увагу релігії, проведенню релігійних культів, проблемі релігійного переживання і моральних пошуків людини. Разом з тим, молоді нав'язується релігійна символіка: мод­ним є носіння хрестиків, зображення Христа на майках, сорочках, сумках. На психіку молоді виявляють вплив забобони, що розповсю­джуються серед спортсменів, діячів культури і мистецтва. Особливо це імпонує частині молоді, що вихована у дусі суспільного інфантилі­зму і вільного виховання. Ці юнаки і дівчата звертаються до релігії у пошуках шляхів позбавлення проблем суспільного життя і духовно-морального задоволення. Пожвавлення здорового, духовно-цінного інтересу до старовини, релігійної музики, іконного живопису, церков­ної архітектури для деяких молодих людей стає зародженням, розвит­ком релігійних почуттів і віри. Аналіз виховної функції релігії пока­зує, що релігійне виховання є цілою системою впливу з глибокими соціально-історичними і психологічними коренями.

Завдання 3. Естетичне виховання.

Естетичне виховання – це цілеспрямоване формування есте­тичних смаків та ідеалів особистості, розвиток її здібностей до естети­чного сприймання явищ дійсності і предметів мистецтва, а також до самостійної творчості в галузі мистецтва [329. - Т.4, 799].

Завдання естетичного виховання:

  • 1) формування естетичних знань, естетичної культури, естетич­ного ідеалу, естетичного ставлення до дійсності, бажання бути прекра­сним у всьому: в думках, справах, вчинках, зовнішньому вигляді;
  • 2) оволодіння естетичною спадщиною минулого;
  • 3) розвиток естетичних почуттів, потреби жити і працювати за законами краси;
  • 4) залучення людини до прекрасного в житті, природі, праці.

Завдання естетичного виховання можна умовно поділити на дві групи: 1-а - набуття теоретичних знань; 2-а - формування практичних умінь. Перша група завдань передбачає залучення до естетичних цінностей; друга - до активної естетичної діяльності.

В системі естетичного виховання провідними естетичними ка­тегоріями є: естетичне відношення, почуття, естетичний смак, ідеал, естетична свідомість, норма, оцінка, а також категорія краси, прекрасного.

Головні джерела естетичного виховання - природа, суспільст­во, відносини між людьми. Специфічним аспектом естетичного вихо­вання всебічно розвиненої особистості є розвиток у школярів талантів, обдарувань і творчих здібностей у різних сферах мистецтва.

Найбільш гострими проблемами формування естетичної куль­тури є дезорієнтуючий вплив на естетичну свідомість школярів засо­бів масової інформації, лавини доступних всім і зовнішньо привабли­вих творів псевдомистецтва. Справжнє мистецтво, класична естетика і естетична класика придушуються і перестають бути джерелом форму­вання естетичного світогляду учнів. Але й спроби примусового нав'язування естетичних смаків, поглядів, ідеалів приречені на невда­чу. Пошуки шляхів формування естетичної культури школярів, розу­міння прекрасного в мистецтві, природі, людських стосунках надзви­чайно складні і виходять за межі педагогічних можливостей школи.

Завдання 4. Фізичне виховання

Трактується як цілеспрямоване і планомірне управління форму­ванням фізичного і психічного здоров'я особистості. У Педагогічній енциклопедії відзначено, що фізичне виховання має на меті зміцнення здоров'я людини і її правильного фізичного розвитку [329. - Т.4,494]. В єдності з розумовим, моральним, естетичним і трудовим воно спри­яє всебічному розвитку особистості.

Найважливішими завданнями фізичного виховання є:

  • 1) зміцнення здоров'я, фізичного розвитку;
  • 2) підвищення розумової і фізичної працездатності;
  • 3) розвиток і удосконалення природних рухових якостей (сили, спритності, витривалості тощо); потреби, прагнення бути здоровим, бадьорим, дарувати радість собі і оточуючим.
  • 4) набуття нових видів рухів;
  • 5) формування гігієнічних навичок; потреби постійно й система­тично займатися фізкультурою і спортом;
  • 6) виховання моральних якостей (сміливості, мужності, наполегливості, рішучості, дисциплінованості, відповідальності, колективізму та інших).

Найважливішими проблемами фізичного виховання школярів на сьогоднішньому етапі розвитку українського суспільства є проблеми залучення їх до науково обґрунтованого режиму фізичних і психічних тренінгів, оволодіння індивідуалізованими програмами попередження і переборення відставання в фізичному і аномалій в психічному розви­тку. Бар'єром на шляху формування здорового підростаючого поко­ління с низький рівень життя і соціальна незахищеність більшості українців.

Завдання 5. Трудове виховання і політехнічна освіта.

Трудове виховання охоплює ті аспекти виховного процесу, де формуються трудові дії, виробничі відносини, вивчаються знаряддя праці і способи їх використання. Праця в процесі виховання є й прові­дним фактором розвитку особистості, і засобом творчого освоєння світу, набуття досвіду доступної та посильної трудової діяльності в різноманітних сферах праці, і невід'ємним компонентом загальної освіти.

Трудове виховання – це цілеспрямований процес формування творчої, працелюбної особистості, цивілізованого господаря своєї Батьківщини як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання, спрямованого на вироблення відповідних нави­чок та умінь професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.

Найважливішими завданнями трудового виховання є:

¾ вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості;

¾ розвиток потреби в праці, діловитості, підприємництві;

¾ виховання дисциплінованості, організованості, вміння залуча­тися до виробничих відносин;

¾ формування працелюбства, глибокої поваги до праці і людей праці; трудових умінь, навичок культури розумової і фізичної праці, громадсько-трудової активності;

¾ підготовка і виконання необхідних і доступних видів профе­сійної діяльності, підготовка до вибору майбутньої професії.

Важливим завданням школи є поєднання трудового виховання з розумовим, фізичним, естетичним, моральним вихованням. Поєднання навчання з продуктивною працею створює широкі можливості для перенесення знань, отриманих у процесі вивчення основ наук, у сферу практичної діяльності, стимулює здатність до самостійного, творчого вирішення трудових завдань, прищеплення школярам інтересу до науково-дослідницької діяльності.

Уміння працювати в колективі передбачає прагнення працювати спільно, готовність прийти на допомогу іншим, дисциплінованість, почуття відповідальності за спільну справу, високу вимогливість до себе, почуття особистої відповідальності за результати своєї пращ' перед колективом – це вже моральні категорії.

Підготовка школярів до трудової діяльності у значній мірі зале­жить і від правильного фізичного розвитку, у зв'язку з чим особливе значення надається фізичному вихованню дітей і підлітків.

Формування особистих якостей, пов'язаних з трудовою діяльні­стю, як і будь-яке виховання, неможливе без відповідного навчання трудовим умінням і навичкам, практичним прийомам виконання різноманітних робіт. Іншими словами, трудове виховання нерозривно пов'язане з трудовим навчанням – вони є двома аспектами єдиного процесу підготовки школярів до творчої трудової діяльності.

Трудове навчання – це спеціально організований педагогічний процес, спрямований на вироблення в учнів трудових умінь і навичок, на оволодіння практичних прийомів трудової діяльності.

Зміст, форми і методи трудового навчання спрямовані на озна­йомлення учнів з основами техніки, технології, організації і економіки виробництва. Трудове навчання покликане забезпечити школярам систему трудових знань, умінь і навичок, розвивати технічну твор­чість і сільськогосподарський досвід, формувати трудову культуру, свідоме ставлення до праці, сприяє визначенню майбутньої трудової діяльності.

Найважливішими принципами трудового навчання є зв'язок з вивченням основ наук, творчий підхід до вирішення трудових завдань, суспільно корисний характер праці індивіда, політехнічна спрямова­ність.

Політехнічна освіта – передбачає оволодіння знаннями науко­вих основ і принципів усіх галузей виробництва та озброєння загально-технічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Суспільно корисна праця передбачає участь учнів у різноманіт­них трудових справах, які мають суспільно корисну значимість, потрі­бних для свого класу, школи, району (збір металолому, макулатури, ремонт школи, обробіток пришкільної ділянки, очищення і прибиран­ня території тощо). Суспільно корисна праця може бути й продуктив­ною, якщо в її результаті отримана продукція, що має об'єктивну цінність.

Продуктивна праця – це така праця, в результаті якої створю­ються матеріальні блага (праця, яка є засобом для існування людини). Продуктивна праця характеризується: 1) матеріальним результатом; 2) організацією; 3) залученням до системи трудових відносин всього суспільства; 4) матеріальною винагородою.

Самообслуговування має характер побутової праці, пов'язаної з дотриманням чистоти в класі, школі, на території школи, тобто все те, що передбачає обслуговування себе і свого колективу.

Домашня (побутова) праця пов'язана з дотриманням чистоти і порядку в себе вдома, приготуванням їжі, ремонтом взуття, одягу тощо.

Професійна орієнтація, як педагогічна категорія, означає про­цес ознайомлення учнів з різноманітними професіями і надання їм допомоги у виборі своєї майбутньої професії й спеціальності у відпо­відності з індивідуальними нахилами і здібностями.

Порівнюючи вищеназвані педагогічні категорії, варто відзначи­ти, що поняття "трудове виховання" є більш широким у порівнянні з іншими, які є його органічними складовими.

Найпомітніший внесок у розробку проблем трудового вихован­ня внесли Я.А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Г. Кершенштейнер, К. Ушинський, А. Мака­ренко, В. Сухомлинський, П. Атутов, М. Болдирєв, М. Гончаров, Б. Лихачов, І. Мар'єнко.

Зміст, форми і методи трудового виховання. У радянській школі була сформована певна система трудового виховання школярів, яка передбачала формування відповідального ставлення до навчальної праці; оволодіння основами політехнічних знань і умінь у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін; трудове навчання, що здійснювалося на спеціальних уроках праці, заняттях у шкільних майстернях, колективних сільськогосподарських підприємствах тощо; трудове виховання в процесі самообслуговування і громадсько-продуктивної праці, позакласну роботу в галузі трудового виховання, а також різноманітні форми залучення учнів до праці в літній період. Однак така система трудового виховання не завжди давала ефективні результати. Сучасні умови розвитку українського суспільства вимагають принципово нових підходів у сфері завдань, змісту, форм, методів і засобів трудового виховання сучасних школярів.

Реалізація системи завдань трудового виховання дозволяє виді­лити три аспекти змісту трудового виховання: 1) понятійно-логічний – формування понять і ролі праці, продуктивних сил, виробничих відносин і т.д.; 2) емоційно-образний – розкриття героїки праці, мора­льних прагнень, мотивів праці тощо; 3) дієво-практичний – форму­вання загально-трудових умінь (планування майбутньої діяльності, організація робочого місця і праці, самоконтроль), навичок культури розумової праці, мотивів вибору професії.

Форми трудового виховання: гра, ручна праця, сільськогоспо­дарська праця, навчання, суспільно корисна праця, обслуговуюча праця, домашня праця, продуктивна праця, творча праця.

Загальноосвітні предмети сприяють формуванню в учнів знання наукових основ сучасного виробництва, про провідні напрями його інтенсифікації, трудової діяльності. Це в значній мірі досягається завдяки здійсненню політехнічного принципу навчання.

Трудове виховання та профорієнтація в процесі вивчення основ наук здійснюється з урахуванням вікових та індивідуальних особливо­стей і можливостей учнів. У молодшому шкільному віці велика увага приділяється вихованню дисциплінованості, працелюбства, колекти­візму та інших соціально значимих якостей трудівника; в підлітковому віці ця робота доповнюється формуванням в учнів стійкого мотиву приносити користь суспільству своєю працею, усвідомлення того, що праця - це джерело всіх матеріальних і духовних багатств людини і суспільства; в старшому віці наголос робиться на формування якостей особистості, що характеризують морально-психологічну і практичну готовність до праці в майбутньому.

В Концепції національного виховання в Україні, зокрема, від­значено основні виховні завдання трудового виховання:

  • а) в сім'ї та родині – залучення дитини до спільної з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
  • б) в дитячих дошкільних закладах — започаткування основ трудового виховання, виховання поваги і любові до батьків, родини, Батьківщини, людей праці;
  • в) в загальноосвітній школі – вироблення свідомого ставлення до праці, розвиток потреби в творчій праці, діловитості, підприємництві та ін.

Трудове виховання і професійна освіта об'єднані в шкільному навчанні в технології, що містять у собі трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатики. На вивчення технологій у I—IX класах відводиться по 2 години на тиждень, а в Х-ХІ класах - З години на тиждень.

В результаті вивчення вищеназваних дисциплін учні набувають знання про предмети, засоби і процеси праці, засвоюють практичні уміння і навички, необхідні для виконання продуктивної праці в пев­ній галузі, розвивають своє мислення та індивідуальні якості, що сприяють залученню до трудової діяльності.

У І - IV класах учні оволодівають елементарними прийомами обробки різноманітних матеріалів (паперу, картону, тканини, природ­них матеріалів, дроту, фанери), навчаються збирати макети і моделі з деталей набору "Конструктор" з метою ознайомлення з елементами техніки, виконання в'язальних робіт, а також комбіновані роботи з виготовлення корисних виробів для школи, дитячого садка, дому. Учні оволодівають знаннями і уміннями вирощування рослин у при­міщенні і на шкільній навчально-дослідній ділянці. Проводяться екскурсії на природу, шкільну навчально-дослідну ділянку, в майстер­ню і т.д. В процесі усіх цих робіт учні отримують знання і вміння, необхідні для виконання побутової праці в сім'ї.

У V - ІХ класах учні отримують загально-трудову підготовку: знання і практичні уміння обробки металу, дерева, тканини, виконан­ня сільськогосподарських робіт; знайомляться з основами електротех­ніки, металознавства, графічної грамоти; отримують уявлення про найважливіші галузі народного господарства; знайомляться з елемен­тами техніки і конструювання; навчаються вирощувати, переробляти і заготовляти сільськогосподарські продукти, виконувати доступні будівельні та ремонтні роботи.

Кризовий стан нашого суспільства болісно позначився на трудо­вому вихованні і трудовій моралі молодого покоління. Останнім часом різко знизився рівень трудової зацікавленості молоді. Сьогодні близько 10% молодих людей поповнюють сферу матеріального виро­бництва, 30% - сферу посередницької фінансової діяльності та торгів­лі, 15% - сферу так званої нерегламентованої зайнятості. Близько 20% стають на шлях неробства, наркоманії, проституції, шахрайства. Кожна четверта молода людина, котра має середню освіту, не працює і не вчиться. Кожний шостий фахівець з вищою освітою не може знайти собі роботи за фахом. Серед фахівців із середньою спеціаль­ною освітою не працює кожний п'ятий. Найбільшою повагою та при­вабливістю для молоді користуються підприємства спільної з інозем­ним капіталом форми власності та приватні підприємства.

У процесі формування ринкових відносин змінюється трудова етика, а саме:

  • 1) руйнуються стереотипи про неприпустимість найманої праці, хоча ця теза минулої трудової моралі та соціальної етики долається з великим опором з боку традиційної свідомості;
  • 2) відходить у минуле один з постулатів колишньої моралі - іс­нування за рахунок нетрудових доходів аморальне; за даними соціо­логічних спостережень, нині значна частина респондентів вважає, що громадяни країни можуть жити за рахунок відсотків на вкладений капітал, дивідендів від придбаних акцій, отриманої спадщини;
  • 3) зміцнюється орієнтація на нетрадиційні для нашого суспільс­тва цінності, зокрема на приватну справу, сферу малого підприємниц­тва. Привабливими з цього приводу є не тільки можливості матеріаль­ного характеру, а й свобода самоорганізації, творчості, незалежності.

Проблема профорієнтації учнів за сучасних умов надзвичайно складна, вона обумовлена ідеологічними, соціально-політичними і економічними факторами.

За сучасних умов молодь вільна у своєму виборі на ринку робо­чої сили. Нині ніхто в адміністративному порядку не примушує до суспільно корисної праці. При цьому дуже важливо, щоб у процесі навчання й виховання у молоді сформувалися погляди на престиж­ність тієї чи іншої професії, того чи іншого заняття з урахуванням об'єктивних суспільних потреб. Водночас потрібна досить гнучка й мудра економічна політика держави щодо розвитку суспільного виро­бництва в усіх його сферах, запровадження дійових економічних стимулів до роботи у пріоритетних напрямах, від яких вирішальним чином залежить стабілізація та подальший розвиток економіки.

Досвід радянської школи показав необґрунтованість ленінського підходу, що "Коммунистический труд в более узком и строгом смысле слова есть бесплатный труд на пользу общества... труд добровольный, труд вне нормы, даваемый без расчета на вознаграждение, без условия о вознаграждении, труд по привычке на общую пользу и по созна­тельному (перешедшему в привычку) отношению к необходимости труда на общую пользу, труд, как потребность здорового организма" [Ленин В.И. ПСС. - Т.40. - С. 315].

У школі переважала утилітарна праця – формальний додаток до шкільного навчання, насамперед як засіб штучної професіоналізації загальної освіти. Така праця мало пов'язана з інтелектуальним, фізич­ним, моральним, у цілому всебічним і гармонійним розвитком особис­тості, перспективними тенденціями сучасного виробництва, потреба­ми, запитами школярів. Виховне завдання такої праці невелике. Криза "трудової підготовки", "трудового виховання" стала глибокою та очевидною.

Надзвичайно гострою проблемою трудового виховання стала проблема знецінення продуктивної праці і втрата її привабливості. Психологічні наслідки апологетики заняття бізнесом не у виробничій галузі, а в торгівлі і посередництві, ідеалізація псевдо-підприємництва, зовсім не пов'язаного з інтересами українського народу, і збільшенням національних багатств України, перекоси соціальної свідомості у цій сфері висувають перед педагогікою специфічне історичне завдання — протистояти омані влади і тих, у чиїй компетенції перебуває система трудової підготовки і трудового виховання шкільної молоді України.

Праця в школі, в тому числі й пізнавальна, повинна мати особистісну й соціальну спрямованість, передбачати усвідомлену, різнома­нітну діяльність, врахування вікових психофізіологічних особливостей учнів. Переосмислення призначення і характеру шкільної праці ви­кликало появу нових нестандартних підходів, що містять у собі цілий ряд альтернатив: від повної відмови від продуктивної і навіть навча­льної праці школярів до організації шкільних кооперативів, бізнес-структур, які схожі на госпрозрахункові підприємства, що діють за законами ринкової економіки. При цьому впроваджуються нові техно­логії трудового виховання, здійснюється диференціація трудового навчання, поліпшується матеріальна база, вводяться нові навчальні курси.

Необхідно й надалі розробляти інноваційні моделі трудового виховання молоді в умовах виробничої конкуренції і ринкових відно­син, безробіття і готовності молоді до боротьби за свої права в сфері зайнятості.

Це були найважливіші завдання виховання в класичному їх ро­зумінні. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки виділяють також правове, екологічне, економічне виховання.

Завдання 6. Правове виховання учнів є надзвичайно гострою проблемою в Україні. Необхідність поглибленого вивчення і практич­ної реалізації виховання свідомості, законослухняності, право-захищеності дітей і дорослих обумовлена двома факторами; перш за все, розробкою і впровадженням у життя нових основ українського зако­нодавства і, по-друге, приєднанням України до міжнародних конвен­цій і документів про права дітей і молоді. Радянська педагогіка обме­жувалась поверхневим відображенням цієї важливої галузі виховання. Проблема дотримання і порушення прав школяра висувається як така, що потребує методичних, теоретичних і процесуально-виховних розробок. Про гостроту потреби в становленні і розвитку педагогіки права свідчать, зокрема, новітні дослідження педагогічних конфліктів у стосунках учитель - учень.

Завдання 7. В останні десятиріччя проблеми екологічної культу­ри людини, екологічного виховання набули статусу державного стандарту освіти в Україні. Це обумовлено такими факторами: напру­жений стан зберігається в районах, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС; на грані екологічної кризи Придніпров'я, При­дністров'я, Донбас, басейни Чорного і Азовського морів; в багатьох містах України гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі перевищують у десятки разів; зростають обсяги токсичних промислових відходів; стан двох третин водних джерел не відповідає нормативам, здійснюються небезпечні забруднення підземних вод; багато гектарів колись плодоносних земель нині вилучені з сільсько­господарського виробництва у зв'язку з ерозією, затопленням, засолоненням, перетворюванням у пустелю; частина продуктів харчування небезпечна для використання в їжі, оскільки насичена пестицидами, нітратами, гормонами і радіонуклідами; зростає смертність українсь­кого народу, захворюваність алергічними, онкологічними та іншими небезпечними хворобами, відсутня достатня і оперативна інформованість населення з екологічних проблем.

Постала гостра необхідність вирішення екологічних проблем на державному рівні. Важлива роль в організації екологічного всеобучу, неперервної екологічної освіти, екологічного виховання належить загальноосвітній школі.

Загальноосвітня школа покликана виховувати школярів у дусі любові до рідної природи, охорони навколишнього середовища. Ця мета конкретизується в завданнях:

  • 1) освітні (пізнавальні) – розширення знань про наукову карти­ну природи. Формування умінь і навичок оберігати її;
  • 2) виховні – формування наукового світогляду, екологічної культури, почуттів патріотизму, любові до природи, бережливості, працьовитості, колективізму, позитивної соціальної орієнтації;
  • 3) розвиваючі – розвиток творчих здібностей, навичок дослідни­цтва, експериментування, винахідництва.

Найважливіші принципи екологічного виховання: комплексний підхід до реалізації освітніх, виховних і розвивальних функцій, здійс­нення предметних і міжпредметних зв'язків, зв'язку з життям; форму­вання інтересу і природоохоронної самостійності учнів, поглиблення і зміцнення знань учнів з основ наук; наступності у навчанні, оптимізації навчання.

Природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртка, під час проведення екскурсій; у процесі суспільно корисної праці, різних масових заходів нерідко учні висту­пають пропагандистами природоохоронних знань серед своїх товари­шів, місцевого населення, беруть участь в озелененні, доглядають лісопарки та ліси, охороняють рослини і тварин, обліковують і зміц­нюють ерозійні ґрунти, береги водойм. Вони роз'яснюють населенню правила збирання ягід, грибів, плодів, лікарських рослин, проводять спостереження за станом популяції рідкісних видів, інвентаризують місцеву флору і фауну.

Успіху природоохоронної освіти сприяє й дослідницька робота учнів, під час якої вони розширюють свій екологічний світогляд, оволодівають методами дослідження природи, накопичують певний досвід у справі охорони природи. Необхідно також прищеплювати учням навички естетичного сприймання природи, формувати гуманіс­тичні ідеали.

Таким чином, екологічне виховання є настійною вимогою часу; воно нерозривно пов'язане з розумовим, моральним, естетичним, трудовим, фізичним вихованням учнів.

Завдання 8. Економічне виховання також стало життєвою не­обхідністю, особливо в умовах переходу до ринкових відносин, важ­ливим засобом підвищення творчої активності мас, формування в кожної людини почуття господаря, дбайливого ставлення до своєї власності і власності інших, використання природних ресурсів, сиро­вини, матеріалів, палива, енергії.

Економічне виховання учнів спрямоване на вироблення у них економічного мислення, почуття громадянина-господаря, бережливого ставлення до індивідуальної, колективної і суспільної власності, умінь застосовувати здобуті економічні знання у повсякденному житті і діяльності, раціонально використовувати матеріальні й духовні цінно­сті, примножувати їх на виховання таких моральних якостей як почут­тя господаря своєї справи і своєї держави, відповідальність, ділови­тість, організованість, підприємливість, творче ставлення до праці, вміння порівнювати власні потреби з можливостями їх задоволення, поєднувати особисті інтереси з колективними і загальнонародними та загальнодержавним и.

Школа має подбати про те, щоб кожна молода людина, яка вступає в життя навчалася ефективно працювати, оволоділа вміннями планувати свою працю, берегти народне добро, була підготовлена до активної участі в управлінні економічним, політичним і господарсь­ким життям країни. Тому дуже важливо, щоб учні практично долуча­лися до виробничих відносин, отримували життєві уявлення про ринкові відносини, вчилися заробляти і цінувати трудову гривню. Необхідно ознайомлювати школярів на практиці з такими поняттями, як режим економії, продуктивність праці, собівартість, якість продук­ції, а також з основами чесного підприємництва і бізнесу та ін.

Економічне виховання учнів здійснюється в процесі засвоєння ними основ наук, позакласних і позашкільних заходів, спільної роботи школи, сім'ї, трудових колективів і громадських організацій з еконо­мічної освіти і виховання.

Таким чином, економічна освіта й виховання учнів є одним з найважливіших аспектів виховання всебічно й гармонійно розвиненої особистості, патріота України, що нерозривно пов'язані з розумовим, моральним, естетичним, фізичним, трудовим, правовим, екологічним вихованням. Мета його полягає в тому, щоб забезпечити систематизо­ване оволодіння учнями економічними законами, категоріями, понят­тями, виробити економічне мислення, підприємливість і діловитість, свідому дисципліну, потребу трудитися на благо своєї сім'ї, своїх батьків і дітей, свого народу і своєї держави України.

Запитання і завдання

1. Що таке мета і завдання виховання? Проаналізуйте фактори, що впливають на вибір мети і завдань виховання.

2. Проаналізуйте проблеми мети і завдань виховання в сучасній українській школі.

3. У чому полягає сутність завдань, змісту, методів і засобів розумового, морального, естетич­ного, трудового, фізичного, економічного, екологічного, правового виховання?


 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші