Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігії в Україні
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Боротьба за захист релігійних свобод православних і протестантів. Варшавська конфедерація 1573 р.

Незважаючи на те, що в цей час у Польщі вже активно діяли єзуїти в боротьбі з протестантами, протестанти сконсолідувалися з православними та частиною поміркованих католиків, утворивши так звану Варшавську конфедерацію на конвокаційному сеймі 1573 р. Варшавська конфедерація відіграла активну роль у захисті релігійних свобод у Речі Посполитій, її учасники зобов'язалися бути взаємно толерантними, зберігати цю толерантність у наступних поколіннях, бути солідарними в боротьбі за свободу віри при будь-якому урядові, який переслідував би будь-яку конфесію. Католицькі біскупи не підписалися під статтями Варшавської конфедерації, заявивши, що Варшавська конфедерація "ображає велич Бога, руйнує основи польської державності, оскільки проголошує свободу всім іновірцям, магометанам, іудеям, протестантам та іншим схизматикам".

Постанови Варшавської конфедерації стали об'єктом гострої боротьби на сеймиках різних земель і воєводств. Католики-фанатики вбачали у Варшавській конфедерації "індульгенцію для поширення схизми, сект, розпусти". Варшавська конфедерація 1573 р. — важливий акт захисту прав не тільки протестантів, а й православних, які впродовж усього існування Польщі посилалися на Варшавську конфедерацію й королівську присягу 1573 р. в боротьбі за свободу православної церкви в Україні.

Релігійна боротьба розгорілася за королівства Стефана Баторія (1575—1586). Стефан Баторій, сповідуючи кальвінізм, став кандидатом на польський трон від дисидентів, але згодом перейшов на католицьку віру і зарекомендував себе як ревнивий опікун католицтва. Він схилявся до абсолютистської влади, до якої було прихильне й польське католицьке духовенство, насамперед єзуїти. Абсолютистська королівська влада відповідала єдності католицької віри і держави, в якій церква організована на засадах абсолютизму, тобто необмеженої влади папи. Однак політичні міркування примушували Баторія бути розсудливим і обережним у проведенні релігійної політики, враховуючи багатоконфесійність у тогочасній Польщі. Спираючись на католицьку церкву, він намагався ослабити інші віровизнання, проте робив це не державно-законодавчими актами, щоб не викликати опору з боку дисидентів і православних.

Особливо обережною була церковна політика Баторія у зв'язку з введенням у 1582 р. буллою папи Григорія XIII нового Григоріанського календаря. Новий стиль зобов'язував усі землі й області Речі Посполитої. Серед православних виникло незадоволення з причини нав'язування їм змін церковного календаря з Риму, почалася боротьба проти насильницького запровадження святкування свят за новим стилем. Стефан Баторій відмінив своє розпорядження про необхідність прийняття нового стилю православною церквою. Він видав ряд грамот (1584, 1585, 1586), в яких стверджував, що новий календар прийнято "для порядку і справ Речі Посполитої", що не було наміру цим порушувати "грецькі обряди й свята", що "єсть і далі має бути вільно кожному набожества й віри своєї уживати, свята святити й обходити". Грамота закінчується наказом зберігати "спокій і згоду між різними у вірі й набоженстві". У цих грамотах Баторій запевняв православних, що він не має наміру робити православним будь-які утиски, обмежувати їхню релігію, ігнорувати їхні обряди, богослужіння, зменшувати їхні права та вольності.

Баторій заборонив католикам чинити перешкоди православним у святкуванні ними свят за старим календарем "ведлуг давнього звичаю і закону їх". Католицькі біскупи на соборі в Петрокові 1577 р. осудили знову Варшавську конфедерацію як "противну законам Божим, канонам церковним, загальним законам і самому розуму" та позбавили благословення й проклинали тих, хто співчуває тим "загибель-ним постановам". Вони просили короля вжити необхідних заходів, щоб Варшавська конфедерація 1573 р. не принесла нещастя Речі Посполитій і католицькій церкві. Проте Стефан Баторій не наважувався скасувати цього акту захисту прав дисидентів і всіх некатоликів, він не слухав фанатичних порад, просьб і погроз, хоча сам був ревним католиком.

Після смерті короля Стефана Баторія в 1586 р. в період так званого безкоролів'я (1586—1587 рр.) знову розпочалася боротьба за збереження законів про релігійну свободу в Польщі. Утворюється ряд воєводських конфедерацій з метою підтвердження Варшавської конфедерації 1573 р.: щоб усі

"спокійно хвалили Бога", щоб було збережено всі гарантії для віри всіх іновірних у польській державі. Це загострювало боротьбу між католицькою ієрархією і прихильниками релігійної свободи. Папа Сикст V закликав католицьку ієрархію в Польщі докласти всіх зусиль, щоб скасувати Варшавську конфедерацію 1573 р. як ненависну для католицької церкви та виключити її з тексту присяги новообраного короля. Однак релігійну свободу дисиденти й православні відстояли, хоча їм довелося погодитися на прийняття кандидата на королівський трон від партії католиків — шведського королевича Сигизмунда, тісно пов'язаного з орденом єзуїтів. Його обрання не віщувало нічого доброго для дисидентів і православних.

Правовий стан православної церкви в перші роки правління Сигизмунда III можна вважати задовільним. У своїх грамотах Сигизмунд III гарантував православній церкві всі її права й привілеї. Так, у грамотах, виданих після скарги митрополита Онисифора в 1589 р. і на ім'я митрополита Рагози в 1592 р., заборонялося світським чиновникам втручатися у справи управління церковними маєтками,захоплювати їх і присвоювати майно православної церкви. Заборонялося світським особам і представникам католицької церкви втручатися у "духовні справи грецької віри" (у духовні суди в королівських і приватних маєтках, у шлюбні справи), які належали до компетенції православного митрополита та єпископів.

Отже, правовий стан православної церкви в Україні від поділу Київської митрополії в 1458 р. до Берестейської унії 1596 р. не був негативним. Однак було б помилкою лише за формальними правовими актами судити про фактичний стан і життя української православної церкви. Практика життя часто розходилася з правовими нормами, що можна простежити і за актами повторного видання королівських грамот та привілеїв в оборону й підтвердження прав церкви, порушуваних урядами, окремими особами і навіть королями. Між становищем православної церкви де-юре і її практичним становищем була велика різниця.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші