Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Інвестування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фінансовий ринок та його розвиток в Україні

Дослідження фінансових інвестицій як елементу ринкових відносин вимагає більш точного визначення і категорії "фінансовий ринок".

П.Ю. Бороздін ототожнює фінансовий ринок з ринком капіталів, Б.І. Альохін та В.М. Родіонова визначають його як поєднання ринку банківських позичок і ринку цінних паперів, М.Ю. Батунін розглядає фінансовий ринок як сферу акумулювання і використання тимчасово вільних коштів через механізм їхнього перерозподілу між власниками і користувачами шляхом прямого контакту чи через посередників.

Деякі українські автори пропонують поділити фінансовий ринок на ринок капіталів, що охоплює середньо- та довгострокові банківські кредити, та ринок цінних паперів (акції й облігації) і грошовий ринок, тобто ринок короткострокових кредитів (обліковий, міжбанківський і валютний). У закордонній практиці інвестиційний ринок часто ототожнюють з фондовим ринком, оскільки основною формою інвестицій є інвестиції в цінні папери. Проте такий підхід не дає змоги віднести до жодного з перерахованих видів ринків похідні фінансові інструменти, що набули значного поширення в практиці розвинутих країн.

Найбільш загальна структура фінансових ринків, де виникають і обертаються інвестиційні (фінансові) ресурси, подана на рис. 3.5. Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів, і саме фінансові ринки забезпечують переливання капіталу з одного сектору економіки в інший, з одного ринку на інший відповідно до змін споживчих властивостей товарів, їхнього асортименту, ціни, якості на різних ринках і в різних місцях економічного простору. В сучасній ринковій економіці фінансовий ринок є найважливішим елементом, що має складну структуру, оперує безліччю товарів і виконує значний набір функцій з управління економічними процесами та їх обслуговування. Найважливішим елементом системи є ринок цінних паперів. В.М. Родіонова, В.А. Лялін і П.В. Воробйов ототожнюють його з фінансовим ринком. У. Шарп та інші вчені вводять термін "фондовий ринок", який визначають як механізм, що сприяє обміну фінансовими активами й існує, "щоб звести разом покупців і продавців цінних паперів".

На нашу думку, ринок цінних паперів як частина фондового ринку інтегрує операції щодо випуску та обороту боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать облігації, державні казначейські зобов'язання і векселі. До інструментів власності (нерухомості) — усі види акцій та їхні похідні: опціони, ф'ючерси, варіанти та інші аналогічні цінні папери. Ринок похідних інструментів поєднує групу ринкових відносин, одночасно взаємодіючи в межах фінансового ринку з іншими ринками — валюти, грошових кредитних ресурсів, позикових капіталів. Тому ринок інструментів позики — це винятково сфера відносин позикового капіталу, тоді як ринок інструментів власності — зона відносин власного капіталу.

Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, а й значну кількість форм кредитних відносин. Беручи до уваги форми обороту грошових ресурсів на фінансовому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.

Ринок цінних паперів становить сукупність відносин цивільно-правового характеру, що опосередковують рух капіталів у формі цінних паперів. Він доповнює у структурі фінансового ринку ринок банківських кредитів і тісно взаємодіє з ним.

Історія сучасного фондового ринку України почалась від дня прийняття в 1991 р. Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"*8.

*8: {Закон України "Про цінні папери та фондову біржу" //Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 38. — С. 1069—1083.}

Досвід функціонування розвинутих ринкових економік свідчить про те, що ринок цінних паперів взагалі є одним з найбільш регульованих і регламентованих державою на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків. Це пов'язано з рядом особливостей цього ринку: рух капіталів, який забезпечується оборотом різних видів цінних паперів, не існує відірвано від законодавчої бази та системи правовідносин власності, що склалися в державі. В Україні вибрана змішана, проміжна модель ринку цінних паперів, на якому одночасно та з рівними правами присутні й комерційні банки, які мають усі права на операції з цінними паперами, і небанківські інститути. По суті, у вітчизняній практиці склалася європейська модель універсального комерційного банку на відміну від американської моделі, де банк має значні обмеження на операції з цінними паперами.

Становлення ефективного фондового ринку в Україні неможливе без загального процесу соціально-економічних і політичних реформ у державі, без розвитку законодавчої бази функціонування ринку.

Рис. 3.5 Загальна структура фінансових ринків

Закон "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"*9 називає учасниками ринку цінних паперів емітентів, інвесторів та осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів.

*9: {Закон України "Про промислово-фінансові групи в Україні" // Баланс. — 1995. — № 23. — С. 18—23.}

Професійною діяльністю на ринку цінних паперів згідно із Законом є підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного, консультативного й іншого обслуговування випуску та обороту цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Емітенти цінних паперів — це юридичні, а у випадках, передбачених законодавством, фізичні особи, які від свого імені випускають папери і зобов'язуються виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Емітентом цінних паперів також може бути держава (її органи та органи місцевого самоврядування, які можуть випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів та окремих проектів).

Інвестори — це фізичні та юридичні особи, у тому числі інституціональні інвестори, інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо, які мають вільні кошти і бажають вкласти їх у цінні папери з метою одержання від вкладених коштів доходу (відсотків) чи приросту ринкової вартості цінних паперів.

Професійну діяльність на фондовому ринку здійснюють фінансові посередники, учасники національної депозитарної системи, а також установи, які забезпечують діяльність організаційно оформлених ринків, тобто біржі і торговельно-інформаційні системи.

Емітенти й інвестори, як правило, рідко самостійно виходять на фондовий ринок. Частіше вони вдаються до допомоги професійних посередників. Законодавство як основного посередника на фондовому ринку розглядає інвестиційний інститут — юридичну особу, яка утворюється в будь-якій організаційно-правовій формі, що дозволяється Законом України "Про підприємництво в Україні", і здійснює діяльність з цінними паперами як виняткову. Інвестиційний інститут може здійснювати посередницьку діяльність на ринку цінних паперів як інвестиційний фонд, інвестиційна компанія, фінансовий брокер, інвестиційний консультант. Крім того, на ринку цінних паперів як професійні посередники можуть виступати і комерційні банки. Будь-який інвестиційний інститут може діяти на ринку цінних паперів як професійний посередник тільки на підставі ліцензії, виданої йому в порядку державної реєстрації.

Інвестиційний фонд — це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність виключно у галузі спільного інвестування. Інвестиційні фонди можуть бути відкритого і закритого типів. Відкритий випускає інвестиційні сертифікати із зобов'язанням перед учасниками щодо їх викупу, а закритий — без взяття зобов'язань про їх викуп.

Спільне інвестування — це діяльність, яка здійснюється в інтересах і за рахунок засновників та учасників інвестиційного фонду шляхом випуску інвестиційних сертифікатів та проведення комерційної діяльності з цінними паперами.

Спільне інвестування здійснюють інвестиційні компанії, для яких, одначе, цей вид діяльності не є виключним. Від імені інвестиційної компанії спільне інвестування здійснює її філіал, який називається взаємним фондом інвестиційної компанії. Взаємний фонд має окремий баланс та окремий поточний рахунок. Інвестиційні компанії створюються у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Інвестиційна компанія — це юридична особа, що діє на ринку цінних паперів не за рахунок клієнта, а за власний рахунок. Інвестиційна компанія є спеціалізованим підприємством, яке забезпечує організацію і гарантування випуску цінних паперів, вкладання коштів у цінні папери, купівлі-продажу цінних паперів і працює як дилер.

Основний предмет діяльності інвестиційної компанії — визначення умов і підготовка нових випусків цінних паперів, купівля їх в емітентів з тим, щоб потім перепродати цінні папери інвесторам, гарантувати розміщення; створити синдикати з передплати або групи з продажу нових випусків. Проте так само, як і в зарубіжній практиці, діяльність інвестиційної компанії цим не обмежується. Інвестори зацікавлені в підтримці активного вторинного ринку тільки-но випущених цінних паперів. Тому інвестиційна компанія може залишити в себе частину випуску для активної торгівлі цінними паперами на вторинному ринку і стати "макетмейкером" (працювати як фінансовий брокер через торговельну біржу).

Для здійснення спільного інвестування інвестиційні фонди, а також інвестиційні компанії, що заснували взаємні фонди, випускають інвестиційні сертифікати, які пропонуються для розміщення серед учасників. Кошти, отримані від учасників , відкриті фонди інвестують у цінні папери інших емітентів. Закриті фонди мають право на здійснення інвестування в цінні папери та придбання нерухомого майна, часток і паїв, що належать державі в майні господарських товариств, у процесі приватизації. Інвестиційні сертифікати відкритих фондів можуть бути придбані за кошти учасників та приватизаційні папери.

Посередницька діяльність з приватизаційними паперами проводилась шляхом обміну приватизаційних паперів на паї, акції підприємств, що приватизувались. Вона здійснюється фінансовими посередниками від свого імені, за дорученням, за рахунок і на ім'я власників приватизаційних паперів.

Інвестиційний консультант — це юридична або фізична особа, що надає консультаційні послуги щодо випуску й обороту цінних паперів. В основі його діяльності лежить договір підряду або договір на створення науково-технічної продукції. Можливі види робіт інвестиційного консультанта: аналіз ринку цінних паперів; розробка стратегій виходу на фондовий ринок, консультування створення і розвитку інвестиційних інститутів та інших організаційних структур, що професійно працюють на ринку цінних паперів; розробка й експертиза інвестиційних проектів; консультування із застосування законодавства; консультування й аналіз із приводу умов, що забезпечують діяльність на ринку цінних паперів; організація інформування громадськості, рекламних кампаній, пов'язаних із цінними паперами; фахове навчання, підбір кадрів у сфері операцій із цінними паперами; підготовка проспектів емісії та іншої документації щодо випуску цінних паперів, супроводження реєстрації випусків та інших робіт, пов'язаних з ними; оцінка цінних паперів; оцінка емітента для підготовки вкладень у його цінні папери; представництво сторін, посередництво між сторонами при вирішенні організаційних та інших питань, пов'язаних з фондовими операціями.

Фінансові брокери — це юридичні особи, які виконують посередницькі (агентські) функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнта на підставі договору комісії або доручення. По суті, брокер робить те саме, що й комісійний магазин: бере на комісію товар (цінні папери) і продає його новому інвестору, а іноді брокер одержує цінні папери за дорученням. При цьому він діє не за свій рахунок, а за рахунок і в інтересах клієнта, укладаючи угоду за договору комісії — від свого імені, а за договору доручення — від імені клієнта. Цінні папери, оскільки вони йому не належать, фінансовий брокер не включає у свій баланс, а ставить на позабалансовий рахунок.

У "чистому вигляді" фінансових брокерів в Україні майже немає. Звичайно їх діяльність пов'язана з операціями інвестиційного консультанта або інвестиційної компанії. Вони ніби утворюють "компанії з цінних паперів", що надають усі основні види послуг на фондовому ринку.

Посередницькою діяльністю на фондовому ринку також займаються комерційні банки і торговці цінними паперами. Торговцями цінними паперами можуть бути акціонерні товариства, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, а також товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства, для яких операції з цінними паперами є виключним видом діяльності.

Основні види діяльності банків на фондовому ринку відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність в Україні" — це випуск, купівля-продаж і зберігання цінних паперів, а також інші операції з ними.

Представницькою діяльністю на ринку цінних паперів займаються довірчі товариства. її зміст полягає в тому, що вони на підставі договору з довірителями цінних паперів здійснюють діяльність з реалізації їхніх прав власників. Зазначимо, що довірчі товариства разом з інвестиційними фондами і компаніями є найбільш активними фінансовими посередниками на фондовому ринку країни. Як правило, усі вони займались акумулюванням приватизаційних майнових сертифікатів з метою подальшого їх інвестування до галузей економіки.

До основних проблем на фондовому ринку України фінансові посередники відносять такі, як недосконалість законодавства, що регулює діяльність на фондовому ринку, практична відсутність вторинного ринку цінних паперів і депозитарної системи, становлення якої може не тільки поліпшити діяльність інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств та інших посередників, а й привести до більш суттєвого інвестування з боку як вітчизняних, так й іноземних інвесторів.

Становлення розрахунково-клірингових відносин між учасниками фондового ринку тісно пов'язане з функціонуванням депозитарної системи. Розвиток останньої значно відстає від потреб ринку. У зв'язку з цим ефективність всіх здобутків на фондовому ринку значно зменшується. Нині, коли в країні формально немає жодного депозитарію, говорити про клірингову систему як стійкий елемент інфраструктури ринку взагалі не можна. Але цей факт у жодному разі не зменшує її значення.

Кліринг становить систему розрахунків за цінні папери та послуги, що ґрунтується на зарахуванні взаємних вимог та зобов'язань. Клірингова система обслуговує випуск та оборот без документарних цінних паперів. Для її законодавчого забезпечення та на виконання Концепції функціонування та розвитку фондового ринку Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було розроблено закон України, що регулює електронний оборот цінних паперів та систему Національного депозитарію.

Згідно із законодавством України запропоновано принципово новий підхід до випуску та обороту без документарних цінних паперів, суть якого полягає в такому. Емітент розміщує глобальний сертифікат випуску своїх цінних паперів в одному з локальних депозитаріїв, через який здійснюється первинне розміщення цінних паперів серед інвесторів. Глобальний сертифікат — це інформаційне повідомлення про емісію цінних паперів, яке містить дані про обсяг емісії, характеристики цінних паперів, термін їх обігу тощо. Поняття "глобальний сертифікат" не нове для фондового ринку України; обов'язковість його оформлення та розміщення в депозитарії усіма емітентами стимулюватиме процес розвитку депозитарної діяльності, упорядкує систему обліку прав власності на цінні папери, що існують у без документарній формі.

Інвестори передають свої цінні папери зберігачам, які є депозитарними установами нижчого рівня ієрархії Національної депозитарної системи. Зберіганні відкривають рахунки в локальних депозитаріях. Локальний депозитарій — клірингова установа для обслуговування угод (операцій) з цінними паперами, які здійснюють зберігачі на організаційно оформлених ринках. Один локальний депозитарій може вести рахунки декількох зберігачів. Між собою локальні депозитарії відкривають кореспондентські рахунки. Кожний локальний депозитарій має свій розрахунковий банк.

Останніми роками в Україні відбуваються розвиток і становлення ринку цінних паперів, інструменти якого становлять нині приблизно 90 % загального обсягу фінансових інвестицій у бізнес. Тому предметом дослідження будуть механізми функціонування ринку цінних паперів, його фінансові ресурси. Для реалізації алгоритму ухвалення інвестиційного рішення викликає інтерес як інфраструктура цього ринку, так і особливості фінансових інструментів, що обертаються на ньому.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси