Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Основи літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Класицизм

Класицизм (лат. classicus — взірцевий, довершений) заявив про себе в XVI ст. в італійському мистецтві, але найбільшого розквіту досяг у XVII ст. у Франції, яку вважають колискою класицизму. Класицизм як літературний напрям утвердився в епоху абсолютизму, який покінчив з сепаратизмом феодальної знаті, сприяв національному об'єднанню Франції. Але, завоювавши владу, абсолютна монархія використала її для посилення соціального гніту.

У багатьох країнах класицизм став напрямом, який офіційно визнала влада, що в політиці відстоювала ідею національної єдності, яку утверджували класицисти. Царі, королі наближали до себе письменників, а ті проголошували необхідність служіння державним інтересам. Принцип державності, дисципліни, які утверджувалися в епоху абсолютизму, вплинули на регламентацію у мистецтві.

В основі класицизму був крайній раціоналізм. Класицисти перебільшували роль раціонального начала (лат. racio — розум) і зневажали людські почуття, ставили обов'язок перед державою і королем над особистим життям. Античне мистецтво проголосили класичним, зразковим і вимагали від письменників наслідувати класичні античні зразки. Через цe їх назвали класицистами.

Теоретиком класицизму був Нікола Буало. Його трактат "Мистецтво поетичне" (1674 р.) став кодексом класицизму. У ньому у віршованій формі викладено закони класицизму. До речі, спершу класицистів називали класиками. Термін "класицизм" з'явився аж у 30-х роках XX ст.

Школою поетичної майстерності для класицистів була антична література. "Але чи станете ви заперечувати, що наші найвизначніші поети зобов'язані успіхом своїх творінь саме цьому наслідуванню? Хіба станете ви заперечувати, що саме в Тіта Лівія, Діона Кассія, Плутарха, Лукіана та Сенеки Корнель почерпнув кращі свої сюжети й віднайшов ті високі ідеї, які допомогли йому створити новий вид трагедії, невідомий Арістотелю?.. Хіба ви не згодні, що Расіна виховали Софокл і Евріпід. Чи можете ви не визнати, що тонкощам свого мистецтва Мольєр навчився у Плавта і Теренція?" — писав Н. Буало у листі до члена французької Академії Ш. Перро. "Слід було б побажати, — відзначав Расін у передмові до трагедії Федра, — аби й наші твори грунтувалися на таких самих твердих підвалинах і були б такі самі повчальні, як і творіння давніх поетів".

Естетичним підґрунтям класицистів стала праця Арістотеля "Поетика".

Класицизму передувала література бароко, до неї класицизм був в опозиції. "Замість творів, що мали на меті зворушити, збудити читача, викликати сильне враження оригінальністю будови та мистецьких засобів твору, зацікавити його новими та глибокими думками або подати старі в новій, незвичайній формі.., — писав Д. Чижевський, — постають нові літературні ідеали. Представники нового стилю свідомо прагнуть найекзактнішого вислову думки, ясного формулювання, прозорості побудови... Не новизна та оригінальність, а традиційна канонічність починає цінитися знову... Це — певний поворот до ідеалів ренесансу".

Філософською основою класицизму, як уже відзначалося, став раціоналізм. Його теоретик Рене Декарт вважав, що розум є єдиним джерелом і критерієм пізнання. "Я мислю, значить я існую", — заявляв Декарт. Він вважав, що лише розум наближає нас до істини. Розум (високе начало) раціоналісти протиставляли емоціям (низькому началу). З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму. Класицистичний герой підпорядковує свої почуття, особисті інтереси інтересам держави. Він позбавлений сентиментальності, во ім'я держави здатний придушити в собі природні почуття. Так, герой Корнеля Горацій з однойменної трагедії після перемоги над Куріаціями вбиває свою сестру Каміллу зате, що вона шкодує ворога. Керуючись ідеєю державності, батько Горація виправдовує вчинок сина.

Класицисти встановили ієрархію жанрів, розділили їх на "високі" і "низькі". "Високими" вважали трагедію, героїчну поему, оду, дифірамб, "низькими" — комедію, байку, сатиру, епіграму, еклогу, авантюрний роман. Предметом "високих" жанрів могли бути ідеї монархії, історичні події, життя міфологічних героїв, полководців. Життя простих людей дозволялося показувати в "низьких" жанрах. У трагедіях відтворювалися високі почуття, героїчні особистості, мова трагедій була піднесеною. У комедіях діяли герої середнього стану, мова їх була простою. Усі персонажі чітко ділилися на добродійників і лиходіїв.

У драматичних творах письменники дотримувалися трьох єдностей: єдності місця (всі події мали відбуватися в одному місці), єдності часу (протягом доби), єдності дії (твір повинен був мати одну сюжетну лінію, всі події мали групуватися навколо головного героя). Особливостям драматичного твору відповідала лише єдність дії. Інші сковували можливості письменника показати вплив різних обставин на героя і змалювати його в розвитку. За правилами класицистичного театру дія трагедії мала відбуватися у палаці з арками, нішами, колонадами. Місцем дії комедії повинна була бути міська вулиця або площа.

Характери класицистів були вузькими і однобічними. Письменники акцентували увагу на розкритті однієї — двох рис характеру персонажа. Позитивні герої були патріотами, змальовувалися лише в громадських обставинах. Побут, інтимне життя у цих персонажів перебували на другому плані. Класицисти вважали, що людські характери незмінні, їх образи абстрактні, універсальні, мають загальні, а не індивідуальні ознаки. Наслідуючи античних авторів, вони створюють вічні образи: Тартюф, Сід, Горацій, Федра, Андромаха, міщанин-шляхтич.

Класицисти високо цінували виховну функцію мистецтва. Мольєр писав, що комедія повинна повчати і розважати.

Твори класицистів відзначалися високим громадянським пафосом і патріотизмом. Позитивну роль у розвитку літератури відігравали такі естетичні норми класицистів, як ясність, чіткість, простота, доступність мови і композиції, прагнення до правдоподібності.

Етика раціоналізму диктувала послідовність у зображенні характерів, чіткість моральних оцінок. Незважаючи на однолінійність у зображенні героїв, класицисти показали протиборство душевних сил людини. Це особливо помітно у творах Расіна. Класицистичне мистецтво - це мистецтво логіки, ідеї, думки.

Письменники-класицисти часто виходять за рамки класицизму. Вони розвінчують жорстоких правителів (Корнель "Родогунда", "Іраклій", Расін — "Андромаха", "Британик"). Дворяни і буржуазія постають у їх творах у сатиричному світлі (Мольєр — "Тартюф", "Міщанин-шляхтич"). Прості люди з народу — Доріна з "Тартюфа", Ніколь з "Мішанина-шляхтича" — розумні, дотепні, вони виші в моральному відношенні, ніж їх пани — дворяни.

З класицизмом пов'язана творчість таких письменників, як М. Опіц, И. Готшед (Німеччина), Д. Драйден, А. Поп, Д. Аддісон, Р. Стіл (Англія), М. Ломоносов, О. Сумароков, Г. Державні, Д. Фонвізін (Росія).

У своєму розвитку класицизм пройшов два етапи. Перший пов'язаний із розквітом монархічних держав. Головним завданням класицистів у цей період було славити монархію, утверджувати національну єдність держави під владою короля, утверджувати ідеал мудрого монарха і відданих йому підлеглих. Ці завдання знайшли художню реалізацію в творах Ф. Малерба (1555—1628 рр), П. Корнеля (1606—1684 рр.), М. Ломоносова (1711 — 1765 рр.).

На другому етапі стали очевидними вади монархії, письменники критикують її, не заперечуючи абсолютизму. Ж. Расін (1639—1699 рр.) у трагедії "Британік" засуджує жорстокість імператора Нерона, Мольєр (1622—1673 рр.) викриває святенницьку мораль суспільства ("Тартюф"), плазування буржуазії перед дворянством ("Міщанин-шляхтич"). На першому етапі домінували "високі" види (ода, трагедія, героїчна поема), на другому — "низькі" (сатира, епіграма).

Наприкінці XVIII ст. класицизм формується в українській літературі. Д. Чижевський зауважує, що в Україні розвиткові класицизму не сприяли ні політичні, ні духовні умови, він "прийшов майже непомітно, без боротьби з бароковою літературою, яка зі своєю слов'янсько-українською мовою різного забарвлення мусила зникнути, коли українське життя робилося цілком провінціальним і колишні центри літературного життя, зокрема Київська Академія, віддали усі свої живі сили на користь нових "всеросійських" центрів". Тут варто підкреслити, що Україна не мала своєї держави, своєї монархії, із становленням якої пов'язують класицизм.

Класицизм спершу охопив "низькі" гумористично-сатиричні жанри, "об'єднані, як правило, стильовою домінантою бурлеску"1. Кращими з них, на думку Д. Чижевського, були "Енеїда", "Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну" (1804 р.) 1. Котляревського, "Ода, сочинённая на малороссийском наречии по случаю временного ополчения" (1807 р.) Г. Кошиць-Квітницького, травестійна поема "Горпинида, або Вхоплена Прозерпина" (1871 р.) П. Білецького-Носенка, перероблена комічна опера "Жабомишодраківка, з греческого лиця на козацький ви ворот на швидку нитку перештопана" (1859 p.) К. Думитрашка.

Тенденції класицизму знайшли своє відображення в трагікомедії Ф. Прокоповича "Володимир", поезії І. Некрашевича, у поетиках XVIII ст. В українській літературі розвивалася і нехарактерна для класицизму проза. Зокрема, вплив класицизму позначився на творах Г. Квітки-Основ'яненка "Солдацький патрет", "Пархімове снідання" і "Підбрехач".

Віднесення І. Котляревського та Г. Квітки-Основ'яненка до класицистів М. Нагико вважає "натяжкою", питання чи були вони класи цистам и — дискусійне, "оскільки поняття "класицизм" і Україна не цілком пов'язуються між собою через відсутність абсолютизму в Україні як неодмінного "супутника" класицизму". "Швидше всього можна говорити,—за словами М. Наєнка, — про якийсь особливий синкретизм: стилістика у Котляревського класицистична і бурлескна, а у Квітки-Основ'яненка —і сентиментальна, а за змістом художнього мислення вони були романтиками чи передромантиками. Річ утім, що найпершою ознакою романтизму, як відомо, є зв'язок з фольклорною, народною свідомістю, а мова — це ж найочевидніший продукт тієї свідомості".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси