Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологія довкілля. Охорона природи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Охорона живої природи

В сучасному світі із складними взаємовідносинами різних напрямів людської діяльності проблеми збереження біорізноманіття живої природи часто відсуваються на другий і третій план, а на перший виходять турботи про розвиток економіки, транспорту, урбанізованих територій тощо. Проте такий підхід врешті-решт може призвести до обмеження майбутнього розвитку суспільства, оскільки загрожує невідворотними втратами найважливіших компонентів нашого природного середовища.

Відсування завдань охорони живої природи на другий план протиречить головним шляхам вирішення довгострокових завдань забезпечення людства продуктами харчування і багатьма видами сировини для промисловості, створення адекватних умов існування людей.

Не варто забувати, що чистота і склад вод та атмосфери, а також родючість ґрунтів сформувались і підтримуються завдяки діяльності живих організмів. Єдиним джерелом всієї їжі, всієї целюлози, значної частки будматеріалів і енергоресурсів, половини всієї кількості лікарських речовин і багатьох інших необхідних ресурсів є біота. Нарешті, рекреація, формування людської психіки, підтримання творчої активності й буття людини неможливі без еволюційно звичного для Homo sapiens природного оточення.

Теорія охорони живої природи розвивається в міру наукової розробки природоохоронних проблем різними науковими дисциплінами на основі екологізації мислення. Головними з них є систематика, зоологія, ботаніка, екологія, біохімія, генетика, біогеографія, еволюційна теорія.

Стратегія і тактика охорони живої природи

Основні принципи збереження біорізноманіття живої природи були проголошені Всесвітньою стратегією охорони природи в 1980 р. одночасно в 33 країнах. Стратегія була розроблена Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів (МСОП - IUCN) за підтримки інших міжнародних організацій (ЮНЕП, ФАО, ВВФ). Найважливіша мета, яку поставив цей документ - збереження генетичного різноманіття, тобто запобігання вимиранню біологічних видів. Теоретична підстава такої стратегії полягає в тому, що стійкість і стабільність екосистем і біосфери загалом забезпечується їх різнорідністю - різноманіттям популяцій, видів, угруповань живих організмів. Отже, всі види мають не лише потенційну економічну цінність для людини, вони необхідні для існування самої біосфери.

Головний критерій для визначення пріоритету заходів з охорони - розмір можливих генетичних втрат. Наприклад, вид - єдиний представник ряду, має перевагу перед видом - єдиним представником родини, представник родини - перед представником роду і т.д. Другий критерій - розмір ареалу. Види, які перебувають під загрозою зникнення у глобальному масштабі (включені в "Червону книгу МСОП"), мають перевагу перед видами, занесеними в національні червоні книги. Третій критерій - статус виду - відображає ступінь загрози зникнення виду.

У Всесвітній стратегії охорони природи розглядаються також основні фактори, що визначають статус видів. Найважливіший з них - деградація і руйнування оселиш,, під впливом якого знаходиться понад 50% рідкісних і зникаючих видів хребетних тварин. Далі йдуть, в порядку зменшення вагомості, надмірна експлуатація, скорочення чи погіршення кормової бази, вплив з боку інтродукованих (вселених) видів, ненавмисне знищення.

Стратегія вказує на рекреаційну, естетичну, емоційну й етичну цінність біологічних видів, пропонує схему послідовних ДІЙ З 0X0рони біологічних ресурсів. Проголошені нею принципи і завдання були надалі розвинуті в документах Конференції Організації Об'єднаних націй з питань навколишнього середовища і сталого розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Усвідомлення світовою громадськістю небезпеки подальшої втрати біорізноманіття та необхідність застосування дієвих заходів щодо його збереження мали наслідком схвалення Конференцією ООН "Конвенції про біологічне різноманіття", яка набула сили в грудні 1993 р. У прийнятому на Конференції "Порядку денному на XXI століття" наголошувалося, що "біологічне розмаїття світу - різноманіття живих організмів являє собою велику цінність з екологічних, генетичних, соціальних, економічних, освітніх, культурних, рекреаційних та естетичних причин... Світ повинен зберегти біорізноманіття та забезпечити збалансоване використання його компонентів справедливим чином".

Сучасна стратегія охорони живої природи передбачає збереження не тільки рідкісних і зникаючих, а й практично всіх решти видів організмів, кожен з яких має неповторний генофонд і становить цінність для всього людства. При цьому слід урахувати й більш прагматичний бік справи: кожен вид живої істоти є природною ланкою в крихких і різного ступеня вразливих екосистемах біосфери.

Необхідність збереження всього генофонду живої природи створила проблему вивчення й охорони рідкісних і зникаючих видів, яка зараз перетворюється в окрему галузь біологічної науки. її тактика охоплює три аспекти.

Перший - організаційний - полягає у інвентаризації й обліку рідкісних видів, складанні Червоних списків і книг.

Другий - науковий - передбачає вивчення біології рідкісних видів, їх географічного поширення, чисельності і її динаміки, структури популяцій, живлення, розмноження, ворогів і паразитів. Це необхідно для розробки заходів з охорони й відновлення чисельності, що в свою чергу можливе лише після виявлення лімітуючих факторів у екології виду і їх усунення. Сюди ж відноситься і розробка наукових основ техніки розведення рідкісних видів у неволі для наступної їх інтродукції в природу.

Третій аспект тактики - практичний. Він складається з декількох напрямків охорони рідкісних і зникаючих видів. Серед них - законодавча (правова) охорона, яка полягає в забезпеченні юридичної бази шляхом впровадження і дотримання правил полювання і риболовства, Законів про охорону і використання природних ресурсів, Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори і т.д.

Одним із найважливіших напрямків природоохоронної діяльності є територіальна охорона шляхом створення природних резерватів - територій і акваторій, на яких зберігаються в непорушеному або малопорушеному стані природні ландшафти і екосистеми, і в яких забороняється або певним чином обмежується господарська діяльність. У сучасному світі з постійно зростаючим населенням, часто некерованим розвитком економіки, який супроводжується зростанням споживання природних ресурсів і освоєнням практично всіх без винятку природних ландшафтів, створення й забезпечення ефективної охорони природних резерватів є головною умовою збереження рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин у природі, типових та унікальних ландшафтів і екосистем, і таким чином - ландшафтного й біологічного різноманіття планети загалом.

Проте багато рідкісних видів рослин і тварин настільки зменшили свою чисельність, що зберегти їх у природі стало неможливим шляхом пасивної територіальної охорони їхніх оселищ. Тому важливим напрямком відновлення рідкісних видів є розведення у неволі - на спеціальних базах, у зоопарках і ботанічних садах. Багато рідкісних видів (зубр, кінь Пржевальського, олень Давида і багато інших) були врятовані лише завдяки утриманню і розведенню в неволі. Разом з тим існують значні труднощі, пов'язані з запобіганням близькоспорідненого схрещування, застосуванням біостимуляторів, штучним заплідненням, інкубація. Крім того, багато видів рослин і тварин взагалі не вдається утримувати й розводити в штучних умовах.

Наступний етап відновлення рідкісних видів - відновлення зниклих популяцій шляхом реінтродукції (повернення) у природні умови. Тут теж є свої проблеми. Зокрема, зниклі в природі штучно розведені види рослин після їх реінтродукції можуть втратити здатність до розмноження через вимирання пов'язаних із ними тварин-запилювачів: багато рослин (наприклад, орхідеї) не можуть нормально рости в природних умовах без симбіотичних грибів тощо. Тварини, що виросли у неволі, також часто не пристосовані до мешкання у природі - не бояться людини, хижаків і т.п. До того ж на час їх реінтродукції в природі можуть зникнути їхні біотопи - характерні місця мешкання, і позбавлені природного оточення тварини не матимуть шансів на виживання.

Виходячи з цього, на даний час найбільш пріоритетним залишається територіальний напрям охорони живої природи, який забезпечує збереження не тільки окремих видів, а й цілих екосистем, з якими вони нерозривно пов'язані.

Нарешті, багато вчених в останні роки ставлять питання про консервацію геному. Передбачається зберігання в стані глибокого заморожування соматичних і статевих клітин рідкісних і зникаючих тварин і рослин, які згодом можуть бути використані для відновлення цих видів. У зв'язку з цим особливе значення можуть мати зоологічні й ботанічні колекції. На сучасному етапі розвитку генної інженерії використання решток тварин і рослин, що зберігаються в музеях, з метою їх майбутнього відновлення в "живому" вигляді, вже не здається нереальним.

Важливим елементом у системі, спрямованої на охорону і відновлення чисельності рідкісних і зникаючих видів флори та фауни, є освітньо-виховна робота. Преса, телебачення, лекції, сучасні електронні комунікації (Інтернет) - основні її засоби. Там, де серйозно і в належній мірі використовуються ці засоби, де населення добре проінформоване про рідкісні рослини й тварини, що мешкають поруч, значно менше випадків браконьєрства, випадкового знищення. Якби кожна людина усвідомила необхідність охорони рідкісних видів, дана проблема скоріш за все була б успішно вирішена.

Підсумовуючи сказане вище, наводимо основні аксіоми охорони живої природи, які випливають із теоретичних положень біологічних та суспільно-економічних наук (Яблоков, Остроумов, 1983):

  • 1. Для підтримання життя і функціонування біосфери необхідне збереження екосистем усіх рівнів інтеграції.
  • 2. Збереження якісного різноманіття живої природи необхідне для підтримання життєво важливих для людини параметрів навколишнього середовища.
  • 3. Для збереження життя на Землі антропогенні фактори не повинні перешкоджати реалізації головних властивостей живого: здатності до самовідтворення і саморегуляції.
  • 4. Весь генофонд живих організмів у біосфері являє собою потенційну цінність і підлягає охороні. Збереження біорізноманіття живої природи відповідає найвищим інтересам людства.
  • 5. Збереження окремих видів неможливе без збереження угруповань і екосистем, з якими ці види пов'язані.
  • 6. Для збереження окремого виду протягом тривалого часу необхідно зберігати (або створювати) інтегровану систему популяцій.
  • 7. Малочисельні популяції завжди знаходяться під загрозою зникнення і потребують особливих заходів охорони.
  • 8. Охорона живої природи є необхідним елементом сталого, гармонійного соціально-економічного розвитку як окремих країн, так і всього людства загалом.
  • 9. Антропогенні впливи на біосферу спричинені діями конкретних людей. Тому для її збереження необхідно, щоб усвідомлення цінності й важливості охорони всіх видів живого займало одне з перших місць у системі етичних принципів сучасної людини.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші