Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сталінська розправа з кіноповістю О. Довженка "Україна в огні" й екстраполяція цієї розправи на весь сучасний літературний процес

Цитований виступ М. Рильського на пленумі СРПУ був пройнятий вимогою "возвышенной правды" не тільки стосовно О. Довженка. Багатьох інших письменників М. Рильський критикував за настирливе застосування в творчості тільки чорних і білих барв, за архаїчну гегемонію в літературі "отих доконче мудрих дідів, носителів народної правди, які ніби перекочували до нас із пожовклих сторінок Златовратського і Кониського", за неглибоке осмислення історичної тематики тощо. Щоправда, ця критика була в основному безособовою і тому ніби нічого злого не віщувала. Коли ж доходило до письменницьких імен, то на повну силу починала працювати по-справжньому зловісна тенденція. О. Корнійчук, наприклад, уславлювався за те, що створив образ Сталіна ("Я думаю, ніхто не буде заперечувати, що центральна постать п'єси Корнійчука "Фронт" і е сама постать Й. Сталіна, хоч образ його протягом дії п'єси не з'являється ні разу на сцені"), а Ю. Яновського, А. Головка, О. Кундзіча було поганьблено за те, що, плідно працюючи на початку війни, в часи відступу, тепер відмовчуються ("мовчальництво їхнє пояснюється, на мою гадку, головним чином, відірваністю від живого життя"). "Правда, — зауважував М. Рильський, — окремі письменники... мають право на творчі паузи, але коли ті паузи надто затягуються або набирають характеру масовості, то... це вже загрозливо" (цитований виступ, с. 96, 102). Не що інше, як цілковите потьмарення свідомості проглядало з таких критичних міркувань: на п'єдестал підносився письменник за те, чого не створив, а іншому вказувався шлях на ешафот за те, що в творчій задумі на якусь мить зупинився. Самому М. Рильському шлях до того ешафоту буде вказано десь років через два, а поки що в ролі вказівника виступав він сам. А справжньому художнику місця в такій атмосфері не знаходилось зовсім. "Я ходжу самотній, як у темному лісі серед привидів і вовкулаків... Суспільство лжі і нікчемства", — записав у щоденнику О. Довженко, коли остаточно переконався, що його "Україна в огні" й "Повість полум'яних літ" "приречені на ідеологічне знищення".

Майже одночасно з літературними перипетіями, окресленими у виступі М. Рильського, та з насильницьким відторгненням від мистецтва нових творів О. Довженка, відбувалося в Україні і підведення певних підсумків у галузі академічного літературознавства. 30 вересня 1944 р. газета "Література і мистецтво" опублікувала доповідь О. Білецького "25 років українського радянського літературознавства" на урочистій академічній сесії з нагоди двадцятип'ятиліття Академії наук України. Те, що цю академію засновано за часів Гетьманату (в листопаді 1918 р.), на тому засіданні старанно замовчувалось, але не менш старанно всі підсумки підводились як підсумки досягнень саме радянської науки. У доповіді О. Білецького звучали водночас і підсумки, і перспективи, головною нотою в яких було поступове переборення українським літературознавством "еклектизму і безперспективного емпіризму" старої науки про літературу ("Досить розгорнути вступні розділи... "Історії української літератури" М. Грушевського", — наголошував доповідач про "стару" науку) й утвердження його на нових позиціях, ознаменованих марксистсько-ленінським методом. Сказавши, що поширеною є думка про "неточність" літературознавства як науки, О. Білецький наголосив: "В інших країнах це може бути і так, але в нас, хто володіє справжнім науковим методом — марксистсько-ленінським методом, суспільні науки взагалі, а літературознавство зокрема, мають усі можливості стати науками точними — науками, які не тільки констатують, описують, реєструють факти, але й визначають закони: науками номотетичними". До такої якості, на думку 0. Білецького, українське літературознавство йшло крізь боротьбу з вульгарним соціологізмом і формалізмом, а "поворотним пунктом" став 1932 р. — рік прийняття постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". Про цілковите винищення літературознавчих шкіл у 20—30-х роках і про розправу над шукачами нових поглядів на літературу й науку про неї М. Хвильовим, М. Зеровим, С. Єфремовим, П. Филиповичем та іншими доповідач не говорив нічого, зате відзначив найголовнішу віху ("подію великого значення") в літературному житті — перший письменницький з'їзд у 1934 р. і доповідь на ньому М. Горького. "Ця доповідь, а потім розмова товариша Сталіна з письменниками в жовтні того ж року мали дуже важливе значення для подальшої літературної практики і літературної історії. Завершенням цього великого повороту був вихід в світ 1938 р. "Короткого курсу історії ВКП(б)" — цієї енциклопедії марксизму-ленінізму, що залишається і досі не тільки методологічним підручником, але й зразком методичного викладу для всіх робітників у галузі суспільних наук". Методологія літературознавства визначалася, отже, історією більшовицької партії (точніше — коротким курсом її), а практичні питання літератури цілком пов'язувалися в подальших роздумах О. Білецького з головним літературним методом радянської літератури — соціалістичним реалізмом. "Формула соціалістичного реалізму, дана товаришем Сталіним, розкрита в ряді статей і висловлювань М. Горького, — говорив доповідач, — вказала необхідність простежити в літературному процесі лінію наближення до життєвої правди, лінію реалізму, який незмінно виправляє звивистий і суперечливий шлях літературного розвитку".

Нав'язлива ідея про те, що реалізм "виправляє" літературний шлях, ставала відтак своєрідним катехізисом, яким змушені були керуватися дослідники і сучасної, і давньої, і найдавнішої літератури. Ті наукові студії, які стали трохи частіше з'являтися на завершальному етапі війни, пройняті саме цим відшукуванням реалізму (інакше кажучи — соцреалізму й "Короткого курсу історії ВКП(б)") в кожного письменника і викриття в них виявів "нереалізму". Водночас було взято курс на з'ясування дуже принципового питання про справжню своєрідність української літератури, але його з'ясування тут же суворо регламентувалося ідеологічною кон'юнктурою, рушієм у якій виступає, як правило, не аргумент, а більшовицька фраза. "Якщо буржуазія, — говорив у згадуваній доповіді О. Білецький, — визначаючи цю своєрідність, утворювала з неї стіну між українським народом та його найближчими сусідами, то радянське літературознавство, навпаки, шукає у його відтінках і варіаціях загальнолюдські почуття". О. Білецький чомусь, на жаль, не подумав, що "буржуазія" (чия? де? коли?) і "радянське літературознавство" — поняття не з одного логічного ряду, а крім того, якщо й пробував хтось з українців зводити якусь стіну, то робив це, як правило, з метою відмежування не від "найближчих сусідів", а від загарбників, колонізаторів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси