Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Україна в Європі і світі
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міжнародна політика України після розпаду СРСР. Створення СНД

Причини розпаду СРСР. Україна - член-засновник СНД

З 23 серпня до 1 вересня 1991 р. проголосили незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдова, Азербайджан, Узбекистан, Киргизстан.

Верховна Рада Литви оголосила про відновлення державного суверенітету ще 11 березня 1990 р. і почала втілювати рішення в життя. У січні 1991 р. Москва спробувала насильно придушити цей процес, але тисячі жителів Вільнюса встали на захист незалежності. Литовці відстояли право жити в незалежній державі, а 9 вересня 1991 р. офіційно визнано незалежність прибалтійських держав - Латвії, Литви, Естонії. Союз скоротився до 12 республік.

В Україні 1 грудня 1991 р. відбувся референдум, під час якого громадяни практично одностайно (90 % ) висловилися за незалежність держави. Обраний Президентом Л. Кравчук роз'яснив результати референдуму як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. Без України Союз був неможливий. Такої позиції дотримувався російський Президент Б. Єльцин. Не мислив Союзу без України і М. Горбачов.

Вирізняється чимало принципово інакших поглядів на причини розпаду СРСР. Так, одні політики вважають, що він є наслідком демократичних змін, а інші стверджують: крах СРСР організований штучно і був неминучим.

Свого часу Російська Федерація простежувала причини розпаду СРСР, взявши до уваги і внутрішні обставини. Проаналізувавши їх, вона дійшла висновку: приєднання до СРСР Західної України, Західної Білорусі, Буковини, Бессарабії та Прибалтики, зрештою, спричинило розпад СРСР. Тобто окуповані території не було

належно очищено від ворожих елементів, забагато прав залишено соловецьким республікам, і це призвело до розпаду СРСР, найстрашнішого, як вважає Кремль, катаклізму XX ст.

У Мінську лідери Росії, України та Білорусі (країн - засновників СРСР) 8 грудня 1991 р. заявили про припинення дії Союзного договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). На цій зустрічі постало також питання про підготовку нового документа. Так народилася "Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД)", підписана керівниками Росії (Б. Єльцин, Г. Бурбуліс), України (Л. Кравчук, В. Фокін), Білорусі (С. Шушкевич, В. Кебич).

Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 р. у садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний і економічний союз Білорусі, Росії та України. На умовах Алма-Атинської угоди 21 грудня приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан), а 23 жовтня 1993 р. - Грузія. У 2005 р. 26 серпня зі складу СНД вийшов Туркменістан; 14 серпня 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Після Алма-Атинської зустрічі 21 грудня 1991 р. до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії - приєдналася до СНД через два роки) та держав Прибалтики. Президент СРСР М. Горбачов 25 грудня 1991 р. подав у відставку. СРСР припинив існування. З цього моменту відкривається новий етап у відносинах між тепер уже незалежними державами, котрі утворилися на уламках Радянського Союзу. Утворенню СНД сприяли спеціалізація економічних районів, тісні економічні контакти, спільне правове поле, входження до єдиного воєнно-оборонного простору, функціонування загальної валюти, усталені міжетнічні зв'язки. Крім того, процес інтеграції дещо стимулювався спільністю стратегічних інтересів тих держав, які ввійшли до складу СНД. Пріоритетними серед них були:

  • - вихід зі соціально-економічної кризи;
  • - здійснення ефективних ринкових реформ;
  • - реструктуризація та модернізація економіки;
  • - збереження територіальної цілісності, юридичне визнання відмови від взаємних претензій;
  • - досягнення внутрішньої соціально-економічної та політичної стабільності, запобігання виникненню руйнівних внутрішніх конфліктів, блокування спроб повернути розвиток історії у зворотному напрямі.

До СНД у різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне: Мінсько-Алма-Атинський акт - це остаточний кінець СРСР старого зразка.

Виступаючи 4 квітня 1992 р. на міжнародному Бертельсманівському форумі (Німеччина), Л. Кравчук охарактеризував позицію України щодо СНД: це - ані держава, ані наддержава. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами.

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, котрі називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили вважати складовою частиною Угоди (8 грудня 1991), І Алма-Атинською декларацією (21 грудня 1991), а також Статутом СНД (22 січня 1993).

Згідно зі Статутом СНД (ст. 1) Співдружність засновано на засадах суверенної рівності всіх його членів, тому держави-члени є самостійними суб'єктами міжнародного права. Співдружність не є державою і не володіє наднаціональними повноваженнями.

У ст. 2 Статуту визначено основні цілі організації:

  • - співпраця в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях;
  • - усебічний розвиток держав-членів у рамках єдиного економічного простору, міждержавної кооперації та інтеграції;
  • - забезпечення прав і свобод людини;
  • - співпраця в забезпеченні міжнародного миру і безпеки, досягнення загального та повного роззброєння;
  • - взаємна правова допомога;
  • - мирне вирішення спорів і конфліктів між державами організації.

Відповідно до ст. 4 Статуту СНД сферами спільної діяльності держав-членів є:

  • - забезпечення прав і основних свобод людини;
  • - координація зовнішньополітичної діяльності;
  • - співробітництво у формуванні та розвитку спільного економічного простору, митної політики;
  • - співпраця у розвитку систем транспорту, зв'язку;
  • - охорона здоров'я і навколишнього середовища;
  • - питання соціальної та міграційної політики;
  • - боротьба з організованою злочинністю;
  • - співпраця в галузі оборонної політики й охорони зовнішніх кордонів.

Україна бере участь у роботі Ради глав держав, Ради глав урядів, Економічній раді, Раді міністрів закордонних справ та інших статутних та галузевих органах, створених у рамках СНД.

Вищим органом СНД є Рада глав держав. Вона обговорює і розв'язує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їхніх загальних інтересів, засідає двічі на рік.

Рішенням Ради глав держав 19 січня 1996 р. було затверджено положення про прапор СНД. Він є символом СНД. Це прямокутне полотнище синього кольору, в центрі якого зображено постать білого кольору з вертикальних смуг, що переходять у верхній частині симетрично праворуч і ліворуч у концентричні кільцеподібні елементи. Останні розширюються догори і закруглені, їх довжина та ширина зменшуються від центру симетрії до периферії. У верхній частині композиції зображено золотий круг, охоплюваний кільцеподібними елементами. Композиція символізує прагнення до рівноправного партнерства, єдності, миру і стабільності. Емблема СНД - поряд з прапором, один з офіційних символів СНД, затверджена 18 січня 1996 р. рішенням Ради глав держав СНД.

Рада глав урядів СНД координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах. Рада глав урядів працює в період засідань, що відбуваються 4 рази на рік. Рішення цих рад приймаються за спільною згодою - консенсусом. Причому кожна держава може заявити про свою незацікавленість у тому чи іншому питанні.

Економічна рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих у межах СНД, рішень Ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інші питання соціально-економічного співробітництва.

Виконавчий комітет СНД, відповідно до Положення про Виконавчий комітет СНД, затвердженого Радою глав держав 21 червня 2000 р., - постійно діючий виконавчий, адміністративний і координуючий орган Співдружності Незалежних Держав. Він забезпечує організацію роботи Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради та інших органів Співдружності.

Угоду про створення СНД ратифіковано Верховною Радою України вже 12 грудня 1991 р. Така швидкість зумовлювалася відповідними обставинами, в яких на той час опинилася Україна. Документ ратифікувався з відповідними застереженнями, що унеможливлювали перетворення України на частину нової союзної держави. Ці застереження мають винятково важливе значення для подальшої політики України та її ролі в СНД. Різне тлумачення Мінської угоди не гарантувало від можливої небезпеки перетворити Співдружність на державне утворення. Такі тривожні настрої спонукали Верховну Раду України прийняти 20 грудня 1991 р. документ "Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", де наголошено, що мають місце неоднозначні тлумачення і окремих положень Угоди, і загального її спрямування офіційними колами сторін, котрі її уклали. Заява акцентувала на статусі України як незалежної держави, суб'єкта міжнародного права.

Це засвідчувало, що Україна почала робити висновки з уроків історії. Зауважимо: з 1921 до 1930 рр. довільне перекроювання кордонів союзних і автономних республік відбувалося 45 разів: у 1931-1940 рр. - 26 разів, 1941-1950 рр. - неодноразово у зв'язку із депортацією і позбавленням державності багатьох нечисленних народів. У1951-1960 рр. кордони переглядалися і змінювалися 7 разів, у тому числі внаслідок передання Криму Україні, у 1961-1970 рр. - 5 разів, 1971-1980 рр. - тричі. За оцінкою доктора економічних наук Ю. Шишкова, впродовж 60 років території у когось відбиралися і комусь передавалися майже 100 разів.

З розпадом СРСР територіальні претензії одна до одної мали фактично всі союзні республіки, що вже на 1992 р. вилилося майже у 200 вогнищ напруженості, навіть широкомасштабних воєнних дій.

Заява стала офіційним тлумаченням Мінської угоди і зобов'язувала керуватися нею у діяльності Президента України, Прем'єр-міністра України й інші структурні ланки виконавчої влади. її значення для подальшої позиції України у Співдружності надзвичайно велике. Саме змістом Заяви керувався Президент України в процесі переговорів у Алма-Аті, а також під час другої зустрічі у Мінську.

Заява застерігала Президента України від необачного підпису документа, який би суперечив національним інтересам України. Отже, паралельна праця у формуванні політики України Верховної Ради, політичних партій дали добрий результат. Україна продиктувала іншим членам Співдружності свої умови, котрі перешкоджали Росії перетворити СНД на нове державне утворення, сприяли активізації діяльності України як суб'єкта міжнародних відносин.

Україна, згідно зі Статутом СНД, на правах асоційованого членства намагалася ефективно діяти в різних структурах Співдружності. Вищим органом СНД є Рада глав держав, за нею - Рада голів урядів, а далі - координуючі інститути. Наприкінці 1996 р. їх діяло 80, у 57 із них Україна брала участь. У СНД 64 органи; 99 % усіх пропозицій України враховується в проектах тексту декларацій. У квітні 1999 р. на зустрічі лідерів країн Співдружності в Москві прийнято рішення про вдосконалення структури органів СНД. Насамперед йшлося про об'єднання Виконавчого секретаріату СНД, що розміщався у Мінську, і апарату Секретаріату в Москві. Створено Виконавчий комітет Співдружності з 200 осіб. Загальна чисельність працівників органів СНД становила 710 осіб.

Зміст цього документа дає підставу дійти висновку: у випадку підписання його всіма державами - членами СНД і зобов'язливого виконання основних положень, у Євроазіатському регіоні тихо і непомітно, через укладання низки угод, за порадою С. Бабуріна, відновилася би політико-військова структура, яка біль-менш нагадувала б Радянський Союз. А цього не сталося лише тому, що до ініційованого Росією процесу реанімації єдиної союзної держави не приєдналася Україна. Без України ж відновлення Російської імперії на пострадянському просторі неможливе.

Статут СНД прийнято 22 січня 1993 р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою. Символіку Співдружності затверджено через три роки - у 1996 р. Зі створенням та функціонуванням Співдружності керівництво кожної держави-засновника вбачало розв'язання різних завдань, інколи протилежних. Скажімо, Президент та Верховна Рада України у Співдружності вбачали механізм цивілізованого розлучення, а для керівництва Російської Федерації Співдружність та її органи стали важелями інтеграції молодих держав і закріплення російських впливів на їхніх теренах.

У Статуті СНД (ст. 9) записано: зобов'язання, котрі виникли за період участі в цьому Статуті, зв'язують відповідні держави до їх повного виконання. Інакше кажучи, якщо держава підписала Статут, але його виконання шкодить її національним інтересам, то все одно вона повинна його виконувати. Існує відомий принцип: держава тільки тоді незалежна, коли повністю контролює передовсім власний економічний простір - не спільний, а власний, і на цій підставі встановлює контакти з будь-якою державою. Статут СНД пропонує у ст. 19 формування спільного економічного простору на основі ринкових відносин і вільного пересування товарів, послуг, капіталів та робочої сили. Записано в Статуті й про спільні координуючі інститути. їхня кількість лише в галузі економіки: Рада глав держав; Рада глав урядів; Консультативна економічна робоча комісія при двох Радах; економічний суд; органи галузевого співробітництва та ще й Комісія постійних представників на чолі з Координатором і зі своїм секретаріатом. Займається частина цих інститутів і політичними проблемами, в цьому напрямі їм допомагають Рада міністрів закордонних справ, Рада міністрів оборони, Головне командування об'єднаних збройних сил, Рада командувачів прикордонними військами, Комісія з прав людини, Міжпарламентська асамблея зі своєю Радою. Усі ці органи мають і свої права, і свої повноваження, тому в компетенції національних керівництв незалежних держав нічого не залишається.

У Статуті, наприклад, серед переліку сфер "спільної діяльності держав-членів" (ст. 4) є пункт про співробітництво у галузі оборонної політики й охорони зовнішніх кордонів. Постійно нав'язується поняття "зовнішні кордони", яке мало б означати, що внутрішні кордони між державами СНД поступово перетворяться на адміністративно-територіальні розмежування зразка областей, губерній, штатів чи автономних утворень. Це фактично означало б юридичне оформлення єдиного територіального простору союзної федеративної або конфедеративної держави під назвою "СНД".

Для України була неприйнятна низка інших статей, у тому числі ст. 30, де йдеться про головне командування об'єднаних збройних сил, а також ст. 31, в якій констатується, що рада командувачів Прикордонними військами є органом Ради глав держав з питань охорони зовнішніх кордонів держав-членів і забезпечення у них стабільного становища.

Загалом Україна утримується від будь-яких дій у рамках СНД, коли це не відповідає ЇЇ курсу. В питаннях багатостороннього співробітництва з державами - учасницями СНД, котрі відповідають національним інтересам України й органічно поєднуються з курсом України на європейську інтеграцію, позиція Української держави є активною. Так, лише у 2011 р. за ініціативи України на її території проведено значні заходи лінією СНД: засідання Ради міністрів закордонних справ СНД, засідання Економічної ради СНД з бізнес-форумом "Ялтинські ділові зустрічі", Шостий форум творчої та наукової інтелігенції СНД, Міжнародний інноваційний форум, засідання багатьох галузевих органів СНД.

Україна брала участь в усіх засіданнях керівних органів СНД на максимально високому рівні. Вона приєдналася до Правил процедури вищих органів СНД та Положення про Національного координатора, призначила Національного координатора (першого віце-прем'єр-міністра України В. Хорошковського), поновила участь у Місії спостерігачів від СНД на виборах і референдумах, приєднується до окремих органів галузевого співробітництва і переглядає застереження до низки документів СНД.

Упродовж 2011 р. у рамках СНД Україна підписала 15 міждержавних та 36 міжурядових документів. Серед основних - Договір про зону вільної торгівлі, Програма інноваційного співробітництва до 2020 р., Рамкова програма у сфері використання атомної енергії до 2020 р., "Співробітництво Атом-СНД", Рішення щодо створення Ради зі співробітництва у сфері фундаментальної науки, Заходи з проведення у 2011 р. Року підвищення продовольчої безпеки, Програма співробітництва у протидії незаконній міграції на 2012-2014 рр., Концепція співробітництва у сфері культури та ін.

На території України 28 жовтня 2011 р. введено в обіг монету номіналом 2 грн, випущену Національним банком України і присвячену геополітичному об'єднанню держав пострадянського простору після розпаду СРСР.

Отже, Україна є співзасновницею СНД, але, оскільки Статут організації Україною досі не ратифіковано, формально наша держава залишається лише спостерігачем і не є членом СНД.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші