Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Формування грошово-кредитної системи

Розвиток банківської системи полегшував мобілізацію капіталів, потрібних промисловості. 50-ті роки стали періодом банківського посередництва, започаткування кредитної системи німецького капіталізму. Надзвичайно важливу роль відіграли акціонерні компанії, котрі після революції 1848—1849 рр. виникали надто часто. Усього за наступні 20 років у Пруссії з'явилося 295 компаній: гірничопромислових, металургійних, страхових, залізничних та інших, капітал яких становив 2,4 млрд марок. Важливе значення мав приплив іноземного капіталу (бельгійського, голландського, англійського, французького) у промисловість Рейнської області.

Кредитування промисловості й торгівлі до середини XIX ст. здійснювали банківські доми Ротшильда, Шредера, Мендельсона, Блейхредера та ін. На їх базі та на основі промислових фірм почали функціонувати великі акціонерні банки. Діяльність таких установ мала спеціалізований характер — за галузями економіки й окремими територіями. Наприклад, Шафгаузенський банківський союз (1848) зосередив операції в Рейнській області та сприяв розвитку гірничозаводських підприємств. Німецький банк (1870) створили за сприяння берлінських! франкфуртських приватних банківських фірм. Він здійснював операції в галузі зовнішньої торгівлі, а Дрезденський (1872) — кредитував хімічну і текстильну промисловості Саксонії.

Інша особливість великих акціонерних банків Німеччини полягала в універсальному характері їх внутрішньої організації. Вони виконували регулярні операції (вклади, облік векселів, позики) поряд із нерегулярними (емісія фондів, торгівля цінними паперами). Обмеження їх діяльності визначеним колом клієнтів (галузь економіки, територіальний район) давало змогу контролювати потребу в кредиті промислових підприємств, мати інформацію про інші банки. Маючи чітку інформацію, визначали характер їх установчої політики, що зробило їх одними з найнадійніших і найсолідніших у світі. Уже тоді практикували об'єднання інтересів: при збереженні самостійності об'єднували капітал з метою здійснення значних фінансових операцій. Починають зливатися банківський і промисловий капітали. Великі банки намагалися контролювати промислові підприємства, яким надавали послуги.

У середині XIX ст. у країні почав розвиватися іпотечний кредит. Прусські земські каси, створені ще наприкінці XVIII ст., які надавали послуги під заставу землі, уже не могли забезпечити потреби в іпотечному кредиті, що й зумовило організацію спеціальних земельних (іпотечних) банків.

Наслідки промислового перевороту

Промислову відсталість Німеччина ліквідувала до 70-х років XIX ст. У період 1850—1870 рр. промисловість країни пройшла шлях від ремесел і мануфактури до великого машинного виробництва, про що свідчить створення комплексу галузей важкої промисловості, який охоплював нове, наукомістке виробництво і працював досить ефективно. Прогресивна зміна структури виробництва дала змогу Німеччині зайняти провідні позиції в Європі з багатьох промислових показників. Вона перетворилася на одну з наймогутніших індустріальних країн. Проте процес індустріалізації до 1870 р. не завершився, аграрний сектор залишався головною галуззю економіки.

Прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві

Якщо в Нідерландах та Англії під впливом внутрішніх чинників і європейського ринку швидко розвивався капіталізм, то Німеччина в 70-х роках XVIII ст. була феодальною державою з переважанням поміщицької системи. Феодальна експропріація землі набула великих розмірів. Відбувався процес обезземелення і зубожіння селян.

Загальне уповільнення економічного розвитку зумовило відродження кріпосництва. Після Великих географічних відкриттів торгові шляхи перемістилися на Атлантичний океан, почали занепадати північноіталійські міста, з якими були тісно пов'язані міста Південної Німеччини. Залишаючись політично роздробленою, країна не могла брати участі в географічних відкриттях, світовій торгівлі, пограбуванні колоній; не використовувала також зовнішні джерела первісного нагромадження капіталу, що дуже послаблювало занепад феодалізму і розвиток капіталізму.

До середини XIX ст. з огляду на ці обставини Німеччину вважали аграрною країною. Сільське господарство було головною галуззю економіки, де в останній третині XVIII ст. прискорився процес обезземелення селян. Знесення селянських дворів у Пруссії, тобто поглинання земель незначних землевласників великими юнкерськими володіннями, стало масовим явищем. Розширення дворянського землеволодіння шляхом привласнення земель селян посилилось наприкінці XVIII ст. Одночасно з експропріацією селянських земель збільшилася кріпосна залежність селян. їх позбавили всіх громадянських прав, і вони не могли без дозволу поміщика перейти в іншу місцевість. Порівняно з іншими країнами Західної Європи, занепад кріпосного права в Німеччині відбувся пізніше. Кріпосне право ліквідовували тут, на відміну від Франції, поступово із боку правлячих кіл, тобто шляхом урядових реформ. Тому звільнення сільського господарства від феодальних пережитків мало затяжний, до того ж половинчастий характер. Особливо це виявилось у Пруссії, в найбільш значній і сильній із держав Німеччини. Звідси й назва — прусський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві.

Незважаючи на половинчастий характер реформ, сільське господарство в

XIX ст. розвивалося досить швидко. Значно поліпшилася агрокультура: ввели багатопільну сівозміну, підвищили якість обробітку землі. Німецькі князівства брали участь в європейському кругообігу товарів і продуктів — насамперед спеціалізувалися на вирощуванні технічних культур (розвивалось цукроваріння, виробництво крохмалю і спирту, конопляного масла). Знайшли поклади калійних солей, що зумовило виникнення науки агрохімії. У 1840 р. німецький хімік Ю. Лібіх опублікував працю, яка започаткувала науку про мінеральні добрива. Його відкриття порівнювали з винаходом парового двигуна й динамо-машини в промисловості. Дуже швидко Німеччина стала світовим постачальником мінеральних добрив. Доходи від сільського господарства і торгівлі використовували для нагромадження капіталу. Отже, за 20 років до об'єднання Німеччина (в 1850—1860 рр.) перейшла до здійснення промислового перевороту.

Внаслідок аграрних перетворень, здійснених у першій половині XIX ст., економічна і політична могутність феодального дворянства не тільки збереглась, а й збільшилась. Це негативно відобразилось на соціально-економічній системі країни. Юнкерство зберегло панівні позиції в керівництві; державний апарат, офіцерський корпус формували з юнкерів. Німецька буржуазія, будучи політично слабкою і неорганізованою силою, погодилася на союз із юнкерством. Він визначав усю соціально-політичну структуру суспільства, надаючи йому мілітаристського, винятково агресивного, реакційного характеру. Те, що в сільське господарство не спрямували достатню кількість коштів, зробило його неконкурентоспроможним. У 70-х роках XIX ст. Німеччина перетворилась на країну, що ввозила продукти.

Звільнення селян від кріпосної залежності у другій половині XIX ст. створювало умови для організації ринку робочої сили, ліквідація монополії на землю дворянства дала змогу її вільно купувати та продавати, кошти, отримані поміщиками (і частково державою) від відкупних операцій, були важливим джерелом нагромадження, сприяли формуванню ринку капіталів. Реформи сприяли розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки — поміщики ставали великими підприємцями не тільки в сільськогосподарському виробництві, а й у сфері переробки сільськогосподарської сировини (Німеччина зуміла посісти провідне місце у світі з виробітку цукру, консервованих продуктів, крохмалю, сушених продуктів). Із середовища селян виокремився клас капіталістичних фермерів (гросбауерів), з'явилася соціальна група посередників, які задовольняли ускладнені потреби сільськогосподарського виробництва.

Отже, вирізняють такі особливості промислового перевороту й індустріалізації:

  • 1) Німеччина пізніше, ніж Англія і Франція, вступила на цей шлях, ставши "молодою" промисловою державою;
  • 2) промисловий переворот міг завершитися тільки після об'єднання країни і створення централізованої держави;
  • 3) на відміну від Англії та Франції, Німеччина почала переворот у важкій промисловості, а не в легкій, що дало змогу швидше переоснастити, технічно переозброїти інші галузі;
  • 4) у зв'язку з браком мануфактур німці не мали і застарілого обладнання, одразу створювали новий машинний парк;
  • 5) одночасно із промисловою революцією розвивалася промислова інфраструктура, якій сприяло грюндерство, засновані акціонерні компанії на капітали поміщиків, котрі вони отримували від викупних операцій;
  • 6) визначальну роль держава відігравала у створенні промисловості;
  • 7) німецька звичка до організованості, порядку та підлеглості. Німеччина у 1870 р. посіла третє місце у світі за рівнем виробництва після

Англії та США, зокрема удвічі більше, ніж Франція, і майже на однаковому рівні з Англією виплавляла сталь.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші