Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РИНКОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ (90-ті роки XX ст.)

Інституціональні аспекти становлення ринкової економіки

Політика реформ

Зі здобуттям незалежності в 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних учених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто до ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору економіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій — Міжнародного валютного фонду і Світового банку. їх суть полягала в тому, щоб якомога швидше перейти до відкритої децентралізованої системи торгівлі і валютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки країни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків призведе до банкрутства частини підприємств і зростання безробіття. Проте, на їх думку, якщо витримати ці труднощі, то, ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищими, ніж у більшості промислових країн Заходу. Цьому сприятиме фінансова допомога Заходу, яка надходитиме, коли буде зроблено "перший великий крок".

Сприйнявши нав'язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд В. Фокіна ввів у обіг купоно-карбованці та став на шлях "шокової терапії". У 1992 р. проголосили лібералізацію ринкової торгівлі та цін за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, зумовила подальше падіння виробництва і у зв'язку з браком конкуренції призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше ніж у 30 разів, а в 1993 р. Україна пережила найвищу у світі гіперінфляцію — понад 10 000 %. Характерним стало випереджаюче збільшення цін на імпортовані в країну нафту та газ. У 1992 р. ціни на продукцію паливної галузі в 5,5 разу були більшими за загальний індекс промислових цін. Таке, більш ніж п'ятикратне, перевищення спостерігалося протягом усіх наступних років. У 2007 р. в українському імпорті на мінеральні продукти, левову частку яких становлять нафта і природний газ, припадало понад 30 %, вартість яких — майже 20 % використовуваного ВВП. У свою чергу це зумовило різке зменшення життєвого рівня і зубожіння переважної більшості населення, утворення невеликого прошарку багатих людей. Не маючи головних стратегічних завдань, вироблених саме для України з урахуванням її національних інтересів та історичних особливостей, країна пішла шляхом формування "дикого капіталізму" на зразок XVIII ст. — вільного ринку, заперечення регулювальної ролі держави, без забезпечення соціального захисту тощо.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ призвів до того, що Україна потрапила у глибоку трансформаційну кризу, вийти з якої їй не вдалося навіть у першому десятилітті XXI ст. За тривалістю кризи, станом спаду економіки країна значно перевершила рівень Великої депресії США 1929—1933 рр. На початок XXI ст. ВВП України становив 43,2 % порівняно з рівнем 1990 р., а обсяг промислового виробництва— 61,6 % від цього рівня (виробництво США в 1929— 1933 рр. скоротилося на 46 %, а зовнішній товарообіг — на 67 %, в Радянському Союзі в період Великої Вітчизняної війни найбільше зменшення обсягів промислового виробництва становило 30 %),

За період реформ відбулися деіндустріалізація країни, фізичний розпад продуктивних сил, руйнація інтелектуального потенціалу суспільства. В Україні більше ніж у два рази знизилася продуктивність праці, вдвічі збільшилася собівартість промислової продукції. Швидке зменшення доходів населення призвело до кризи збуту виробленої продукції, майже половина якої залишалася на складах. У країні почала переважати бартерна економіка, що різко скоротило бюджетні надходження. Хронічним став дефіцит державного бюджету.

В умовах, коли немає протекціоністської політики держави, вітчизняного виробника у власній країні витісняли з ринку іноземні. Неконкурентоспроможність переважної більшості вітчизняної продукції посилювалася нижчою продуктивністю праці, невідповідністю якості багатьох видів продукції світовим стандартам, високими цінами. Зміна становища на конкурентному ринкові поглиблювала процес спаду виробництва, а в деяких випадках спричинювала банкрутство підприємств.

Неминучим наслідком тривалої кризи стало різке (майже в два рази) погіршення життєвого рівня населення, що відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Порівняно з 1990 р. на початку XXI ст. заробітна плата зменшилася втричі, а споживання домашніх господарств — більше ніж у 5 разів. Понад 80 % населення перебувало за межею бідності. Офіційно зареєстроване було незначне безробіття, але з урахуванням прихованого безробіття, змушених відпусток за власний рахунок, затримок із виплатою заробітної плати (і так низької) рівень безробіття становив 40 %.

У 1999 р. країна мала ВВП на одну особу 3693 дол. США і посідала останнє місце серед 43 країн Європи та неєвропейських держав ОБСР, що беруть участь в європейських порівняннях. Цей показник у 1,9 разу нижчий за середньосвітовий (6980 дол. США) і становив лише 16 % від середнього рівня по країнах ЄС та 11 % від рівня США. Для порівняння з 12 кандидатами на вступ до ЄС: їх ВВП на одну особу у той час коливався від 15 813 дол. у Словенії (68 % до середнього показника ЄС-15) до 5441 дол. США у Румунії (23 %).

Для України 1999 р. — період найбільшого спаду обсягу ВВП: він становив лише 40,8 % порівняно з рівнем 1990 р. За останні роки, починаючи з 2000 р., відбувалося зростання ВВП у середньому щорічно на 4—9 % (найвищий показник 2001 р. — 9,1 %). За прогнозами, Україна втратить приблизно 20—25 років, щоб повторно вийти на рівень 1992 р., а отже, подолати трансформаційну (системну) кризу. Навіть до 2016 р. їй не вдасться наблизитися до нинішнього або майбутнього (очевидно, дещо нижчого) рівня ВВП на одну особу в ЄС, зумовленого вступом до нього нових членів. ВВП України на одну особу навряд чи підніметься до 25—27 % середньоєвропейського.

Не можна погодитися з думкою про неминучість зменшення обсягів виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічних реформ. Світовий досвід свідчить про протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення,

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші