Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Історія держави і права України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Судоустрій в українських губерніях Російської Імперії початку XIX ст.

Судоустрій в українських губерніях Російської імперії початку XIX ст., порівняно із загальноросійською судовою системою, вирізнявся місцевими особливостями. Структура й підсудність судів у губерніях Правобережної України та Лівобережжя визначалися, крім імперських актів, місцевим правом (Литовським статутом). І лише в губерніях Південної (Степової) України (Слобідсько-Українській, Катеринославській, Херсонській і Таврійській) судову систему було приведено у відповідність до судової системи великоросійських земель. Проте незалежно від організації, загальною рисою судоустрою в Україні до проведення судової реформи (1864 р.) був становий характер суду: для кожного стану існували свої суди.

Судову систему в правобережних губерніях - Київській, Волинській, Подільській - очолював головний суд (складався з двох департаментів - цивільних і кримінальних справ), який був апеляційною інстанцією для судів: повітових (станові суди для дворян і селян; обиралися повітовим дворянством; складались із судці, двох підсудків, писаря й чотирьох возних) і підкоморських (перша інстанція розгляду земельних справ), а також міських станових судів - магістратів (у великих містах) і ратуш (у невеликих містах). Міські магістрати й ратуші розглядали кримінальні й цивільні справи мешканців свого міста. На рішення й вироки головного суду апеляція подавалася у найвищу в імперії судову інституцію - Сенат (в окремих випадках Сенат передавав справи на розгляд до Державної Ради).

Судоустрій на землях колишньої Гетьманщини, лівобережних Полтавській і Чернігівській губерніях, був аналогічний Правобережжю. Відмінність полягала в тім, що головною судовою інституцією тут був генеральний суд (також складався з двох департаментів - у кримінальних і цивільних справах, кожний на чолі з генеральним суддею і двома радниками, які призначалися урядом; п'ятьох засідателів вибирали місцеві дворяни кожних три роки). Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у разі відсутності губернатора тимчасове управління губернією.

Відмінності в судовій системі українського Правобережжя й Лівобережжя існували впродовж перших 30 років XIX ст. Видані (1831-1834) самодержавством нормативні акти ліквідовували місцеві особливості в судоустрої правобережних і лівобережних губерній України, започаткувавши процес її уніфікації із загальноімперською системою організації суду (яка вже функціонувала на українському Півдні Росії).

Відтоді генеральний і головний суди було трансформовано у найвищі губернські судові інстанції - палати кримінального (апеляційна інстанція з розгляду кримінальних справ, що надходили з усіх судів губернії; кінцева інстанція у вирішенні справ про злочини, вчинені селянами, міщанами та іншими категоріями населення, крім дворянства; у першій інстанції розглядалися справи про посадові злочини) та цивільного суду (у позовах до 600 руб. її рішення були остаточними; у позовах на більшу суму справи направлялися на затвердження до Сенату). Палата цивільного суду виконувала також функції нотаріату.

У масштабах губерній складовою частиною судового устрою були суди: совісні (справи про злочини неповнолітніх і божевільних, родинні майнові суперечки; рішення було розраховано на виконання на основі примирення сторін) і надвірні, підсудністю яких були цивільні й кримінальні справи непостійно проживаючих осіб і різночинців (осіб, станову належність яких складно визначити). Щоправда, надвірні суди не були обов'язковою ланкою у кожній губернії. Від 1808 р. почали утворюватися комерційні суди (Одеса), що розглядали вексельні справи, справи про торговельну неспроможність та ін. Для розгляду політичних справ ("державних злочинців") засновувалися тимчасові спеціальні судові органи. Діяли також відомчі суди: військові, морські, гірські, лісові, шляхів, духовні. Функції вищого суду у справах духовенства виконував Синод. У більшості справ, що належали до категорії незначних, судові функції здійснювалися поліцією (мала право карати різками до 30 ударів та арештом до трьох місяців).

На рівні повіту судом першої інстанції для всіх станів, окрім купців і міщан, був повітовий земський суд. Компетенцією земських судів було також здійснення слідства, виконання рішень і вироків. До складу земського суду входили суддя (земський справник) і засідателі (від дворян). Остаточно в повітовому суді вирішувалися справи у позовах до 30 руб. і кримінальні - у випадках засудження до окремих покарань. Усі інші справи касаційним порядком скеровувались у палати. У містах діяли магістрати й ратуш для купців і міщан. А в сільській місцевості (від 1840-х років) для державних селян першою судовою інстанцією була сільська, а другою - волосна розправи (розглядали майнові справи на дрібні суми й незначні проступки; складалася зі старшини і двох виборних), а для кріпаків діяв тільки поміщицький суд.

Законодавство того часу не визначало точно меж влади поміщика над його кріпаками. За першим виданням Зводу законів Російської імперії (1833 р.), поміщикам дозволялося карати кріпаків на свій розсуд, аби лиш це не створювало небезпеки для їхнього життя (хоча на цю обмовку особливої уваги не звертали). У другому виданні Зводу законів (1842 р.) судові права поміщиків було визначено точніше (судили тільки свого кріпака і лише за проступки щодо них самих; злочин кріпака стосовно до третіх осіб поміщик мав право розглядати тільки на прохання потерпілого). Зводом визначалися також застосовувані у поміщицькому суді міри покарання. Серед них найбільш типовими були: побиття різками -до40ударів, палицями - до 15 ударів, арешту сільській тюрмі (до двох місяців), а у своїй (з 1846 р. поміщик міг мати свою тюрму) -до трьох місяців у кайданах. За бажанням поміщика кріпака також могли скерувати на два місяці до робочого дому чи у виправні арештантські роти до шести місяців. Поміщик міг віддати кріпака "у рекрути" (тобто, на 25 років у солдати). На той час таке покарання вважалося одним із найсуворіших.

Остаточно процес уніфікації судоустрою всіх українських губерній із загальноімперською судовою системою завершився у 1840-1842 рр., коли на територію Лівобережної та Правобережної України було поширено норми загальноімперського процесуального й матеріального цивільного і кримінального права. Натомість, порядок виконання судових вироків було уніфіковано значно раніше. Він став єдиним (1812 р.) для всієї імперії: у містах це покладалося на міську поліцію, а в повітах - на нижні земські суди.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші