Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Міжнародна торгівля та її особливості на сучасному етапі

Однією з найдавніших і найважливіших форм реалізації міжнародного поділу праці і світогосподарських процесів є міжнародна торгівля. В рамках міжнародного поділу праці відбувається регулярний обмін товарами та послугами між різними країнами, що здійснюється через специфічну форму міжнародних економічних відносин, якою є міжнародна торгівля. Це будь-яка міждержавна обмінна діяльність товарами, послугами та іншими результатами людської праці або елементами природи. Вона є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світового господарства і становить сферу міжнародних торгово-грошових відносин.

Міжнародна торгівля є найважливішою формою реалізації принципу порівняних переваг, виступає іншою стороною міжнародної спеціалізації. Вона дозволяє всім країнам розширити можливості виробництва і споживання, посилювати конкуренцію і таким чином впливати на економічне зростання.

Міжнародна торгівля складається з експорту та імпорту товарів і послуг. Експорт означає, що товари та послуги, вироблені в одній країні, реалізуються поза її межами. Як правило, вивозяться товари, внутрішні ціни яких нижчі, ніж ціни на світовому ринку. Розрізняють видимий і невидимий експорт. До першого належить вивезення товарів, а до невидимого експорту - надання послуг, створених у даній країні, споживачам з інших країн. Імпорт - це товари та послуги, вироблені поза межами даної країни, але ввезені і спожиті у ній. Імпортують, як правило, товари, ціни яких на світовому ринку нижчі за ціни внутрішнього ринку. Основними кількісними показниками міжнародної торгівлі є обсяги світового експорту, імпорту і товарообороту. Розрізняють декілька видів міжнародної торгівлі. Залежно від об'єктів виділяють торгівлю товарами і послугами. За способом взаємодії суб'єктів розрізняють традиційну і зустрічну торгівлю та торгівлю спеціалізованою продукцією. Звичайну, дискримінаційну і преференційну види торгівлі виділяють за специфікою регулювання.

Міжнародна торгівля здійснюється двома основними напрямами: напряму і через посередників. При торгівлі напряму немає комісійних витрат на послуги посередників, що скорочує трансакційні витрати і прискорює торгівлю. Але для здійснення такої торгівлі необхідні ґрунтовні знання партнера, висока кваліфікація та досвід. Торгівля через посередників простіша для її суб'єктів, але вимагає більше трансакцій них витрат. Тут головну роль відіграють міжнародні біржі, ярмарки, виставки і аукціони.

Важливим елементом міжнародної торгівлі є світова ціна, або ціна світового ринку. Це грошове вираження інтернаціональної вартості товару відповідної якості. її рівень визначається рядом факторів: рівнем затрат на виготовлення одиниці продукції, ступенем конкурентоздатності товарів на світовому ринку, мірою і характером впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність, коливанням валютних курсів. Характерною ознакою світових цін є їх множинність на однорідний товар. Це зумовлено, по-перше, відмінністю торговельної політики держав на світовому ринку; по-друге, державною та міждержавною валютною політикою, по-третє, кон'юнктурою світових ринків, по-четверте, відмінностями в методології розрахунку цін. Ціна може значно відрізнятися залежно від місця і часу продажу, умов угоди, виду платежу і валюти. Відмінності в рівнях цін зумовлюються і типом угод про продаж товару - звичайних комерційних, клірингових і міждержавних.

Міжнародна торгівля зародилася в стародавні часи, однак на кожному етапі розвитку людства мала свої особливості. Після Другої світової війни у міжнародній торгівлі з'явилися певні особливості (див. схему 18.4).

По-перше, суттєво розширився обсяг міжнародної торгівлі. Протягом другої половини XX ст. обсяг світового товарообороту збіль

Особливості міжнародної торгівлі на сучасному етапі

Схема 18.4. Особливості міжнародної торгівлі на сучасному етапі

шився з 58 млрд дол. у 1948 р. до 14,5 трильйонів дол. у 2006 році. Характерним є те, що міжнародна торгівля зростала швидше, ніж збільшувався обсяг світового виробництва. В результаті співвідношення обсягів світового експорту та світового ВВП (так звана експортна квота) підвищилось з 10% у 1950 р. до 30,3% у 2006 р., тобто більше ніж утричі.

По-друге, міжнародна торгівля характеризується сталою тенденцією підвищення цін на світовому ринку. Якщо протягом 1948-1997 років обсяг світового експорту в поточних цінах збільшився в 95,4 разу, то у незмінних цінах (або фізичний обсяг) він зріс у 17,2 разу. А це означає, що протягом другої половини XX ст. ціни на світовому ринку товарів підвищились більше ніж у 5,5 разу. Важливу роль відіграли інфляційні процеси, що відбувалися у цей період у всьому світі, а також структурні зміни в самому експорті на користь якісніших і дорожчих товарів.

По-третє, характерною рисою міжнародної торгівлі є зростання ролі розвинутих країн. їх частка у світовому експорті перевищує 2/3. При цьому 4/5 світового товарообороту припадає на торгівлю між цими країнами, а частка країн, що розвиваються, становить лише 20% загального обсягу товарообороту розвинутих країн.

По-четверте, міжнародна торгівля характеризується поглибленням так званого нееквівалентного обміну, особливо у відносинах "північ - південь". Його суть пов'язана з "ножицями цін". На світовому ринку склалася стійка тенденція розриву в темпах підвищення цін на готові вироби, з одного боку, і сировину та сільськогосподарські товари, з іншого. Ціни на першу групу товарів зростають швидше, ніж на сировину і сільськогосподарську продукцію. Це зумовлено тим, що світові товарні ринки монополізовані економічно розвинутими країнами, які встановлюють монопольно високі ціни на продукцію, яку вони експортують у країни, що розвиваються, і водночас монопольно низькі ціни на імпортовану із країн, що розвиваються, продукцію. Так, лише протягом 1990-2000 років експортні ціни на товари з країн, що розвиваються, зросли в 4,65 рази, а імпортні ціни на товари для країн, що розвиваються, збільшились майже у 6 разів. Тому ті країни, що експортують переважно сировину і сільськогосподарські товари, витрачають частину своїх доходів, оскільки за імпорт готових товарів вимушені платити більше, ніж одержують від експорту своїх товарів, у зв'язку з підвищенням цін на них. За підрахунками спеціалістів у результаті нееквівалентного обміну країни, що розвиваються, тільки у 1980-х роках щорічно втрачали 50 млрд дол. Потерпає від нееквівалентного обміну і Україна. За підрахунками спеціалістів, протягом 1990-х роках ціни на продукцію, яку Україна імпортує, зросли в 5,9 разу, тоді як експортні ціни - в 4,5 разу. Такий експорт збіднює державу.

По-п'яте, в міжнародній торгівлі відбуваються структурні зміни, що полягають у зниженні питомої ваги сировинних товарів і сільськогосподарської продукції при одночасному підвищенні частки готових виробів. Якщо в 1960 р. у структурі міжнародної торгівлі питома вага сировинних товарів і сільськогосподарської продукції становила 44%, а готові товари та напівфабрикати - 56%, то в 1997 р., відповідно, 20 і 80%.

По-шосте, характерною рисою розвитку міжнародної торгівлі в сучасних умовах є зростання експорту і імпорту послуг (так званий невидимий експорт). Це система міжнародних товарно-грошових відносин між суб'єктами різних країн з приводу купівлі-продажу послуг. До неї належать усі види міжнародного і транзитного транспорту, іноземний туризм, послуги банків та страхових компаній, платежі за патенти, авторські гонорари і права, доходи від рекламних і художніх робіт, послуги охорони здоров'я, навчання, програмне забезпечення обчислювальної техніки, торгово-технічна діяльність, послуги, пов'язані з міжнародною трудовою міграцією. Світовий експорт послуг характеризується такими даними. В 1990 р. його обсяг становив 0,1 трлн дол., а в 1997 р. - 1,3 трлн дол. Починаючи з 1990 р. експорт послуг подвоївся за вісім років, тоді як подвоєння експорту товарів вимагало 15 років. Випереджаючі темпи зростання торгівлі послугами порівняно з торгівлею товарами, що є закономірністю розвитку міжнародної торгівлі в сучасних умовах, привели до підвищення частки експорту послуг у загальному обсязі світового товарообороту. На початок XXI ст. вона становила понад 1/5.

Відбуваються і структурні зміни в експорті послуг. Зростає частка міжнародних туристичних послуг. Нині вона становить 13% обсягу світового експорту. Туризм формує 8% ВВП країн ЄС і забезпечує майже 11 % їх економічного зростання. Одночасно знижується частка міжнародних транспортних послуг. Характерно і те, що 70% світового експорту та імпорту послуг припадає на розвинуті країни. Особливо виділяються США, питома вага яких - близько 18% усього світового експорту послуг. Україна здійснює зовнішньоторгові операції послугами з багатьма країнами світу. Найпопулярнішими є такі послуги: транспортні (75% загального обсягу експорту послуг), ділові, професійні і технічні - 10%. В імпорті послуг в Україну транспортні займають 20% загального обсягу імпорту послуг, ділові професійні і технічні - 18%, державні - 19%, фінансові - 11%.

Розвиток міжнародної торгівлі має суперечливий характер. Йому притаманні дві взаємопов'язані тенденції: 1) прагнення до лібералізації торгівлі, зниження торгових бар'єрів і 2) посилення протекціонізму, спроби обмежити доступ товарів "чужаків" на свої ринки. На цих тенденціях базується і зовнішньоторговельна політика держав. Це система загальнодержавних заходів, спрямованих на забезпечення сприятливих умов для здійснення зовнішньоторговельної діяльності для підприємців і населення країни, підвищення конкурентоспроможності національних товарів на світовому ринку. Розрізняють два її види: ліберальна (або політика вільної торгівлі) і протекціонізм.

Вільна торгівля означає вільне пересування товарів на світовому ринку. Вона дає можливість використовувати переваги міжнародного поділу праці. Вигоди від вільної торгівлі і в тому, що вона стимулює конкуренцію і обмежує монополію. Конкуренція іноземних фірм примушує місцеві фірми переходити до технологій з найнижчими витратами і високою якістю товарів. А споживачам вона дає можливість вибору з найширшого асортименту продукції. Однак ці переваги проявляються тоді, коли країни близькі за рівнем економічного розвитку. Якщо розрив великий, тоді представники розвинутіших країн можуть витіснити з ринків національних виробників.

Другим типом міжнародної торгової політики є протекціонізм. Це система заходів держави, спрямованих на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції та на завоювання зовнішніх ринків. Державна політика протекціонізму базується на застосуванні тарифних і нетарифних методів регулювання. До тарифних методів насамперед належить мито. Це акцизний податок на імпортні товари, що вводиться з метою одержання державою доходів та захисту внутрішнього ринку. Фіскальне мито стягується з товарів, що не виробляються у країні, в яку вони ввозяться. Протекціоністське мито призначене для захисту національних виробників від іноземної конкуренції. Збільшуючи ціну товару, мито ставить іноземного виробника в невигідне становище порівняно з вітчизняним.

Другу групу заходів протеціонізму формують нетарифні методи. До них належать імпортні квоти, нетарифні бар'єри, "добровільні" обмеження експорту, ліцензування, експортні субсидії та компенсаційні пільги, експортний податок, демпінг тощо. Імпортні квоти - це максимальні обсяги товарів, що можуть бути ввезені у країну протягом певного періоду часу. Цим обмежується доступ іноземних виробників до національного ринку. Нетарифні бар'єри є системою ліцензування, створення високих стандартів якості або бюрократичних заборон у митних процедурах. "Добровільне" обмеження експорту - це кількісне обмеження експорту, що грунтується на зобов'язанні одного з партнерів добровільно обмежувати або не збільшувати обсяги експорту товару, що визначений офіційною міжурядовою або неофіційною угодою про встановлення квот на експорт. Воно застосовується країною-експортером тоді, коли з'являється явна чи прихована загроза з боку країни, що імпортує продукцію, застосувати відповідні заходи протидії. Ліцензування - це дозвіл, який видається державними органами на експорт або імпорт товару в певній кількості за певний проміжок часу. Експортними субсидіями є державні пільги та субсидії, що надаються резидентам з метою підвищення конкурентоспроможності їх продукції на світовому ринку. Експортним податком називається податок на експорт продукції з метою не допустити її вивезення з країни і таким чином підтримати відповідну пропозицію на національному ринку. Важливим нетарифним методом є демпінг, під яким розуміють вивезення товарів за цінами, нижчими, ніж на внутрішньому і світовому ринках за рахунок державних субсидій експортерам або зацікавленим фірмам. Існують дві причини демпінгу. По-перше, фірми використовують його для пригнічення конкурентів, захоплення монопольного становища на ринку, а потім - для підвищення цін. По-друге, демпінг може бути формою цінової дискримінації, тобто призначення різних цін для кожного покупця. На внутрішньому ринку ціна може бути високою, а на зовнішньому - низькою.

Застосування того чи іншого виду торговельної політики залежить від конкретних умов країни. Коли на національному ринку є дефіцитність товарів, доцільніше використовувати політику вільної торгівлі, або фритредерства. При надлишку пропозиції на національному ринку, що спричиняє зниження ділової активності підприємців, держава може використовувати методи протекціонізму до імпортерів. Однак потрібно пам'ятати, що така політика може привести до застійних явищ в економіці, бо послаблюються стимули до технічного прогресу, а це негативно позначається на конкурентоспроможності вітчизняних товарів. До того ж, при протекціонізмі посилюється контрабанда товарів. Крім того, партнери можуть застосувати відповідні санкції проти країни, що використовує протекціонізм.

Регулювання міжнародної торгівлі здійснюється як на національному, так і на міжнародному рівнях. Зараз нараховується близько 300 міжнародних торговельно-економічних організацій, що впливають на міжнародну торгівлю. Провідною серед них є Світова організація торгівлі (СОТ), попередницею якої була Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТІ). Остання діє з 1947 р. і базується на трьох кардинальних принципах: 1) рівний ^дискримінаційний режим торгівлі для всіх країн-учасниць; 2) зниження мита шляхом проведення багатосторонніх переговорів; 3) усунення імпортних квот. По суті, ГАТТ - це форум ведення переговорів з тарифних бар'єрів на багатосторонній основі. Головне в її діяльності - узгодження позицій різних країн, спрямованих на усунення митних бар'єрів у міжнародній торгівлі, розробка і застосування правил, що виключають дискримінацію, введення режимів найбільшого сприяння.

З 1 січня 1995 р. на базі ГАТТ було створено СОТ. Головна її мета - подальша лібералізація міжнародної торгівлі товарами та послугами шляхом удосконалення торгових правил. Участь у СОТ дає країнам певні переваги у зовнішній торгівлі. Тому і Україна у 2008 р. вступила до СОТ.

Здійснення міжнародної торгівлі сприяє руху товарів і капіталів з країни в країну. Він обов'язково обліковується, і його результат виражається у платіжному балансі країни. В ньому фіксуються усі міжнародні торгові та фінансові операції між країною і іншими державами. Платіжний баланс - співвідношення фактичних платежів, що здійснюються країною іншим державам, та надходжень, одержаних нею з-за кордону. Він є систематичним звітом про усі економічні операції даної країни з іншими. Платіжний баланс всебічно вимірює потоки товарів, послуг та капіталів між країною і рештою світу. До нього включаються дані про експорт та імпорт товарів, позики іншим країнам і позику за кордоном, видатки туристам, сплачені або одержані відсотки та дивіденди. Крім платіжного балансу, використовується і розрахунковий баланс, який є співвідношенням вимог і зобов'язань даної країни до іноземних держав. До нього включаються всі вимоги і зобов'язання до закордону, тоді як платіжний баланс містить дані лише про фактично здійснені надходження і платежі.

Обидва баланси складаються за визначений період часу, а також на певну дату. Розраховані за першим методом баланси дають змогу аналізувати рух платежів та надходжень, вимог і зобов'язань протягом певного періоду часу і на цій основі визначати структуру та тенденції розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни і стан національної економіки. Баланс на певну дату відображає співвідношення платежів і надходжень або вимог і зобов'язань, що склалось на певну дату. При цьому розрізняють пасивний і активний баланси. Якщо надходження перевищують платежі, а вимоги - зобов'язання, то баланс активний, а при зворотному відношенні - пасивний.

За методикою МВФ основними розділами платіжного балансу є баланс поточних операцій і баланс руху капіталів. Перший включає статті, пов'язані з рухом товарів, послуг і доходами від інвестицій. Баланс руху капіталів відображає співвідношення ввезення і вивезення державних і приватних капіталів. Крім цих основних розділів, включаються і балансуючі статті, що характеризують регулювання сальдо платіжного балансу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші