Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія: Політекономія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Страхування як засіб обмеження рівня ризиковості

Самострахування учасників строкових (ф'ючерсних та опціонних) операцій через хеджування як ринковий механізм є справді важливим для нейтралізації ризику на біржових торгах. Проте його можливості досить обмежені.

По-перше, економічне життя не обмежується біржовою торгівлею.

По-друге, страхове відшкодування за допомогою хеджування недостатнє, щоб покривати збитки від великих ризиків.

По-третє, не на кожному біржовому ринку діє подібний механізм страхування.

По-четверте, хеджування дає змогу уникнути негативних наслідків від коливання цін упродовж строку дії контракту, але існує безліч інших ризиків, які не підпадають під цю форму їх обмеження.

Отже, виникає потреба у пошуку додаткових способів (механізмів, засобів) обмеження ризиків (рис. 14.9).

Відмова від високоризикових угод і проектів, зниження ризику через ліміти, запаси та резерви, диверсифікація - усе це способи обмеження ризику, які можна об'єднати поняттям самострахування.

Самострахування-дієвий спосіб самозахисту від несприятливих подій. Але його застосування також обмежене:

по-перше, власними можливостями того, хто хоче вберегти себе від вразливих для його економічних інтересів подій;

Засоби обмеження ризику

Рис. 14.9. Засоби обмеження ризику

по-друге, самострахування теж подекуди дорого коштує самострахувальнику, адже відмова від проекту є водночас відмовою від прибутку.

Встановлення лімітів, резервування - це також ресурси, вилучені з процесу самозростання. Врешті-решт, диверсифікація - це відмова від спокуси вкладати всі ресурси в галузь, де очікується найвищий прибуток.

Через обмеженість механізму захисту від ризику шляхом самострахування та хеджування у світовій практиці найбільшого поширення набуло страхування суб'єктів господарювання від небажаних та невідворотних подій третіми особами - страховими компаніями.

Страхування - система відносин між його учасниками (страхувальником і страховиком) з приводу формування цільового страхового фонду і його використання з метою відшкодування збитків постраждалим від страхових випадків та виплатнім страхових сум.

Систему взаємозв'язків між страховиком і страхувальником можна зобразити схематично (рис. 14.10).

Страхувальник - це юридична або дієздатна фізична особа, яка підписала зі страховиком (страховою компанією) договір

Система взаємозв'язків між страховиком і страхувальником

Рис. 14.10. Система взаємозв'язків між страховиком і страхувальником

про страхування або яка визнана страхувальником за чинним законодавством.

Страховик (за чинним законодавством України) - це юридична особа, яка отримала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

На страховому ринку ці два суб'єкти повинні зустрітися, і за умови, що вони узгодять свої інтереси, їхня угода завершиться підписаним страховим полісом. Якими ж є страхові інтереси обох сторін?

Страховий інтерес страхувальника - це усвідомлена потреба обмежити збитки від настання несприятливих подій, задоволення якої передбачає вільне обрання способу реалізації цієї потреби.

Саме цей специфічний інтерес породжує інститут страхування, визначає його об'єкти і суб'єкти, їхні юридичні права та обов'язки, механізми реалізації, матеріальну відповідальність за виконання, невиконання або порушення правил виконання зобов'язань обома суб'єктами страхових правовідносин.

Інтерес щодо страхового захисту може бути задоволений індивідуально (самострахування) або суспільним чином (страхування професійними страховиками).

Суспільний спосіб задоволення індивідуальних і спільних потреб не може реалізуватися без встановлення (налагодження) певних відносин між тими, хто потребує страхового захисту, і тими, хто здатний його забезпечити. Так виникають страхові відносини між двома головними суб'єктами - страхувальником і страховиком - з приводу задоволення страхового інтересу його носія.

В основі страхових відносин лежать суто майнові інтереси, громадян. Пояснюється це тим, що, напрклад, страхувальник, який купує страховий поліс на доживання до певного віку, не претендує, що недожиті ним до строку закінчення страхового договору 2-3 роки йому компенсує страховик. Не купить страховик підприємцеві й нове устаткування, якщо застраховане достроково вийшло з ладу, і т. ін.

Страховик згідно з установленими нормами цивільного права відшкодовує збитки, яких зазнав страхувальник, причому тільки в грошовій формі.

Відшкодування збитків може бути повним або частковим. Пояснюється це тим, що страхувальник, покладаючи на страховика відповідальність за збитки на термін дії договору, може вести себе необачно чи недбало. З метою попередження подібних настроїв у страхувальників застосовують принцип розподілу відповідальності між страхувальником і страховиком.

Для того щоб страхові відносини відбулися (склалися, стали реальними), треба, щоб ризик був страховим.

Страховим є такий ризик, який страхувальник прагне застрахувати, а страховик погоджується це зробити. Ознаки страхової події (ризику):

  • - вірогідність і випадковість її настання;
  • - можливість оцінки вартості збитків від ЇЇ реалізації;
  • - можливість обчислення ціни страхової послуги і потенційної частки страхового відшкодування.

Таким чином, страхувальник страхує свій майновий інтерес від вірогідного ризику, який може бути реалізованим, а може й не реалізуватися.

Страхувальник реалізує свій економічний інтерес, сплачуючи певну суму (страхову премію) за застрахований ризик і отримуючи право на повне або часткове відшкодування збитків за настання страхової події (реалізації застрахованого ризику). Але страхувальник не претендує (окрім накопичувальних форм страхування) на повернення страхової премії, якщо страховий ризик не реалізувався. Тоді страхові премії, сплачені страховикові за страховий захист, для страхувальника обертаються безповоротними втратами. Але не схильній до ризику особі легше заплатити невелику суму і бути впевненою, що в разі настання страхової події, яка загрожує їй великими збитками, страховик їх в основному відшкодує, аніж зекономити на дрібному і зазнати великих втрат.

У можливості використати страхову премію на власні потреби, якщо страховий випадок не відбувся, полягає економічний інтерес страховика. Для того щоб мінімізувати витрати страховика на покриття збитків страхувальникам, страховик мусить дбати про те, щоб розширити коло страхувальників/проводити превентивні (запобіжні) заходи з усунення або обмеження факторів та умов, які породжують ризик. Розпорошуючи витрати на відшкодування збитків серед широкого загалу страхувальників, страховик забезпечує здешевлення послуги, яку він надає.

Результатом узгодженості інтересів страховика і страхувальника є підписаний договір (куплений страховий поліс), який набирає чинності після сплати страхувальником першого внеску.

Цей договір укладається між суб'єктами ринку з приводу купівлі-продажу страхового захисту.

Страховий захист - послуга, яку страховик надає страхувальникові, її особливості:

  • - вона ще не існує на момент продажу;
  • - продається тільки на певний строк, передбачений договором;
  • - реалізація страхового захисту неможлива без реалізації ризику (страхової події), можливість скористатися страховим захистом має вірогідний характер;
  • - покупець страхового захисту не може довільно скористатися своєю покупкою (наприклад, передати право скористатись страховим захистом іншій особі, якщо це не передбачено договором);
  • - на відміну від звичайного товару (послуги), покупець якого хоче якнайповніше використати його споживчі властивості, страхувальник (покупець страхового захисту) зацікавлений у тому, аби не скористатися ними, тобто страхувальник часто зацікавлений, щоб страхова подія не відбулася і його втрати обмежилися лише розміром страхової премії. У разі настання страхової події навіть повне грошове покриття збитків страхувальнику страховиком не відшкодовує страхувальнику втрати часу, оскільки відшкодування здійснюється тільки в грошовій, а не в матеріально-речовій формі. Страхувальник втрачає і від того, що страхова подія може порушити усталені зв'язки з партнерами. Зрештою, він зазнає психологічних втрат.

Нереалізований ризик для страхувальника - це відсутність втрат, як майнових (особливо при частковому відшкодуванні збитків), так і пов'язаних із погіршенням стану здоров'я, працездатності, невиконанням своїх зобов'язань перед партнерами тощо.

Ще одна дуже важлива особливість цієї послуги полягає в тому, що вона має суспільне соціальне спрямування. Адже акумульовані страховиком гроші повинні використовуватися для захисту постраждалих за рахунок усіх учасників формування страхового фонду.

Особливості ціноутворення на ринку страхових послуг полягають у тому, що в момент продажу страхового поліса його продавець (страховик) не знає, скільки коштуватиме йому ризик конкретного страхувальника, який він узяв на себе. Витрати страховика на надання страхових послуг визначаються залежно від усієї страхової сукупності й передбачають відповідальність за збитки всіх учасників страхування: страхувальників - у межах страхових внесків (премій), а страховиків - у межах, визначених договором (добровільне) або законом (обов'язкове страхування)*

Особливості послуги "страховий захист'' зумовлюють специфіку форми прояву економічних законів на страховому ринку і формують специфіку поведінки його учасників.

Специфіка закону попиту на страховому ринку, що полягає у зворотному зв'язку між ціною та платоспроможною потребою в страховому захисті, проявляється в тому, що спадний нахил кривої попиту пояснюється ефектом заміщення у формі самострахування (відмова від участі в проектах, формування децентралізованих резервів, хеджування тощо).

Це означає, що заміна способу страхового захисту передбачає необхідність для суб'єкта покинути ринок, бо перелічені способи самозахисту не є страховою підприємницькою діяльністю. Але в страховій практиці прийняте примусове (обов'язкове) страхування, яке змушує страхувальника залишатися на страховому ринку (обов'язкове страхування майна, взятого в оренду, страхування пасажирів тощо).

Специфіка прояву закону пропозиції на страховому ринку полягає в тому, що, реалізуючи послугу "страховий захист", страховик хотів би продати страхових полісів якомога більше, адже в момент продажу він отримує одноразовий або розстрочений платіж, і повертати його багатьом страхувальникам, ризик яких не реалізувався протягом дії договору, йому не доведеться зовсім, а частині страхувальників він відшкодовуватиме збитки тільки згодом. Тимчасово вільні грошові засоби страховик розміщує в певний (дозволений законом) спосіб і відтак отримує інвестиційний дохід. Власне останнє і становить економічний інтерес страховика.

Але за умови кумуляції ризиків (паводок, землетрус, посуха, пожежа, що охопила великий масив застрахованих об'єктів, епідемія серед тих, хто застрахував життя тощо) може скластися ситуація, коли страховик виявиться неспроможним виконати свої зобов 'язання перед страхувальниками і останні не зможуть скористатися споживчою вартістю оплаченого ними товару. Тому світова і вітчизняна практика страхового підприємництва передбачає правове (законодавче) обмеження зобов'язань страховика, призупиняючи чи обмежуючи право останнього на укладення нових договорів або зобов'язуючи його передати частину взятих на себе ризиків у посію (перестрахування). Таким чином, відповідальність за ризики, пов'язані з досить значними втратами, розпорошується серед досить широкого загалу, що посилює вірогідність відшкодування великих збитків.

Ступінь невизначеності, а тому й ризиковості підвищується залежно від асиметричності інформації на ринках.

Ринки з асиметричною інформацією

Ринок товарів - ситуація на ринку, за якої продавці товарів краще поінформовані про якість товару, ніж покупці.

Ринок послуг (страховий, кредитний) - ситуація на ринку, за якої покупці страхового полісу володіють достовірнішою інформацією про стан здоров'я, вартість майна, ніж страховики (продавці), а інформація про кредитоспроможність позичальника достовірніша у самого позичальника.

Страховий ринок розрізняє ще такий вид ризику, як моральний ризик, що виникає через недбале ставлення страхувальника до превентивних заходів щодо настання страхових подій і спричиняє максимізацію збитків страховика.

Засоби обмеження морального ризику:

  • - класифікація клієнтів за рівнем ризику і диференціація страхових внесків;
  • - відмова від надання страхових послуг найсумнівнішим клієнтам;
  • - розподіл відповідальності між страховиком і страхувальником.

Розглянуті засоби обмеження ризиків, на жаль, не захищають підприємницьку діяльність і економічне життя найманих працівників від невизначеності. Адже існує багато видів ризиків, які не страхуватиме ні держава, ні страхова компанія (ядерна війна, зміна суспільно-політичного устрою тощо). Продавець і покупець страхують себе від можливої втрати через коливання цін, але не можуть гарантувати, що така ціна могла б бути вищою і т. ін. І все ж суспільство навчилося суттєво впливати на ступінь ризиковості економічного життя, незважаючи на те, що саме життя породжує нові й нові ризикові ситуації, які треба усувати або страхуватися від їх наслідків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші