Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Формування світоглядних позицій і розумовий розвиток школярів. Соціальний розвиток особистості школяра

Загальноприйнятою метою у світовій теорії і практиці гуманістичного виховання був і залишається ідеал всебічно і гармонійно розвинутої особистості, який іде із глибини століть.

В Україні загальна мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднані в напрями. Так, інтелектуальне (розумове) виховання передбачає:

  • - засвоєння системи знань, яка спроектована з відповідних навчальних предметів і містить перелік смислових елементів суспільного досвіду (фактів, понять, означень, теорем, законів, положень, правил, алгоритмів діяльності тощо);
  • - розвиток пізнавального інтересу, творчої активності, мислення, раціональної організації навчальної праці;
  • - розвиток критичного мислення, здатності усвідомлювати та відстоювати особисту позицію;
  • - вироблення вміння самостійно здобувати знання;
  • - готовність до застосування знань, умінь в практичній діяльності;
  • - формування особистісного світогляду — узагальненого розуміння всього світу в цілому на ґрунті великої кількості впорядкованих поглядів, переконань, ідеалів.

Патріотичне виховання:

  • - виховання любові до рідної землі, родини, свого народу, Батьківщини;
  • - формування національної свідомості;
  • - культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, індивідуальної свободи, глибокого зв'язку з природою та ін.;
  • - виховання бережливого ставлення до національного багатства країни: мови, культури, традицій;
  • - формування готовності до творчої праці на благо людей, подвигу в ім'я процвітання держави;
  • - формування відповідальності за долю Батьківщини;
  • - виховання громадянського обов'язку перед країною, суспільством;
  • - формування політичної культури;
  • - вироблення етики міжнаціональних стосунків.

Правове виховання:

  • - прищеплення поваги до прав та свобод людини і громадянина;
  • - виховання поваги до Конституції, законів України, державних символів (Герба, Прапора, Гімну);
  • - засвоєння основ державного, трудового, цивільного, сімейного і кримінального права;
  • - формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю;
  • - виховання поваги до прав і свобод інших людей;
  • - формування активної протидії випадкам порушення законів. Моральне виховання:
  • - формування в учнів основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей;
  • - виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь;
  • - виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни;
  • - готовність будувати своє життя за принципами гуманізму;
  • - подвижництво у подоланні страху, насильства, жорстокості, помсти;
  • - виховання культури поведінки.

Художньо-естетичне виховання:

  • - оволодіння основами народного мистецтва, музики, архітектури, усної народної творчості, національної пісенної і танцювальної культури, побуту, ремесел, гри;
  • - формування системи знань про світову культуру і мистецтво;
  • - розвиток естетичних потреб і почуттів;
  • - розвиток художніх здібностей і творчої діяльності;
  • - готовність будувати власне життя за законами краси.

Трудове виховання:

  • - вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства;
  • - формування трудових навичок та умінь;
  • - формування уміння самостійно й ефективно працювати;
  • - розвиток потреби в творчій праці;
  • - виховання діловитості, підприємливості;
  • - виховання почуття господаря й господарської відповідальності;
  • - формування готовності до праці в умовах ринкової економіки.

Екологічне виховання:

  • - формування розуміння необхідної гармонії людини з природою;
  • - оволодіння знаннями про природу свого краю;
  • - виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу життя на землі;
  • - формування готовності до активної екологічної діяльності;
  • - формування основ глобального екологічного мислення.

Фізичне виховання:

  • - озброєння школярів знаннями про роль фізичної культури в житті людини;
  • - забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді;
  • - фізичне, духовне і психічне загартування;
  • - виховання відповідального ставлення до зміцнення власного здоров'я;
  • - формування навичок дотримування санітарно-гігієнічних норм, режиму дня та харчування;
  • - розвиток потреби у здоровому способі життя.

Статеве виховання:

  • - психосексуальна підготовка;
  • - формування готовності вкласти шлюб і виконувати сімейні обов'язки;
  • - формування культури сімейних і статевих відносин.

Мета і завдання виховання, визначені суспільством, мають об'єктивний характер, оскільки випливають із об'єктивної необхідності. Без чіткої стратегії неможлива соціальна перебудова: неминуче виникнуть розмиті ідеали, фальшиві зразки життя, еталони поведінки.

У розвинутих країнах світу цілеспрямоване виховання є головним напрямом діяльності школи, а моральне, духовне, становлення особистості — його найважливішими завданнями.

Соціальний (зовнішній) план розвитку особистості відображає її соціумність. Соціумність характеризується такими параметрами, як широта і висота підняття особистості до соціальних цінностей, ступінь орієнтації в них і рівень набутих на їх основі особистісних якостей.

Внутрішній план розвитку особистості передусім психофізичний, відображає її самість. Самість характеризує глибину індивідуальності особистості, її потреби, інтереси, цінності.

Справжнє виховання тому і поєднує в собі науку і мистецтво, що об'єктивні закономірності соціального розвитку у жорстких рамках культури повинні залишити місце для індивідуальної своєрідності, свободи особистісного "я", становлення суб'єктності.

Гармонія самості (життя у собі) і соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії із собою і суспільством.

Така мета виховання реалізує гуманістичні позиції суспільства щодо особистості і свого майбутнього. Вона розкриває перед особистістю спектр різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя. Водночас створює можливість зрозуміти своє право і відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю; краще осмислити співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації і саморозвитку та цілеспрямованим впливом суспільства.

Становлення особистості передбачає засвоєння цінностей культури і формування на їх основі стійкої індивідуальної системи гуманістичних ціннісних орієнтацій, які детермінують поведінку і діяльність.

Проте суспільні норми, вимоги, ідеали, цінності культури сприймаються і привласнюються особистістю індивідуально і вибірково. Тому ціннісні орієнтації вихованця не завжди збігаються із вартостями, виробленими суспільною свідомістю.

Для того, щоб надбання культури були прийняті особистістю, недостатньо того, щоб учень усвідомлював їх необхідність. Цінність набуває спонукальної сили мотиву діяльності лише тоді, коли вона стала об'єктом потреби особистості, тобто за умови спрацювання механізму інтеріоризації (від лат. interior — внутрішній). Інтеріоризація — процес переведення культурних цінностей у внутрішній світ особистості. У випадку, коли цінність — потреба стала моментом внутрішнього існування, вихованець може чітко сформулювати цілі власної діяльності, знайти ефективні засоби їх реалізації, здійснити своєчасний контроль, оцінку і коректування своїх дій.

Становлення особистісного в дитині передбачає засвоєння нею системи суспільних вартостей. З цією метою педагог організовує, відбирає об'єкти культури, надає їм цільової спрямованості, створюючи тим самим виховне середовище, яке розгортає перед учнем спосіб життя і дозволяє природно входити в контекст сучасної культури.

Проникнення в глибину тієї чи іншої цінності відбувається за допомогою відповідних видів діяльності учня. Так, пізнання, освоєння, засвоєння, присвоєння особистістю культурної цінності "працьовитість" реалізується шляхом виконання продуктивної праці, сільськогосподарського дослідництва, підприємницької діяльності тощо; "національна свідомість" — шляхом вивчення рідної мови, свого родоводу, історії Батьківщини, краєзнавства (історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного), природи рідного краю, народних традицій, звичаїв, обрядів, родинно-побутової культури, народного мистецтва, національних ремесел та ін.

Деякі види діяльності можуть використовуватися для засвоєння різних цінностей, натомість деякі вартості культури можуть засвоюватися за допомогою різних видів діяльності. Це сприяє оптимальній побудові процесу виховання, значній економії часу, сил і вихователів, і вихованців.

Відношення, які створюються у виховному середовищі, називають виховними. Виховні відношення дозволяють відчути, зрозуміти, оцінити зв'язок власного "я" і вартості культури, осмислити її (надати смисл), суб'єктивізувати, внести в природу і соціум своє суб'єктивне начало.

Багаточисленні дослідження показують, що "переведення у внутрішній план" загальнолюдських цінностей і вироблення власних ціннісних орієнтацій неможливі лише на рівні усвідомлення (когнітивному). У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Соціальні цінності сприймаються передусім почуттями. За допомогою свідомості вони осмислюються. Поєднання почуття і смислу в цінностях визначає способи поведінки, діяльності людини.

Психологічний механізм інтеріоризації дозволяє забезпечити динаміку духовних потреб особистості. Якщо до спільної діяльності вихователя і вихованця долучити фактори, які стимулюють самодіяльність вихованця, то з'явиться можливість для формування у нього нових духовних потреб. Так, намагаючись досягти вищих результатів продуктивної праці, старшокласники ознайомлюються із новою агротехнікою вирощування культур, передовим досвідом, вимогами навколишньої дійсності. Вони читають наукову літературу, стежать за періодичними виданнями, консультуються з досвідченими спеціалістами. Внутрішньо зіставляючи свої дії і вчинки з більш досконалою трудовою діяльністю, учні прогнозують її відповідно до кращих суспільних еталонів і трансформують ці зразки у внутрішній стан. Нові об'єкти переходять у потреби, тобто спрацьовує механізм інтеріоризації.

Інтеріоризація вартостей культури вимагає в усіх випадках урахування діалектичної єдності когнітивного і чуттєвого, раціонального і практичного, соціального та індивідуального в особистості.

У суспільній та індивідуальній діяльності здійснюється перетворення сил і здібностей особистості в об'єктивні соціально значущі продукти діяльності і цінності, тобто відбувається екствриоризація (лат. — зовнішній).

Гуманістична функція виховання полягає у тому, щоб створити умови, за яких особистість зможе максимально реалізувати весь свій потенціал здібностей у сучасній соціокультурній ситуації. Виховання, з одного боку, розширює кордони життєтворчості особистості, з іншого — закладає в особистість внутрішні механізми індивідуального розвитку — самоактуалізації, самореалізації.

Потреба в самореалізації, на думку одного з основоположників гуманістичної психології А. Маслоу, займає особливе місце серед інших потреб особистості (фізіологічних, потреб у безпеці, любові, повазі, самооцінці): людина намагається максимально реалізувати увесь потенціал власних здібностей, щоб "бути тим, ким вона може стати". Прагнення до самореалізації, по суті, є прагнення до самоствердження за рахунок таких особистісних функцій, як рефлексія, колізійність, мотивація, опосередкування, смислотворчість.

Людина, на думку К. Роджерса, є суб'єктом власного життя. Вона вільна у своєму виборі, прийнятті рішень, намагається виявляти самостійність і відповідальність, саморозвиватися. У здорової, нормальної людини ці якості завжди існують як потенційні можливості.

Для саморозвитку людини найбільш значущими, на думку К. Роджерса, є: поле досвіду індивіда, самість і ідеальна самість, конгруентність і неконгруентність, тенденція самоактуалізації, особистісний ріст і перепони росту, соціальні відношення. Поле досвіду індивіда включає події, сприймання, відчуття, тобто все те, що відбувається з людиною в даний момент і доступне усвідомленню; зміст індивідуального досвіду визначається тим, які його елементи стають предметом усвідомлення, на які життєві проблеми спрямована увага індивіда. Тому вихователь повинен зрозуміти ці проблеми, а також побачити в полі особистісного досвіду вихованця ті проблеми, які є важливими для його розвитку, але ще ним не усвідомлені як особистісно значимі. У цьому випадку необхідно організувати "зустріч з проблемою".

Самість — це уявлення людини про себе, яке виникає на основі минулого і теперішнього досвіду та очікувань майбутнього. К. Роджерс виділяє реальну й ідеальну самість — "уявлення себе таким, яким індивід хотів би бути, якому він надає найбільшої цінності для себе". Якщо людина не приймає себе такою, якою вона є, а орієнтується в оцінці власної поведінки, прийнятті рішень лише на ідеальний образ себе, то це призводить до постійного дискомфорту, незадоволення собою, невротичних станів, гальмування особистісного розвитку. Завдання вихователя полягає в тому, щоб допомогти вихованцю прийняти і полюбити себе таким, яким він є, розкрити себе як привабливий образ. Тому гуманістичне виховання покликане розвивати конгруентність — здатність бути самим собою у взаєминах з людьми. У своїй книзі "Про становлення особистості" К. Роджерс радить навчитися слухати себе", "бути самим собою", чинити згідно думок і почуттів. "Немає смислу, — пише він, — спілкуючись з людьми, носити маску і робити вигляд, що ти відчуваєш одне, а насправді відчуваєш зовсім інше". Для того, щоб людський потенціал розкривався і реалізувався, необхідно змінити погляди на виховання, надати йому характеру педагогіки відношень.

У спільній діяльності учень займає різні позиції і вступає у різні відношення. Особистість дитини, підкреслює О. М. Леонтьєв, може характеризуватися на кожному віковому етапі лише місцем, яке вона посідає в системі людських відношень.

Місце у виховному відношенні — це, власне, створена особистісно стверджувальна ситуація в системі життєтворчості вихованця. У цій ситуації забезпечується сприймання й осмислення реальної дійсності (надається смисл), формуються ціннісні орієнтації, власний світогляд.

Інтелектуальна культура включає інтерес до роботи з книгою і новими інформаційними технологіями; розвинені розумові сили, мислення, здатність здійснювати саморегуляцію інтелектуальної діяльності.

Розумові сили (розум) — це сукупність індивідуальних здібностей до накопичення знань, оволодіння основними розумовими операціями, інтелектуальними уміннями.

Накопичення певного фонду знань є важливою умовою інтелектуальної і активної пізнавальної діяльності. Без запасу систематизованих знань не може розвиватися жодна цінна якість розуму. Накопичення певного фонду знань учнем передбачає перш за все оволодіння конкретним навчальним матеріалом: фактами, термінологією, символами, іменами, назвами, датами, поняттями різного роду (загальними, частковими, конкретними, абстрактними), зв'язками і залежностями, які існують між ними і знаходять відображення у правилах, законах, закономірностях, формулах. До знань відносять також уявлення про галузі і способи застосування цих знань, а також володіння методами їх використання.

Оволодіння основними розумовими операціями передбачає опанування методикою аналізу, синтезу, порівняння, класифікації. Нагадаємо коротко основні характеристики цих операцій. Аналіз — це мислене розкладання цілого на складові частини або мислене виділення окремих його частин; синтез — мислене об'єднання частин предметів або окремих сторін явищ, їх ознак і властивостей; порівняння — встановлення подібності чи відмінності між предметами або явищами за однією чи кількома ознаками, виділеними в певній послідовності; класифікація (систематизація) — розподіл предметів чи явищ за групами залежно від подібності або відмінності між ними.

Уміння проводити аналіз, синтез, порівняння і класифікацію дозволяють зробити висновки, оцінити, прийняти рішення, визначити належність явища чи предмета до певного класу.

Оволодіння інтелектуальними уміннями — це оволодіння навчальними уміннями, або уміннями навчальної діяльності. Нам вже відомо, що навчальні уміння поділяються на загальні навчальні уміння, які використовуються під час вивченні будь-яких навчальних дисциплін, і спеціальні, необхідні для оволодіння знаннями з окремої галузі чи окремої навчальної дисципліни.

До загальних навчальних умінь відносять уміння читати (виразно, свідомо, з правильною вимовою слів, звуків, з інтонацією, темпом, урахуванням жанру і стилю тексту, читати швидко текст за рахунок великого зорового охоплення); уміння слухати (зосереджуватися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителів, відповідей, повідомлень чи доповідей учнів; довготривалість сконцентрованої уваги, уміння аналізувати, рецензувати й оцінювати прослухане повідомлення), уміння усно формулювати і викладати свої думки (відповідати на запитання, переказувати зміст прочитаного чи почутого, словесно описати картину, малюнок, спостереження, висловлювати свої думки за темою, ставити питання за текстом); уміння писати (оволодіння технікою письма та писемною мовою: правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або на вільну тему, використати різні стилі викладу), уміння працювати з книжкою (уміння знайти книгу, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного; уміння користуватися книгами різного призначення; науковою, художньою, довідковою літературою, періодикою, словниками).

До спеціальних навчальних умінь — відносять, як вже зазначалось, уміння читати карти, ноти, технічні креслення, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музичні твори, уміння записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками під час вивчення іноземних мов та інші.

Мислення є процесом опосередкованого і узагальненого пізнання предметів і явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відносинах.

Мислення властиве всім людям. Думка є результатом перероблення мозком конкретних чуттєвих даних (відчуттів, сприймань, уявлень), відриву від конкретної дійсності. Тобто вона завжди є абстракцією.

Кожен учень в процесі розвитку формує такі властивості розуму, які характеризують ті чи інші сторони і форми мислення. Традиційно в педагогічній і психологічній літературі, адресованій учителю, даються рекомендації розвивати мислення взагалі і його окремі види. Серед видів називають діалектичне мислення, логічне, абстрактне, узагальнене, категоріальне, теоретичне, індуктивне і дедуктивне, алгоритмічне, технічне, репродуктивне і продуктивне, творче, системне.

Діалектичне мислення передбачає вміння бачити в явищі протилежності, тенденції їх розвитку, зародження нових тенденцій.

Логічне мислення — це оволодіння учнем прийомами логічної обробки знань, тобто встановлення узагальнених зв'язків між новими знаннями і раніше вивченим матеріалом, приведення знань у певну впорядковану систему. Його характеризує уміння давати визначення понять, а також оволодіння прийомами міркування, доведення, спростування, підведення підсумків, висуванням гіпотез, прогнозів.

Абстрактне мислення передбачає уміння учня відриватися від несуттєвих, другорядних ознак, виділяти загальні та суттєві і на цій основі формувати абстрактні поняття.

Узагальнене мислення характеризується умінням знаходити загальні принципи або способи дії, що поширюються на певну групу явищ.

Категоріальне мислення — уміння об'єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності.

Теоретичне мислення передбачає здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку тих чи інших галузей знань, уміння бачити залежності і закономірності існуючих зв'язків між явищами.

Індуктивне мислення передбачає рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків.

Дедуктивне мислення пов'язане з мисленнєвим процесом, який характеризується рухом думки від загального до окремого (наприклад, від правил до прикладів).

Алгоритмічне мислення характеризується неухильним дотриманням інструкції чи розпорядження, які-вказують строгу послідовність дій, що забезпечує отримання потрібного результату.

Технічне мислення пов'язане з мисленнєвою діяльністю в процесі інженерно-технічної праці. Вона передбачає розуміння наукових основ і загальних принципів виробничих процесів, психологічну готовність людини до роботи з технікою.

Репродуктивне мислення характеризує мисленнєву діяльність, яка пов'язана з актуалізацією засвоєних знань для розв'язання задач відомого типу або виконання дій у знайомих умовах.

Продуктивне (або творче) мислення пов'язане із самостійним вирішенням учнем нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення.

Системне мислення проявляється в здатності людини виявляти зв'язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, які лежать в основі їх розвитку, мати узагальнені уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, що пов'язано з формуванням наукового світогляду.

Розбудова демократії в Україні неможлива без розумної, мислячої людини, яка не сліпо сприймає певні положення, декларації, а здатна їх критично аналізувати, корегувати свою поведінку відповідно до життєвих ситуацій.

Критичне мислення (гр. — мистецтво розбирати, судити) виявляється в здатності самостійно вказати на причину загально прийнятих стандартів або заперечити їх, висуваючи суттєві та переконливі аргументи.

Це мислення є нестандартним. Воно не може ґрунтуватися на алгоритмах чи на інших механічних процедурах. В його основі лежить здатність учнів до самостійних логічно грамотних роздумів і суджень; тобто уміння не піддаватися впливу чужих думок, а "правильно оцінювати їх, бачити їхні сильні й слабкі сторони, виявляти те цінне, що в них є, і ті помилки, що допущені в них" (С. О. Смирнов). До критичного мислення вдаються у тих випадках, коли необхідно зважити та оцінити альтернативи, а також коли потрібні оцінка пріоритетів і визначення достовірності й доречності.

Особистість, яка критично мислить, використовує критичне мислення як засіб корекції та ліквідації помилок, насамперед у власному мисленні. При цьому здійснюються не окремі розумові дії та операції, а сам процес мислення, пов'язаний із такими основними характеристиками, які відчуття життєвої ситуації, здатність до висновків, самокорекція.

За своєю суттю критичне мислення є діалогічним, тобто представляє безперервну дискусію. Увага в ній зосереджується більше на предметі дискусії, а не на індивідуумах. Головна мета дискусії — сприяти кращому функціонуванню процесу пізнання.

Шляхами вирішення завдань розумового виховання є навчання і позакласна робота з учнями. Незалежно від змістовного наповнення вони забезпечують умови для обговорення питань і проблем, що мають для учня життєве значення, розвитку діалогу (полілогу), формування уміння висловлювати свою думку, вислухати інших, наводити аргументи, оцінювати їх вагомість, шукати протиріччя тощо.

У позакласній роботі з цією метою використовують: сократівські бесіди, дискусії, диспути, відверті розмови, інтелектуальні аукціони, ринги, захисти фантастичних проектів, конкурси, олімпіади, ярмарки творчих робіт, КВК, фестивалі тощо.

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів.

Світогляд — це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.

Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунт під собою...

С. Гессен

Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність.

Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому — необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду — одна з найвищих цілей освіти.

Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальності, результатом засвоєння ("присвоєння") знань, які накопичило людство протягом історії в процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб'єктивного, особистісного смислу, інші — залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання — це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання — знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. У ст. 35 Конституції України записано: "Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа — від церкви", що визначає світський характер держави, а також світський характер навчання і виховання у всіх типах навчальних закладів.

У ст. 6 Закону "Про освіту" підкреслено, що одним із основних принципів освіти є "науковий, світський характер", "інтеграція з наукою і виробництвом".

У багатьох провідних країнах світу суспільні навчальні заклади відокремлені від церкви і релігії.

У цивілізованій Франції ще в 1882 році прийняли закон про виключення релігії з навчальних планів. Цей закон не порушується понад 100 років. У США релігійне навчання є приватною справою громадян. Уроки релігії можна одержати лише за стінами навчального закладу. В Японії конституцією "безумовно заборонено викладання будь-якої конфесії" в суспільних школах, водночас законом дозволено включати релігійне навчання до програми приватних навчальних закладів.

Відмова держави і церкви від міцного союзу зовсім не означає, що світова школа відкидає вселюдські ідеали, закладені в релігії. Церква протягом багатьох віків, відповідаючи на питання "Як жити в світі?" зберігала і розвивала тенденції духовної культури, сприяла консолідації сил суспільства. У наш час, коли люди з протилежними переконаннями" приходять до розуміння потреби жити поруч без ворожнечі, а основним питанням філософії стає утвердження миру в світі і в душах людей" (В. Лутай), необхідно у діалоговій взаємодії між концепціями знайти "золоту середину". Це означає, що школа і вчитель повинні формувати науковий світогляд, поважаючи релігійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставитись до релігії і священних книг, не допустити виникнення конфлікту, образи чи приниження гідності й почуттів віруючих учнів.

Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім — повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв'язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь мислити та діяти.

Для того, щоб знання переросли у переконання особистості, вони повинні проникнути у сферу її почуттів і переживань.

Емоційний компонент світогляду спонукає вчителя звертатися до особистого досвіду учнів, життєвих ситуацій, творів літератури й мистецтва, щоб створити і підтримати сприятливий соціально-психологічний фон для формування переконань.

Погляди і переконання формуються у спілкуванні та власній практичній діяльності школярів.

Практично-дійовий компонент світогляду передбачає включення учнів у досить широку сферу практичних дій: трудову, громадську, художню, технічну та інші види діяльності, в широке коло соціальних відносин, озброєння різнобічною інформацією, досвідом спілкування.

Формуванню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпредметні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються. Наприклад, на основі міжпредметних зв'язків у школярів формуються такі методологічні ідеї, як єдність живої і неживої природи, спільність природничо-наукових і суспільно-історичних основ взаємодії людини, суспільства і природи, єдність антропогенезу і соціогенезу та інші.

У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юнктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші