Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фінансова інновація: відповідь з боку регулятивних установ

Так само як фінансові інститути змінюються у відповідь на регулювання, так і регулятивні установи змінюють свої регулятивні приписи у відповідь на фінансову інновацію. Цей процес можна розглядати як гру в "котика-мишку" між фінансовими інститутами та регулятивними установами, в якій вони постійно пристосовуються одне до одного.

Дві основні цілі регулятивних установ керують їхньою реакцією на фінансові інновації протягом останніх двадцяти п'яти років: 1) заохочення власності на житло, що відображається у спробах регулятивних установ скерувати потоки коштів в інститути, що випускають заставні;

2) сприяння стабільності фінансової системи, що виражається у спробах запобігти банкрутствам банків.

Зміни банківського регулювання в 1960-і і 1970-і роки

Ми бачили, що ринкові процентні ставки в середині 1960-х років перевищили межі, встановлені регулюванням Q для ставок по депозитах. Кошти почали залишати депозитні інститути, особливо ощадно-позичкові асоціації і взаємні ощадні банки. Оскільки саме ці інститути були найважливішими емітентами заставних на житло, то втрата ними вкладів означала зменшення їхніх коштів для випуску заставних на житло. Отже, щоб скерувати потоки коштів у напрямку інститутів, що випускають заставні, Федеральна резервна система скоригувала межі регулювання Q, щоб дозволити ощадно-позичковим асоціаціям та взаємним ощадним банкам платити трохи вищі ставки процента (на одну чверть процента) на їхні строкові вклади, ніж могли платити на аналогічні вклади комерційні банки. Крім того, щоб поставити всіх в однакові умови, верхні обмеження ставок по депозитах поширювалися на такі інститути, як кредитні спілки, ставки яких досі не регулювалися.

Регулятивні установи проводили також другу стратегію, щоб відбити бажання до тих інструментів фінансових ринків, які могли конкурувати з депозитами В 1970 р. вони переконали міністерство фінансів США збільшити номінал векселів Державної скарбниці до 10 000 дол Тому дрібні заощадники були змушені вкласти свої гроші в ощадно-позичкові асоціації і взаємні ощадні банки. Крім того, вони заохочували банківські холдингові компанії та корпорації не випускати боргових зобов'язань малого номіналу. Ця стратегія дискримінувала дрібних заощадників (як правило, з низькими доходами), які не мали доступу до доходів у формі ринкових процентних ставок. З іншого боку, великі заощадники (як правило, з високими доходами) володіли достатніми ресурсами, щоб купувати цінні папери великого номіналу та отримувати доходи у формі процентних ставок Ця стратегія дискримінації людей з низькими доходами є і незвичною, і дещо парадоксальною. Більшість з нас не підтримує антиробінгудову політику. Робін Гуд, як відомо, забирав у багатих і віддавав бідним.

Хоча в короткостроковому періоді обмеження ставок по депозитах забезпечувало коштами інститути, які випускали заставні, фінансові інновації працювали проти цих регулятивних приписів. До кінця 1970-х років успіх взаємних фондів грошового ринку та одноденних угод про зворотний викуп спричинився до таких втрат депозитів інститутами, які випускали заставні, що їхній фінансовий стан став викликати тривогу. Одним із тимчасових розв'язків був дозвіл цим інститутам випускати сертифікати грошового ринку (ММС - money market certificates), по яких сплачувалися ринкові процентні ставки. Цікава риса цієї регулятивної зміни полягала в тому, що вона продовжувала дискримінувати дрібних заощадників, бо ці сертифікати випускалися номіналом в 10 000 дол. Сертифікати грошового ринку великого номіналу утримували дрібних заощадників від переміщення їхніх вкладів у ці сертифікати. Це давало змогу інститутам, що випускали заставні, далі триматися за свої депозити з низькими витратами і, отже, мати загальні нижчі витрати коштів.

До 1980 p., після усіх цих регулятивних змін, спрямованих на допомогу ощадно-позичковим асоціаціям та взаємним ощадним банкам, безперервне зростання процентних ставок поставило їх ще в складнішу фінансову ситуацію. Виникла також загроза для комерційних банків. На часі стала глибока фінансова реформа, яка була проведена Конгресом, що у 1980 р. прийняв Закон про дерегулювання депозитних інститутів та про контроль за грошовим обігом (DIDMCA - Depository Institutions Deregulation and Monetary Control Act).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші