Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Товарознавство arrow Основи рослинництва і тваринництва
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Чина

Чину вирощують на продовольчі, кормові і технічні цілі. У зерні чини багато білка (25-34 %). З неї виготовляють крупи, консерви, борошно, крохмаль. За смаковими якостями вона дещо поступається гороху і сочевиці.

Чина — високобілковий корм для худоби, з якого одержують дерть, комбікорм, зелену масу, трав'яне борошно, сіно, силос, сінаж.

На кормові цілі вирощують в суміші з вівсом, горохом, соняшником та іншими культурами.

З насіння чини можна одержувати рослинний казеїн, який використовується при виробництві фанери, тканин, пластмас.

Крім того, чина добрий медонос і є одним з кращих попередників для інших культур. Вирощують її і як сидеральну культуру.

Господарська цінність визначається також стійкістю чини до хвороб і ураження шкідниками. Посіви не обробляються отрутохімікатами проти зерноїдів, а вирощене насіння не піддають газації, оскільки шкідників в ньому немає.

Чина відноситься до давніх культур. Дрібнонасінні форми походять з Південно-Західної поширення Азії, крупнонасінні — з басейну середземноморських країн. Вирощують чину в Індії, Ірані, Туреччині. При вирощуванні на зелений корм урожайність чини досягає 250-350 ц/га, у посушливих районах зменшується до 120-150 ц/га.

Чина — холодостійка культура. При температурі 1 °С насіння починає бубнявіти, а при 2-4 °С — дружно проростати. Чина відноситься до культур, найстійкіших до приморозків. Сходи переносять мінус 5-8 °С, а короткочасні приморозки — до мінус 10 °С. Завдяки регенеративній здатності пошкоджені морозом сходи відростають і можуть дати добрий урожай.

Оптимальна середньодобова температура для цвітіння і достигання 20-22 °С.

Для проростання насіння чина вбирає 101-102 % води від своєї маси. Вона легко переносить посуху у молодому віці. Може тривалий час витримувати посуху, а якщо після неї пройдуть дощі — давати високі врожаї.

У період цвітіння і бутонізації вимоглива до вологості ґрунту. Чина — рослина довгого дня. Вимоглива до світла. У холодні, вологі роки уражається іржею, аскохітозом, формується щупле зерно. Вегетаційний період — 70-125 днів.

Сочевиця

Сочевицю вирощують для продовольчих і кормових цілей. За вмістом білка (до 36 %) в насінні, засвоюваністю організмом людини, за розварюваністю і смаковими якостями вона разом з квасолею переважає всі інші зернобобові культури. Сочевицю використовують для виготовлення супу, каші, киселю, консервів. У харчовій промисловості з її борошна виготовляють печиво, ковбасні вироби, шоколад та ін.

Зерно сочевиці є цінним білковим кормом. Вирощують її на зелений корм і сіно. Ніжна вегетативна маса, що містить 6-10 % білка, за кормовою цінністю прирівнюється до лучного сіна. Використовується на корм солома і полова (до 18 % білка).

Як бобова культура сочевиця збагачує ґрунт на азот і є добрим попередником для зернових культур.

Сочевиця ділиться на дві основні групи: крупнонасінна (діаметр більше 5,5 мм) і дрібнонасінна (діаметр до 5,5 мм).

Висота рослин крупнонасінної 50-70 см, дрібнонасінної — до 50 см.

Зерно крупнонасінної сочевиці зеленого забарвлення має найвищі харчові якості, відзначається високим вмістом білка. При запізненні із збиранням, поганими умовами зберігання зелене забарвлення переходить у коричневе і товарні якості насіння різко знижуються.

Дрібнонасінна сочевиця використовується на корм тваринам.

Сочевиця — одна з найдавніших сільськогосподарських рослин. її використовували ще 7 тис. років до н. е., про що свідчать згадки на санскриті (мова Древньої Індії). Нею харчувалися древні єгиптяни, індуси, араби. Сочевиця добре відома в культурі Античного Риму і Греції.

Крупнонасінна сочевиця походить з Середземномор'я, а дрібнонасінна — з Південно-Західної Азії.

В Україні сочевицю вирощують з XIV століття. Про неї згадується в Київських літописах (XV століття). Сочевицю вирощують в Індії, Туреччині, Чилі, Єгипті, Іспанії, Румунії.

Сочевиці необхідно більше тепла, ніж гороху. Насіння починає проростати при 4-5 °С, а сходи витримують приморозки до мінус 2-3°С. Під час вегетації оптимальна температура для росту і розвитку — 17-20 °С. Налив зерна найкраще проходить при 20-25 °С.

Сочевиця невимоглива до вологи культура, тому досить поширена в посушливих умовах Степу. Вона краще переносить посуху, ніж горох, квасоля, кормові боби.

В період наливу і достигання перезволоження шкідливе, бо рослини формують велику зелену масу, а бобів і зерна утворюється менше. Сочевиця потребує достатніх запасів вологи на початку росту — при бубнявінні і проростанні насіння.

Це рослина довгого дня. Зацвітає через 40-45 днів після сходів. Цвітіння тривале, особливо у дощову і похмуру погоду. Цим пояснюється нерівномірність достигання бобів. Тривалість вегетаційного періоду 85110 днів.

Нут

Нут-цінна продовольча і кормова культура. Насіння містить до 34% білка, який за якістю наближається до яєчного. Відносно високий вміст жиру (4-7 %) значно поліпшує його харчові якості. З нуту виготовляють консерви, паштет, сурогати кави, халву. Серед інших зернобобових культур тільки борошно нуту при додаванні 5-15 % до пшеничного не погіршує якості хліба, а навпаки, підвищує його поживну цінність. Широко використовують нут в їжу як у жареному, так і у вареному виді.

Сорти з темним забарвленням насіння вирощують на корм худобі. Перспективне використання нутового зерна в комбікормовій промисловості.

У стеблах і листках міститься значна кількість кислот (щавлева, яблучна), що не дозволяє використовувати зелену і суху масу, солому на корм худобі. Проте вівці звикають до цих кормів.

Завдяки біологічній фіксації азоту, нут зберігає та підвищує родючість ґрунту. Він залишає в ґрунті 100-120 кг/га біологічного азоту

Нут — одна з найдревніших культур. Його здавна вирощують у Греції, Римі, Єгипті, Середній Азії. Дрібнонасінний нут походить з Південно-Західної Азії, крупно насінний — з Середземномор'я.

За посівними площами нут займає третє місце в світі серед зернобобових культур — після сої і квасолі.

Найбільше нуту вирощують в Індії. Значні посівні площі в Пакистані, Афганістані, а також у посушливих районах Африки, Америки та Європи. При відповідному догляді збирають 30-35 ц/га зерна нуту.

Нут — теплолюбна і водночас холодостійка культура. Мінімальна температура проростання насіння — 2-4 °С, дружні сходи з'являються при 4-8 °С. Нут добре переносить весняні й осінні приморозки до мінус 8-10 °С. Зимуючі форми (Середня Азія, Закавказзя, Болгарія) можуть витримувати у фазі сходів до мінус 20 °С.

Пізніше нут потребує більше тепла, особливо під час цвітіння-наливу: оптимальна температура 25 °С. Жаростійкий. Навіть при температурі 40 °С впродовж 7-9 днів листки нуту не поникають і не втрачають тургору.

Нут — дуже посухостійка культура, має розвинену стрижневу кореневу систему, транспортує воду з великої глибини і економно витрачає її. У посушливих умовах за врожайністю переважає всі інші зернобобові культури.

Багато вологи нут потребує під час проростання. Насіння вбирає 120-140 % води відносно своєї маси. Надмірні опади в будь-яку фазу росту можуть сприяти захворюванню на аскохітоз. Надмірна волога погода під час цвітіння зменшує зав'язування насіння, утворюються бокові пагони.

Нут — культура довгого дня. Довгий день прискорює проходження всіх фаз росту, а короткий подовжує вегетаційний період. Вимогливий до освітлення. Вегетаційний період 80-110 днів.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші