Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Релігієзнавство arrow Історія релігій світу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Психологічні, гносеологічні, онтологічні, соціокультурні передумови виникнення історії релігій

Історія релігій як явище духовного життя суспільства виникла внаслідок дії різних чинників. За своєю природою вона є соціальним явищем, тісно пов'язана із соціальним життям та розвитком суспільства.

Давня людина жила в умовах елементарного виробництва матеріальних благ. Знаряддя праці були недосконалими, виробничі технології примітивними, продуктивність праці низькою. Людина цілковито залежала не тільки від природи, а й від ще не пізнаних нею сил суспільного життя, яке весь час ускладнювалося. Це породжувало відчуття безсилля, зумовлювало пошуки його причин. У такому складному соціальному контексті поставали реальні уявлення про світ, зокрема релігійно-теологічні. Соціальні чинники історії релігій утворюють сукупність правових, релігійних, економічних, технологічних і виробничих відносин і виступають засобами виробництва матеріальних і духовних благ, будучи складовою матеріальної і духовної культури, і в духовній сфері утворюють систему політичних, правових, державних, етичних взаємин, будучи складовою духовної культури. Існує комплекс об'єктивних відносин, які панують над людьми в повсякденному житті, продукують залежність людей від зовнішньо незалежних чинників.

Незалежно від етапів суспільного розвитку відносини, в основі яких лежить духовна і матеріальна складова, уявляються суспільству в двох аспектах, а саме: як стосунки людей один до одного, як стосунки людей до природи.

Соціокультурні дефініції в області стосунків людей один з одним перш за все визначаються суперечністю суспільного прогресу, в основі якого лежить складна система, пов'язана з поділом на класи і стани, з владою держави й протистоянням держав, що викликає соціальні, класові, міжетнічні та інші конфлікти. Стихійні, часом не контрольовані сили, що панують над людьми, складали істотну рису суспільного процесу.

Фундаментальною складовою релігії у феодалізмі був низький ступінь розвитку продуктивних сил і відповідна обмеженість стосунків людей рамками матеріального виробництва. Капіталізм підпорядкован законам руху відчужених форм власності. Ці системи матеріального виробництва базуються й носять характер панування й підпорядкування. Соціальні зв'язки в ці періоди характеризуються як авторитарні й корпоративні. З погляду історії релігій людина вільна відносно, але в той же час підпорядкована економічним чинникам і регуляторам, законам руху капіталу.

Унаслідок просування науково-технічного прогресу й усе більшого розподілу праці робітник формується як частковий індивід, який виконує певний вид діяльності й володіє отриманим соціальним статусом. Чинники, які сприяють збільшенню обмеженості людей і їх залежності від цих обставин життєдіяльності, такі: інтелектуально-духовне виробництво внаслідок розподілу праці на розумову й фізичну; суперечності між містом і селом; чітко виражений розподіл матеріального виробництва на промислові й сільськогосподарські види діяльності.

Ступінь і характер ставлення людей до природи перш за все залежить від рівня розвитку, від ступеня оснащеності засобами виробництва, перш за все знаряддями праці. Важливим чинником є також рівень розвитку учасників суспільного виробництва.

У системі матеріального виробництва при збільшенні зростання продуктивних сил, значною мірою засобів виробництва, незмінно зростає рівень озброєності знаряддями праці, а отже істотно розширюються можливості управління природними процесами, істотно знижується ступінь залежності життя людей від природних сил, що в свою чергу ініціює розвиток духовної сфери.

Чинники які сприяють залежності людей від природних об'єктивних обставин, такі: суперечливість науково-технічного прогресу (сам науково-технічний прогрес створює нові координати залежності, незахищеності й ризику, оскільки розвиток науки і техніки не захищає повсякденне життя людей від багатьох стихійних природних процесів і техногенних катастроф); зростаюча небезпека екологічної кризи. У історії релігії все це називають соціальними чинниками.

Отже, релігійна свідомість притаманна лише людині розумній, в якої почали формуватися абстрактні поняття, що дало їй змогу відірватися від конкретності, продукувати уявлення, в тому числі й такі, що не відповідали реальності. Однак це не послабило пізнання, оскільки помилки також допомагають вивірити істинне знання. Саме помилки пізнання породили перекручені уявлення. Дефініції гносеологічного характеру становлять певні складові теорії пізнання, які включають релігійні. теологічні уявлення, релігійні і теологічні поняття. Процес переходу від незнання до знання, від менш повного знання до більш повного, рухи через відносні помилки до абсолютної, об'єктивної істини і є процес пізнання, здійснюваний людиною.

Істотно сприятливу гносеологічну складову релігійній і теологічній створюють відокремлення одне від одного чуттєвого (відчуття, сприйняття, уявлення) і раціонального (поняття, мислення) ступеня пізнання й відрив їх від практики.

Релігійні і теологічні відчуття і сприйняття забезпечують безпосередній зв'язок свідомості із зовнішнім світом, формуючи уявлення людини або групи людей про історію релігій.

Релігійно-історичне і теологічне мислення пізнає дійсність глибше, ніж відчуття, сприйняття, уявлення, оскільки функціонування мислення здійснюються за допомогою мови, результати розумової діяльності виражаються в словесній формі на релігійній основі.

Гносеологічні передумови історії релігій в перетвореному вигляді й обмежених рамках відтворюються в певних структурах буденної релігійно-теологічної свідомості. Релігійно-теологічні мислення мають здатність до абстрагування, узагальнення, утворення понять. Релігійно-теологічні абстракції розуму тісно пов'язані з уявленням, а тому непомітно відбувається покладання поза свідомістю їх предметного змісту. Релігійно-теологічним поняттям є думка про загальні й істотні ознаки об'єкта. Діалектичне мислення, виділивши й відобразивши загальні й істотні ознаки предметів, постійно здійснює синтез одиничного, особливого й загального, тим самим формуючи релігійнотеологічну дійсність. Відбувається процес гіпостазування, а саме перетворення окремих стосунків (властивостей) у самостійні істоти й наділення їх об'єктивним існуванням, формуючи цілісні релігійні явища. Так складалися умови для виникнення історії релігій, які мали гносеологічний (теоретико-пізнавальний) характер, іншими словами — гносеологічні чинники історії релігій.

Саме релігійно-теологічна свідомість живила онтологічні (онтологія — вчення про буття) чинники історії релігій. Сформульована на цій основі релігійна свідомість стала задовольняти духовну потребу людства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші