Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Капіталізм як економічна система

Виник і функціонує на основі приватної власності на засоби виробництва, ринку вільної конкуренції, певного рівня техніки, грошового обігу, раціональної організації процесу виробництва, підприємництва та діяльності підприємця як власника і організатора виробництва з метою отримання прибутку. Генезис капіталізму є подоланням традиціоналізму та утвердженням принципу раціональності (зіставлення корисності та витрат) у всіх сферах суспільного життя (релігії, науці, праві, державному управлінні, організації підприємств тощо). Тенденція до раціоналізації соціально-економічного життя є основою розвитку капіталізму. Він завжди має конкретно-історичну характеристику (торговельний, буржуазно-промисловий, який сформувався у Північно-Західній Європі в XVI-XVП ст. тощо). У становленні капіталізму важливе значення мали взаємозв'язки між релігійними ідеями та економічною організацією суспільства. Протестантизм (лютеранство, особливо кальвінізм), який проголосив доброчесністю трудовий аскетичний спосіб життя, ощадливість і нагромадження капіталу, прагнення до отримання законного прибутку як наслідок високого професіоналізму, порядність, вірність слову та діловитість, стимулював трансформацію релігійної етики у діловий підприємницький тип господарської поведінки та появу нового капіталістичного ладу.

Капіталізм як форма цивілізації

Є цілісним історико-культур-ним феноменом або типом, що виник на основі територіальної, етнічної, мовної, політичної, психологічної спільності. Господарська система є складовою суспільства, її рушійною силою є "дух народу", або ментальність.

На межі XIX-XX ст. в умовах зростання економічного значення великих корпорацій відбуваються розмежування власності та управління, формування управлінських структур у сфері бізнесу. Зростає державна бюрократія, що регулює економіку. М. Вебер зазначав, що влада - це можливість підпорядкування власній волі інших суб'єктів. Бажання влади є важливим поведінковим фактором. Сподівання на попередження розвитку бюрократизму вчений пов'язував із виникненням нових суспільних інституцій, здатних поєднати творчу діяльність та управлінські здібності у специфічній для певної людини формі.

Вернер Зомбарт

(1863-1941) - професор Бреславльського та Берлінського університетів, автор праць: "Сучасний капіталізм" (1902), "Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини" (1913), "Три політичні економії" (1929), "Німецький соціалізм" (1934) та ін.

Погляди В. Зомбарта еволюціонували від прихильності до марксизму до консервативного націоналізму. Праця "До критики економічної системи Карла Маркса" була оцінена Ф. Енгельсом як вдалий виклад марксистських ідей. Пізніше у працях "Соціалізм і соціальний рух у XIX ст." (1896), "Пролетаріат. Нариси та етюди" (1906), "Чому у Сполучених Штатах немає соціалізму?" (1906) вчений виступав як прихильник ліберального реформізму, позицій "катедер-соціалізму". Визнання вченому принесло фундаментальне дослідження "Сучасний капіталізм. Історико-систематичне дослідження загальноєвропейського економічного життя від його зародження до сучасності" (1902), в якому здійснено спробу осмислити генезис, періодизацію та форми розвитку капіталізму.

Основні положення вчення В. Зомбарта:

o Використовував поняття "господарська система" та "господарська епоха". Господарська система - абстрактно-теоретична конструкція, позбавлена історичної специфіки і призначена для систематизації емпіричних фактів, організація господарського життя, в межах якої панує певне господарське мислення і використовується певна техніка. Господарська епоха - реально існуюча господарська система.

Вчений виокремив:

  • - структуру господарської системи, що охопила три групи елементів: 1) технологічний спосіб виробництва (субстанції); 2) форму або суспільні відносини (сукупність соціальних, правових, політичних); 3) господарський дух (спонукальний мотив розвитку);
  • -- чинники еволюції господарської системи: техніко-економічні, соціально-організаційні (інституціональні) та соціально-психологічні (суспільна свідомість, типи мислення та ідеологія);
  • - елементи системи капіталістичної економіки: а) прагнення до отримання максимального прибутку; б) інституціональна організація (панування приватної власності, вільний продаж робочої сили, центральна роль підприємця у виробництві та розподілі доходів, незначна роль держави); в) прогресивна технічна основа (засоби виробництва).
  • o Еволюція господарської системи є багатофакторною та інтегральною. Вважав рушійною силою розвитку "господарський дух*9, який складається з "духу підприємництва" та "бюргерського духу". Перший - це синтез готовності до ризику, жадоба грошей і пригод, авантюризм. Основою бюргерського (міщанського) духу є ощадливість, господарність, обережність, уміння рахувати.

В. Зомбарт підприємництво характеризував як прагнення до "нескінченного", до самовизначення і влади. Виокремив шість основних типів капіталістичних підприємців: розбійників (учасників військових походів і заморських експедицій за золотом та екзотичними товарами), феодалів (зайнятих комерцією, гірничою справою тощо), державних діячів (які сприяють розвиткові торговельних і промислових компаній), спекулянтів (лихварів, банкірів, гравців на біржі, засновників акціонерних товариств), купців (вкладають торговельний капітал у процес виробництва благ), ремісників (поєднують в одній особі майстра і комерсанта). Функціями підприємців вчений вважав: організаторську, засновану на вмінні підбирати та об'єднувати фактори виробництва в працездатне ціле; збутову, яка передбачає уміння вести переговори, завойовувати довіру та спонукати до купівлі запропонованих товарів; облікову, пов'язану з точним кількісним підрахунком та зіставленням затрат і результатів.

o Використовуючи поняття "господарський дух" як критерій періодизації розвитку капіталізму, В. Зомбарт аналізував три стадії: раннього капіталізму (народження та молодості), коли господарська діяльність спрямовувалася на нагромадження багатства у грошовій формі та переважали перші три типи підприємців; зрілого (розвиненого) капіталізму як господарської системи, підпорядкованої виробництву виключно заради прибутку; пізнього капіталізму (старості). На останніх двох стадіях типовими є спекулянти, купці і ремісники. Завдяки В. Зомбарту термін "капіталізм" став загальновживаним.

Водночас учений не заперечував таких факторів генезису капіталізму, як переселення народів, колонізація, відкриття родовищ золота і срібла, розвиток техніки та технології тощо.

У теорії організованого капіталізму було започатковано концепції еволюційного переростання капіталізму в соціалізм і соціального плюралізму, згідно з якими розвиток суспільства відбувається не шляхом зміни господарських систем, а шляхом їх співіснування, приєднання основних елементів нового устрою до попередніх. Майбутнє капіталізму - це "змішана" господарська система, у якій будуть гармонійно поєднуватись приватні, кооперативні, суспільні, колективні, великі та дрібні, селянські й ремісничі господарства. Розвиток різних укладів та посилення впливу держави сприятимуть трансформації капіталізму в стабільне та високоефективне суспільство майбутнього.

o Розвиваючи теорію криз, запровадив в економічну теорію поняття економічної кон'юнктури, з якою пов'язав циклічність капіталістичної економіки залежно від динаміки розвитку підприємництва та очікування прибутків, що спричинює розгортання спекуляції та укрупнення виробництва. Розширення виробництва зумовлює диспропорції між видобувними та переробними галузями, обсягами основного та грошового капіталів, що неминуче призводить до спаду економіки. Чергування періодів піднесення і періодів спаду є необхідною передумовою розвитку "капіталістичного духу", оскільки період піднесення сприяє розвиткові новаторства та ризику, а в період спаду зростає значення розрахунків та поліпшення організації, спрямованих на внутрішнє вдосконалення капіталістичної системи. Чинником зменшення циклічних коливань капіталістичної економіки є процеси концентрації виробництва та централізації капіталу, монополізації економіки.

Артур Шпітхоф

(1873-1957) був провідним дослідником економічної кон'юнктури у Німеччині. Він стверджував, що не тільки національну економіку, але й кожний етап її розвитку необхідно вивчати з погляду окремої економічної теорії.

Праці вчених історичної школи є важливим внеском у розвиток економічної теорії. Вони сприяли дослідженню морально-етичної природи суспільно-історичних процесів, менталітету нації як визначального чинника економічної поведінки, інституціональних рамок господарської діяльності та факторів їх зміни, економічної історії.

Видатний вчений Й.А. Шумпетер, аналізуючи досягнення історичної школи, наводить такі їх ідеї:

  • 1. Релятивістський підхід. Деталізовані історичні дослідження вчать тому, наскільки неспроможною є ідея існування загальноприйнятих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.
  • 2. Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв'язок між його елементами. Тенденція до виходу за межі простих соціальних доктрин.
  • 3. Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій. Це положення висувалось у формі етичних аргументів та в психологічному аналізі поведінки індивідів і мас
  • 4. Еволюційний підхід. Еволюційні теорії покликані використовувати історичний матеріал.
  • 5. Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів. Важливо те, як розвиваються конкретні події і формуються конкретні умови, а також що конкретно їх зумовлює, а не загальні причини всіх соціальних подій.
  • 6. Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами. Первісна органічна концепція, згідно з якою національна економіка існує поза різними індивідуумами і над ними, пізніше замінюється концепцією, згідно з якою індивідуальні економіки, що складають національну, перебувають у тісній залежності одна від одної.

Соціальний напрям у політичній економії.

Упродовж 80-90-х років XIX ст. - 30-х років XX ст., у Німеччині та Австрії виникло і розвивалося економічне вчення, що отримало назву "соціальна школа" (соціальний напрям у політичній економії, соціально-правова школа). Соціальна школа вважається спадкоємицею нової історичної школи, але, на відміну від неї, не заперечувала значення економічної теорії, а намагалася створити економічну теорію з етико-правовим підходом до економічних явищ. її представники мету економічної діяльності визначали правом, політикою та ідеологією, досліджували економічне життя суспільства як спільну діяльність людей, пов'язаних нормами права.

Започаткування соціального напряму економічних досліджень було зумовлене формуванням нової системи організації ринкової економіки (процесами монополізації, акціонування і корпоратизації, зростанням ролі держави та робітничих об'єднань), загостренням проблем соціальної нерівності та соціального захисту, необхідністю ідеологічного протистояння марксизму.

Соціальна школа не була цілісним економічним ученням, вона охоплювала такі течії:

  • o соціально-правову, або соціально-етичну, яку характеризують праці Рудольфа Штольцмана (1852-1930) "Соціальні категорії" (1896) і "Мета в народному господарстві", Рудольфа Штаммлера (1856-1938) "Господарство і право з погляду матеріалістичного розуміння історії" (1896), Альфреда Амонна (1883-1962) "Предмет і основні поняття політичної економії" (1911), Карла Діл я (1864- 1943) "Теоретична політекономія" (1916), Франца Петрі "Соціальний зміст теорії вартості Маркса" (1916);
  • o теорію ліберального соціалізму, викладену в праці Франца Оппенгеймера (1864-1943) "Вчення Маркса про основний закон суспільного розвитку" (1903);
  • o теорію універсалізму Отмара Шпанна (1878-1950), який очолював соціальний напрям в Австрії.

Об'єднують представників соціального напряму в політичній економії такі методологічні засади:

  • o заперечення об'єктивних економічних законів, твердження, що соціальні закони - це закони людської поведінки;
  • o трактування виробництва як суто технічного вічного процесу взаємодії факторів виробництва, який не пов'язаний з певним соціальним устроєм;
  • o соціальний підхід до аналізу господарських явищ, їх дослідження з позицій соціології - науки про суспільство як цілісну систему. Заперечувався визначальний вплив економічних чинників на соціальні, політичні, правові, духовні процеси суспільного розвитку. Економіка розглядалася як складова соціальної системи, господарські процеси аналізувалися як результат взаємодії економічних, політичних, правових, ідеологічних і соціальних чинників. Визнавався примат правових та етичних аспектів еволюції економічних явищ і процесів. Це свідчило про інституціональний характер ідей вчених;
  • o захист приватної власності, заперечення експлуатації найманої праці, обґрунтування необхідності соціальних реформ і державно-правого регулювання виробництва;
  • o застосування принципу історизму та системного підходу до аналізу господарського життя, обґрунтування еволюційного розвитку капіталізму.

Соціальна школа внесла значний вклад в економічну теорію.

Економічний розвиток розглядався як спільна діяльність людей, пов'язаних нормами права. Власне правове регулювання визначає форму суспільного устрою. Правові чинники визначають етичні норми. Пропонувався новий метод пізнання економічних процесів - телеологічний1, відповідно до якого завданням економіки є дослідження відносин між цільовими установками та засобами їх досягнення. Основними цілями вважалися прагнення до задоволення потреб, забезпечення "достойного існування" громадян. О. Шпанн у праці "Фундамент народного господарства" (1918) виклав концепцію універсалізму, в якій обґрунтував необхідність посилення державно-правового регулювання економічного розвитку.

Більшість представників соціальної школи визнавали теорію цінності.

Так, А. Амонн аналізував теорію цінності представників математичної школи, цінність ототожнював із ціною, яка розглядалася як рівнодійна суб'єктивних оцінок певного товару покупцями і продавцями. Р. Штольцман опрацював "соціологічний19 варіант теорії граничної корисності, об'єднавши теорію граничної корисності з "соціальної теорією розподілу". На думку Ф. Оппенгеймера, причиною цінності є "корисність блага", вартість трактувалася ним як щось ідеальне. Проте К. Діль заперечував будь-яке значення теорії вартості, вважав, що формування ціни - це суто емпіричний випадковий процес, позбавлений закономірностей.

Багато уваги представники соціальної школи приділяли відносинам розподілу. Вони трактували їх із соціально-правових та соціально-етичних підходів, аналізували незалежно від теорії вартості або протиставляли останній (К. Діль), розглядали теорію розподілу як первісну до теорії вартості (Р. Штольцман). Досліджувалися класові суперечності між робітниками і підприємцями шляхом аналізу їх частки у суспільному продукті. Суперечності сприймалися як нормальні явища, пов'язані з прагненням кожного із класів отримати більше доходів. Прихильники соціального напряму наголошували на важливості функцій підприємців як організаторів виробництва, їх праві отримувати винагороду для забезпечення соціально обумовленого прожиткового мінімуму ("одиниці прогодовування"). Так само і робітник має бути забезпечений прожитковим мінімумом відповідно до його соціального становища. О. Шпанн у теорії зворотної додаткової вартості зазначав, що не капіталіст експлуатує робітників, а навпаки, тому марксистська концепція додаткової вартості є хибною. Ф. Оппенгеймер ідеалізував капіталізм вільної конкуренції, який ототожнював з простим товарним виробництвом і приватною власністю, вважав природним і трактував як ліберальний соціалізм - вільний від експлуатації суспільний устрій, заснований на приватній власності та ринковому обміні.

Основою нового соціально справедливого суспільного устрою, на думку вчених, має бути ринкова економіка з акціонерною формою власності та корпоративною організацією виробництва, які здатні забезпечити єдність інтересів робітників і підприємців.

Методологія і традиції новітньої історичної та соціальної шкіл вплинули на подальший розвиток економічної теорії, в першу чергу на розвиток інституціонального напряму1.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші