Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Адміністративне право України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Обставини, що звільняють від відповідальності, виключають, пом'якшують та обтяжують адміністративну відповідальність

Обставини, що звільняють від відповідальності, в системі адміністративних проступків застосовуються нечасто. Суть звільнення від адміністративної відповідальності полягає в тому, що винна у вчиненні адміністративного правопорушення особа у встановленому законом порядку звільняється не тільки від самого покарання, а й від інших можливих наслідків.

Згідно зі ст. 21 КпАП до них слід віднести передачу матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації. При цьому враховуються характер вчиненого проступку, особа правопорушника, а також об'єктивні обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність, передбачені в ст. 34 КпАП. При цьому звільнення від відповідальності не передбачає інших її умов або накладення інших видів стягнення, передбачених адміністративним законодавством. У цьому випадку адміністративне стягнення заміняється заходами громадського впливу. Звільнення від адміністративної відповідальності з передачею справи на розгляд вищезазначених органів можливе лише після засвідчення факту вчинення проступку в протоколі адміністративного правопорушення, встановлення вини правопорушника, щирого розкаяння винного.

У ст. 22 КпАП встановлюється умова, за якої можливо звільнення від адміністративної відповідальності, - якщо особа вчинила малозначне правопорушення. В цьому випадку уповноважений орган (посадова особа), що уповноважена вирішувати справу, може обмежитись усним зауваженням.

Разом з тим необхідно відзначити, що в адміністративному законодавстві відсутній перелік малозначних проступків і відсутнє поняття "малозначності". Це питання в кожному окремому випадку вирішується органом (посадовою особою), уповноваженим розглядати адміністративну справу. Малозначність протиправних дій правопорушника випливає з випадковості цих дій, або пояснюється тим, що вони спричинили зовсім незначну шкоду.

Не всі зовні протиправні діяння в дійсності є такими. В адміністративному законодавстві існують обставини, які виключають суспільну шкідливість і протиправність проступку.

В теорії права до обставин, що виключають юридичну відповідальність, деякі фахівці-юристи відносять:

  • 1) необхідну оборону;
  • 2) крайню необхідність;
  • 3) затримання злочинця;
  • 4) виправданий професійний ризик;
  • 5) виконання наказу;
  • 6) виконання професійних функцій;
  • 7) згода потерпілого;
  • 8) виконання службового обов'язку;
  • 9) здійснення свого права тощо.

В цивільному праві підставою звільнення від відповідальності є спричинення шкоди в умовах крайньої необхідності (спричинення меншої шкоди заради запобігання більшій).

У кримінальному праві підставами, що виключають злочинність діяння, є необхідна оборона, уявна оборона, затримання особи, що вчинила злочин, крайня необхідність, фізичний або психічний примус, виконання наказу або розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання з запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Ці обставини закріплені у Загальній частині КК.

В ст. 17 КпАП зазначено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Вчинення протиправного діяння в стані крайньої необхідності становить дії правопорушника, спрямовані на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, встановленому порядку управління, але за умов, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Крайня необхідність через її правомірність та відсутність складу правопорушення виключає адміністративну, але не виключає цивільно-правової відповідальності.

Крайня необхідність - це випадок зіткнення 2 інтересів, які рівною мірою охороняються законом, за якого заради збереження більш важливого інтересу заподіюється шкода менш важливому інтересові.

Підставою крайньої необхідності є небезпека інтересам, які охороняються адміністративним законодавством. Ця небезпека може бути викликана: протиправними діями людини; діями тварин; природними явищами; джерелом підвищеної небезпеки (технічними та транспортними засобами) тощо.

Наприклад, при вчиненні дорожньо-транспортної пригоди виникла обставина, коли необхідно швидко доставити особу, яка отримала травму, до медичної установи. Водій транспортного засобу, порушуючи правила дорожнього руху, доставляє травмовану особу до лікарні, в якій їй надається необхідна медична допомога або рятується життя. Фактично в його діях є склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з порушенням правил дорожнього руху, але шкода, яку заподіяв водій, рятуючи здоров'я та життя особи, не могла бути усунута іншими засобами, заподіяна шкода - порушення правил дорожнього руху - є менш значною, ніж відвернута - шкода здоров'ю та життю особи.

Крім того, крайню необхідність можна визнати правомірною лише за наступних обставин (ознак):

  • 1) небезпека не може бути усунена іншим шляхом, окрім як заподіяння шкоди, тобто крайня необхідність є єдиним засобом захисту від небезпечних дій;
  • 2) за крайньої необхідності шкода завдається не джерелу небезпеки, а інтересам третіх осіб;
  • 3) шкода, яка заподіюється за крайньої необхідності, повинна бути меншою, ніж та, яка відвернута.

Необхідною обороною є дія, вчинена при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони (явної невідповідності захисту характерові і суспільній небезпеці посягання).

Дії, вчинені в стані необхідної оборони, є правомірними, суспільно корисними, вони виключають суспільну небезпечність (в адміністративному законодавстві - шкідливість) та протиправність діяння. Провадження в справах про адміністративні правопорушення підлягає обов'язковому припиненню за відсутністю складу проступку.

Підставою необхідної оборони є суспільно небезпечне (шкідливе), протиправне посягання; якщо його немає, не може бути й необхідної оборони.

До ознак необхідної оборони можна віднести:

  • 1) заподіяння шкоди особі, що посягає;
  • 2) своєчасність оборони;
  • 3) метою оборони є захист від протиправного посягання;
  • 4) відповідність оборони та посягання.

Якщо за необхідної оборони були порушені вимоги щодо її відповідності посяганню, або була явна невідповідність захисту суспільній шкідливості посягання, за умисного вчинення таких протиправних дій може настати перевищення меж необхідної оборони. Заподіяна шкода нападнику може бути визнана правомірною тільки в межах необхідності, тобто той, хто захищається, може застосовувати такі самі засоби і знаряддя, як і нападник, а також заподіяти нападнику таку саму шкоду, якою той йому загрожував.

Захист можна визнати правомірним і при заподіянні більшої шкоди за тієї умови, що заподіяна шкода явно не перевищувала шкоду загрози, яка в цьому разі не була необхідною. Тобто завдана шкода повинна бути достатньою лише для відвернення посягання. При цьому необхідно враховувати такі обставини, як:

  • - несподіваність посягання;
  • - психологічний стан особи, яка захищається;
  • - можливість вчинити інакше.

Через відсутність юридичної практики вивчення адміністративних справ такої категорії неможливо навести конкретні приклади застосування необхідної оборони в адміністративному законодавстві (авторами було розглянуто більше 4 тис. адміністративних справ). Застосування цього інституту більше притаманне кримінальному законодавству. Але на прикладі ст. 173 КпАП можна відзначити, що відповіддю на образливе чіпляння до особи з боку правопорушника може бути відбиття його спроби схопити руку, одяг, речі, відштовхування від себе на безпечну відстань, прохання припинити протиправні дії в активній формі тощо. Якщо дії особи, яка захищається від протиправного діяння, потягли негативні наслідки для здоров'я нападника, то буде наявне перевищення меж необхідної оборони в адміністративному законодавстві. У цьому випадку інтереси особи, що захищається від посягання, врегульовуються нормою КК про необхідну оборону, яка визначає більш конкретні критерії співвідношення захисту та посягання.

Неосудність - це нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

В адміністративному законодавстві неосудність визначається як вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності у стані, в якому вона не могла усвідомлювати своїх діянь або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану (ст. 20 КпАП).

Осудність є передумовою притягнення до відповідальності та реалізується за наявності вини. Вчинення адміністративного правопорушення неосудною особою виключає відповідальність, порушене адміністративне провадження припиняється за відсутністю складу правопорушення.

Для визначення неосудності використовують поєднані між собою 2 критерії: медичний та юридичний. Застосування одного з цих критеріїв без зв'язку з іншим при кваліфікації проступків та при проведенні медичного обстеження є неприпустимим.

Юридичний критерій складається, у свою чергу, також з 2 ознак: інтелектуального та вольового моментів (елементів).

Інтелектуальний момент означає, що особа не могла усвідомити своїх дій. Вольовий - особа не могла керувати своїми діями.

Інтелектуальна ознака означає, що: а) особа не розуміла фактичної сторони проступку, не розуміла його суспільну (антигромадську) шкідливість; б) особа не здатна усвідомити протиправність своїх дій, ця обставина виникла внаслідок психічного захворювання або розладу здоров'я.

Вольовий момент означає, що особа не здатна керувати своїми діями, тобто вона розуміє суспільну шкідливість вчинку, але через хворобу не спроможна керувати собою.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо визначити один з 2 його елементів.

Медичний критерій визначає коло тих психічних захворювань, з якими пов'язані протиправні дії особи. Для визнання особи неосудною достатньо встановлення однієї ознаки юридичного критерію і наявності одного з психічних захворювань з перерахованих у ст. 20 КпАП:

  • 1) хронічне душевне захворювання - шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч тощо;
  • 2) тимчасовий розлад душевної діяльності - алкогольні психози, патологічне сп'яніння тощо;
  • 3) слабоумство, тобто нерозвинутість інтелекту із зниженням розумових здібностей (дебільність, імбецильність, ідіотія);
  • 4) інший хворобливий стан - психопатія, неврози тощо.

Законодавство деяких країн (наприклад, Польщі, Чехії, Угорщина) дає визначення так званої "зменшеної осудності" - проміжного стану між осудністю та неосудністю окремої категорії громадян, які частково здатні усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними. Якщо особа має таку здатність, то вона осудна і несе відповідальність. Якщо особа такої здатності не має, то вона неосудна, що виключає відповідальність за вчинене нею діяння. "Зменшена осудність" законодавством України не передбачена.

Деякі положення розділу про підстави адміністративної відповідальності, ознаки та склад адміністративних правопорушень, визначення обставин, що звільняють або виключають адміністративну відповідальність, носять спірний характер. Відчувається значний дефіцит наукових розробок у цій сфері, що в свою чергу ставить проблему їх оновлення, як і оновлення змісту адміністративної відповідальності взагалі.

Важливою умовою і основою індивідуалізації адміністративного стягнення є врахування обставин справи, які пом'якшують або обтяжують відповідальність. Ці обставини врегульовані в ст.ст. 34, 35 КпАП. Так, до обставин, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, належать: щире розкаяння винного; відвернення винним шкідливих наслідків проступку, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або за збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; вчинення правопорушення неповнолітнім; вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до 1 року.

Закон не встановлює вичерпного переліку обставин, що пом'якшують відповідальність. Органу адміністративної юрисдикції (посадовій особі) надається право визнати як пом'якшуючі обставини, які не зазначені в законодавстві. Теоретично до таких обставин можуть бути віднесені: позитивна характеристика з місця роботи, проживання, похилий вік особи, заслуги перед державою, активна участь у громадському житті тощо.

З іншого боку законодавство передбачає вичерпний перелік обставин, що обтяжують відповідальність. Врахування інших обтяжуючих обставин, не передбачених ст. 35 КпАП, є неможливим і впливає на законність прийнятого рішення. Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення, визнаються:

  • 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; вимоги, що надходять від уповноваженої особи, повинні бути законними; вимога уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна випливати з її повноважень, якими вона наділена від імені держави; невиконання правопорушником вимоги уповноваженої особи про припинення протиправної поведінки повинна бути навмисним;
  • 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин. Умови, за яких настають обставини: повторне правопорушення повинно бути вчинене правопорушником протягом року з часу закінчення виконавчого провадження; повторне правопорушення повинно бути однорідним з раніше вчиненим; правопорушник раніше вже притягувався до відповідальності за вчинене ним правопорушення (у тому числі і вчинення злочину);
  • 3) втягнення неповнолітнього в правопорушення. Умови, за яких настають обставини: особа, яку втягують у протиправну діяльність, повинна мати вік не більше 18 років; усвідомлення особою, яка втягує неповнолітнього у протиправну діяльність, що інший учасник правопорушення неповнолітній; правопорушник шляхом умовляння або інших дій схилив неповнолітнього на вчинення проступку;
  • 4) вчинення правопорушення групою осіб. Умови, за яких настають обставини: вчинення правопорушення 2 або більше особами; група правопорушників діяла за єдиним об'єднаним наміром;
  • 5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин. Правопорушення вчиняється під час: пожежі, яка охопила значну територію, повені, землетрусу тощо; техногенної катастрофи; масових заворушень серед населення; епідемій, епізоотій; введення на території надзвичайного або воєнного станів;
  • 6) вчинення правопорушення у стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати цю обставину як обтяжуючої.
 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші