Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Контроль і моніторинг природного середовища в Україні

Стан навколишнього природного середовища в Україні

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у стані здоров'я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.

Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Як відомо, капітал складається з трьох компонентів; природно-ресурсного, фізичного і людського. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — це сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що можуть бути мобілізовані, використані для досягнення поставленої мети. Ресурси — це джерела, передумови отримання необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати за існуючих технологічних і соціально-економічних відносин. Розрізняють матеріальні, трудові, природні, фінансові та інші види ресурсів [18].

Із загального обсягу ПРП України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3 — мінеральні, 13,1 — водні, 9,5 — рекреаційні, 4,2 — лісові, 0,5 % — на біологічні ресурси.

Природні ресурси класифікують як за їх місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. За останнім показником їх поділяють на ресурси для виробничої і невиробничої сфер, локальні (місцеві), національні (державні), глобальні (світові); вивчені, виявлені та прогнозовані.

Згідно із зробленими у 80-ті роки підрахунками, Україна, займаючи 3 % території колишнього Радянського Союзу, володіла 13 % його ПРП.

Таблиці 3.1—3.3 демонструють величезні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища та введення потужностей для захисту довкілля.

Земельні ресурси. Земля — основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Водночас вона забезпечує умови для функціонування всіх інших галузей народного господарства. Земельні ресурси універсальні. Адже на основі їх використання формується близько 95 % загального обсягу продовольчого фонду і дві третини товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни перевищує 40 %.

Важливим показником земельних ресурсів є забезпеченість населення орними землями. Загалом на одного жителя України припадає 0,65 га. За областями ці показники різні. Якщо в Донецькій області він становить 0,13 га, то в

Таблиця 3.1. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів

Показник 1995 2000 2001 2002 2003
млрд крб мли гри
Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів (у фактичних цінах) 24665,5 372,6 468,6 518,5 864,3
індекси інвестицій в основний капітал, відсотків до попереднього ' року 81,5 125,9 110,2 105,3 159,5

Таблиця 3.2. Введення в дію окремих потужностей для охорони навколишнього природного середовища

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Станції для очищення стічних вод, тис. м3 за добу (стічної води) 728 343 131 74 225 33 56
у тому числі
для очищення стічних вод на діючих підприємствах 358 159 20 22 6 10 39
очищення комунальних стічних вод 321 177 Ш 52 219 22 17
І Системи оборотного І водопостачання, тис.

м3 за добу (оборотної

води)
7900 379 8693 20 2 27 4
Установки для уловлювання та знешкодження шкідливих речовин 3 відхідних газів, тис. м3 газу за годину 3786 3710 1090 916 3896 1205 158
Підприємства і полігони з утилізації, знешкодження і захоронения токсичних промислових, побутових Ті ІНШИХ відходів, тис. т і 7 56 9 45 [

Таблиця 3.3. Структура інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів за напрямами, %

Напрям 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
у тому числі за напрямами:
на охорону та раціональне використання водних ресурсів 46,4 50,9 43,4 42,4 45,9
охорону атмосферного повітря 26,9 11,5 21,0 17,4 19,6
охорону та раціональне використання земель 11,4 15,3 14,9 22,8 14,1
охорону та раціональне використання природних рослинних ресурсів 0,0 0,7 0,1 0,5
охорону та раціональне використання мінеральних ресурсів 8,5 18,4 13,8 12,6 8,9
охорону та збереження

природно-заповідного

фонду
0,0 0,3 0,1
раціональне використання, зберігання та знешкодження відходів виробництва та побутових відходів 6,3 3,1 6,7 4,0 6,2
охорону і раціональне використання ресурсів тваринного світу 0,5 0,1 0,2 0,4 0,4
інші витрати 0,0 0,0 0,0 0,0 4,3

Херсонській — 1,48 га. Цей показник значно перевищує середньо-український у Кіровоградській (1,45), Чернігівській (1,09) і Миколаївській (1,28) областях.

Площа України становить 0,5 % загальної площі поверхні суші. Україна займає 6 % європейського субконтиненту. На одного жителя припадає 1,2 км2.

Географічне положення України надзвичайно вигідне. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну. Україна входить до шести країн

світу з найбільшою площею оброблюваних земель (США — 190 млн га, Індія — 160, Росія — 130, Канада — 46, Казахстан — 36, Україна — 34 млн га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників. Якщо у Великій Британії цей показник становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, то в Україні — 0,78 га.

Особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі — ґрунт — має природну родючість і здатен забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їхнього життя. Світовий досвід переконує, що при розумному використанні землі її родючість не погіршується.

Ефективне використання ґрунтів є основним фактором виробництва продуктів харчування і поліпшення економічного стану населення країни. Ґрунтовий покрив відіграє важливу екологічну роль у підтриманні складного механізму функціонування біосфери.

Особливістю земельних ресурсів є також те, що їх не можна замінити іншими ресурсами, вони мають використовуватись лише там, де розміщуються. Отже, земельні ресурси — це територіальні ресурси. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140—146 млн осіб. У 1990 р. частка України у світових обсягах виробництва становила 20 %. За обсягами вирощування пшениці вона посідала сьоме місце (після Китаю, США, Індії, Росії, Франції та Канади), жита і ячменю — п'яте, картоплі — четверте, за вирощуванням цукрових буряків — Друге (після Франції).

Землю завжди називали годувальницею, бережливе ставлення до неї зумовлене багатьма морально-етичними нормами. Грунти — не лише джерело поживних речовин для рослин, середовище проживання деяких тварин; це унікальне природне утворення, до складу якого входять мінерали, пе-регнилі залишки рослин, коріння, мікроорганізми і тварини. До складу ґрунтів входять також вода і гази. Будь-який вплив на ґрунти позначається на всій природі і, навпаки, зміни природних умов зумовлюють значні зміни ґрунтів.

Тісний зв'язок живих організмів з неживими складовими ґрунтів дає підставу вважати ґрунти особливим природним утворенням, перехідним між живим і неживим.

На процес ґрунтоутворення істотно впливають клімат, рослинність і рельєф. Тому в кожній біокліматичній зоні наявні свої ґрунти.

Внаслідок інтенсифікації господарської діяльності людини дедалі більша частина території суші трансформується в антропогенні ландшафти, тобто територіальні комплекси, істотно змінені людиною. Антропогенні ландшафти займають близько 40 % площі суші. До них віднесено також сільськогосподарські ландшафти — пасовища, ріллю, сади, плантації, сіяні луки, які становлять 34 % території світу.

Землі промислового та міського призначення (зокрема й наземні комунікації, розробки мінерально-сировинних ресурсів) становлять 12 % території. Площа суші, на якій розміщений антропогенний бедленд (землі, що зазнають ерозії, засолення, заболочування), становить 3 %.

Сільськогосподарський ландшафт, або, як його ще називають, агроландшафт, серед усіх видів ландшафтів посідає особливе місце. Це пов'язано з тим, що він забезпечує виробництво понад 90 % продуктів харчування і за площею є найбільшим серед усіх антропогенних систем. Від стану і продуктивності цієї системи залежить добробут населення. До речі, у світі агроландшафти займають понад 4 млрд га, з яких рілля становить 37,5 %.

В одній і тій самій природній зоні на різних формах рельєфу різним є і рослинний світ, і ґрунтові води розміщуються на різній глибині. Це зумовлює різноманіття ґрунтів навіть в одній природній зоні. В лісостеповій зоні ґрунти дерново-підзолисті, в заболочених низинах — торф'яно-глеєві, в долинах — дерново-лугові.

Переважають в Україні родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2/3 території). Втративши за роки експлуатації від 20 до 50 % гумусу, чорноземи продовжують залишатись найбільш родючими і цінними землями. Усього на території нашої держави налічується близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін становить кілька тисяч. Зокрема, на території Прикарпаття переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70 % території). Обробляється тут близько третини загальної території.

Для використання ґрунтів у сільському господарстві важливим є поєднання їх з кліматичними умовами. Найбільш сприятливе таке поєднання в лісостеповій зоні (займає майже ЗО % території), особливо там, де переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Найродючіші землі — чорноземи — характеризуються наявністю високого біопродуктивного потенціалу. Вони зосереджені в центральній частині України, зокрема на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, на лівобережжі Дніпра. Однак через неналежне відновлення потужність родючого шару українського чорнозему, відомого своєю природною родючістю, останнім часом зменшується.

На півдні України, на території, що прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше — каштанові ґрунти. У степовій частині зустрічаються також солонці та солончаки.

Ґрунти відіграють важливу роль у житті суспільства, біосфери. Вони "видихують" в атмосферу вуглекислий газ, обсяги якого в кілька разів перевищують обсяги цього газу, що їх виділяють усі підприємства світу разом. Цей газ поглинається рослинами і використовується у процесі утворення нового рослинного покриву, листя.

Незважаючи на те, що ґрунти в Україні загалом характеризуються високою природною родючістю, а при належному веденні землеробства забезпечують отримання високих і стабільних урожаїв, вони потребують правильного, раціонального використання, що на практиці зустрічається рідко (табл. 3.4) [23].

Таблиця 3.4. Порушення і рекультивація земель в Україні, тис. га

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Порушено земель 18,7 17,0 3,5 1,9 2 2 1.5 3,5
Відпрацьовано земель 17,9 16,4 4,6 2,8 2,6 3,6 2,0
Рекультивовано земель 22,0 19,2 8,4 3.7 2,6 2,8 1.9
у тому числі під ріллю 10,0 8,9 1.5 1,5 0,8 0.7 0,5

Примітка. На кінець 2003 р. площа порушених земель становіть 162,2 тис. га, відпрацьованих — 42,8 тис. га.

Не всі ґрунти нині використовуються в сільськогосподарському виробництві. У світі ріллєпридатні ґрунти становлять 32 млн км2 (це близько 22 % суші планети, не покритої льодовиками), а обробляється лише 15 млн км2 (11 % суші). Однак це не означає, що нині існує реальна можливість розширити цю площу. Адже чимала площа земель перебуває під об'єктами несільськогосподарського призначення (під дорогами, лініями зв'язку, об'єктами промислових підприємств, рекреаційної сфери тощо). Лише для внутрішньогосподарського будівництва, інших невиробничих потреб займається 5—7 % загальної площі продуктивних земель.

Великі площі продуктивних земель втрачаються також унаслідок природних процесів (ерозії ґрунтів, дефляції (видування), засолення тощо).

В Україні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,6—2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Великі площі зайняті відходами виробництва, відвальними породами. У 1997 р. обліковано понад 166 тис. відпрацьованих у процесі розробки, переробки і проведення геологорозвідувальних робіт покладів рудних і нерудних копалин. У зонах впливу водосховищ підтопленню до 500 тис. га сільськогосподарських земель. А всього недостатньо ефективно використовується 2,4 млн га земель, що перебувають під водою. Інтенсивність використання земель у різних регіонах, як свідчать розрахунки академіка Л. Новаковського, різна (табл. 3.5). За останні три десятиліття площа ріллі з розрахунку на одного жителя зменшилась майже на третину.

До проблеми розширення площі під ріллю фахівці радять підходити зважено. Адже не лише вирубування лісів" а навіть розорювання чагарникових ландшафтів веде до ерозії ґрунтів.

Нині у США вирощується половина світового експортного зерна. У цій країні великі обсяги виробництва, як і висока продуктивність праці, досягаються головним чином завдяки високому рівню механізації землеробства. У США 3,4 млн сільськогосподарських працівників обробляють 600 млн га — площу, що дорівнює землеробським площам чотирьох країн — Китаю, Індії, Пакистану і Бангладеш.

Водночас родючість ґрунтів малих господарств з обмеженою механізацією вища, ніж на великих високомеханізова

Таблиця 3.5. Інтенсивність використання земель (суходолу) України

Назва адміністративного утворення, зони Індекси
сільгосп-

ОСВОЄНОСТІ
1 розораност і 1 лісистості урбанізованої та індустріальної території
Автономна Республіка Крим 0,75 0,51 0,12 0,08
Донецька обл. 0,78 0,64 0,07 0,10
Дніпропетровська обл. 0,83 0,70 0,06 0,08
Запорізька обл. 0,88 0,75 0,04 0,03
Кіровоградська обл. 0,86 0,75 0,07 0,03
Луганська обл. 0,73 0,53 0,12 0,07
Миколаївська обл. 0,87 0,73 0,05 0,04
Одеська обл. 0,83 0,68 0,07 0,04
Херсонська обл. 0,82 0,73 0,06 0,03
Степ 0,82 0,67 0,07 0,06
Вінницька обл. 0,78 0,67 0,14 0,03
Київська обл. 0,64 0,53 0,24 0,06
Полтавська обл. 0,80 0,67 0,10 0,04
Сумська обл. 0,73 0,56 0,19 0,03
Тернопільська обл. 0,78 0,65 0,15 0,04
Харківська обл. 0,79 0,64 0,14 0,05
Хмельницька обл. 0,78 0,62 0,14 0,04
Чернівецька обл. 0,60 0,43 0,32 0,05
Черкаська обл. 0,75 0,66 0,17 0,03
Лісостеп 0,74 0,60 0,18 0,04
Волинська обл. 0,54 0,35 0,34 0,04
Житомирська обл. 0,54 0,41 0,35 0,04
Закарпатська обл. 0,37 0,15 0,57 0,04
Івано-Франківська обл. 0,46 0,3/ 0,47 0,06
Львівська обл. 0,60 0,40 0,32 0,08
Рівненська обл. 0,48 0,34 0,40 0,04
Чернігівська обл. 0,68 0,48 0,23 0,04
Полісся 0,52 0,35 0,38 0,05
Україна 0,72 0,57 0,18 0,05

них фермах США і Канади. Це означає, що потрібно максимально використовувати закономірності ґрунтового і циклічного обміну речовин у біосфері.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів є нині вкрай актуальною. Недостатнє внесення добрив погіршує стан ґрунтів, знижує їх родючість, зокрема чорноземів. Під впливом численних обробок ґрунтів важкою технікою погіршується їхній водно-повітряний режим, що також негативно позначається на родючості. Тому для збереження землі потрібно забезпечити належне її використання.

В табл. 3.6 наведено структуру інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель.

Таблиця 3.6. Структура інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель, %

Напрям 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 100,0 100,0 100,0 100,0 100,0
у тому числі:
на протиерозійні гідротехнічні споруди 11,3 5,0 2,3 5,9 23,5
протисельові, протизсувні, протилавинні споруди 23,2 8,4 12,8 10,0 8,0
берегоукріплювальні споруди 40,1 10,5 51,4 26,4 35,9
терасування крутих схилів 0,2 0,3 0,0 2,1 2,7
створення захисних лісових смуг 0,1 0,1 0,0 0,0 0,1
рекультивація земель 6,8 14,3 13,4 20,2 20,1
інші витрати 18,3 61,4 20,1 35,4 9,7

Водні ресурси. Серед природно-ресурсного потенціалу важлива роль відводиться воді.

Водні ресурси — один з найважливіших факторів господарського розвитку. Одночасно вони, зокрема річки та озера, відіграють важливу роль у формуванні середовища.

Відомо, що основна частина води (97 %) акумульована в океанах і морях, і лише 3 % її міститься на суші і в атмосфері. З них 77 % водних запасів зосереджено в гірських снігах і льодовиках, 22 % становлять підземні запаси і лише незначна частина міститься в озерах і річках.

Прісна вода необхідна для життя, санітарно-гігієнічних цілей, сільського господарства, промисловості, міського будівництва, виробництва електроенергії, риболовства в материкових водах, транспортних перевезень, відпочинку та ін.

У багатьох частинах світу бракує прісної води через поступове знищення і зростання забрудненості джерел прісної води. Серед причин такого стану треба виокремити збільшення обсягів не перероблених належно стічних вод і промислових відходів, що потрапляють у прісноводні басейни; втрату природних водозабірних площ; зменшення лісових масивів; неправильні методи ведення сільськогосподарського виробництва, в результаті чого у річки й озера потрапляють хімікати, пестициди тощо. У країнах, де немає належних санітарних умов, де спостерігається недостатній рівень забезпеченості питною водою, 80 % усіх хвороб і третина смертей зумовлені споживанням брудної води.

Україна, водні ресурси якої складаються з місцевого стоку і транзиту, є однією з найменш водозабезпечених країн світу. У розрахунку на одного жителя показник водозабезпеченості в Україні у 12—18 разів менший, ніж у країнах, розташованих на пострадянському просторі. Таким чином, за запасами і використанням водних ресурсів Україна належить до країн, мало забезпечених прісними водами.

Процеси самовідновлення водних систем забезпечуються при відборі стоку з них обсягом близько 10 %. Критична межа, що призводить до кардинального порушення водних систем, становить приблизно 70 %. Загальний обсяг водозабору з Дніпра — головної річки України — в окремі роки становить близько половини стоку, а безпосереднє водоспоживання — майже ЗО %. Загальний обсяг стоку в Україні становить 210 км3, зокрема за межами України формується близько 130 км3.

У маловодні роки річний стік становить менш як 60 км3, з яких місцевий стік, що формується в межах України, становить 29,7 км3. На одну людину річна водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку становить 1,1 тис. м3. В Білорусі цей показник становить 3,3 тис. м3, у європейській частині Росії — 8,7, в Естонії — 7,3, у Латвії — 6,1, в Австралії — 7,7, у Великій Британії — 5,0, у Франції — 3,5 тис. м3. За світовими нормами, країна з водними ресурсами менш як 1,5 тис м3 на одного жителя вважається водонезабезпеченою.

Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14 %, тоді як Середземного моря — 37—38 %. Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2, що ві 1 разів менше за площу Чорного моря. Середня глибина — 7—10 м, а найбільша — 16 м. Це наймілководніше море у світі. Азовське море, колись чисте, тепле, прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Останнім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами, а у зв'язку з недоотриманням прісної води, що забирається з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням море солоніє. Внаслідок цих причин море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі в 1991 р. Азовське і Чорне моря офіційно оголошені зоною економічного лиха. Нинішній економічний стан цих морів зумовлений значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними факторами забруднення є понаднормовий вміст мінеральних і органічних речовин у прибережній смузі морів, потрапляння у морську воду нафтопродуктів із суден, порушення середовища існування морських рослин і тварин (фауни і флори), руйнування прибережної смуги та ін.

Чорне і Азовське моря омивають територію України, про-довжуваність прибережної смуги становить близько 2,8 тис. км. Майже половина цієї території придатна для використання з рекреаційною метою.

Прибережна частина Чорного моря наймілководніша. Тут багатий рослинний і тваринний світ. Зустрічається близько 180 видів риб, значна частина яких має промислове значення. Починаючи з глибини 120—200 м вода насичена сірководнем і практично біологічно мертва. У ній немає живих організмів. Водночас висока концентрація сірководню сприяє промисловому його використанню.

Азовське море влітку прогрівається до 25—35 °С і попри те, що якість його води останнім часом погіршилась, налічує майже 350 видів риб і має великі рекреаційні можливості.

Річкові води, які поповнюють басейни Азовського і Чорного морів, не завжди найкращої якості. Адже, як стверджують фахівці, із сільськогосподарських угідь до Дніпра та його приток надходить понад 19 тис. т азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє в ці моря, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним нормам, майже третина населення користується децентралізованими джерелами водопостачання без відповідної обробки води. Загалом рівень споживання води знизився (табл. 3.7) [23].

З метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю — 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульований водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи потреба у водних ресурсах дедалі зростає, оскільки у країні свого часу були сформовані водомісткі виробництва.

З народногосподарською метою широко використовуються води річок, озер, ставків, інших водоймищ, які служать

Таблиця 3.7. Основні показники водопостачання та водовідведення,

млн м3

Показник 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Спожито свіжої води (включаючи морську) 30201 20338 12991 12168 11589 11034
у тому числі
для виробництва 16247 10421 6957 7033 6632 6068
для побутово-питних потреб 4647 4404 3311 3041 2870 2724
Відведено (скинуто) зворотних вод 20261 14981 10964 10569 10005 9459
у тому числі
забруднених 3199 4652 3313 3008 2920 2948
з них без очищення 470 912 758 746 782 804
нормативно очищених 3318 1936 2100 2188 2111 1946
Обсяг оборотної та послідовно (повторно) використаної води 67661 51054 41523 41334 41315 42345
Потужність очисних споруд 8131 8419 7992 7790 7546 7733

також базами для занять різними видами водного спорту, туризму, відпочинку. Відкриті водоймища збільшують вод* ний ресурсний потенціал України, а відтак підвищується інтенсивність використання цих територій, урізноманітнюється набір рекреаційних видів діяльності тощо.

Незважаючи на наявність на території України великої кількості водних об'єктів, дві третини її території розміщені в умовах із несприятливим водним режимом. Для подолання таких умов побудовано понад 1100 водосховищ* При наповненні їх до нормального рівня сумарна площа водної поверхні становить 9,9 тис. км2, а загальний об'єм — 55,3 км3. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому акумульовано 80 % стоку і з якого постачається вода на значну частину України, а також забезпечує стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об'ємом понад 3 км3. Загалом водосховища і ставки акумулюють близько 59 км3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра і ресурси місцевого стоку України в середній за водністю рік [20].

Необхідність регулювання стоку річок зумовлена нерівномірністю стоку залежно від сезону, що призводить до нестачі води в одну пору і до повені — в іншу. Це негативно позначається і на таких видах діяльності, як зрошення, водний транспорт, гідроенергетика.

Створення водосховищ якщо не усуває, то зменшує негативний вплив згаданих явищ, сприяє перерозподілу стоку між сезонами і роками різної водності, між днями і годинами в інтересах іригації, водопостачання, залученню до господарського використання непродуктивних земель шляхом акумуляції на них водних ресурсів, створенню в окремих випадках більш продуктивного водного середовища (рибальства), поліпшенню природних умов на прилеглих територіях (пом'якшення клімату).

Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Вони, як правило, е і окрасою місцевості. Водночас не слід забувати, що такі водоймища часто мають негативний вплив для сільськогосподарського використання території — насамперед через затоплення і підтоплення її. До несприятливих умов, зокрема для відпочинку, фахівці відносять також цвітіння води, відсутність на значній частині берегової смуги шляхів, постійні зміни рівня води, збільшення площ мілководдя тощо.

Створення штучних водоймищ також призводить до вилучення із сільськогосподарського виробництва чималих земельних ресурсів. Наприклад, внаслідок створення таких водоймищ у басейні Дніпра із сільськогосподарського виробництва вилучено понад 200 тис. га землі (це площа, яку займає Чернівецька область), що зумовило структурні зміни в господарській діяльності.

Затоплюються ландшафти, ліси, населені пункти, дороги, промислові об'єкти, лінії зв'язку та електропередач.

У прибережній смузі внаслідок підняття рівня ґрунтових вод спостерігається заболочення території. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі.

Для захисту берегів від впливу хвиль, особливо від шторму, необхідні спеціальні спорудження, що потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів.

Лише у степовій зоні розміщено три водосховища (Каховське, Дніпровське та Дніпродзержинське). Велика довжина абразійних берегів та ерозійно небезпечних територій вздовж них викликає необхідність створення системи захисних лісових насаджень. Лісоводами України у степовій зоні навколо цих водосховищ створено 68,4 тис. га таких насаджень, з них площа лісу, становить 47,3 тис. га. Це дає змогу, з одного боку, запобігти замулюванню водосховищ, зменшити каламутність води, що надходить у турбіни гідроелектростанцій і зрошувальні канали, а з іншого — зменшити обсяги руйнування прилеглих земель внаслідок ерозій та абразій берегів, прикрасити ландшафт місцевості й поліпшити її кліматичні умови.

Чималі водні ресурси зосереджені в озерах, яких в Україні налічується понад 3 тис. Найбільші з них розміщені у приморській частині, зокрема в басейні Дунаю, — озера Ялпуг площею майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 км2. Із загальної кількості озер лише ЗО мають площу, що дорівнює 10 км2 і більше.

В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої — прісна.

Деякі озера розміщені на узбережжі Чорного моря. Найбільші з них — озера Сасик площею 210 км2 і Тилігул — 160 км2.

На північному заході Волинського Полісся розташована група озер, що мають назву Шацькі. На їх основі в 1983 р. створено Шацький національний природний парк, до якого входить і найбільше поліське озеро Світязь, площа якого становить 27,5 км2, а максимальна глибина — 58,4 м.

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною водою належить, безперечно, річкам. На території України налічується близько 73 тис. великих і малих річок. Однак лише 125 з них мають довжину понад 100 км.

За запасами річкових вод наша держава посідає друге місце серед країн пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною в Європі — Дніпро. Довжина її 2285 км. У межах України довжина цієї водної артерії становить 1205 км. Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла та ін., займає дві третини території України* На другому місці — Південний Буг, довжина якого понад 800 км, потім ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай — 174 км (на території України). Саме остання річка забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.

Благополуччя великих водних артерій прямо залежить від стану малих річок. В Україні за останні 10—20 років багато з цих річок перетворились на струмки або залишили після себе сухе русло.

Причина відмирання річок і струмків, перетворення їх на суходоли чи заболочені балки криється насамперед у діяльності людини. Сільськогосподарські підприємства, тваринницькі комплекси нерідко скидають у річки гній, сечовину, зумовлюючи тим самим посилене підживлення водяної рослинності, а отже, заростання річок. Забруднюються малі річки також відходами промислових підприємств, стічними водами міст. Належно очищують лише незначну частину стічних вод. Тому дедалі активніше ставиться питання про збереження та використання потенційних можливостей малих річок.

Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, вині становлять 5,6 км3, як правило, використовують для задоволення потреб населення. Слід зазначити, що кияни мають можливість практично у кожному адміністративному районі використовувати ці найбільш чисті води. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина їх міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) регіонах. За запасами ґрунтової води на полях Україну можна поділити на такі зони:

  • — надлишкової вологості (Полісся);
  • — достатньої вологості (південна частина Полісся);
  • — нестійкої вологості (лісостеп);
  • — недостатньої вологості (степова частина).

Значна частина орних земель розташована в зонах нестійкої та недостатньої вологості, що зумовлює уразливість сільського господарства до погодних умов та кліматичних змін. У цілому ресурси вологи в землеробних районах України значно менші, ніж у країнах Західної Європи та США. У зв'язку з цим необхідно вжити спеціальних заходів із меліорації ґрунтів.

Практично всі річки, озера, штучні водоймища є потенціалом рекреаційних водних ресурсів. Дефіцит прісних вод потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на раціональне їх використання та всебічне збереження.

Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і підприємств різних галузей економіки в необхідній кількості.

Як відомо, в Україні нерідко великої шкоди завдають повені. А тому важливою є охорона народногосподарських об'єктів від їх дії. Це, зокрема, попередження повеней, ліквідація негативних наслідків їх впливу — підтоплення і вод ної ерозії.

Лісові ресурси. Важливим природно-рекреаційним і народногосподарським ресурсом є ліс. Він дає цінну сировину, має велике природоохоронне і санітарно-оздоровче, протиерозійне і кліматичне, ґрунтозахисне та водоакумулятивне значення. Нерідко цей природний ресурс є основою для вдосконалення власної економіки.

Серед природних характеристик найважливішими з погляду рекреаційного лісокористування є лісистість, бонітет, заболоченість лісових територій. Як потреби в лісових територіях, районах відпочинку, так і сам характер рекреаційного лісокористування залежать насамперед від заселеності міських поселень та положення поселень відносно лісових масивів; наявності інших рекреаційних ресурсів, від місця та ролі у них лісу. Неабияку роль при цьому відіграє природний склад лісу, його особливість, що визначає фізіологічну та психологічну комфортність відпочинку на природі (просторова структура лісових масивів, наявність відкритих і напіввідкритих просторів).

На території України налічується 25 тис. видів рослин.

За видовим різноманіттям на одиницю площі Україна значно випереджає всі пострадянські території, за винятком Кавказьких і Середньоазіатських гір.

Україна першою серед союзних республік розробила ряд заходів щодо подолання негативної дії кліматичних факторів.

Вдалося залісити 91,2 тис. га піщаних і 30,5 га яружно-балкових земель. На нижньодніпровських пісках було засаджено лісом 86 тис. га, а відтак зупинено вітрову ерозію та відновлено господарську діяльність.

Нині в Україні налічується близько 350 тис. га полезахисних, 90 тис. га водорегулюючих лісових смуг. Під їх захистом перебуває 13 млн га, що дорівнює 40 % ріллі. Існування таких лісових насаджень має важливе народногосподарське значення.

В Україні лісами зайнято близько 9,4 млн га. Загальний запас деревини становить 1,7 млрд м3, що оцінюється в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — у 27 млрд дол. Наша країна — одна з найменш лісистих у Європі. Частка лісового фонду в балансі земель не перевищує 16 %. Це у 2,5 раза менше, ніж на пострадянській території. Для порівняння зазначимо, що лісистість Італії становить 21,2 %, Франції — 27,8, Німеччини — 29,0, Фінляндії — 58,9, Швеції — 67,7 %.

В табл. 3.8 наведено дані щодо площі земель лісового фонду та площ фактичної рубки лісу по Україні загалом та за областями.

Лісова площа у розрахунку на одного жителя України становить 0,2 га (у Росії — 8,5, у Білорусі — 0,8), що навіть у 2,5 раза менше, ніж на Кубані (степ), а запаси деревини — 34 м3.

В Україні зосереджені великі запаси цінних лісових порід. Дубові насадження становлять 15 %, букові — 20, ясеневі — 10 % відповідних лісових насаджень на території колишніх республік СРСР. Загалом у лісах України зустрічаються як твердолистяні (дуб, бук, граб), так і м'яко листяні породи. Переважають хвойні дерева, які становлять 54 % запасів деревини.

Таблиця 3.8. Площа фактичної рубки лісу за регіонами у 2003 р., га

Адміністративне утворення

Площа земель

лісового фонду,

тис. га *
Плоша фактичної рубки лісу,

га *•
У тому числі
рубки головного користування рубки, пов'язані з веденням лісового господарства 3 них
рубки догляду інші види

рубок, пов'язані з веденням лісового господарства
1 2 3 4 5 6 7
Україна 10782,2 465175 26099 354006 123541 230465
Автономна Республіка Крим 331,2 4561 _ 3520 i960 1560
Області
Вінницька 362,6 22778 989 20720 6841 13879
Волинська 697,3 52380 2451 23566 8050 15516
Дніпропетровська 198,6 2435 _ 2231 977 1254
Донецька 213,2 2739 - 2678 1072 1606
Житомирська 1089,5 47246 4331 41163 14194 26969
Закарпатська 694,0 27976 1781 15900 5632 10268
Запорізька 121,9 1621 - 1579 376 1203
Івано-Франківська 626,0 21991 1275 16308 5546 10762
Київська 746,0 31010 2100 25253 8541 16712
Кіровоградська 167,8 7418 212 4661 1388 3273
Луганська 340,0 10048 146 9198 5229 3969
Львівська 689,9 22539 1855 17159 8612 8547
Миколаївська 127,4 3088 - 1954 388 1566
Одеська 260,0 3164 - 3048 1037 2011
Полтавська 270,6 7813 296 6236 1470 4766
Рівненська 845,9 45388 2237 27436 9397 18039
Сумська 444,9 23551 1465 20971 5628 15343
Тернопільська 196.4 10344 532 9131 4487 4644
Харківська 419,4 14611 153 13065 3574 9491

Закінчення табл. 3.8

1 2 3 4 5 6 7
Херсонська 265,1 4027 - 3552 2412 2140
Хмельницька 285,9 21363 1084 18971 7736 11235
Черкаська 345,0 21691 646 18775 5772 13003
Чернівецька 258,0 13079 1891 10990 6108 4882
Чернігівська 713,4 38434 2655 32545 7639 24906
м. Київ 34,6 3606 - 3217 368 2849
м. Севастополь 37,6 274 - 179 107 72

* За даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996 р. ** Включаючи очищення від захаращеності та дострокові рубки.

Однак найціннішим і найдовговічнішим серед дерев є дуб, який завжди в Україні був символом могутності, величі, краси, сили, невмирущості та волелюбності нашого народу. Деревостани дуба в Україні займають 2,3 млн га, що становить 24,2 % вкритих лісовою рослинністю земель держлісфонду.

Ліси на території України розміщені досить нерівномірно. Найбільші лісові масиви зосереджені на півночі країни.

Заготовку лісу здійснюють насамперед у Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська області), де ліси становлять 40 % території регіону, на Поліссі (Чернігівська, Волинська та Рівненська області) — площа лісу дорівнює тут 29 %, та в лісостепу. Однак Чорнобильська катастрофа завдала лісовим ресурсам величезних збитків. З народногосподарського обороту виведено 200 тис. га території. Останніми роками не добирається щорічно близько 1 млн м3 деревини, істотно зменшились обсяги заготівель грибів, ягід, лікарської сировини. Ресурси деревини скорочуються.

Лісові ресурси є важливою складовою рекреаційного потенціалу території.

Основними показниками, які визначають рекреаційні якості лісу, є його віковий та породний склад, від чого залежать кількість виділення кисню, чистота і якість повітря, шу-мопоглинаючі, фітонцидні і тонізуючі властивості [21]. Встановлено, що найвищу рекреаційну цінність мають ліси, які найкраще впливають на оздоровчий процес людини та найбільш ефективно виконують санітарно-гігієнічні функції.

Старі високобонітетні ліси виділяють набагато більше кисню, ніж ліси середнього віку та молодники. Тому їх рекреаційна цінність є вищою.

Найпоширенішими видами рекреаційної діяльності в лісах є мисливство, збирання грибів, ягід, горіхів, лікарської сировини. Зона масового короткотермінового відпочинку в лісі створюється лише поблизу великих промислових центрів і лікувально-курортних закладів.

За останні п'ятдесят років площа, вкрита лісовою рослинністю, збільшилася в Україні на 3,4 млн га. У лісах державного значення майже 50 % вкритих лісовою рослинністю земель становлять штучні лісонасадження. Однак упродовж 90-х років запас деревини в розрахунку на одного жителя зменшився так само, як і обсяги річного лісокористування. Адже значна частина лісів поліського регіону, як зазначалося, стала недоступною для використання. Лісове господарство не лише цього краю, а й усієї України зазнає величезних збитків у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, оскільки масиви Полісся, де вона сталася, становлять 40 % лісів України. Враховуючи те, що ця територія є басейном водозбору Дніпра та Прип'яті, ліс тут слід зберегти, не допустити ерозії ґрунтів та виносу радіонуклідів у водоносні горизонти.

Нерідко лісовим ресурсам завдають збитків пожежі (табл. 3.9).

Надмірне наголошування на розвитку місцевого самоврядування, лібералізація господарської діяльності підприємств, непродумана приватизація деревообробних структур лісокомбінатів, наприклад, Карпатського регіону, незбалансована цінова політика призвели до численних негативних наслідків. Серед них — масові самовільні рубки в лісах сільськогосподарських підприємств і лісосмугах, самозахоплення лісового фонду. Усе це негативно позначилось як на показниках діяльності лісового господарства, так і на рівні забезпеченості лісовими ресурсами населення.

У лісах, лісогосподарствах виконуються роботи не лише із заготівлі деревини, включаючи рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, виробництвом лісоматеріалів для розпилювання тощо, а й з лісовідновлення та захисту лісів, лісорозведення (табл. 3.10).

Таблиця 3.9. Лісові пожежі за регіонами у 2003 р.

Адміністративне утворення Кількість випадків Лісова плота, охоплена поже* жами, га Заподіяні збитки, тис. грн
Україна 4527 2833 1817,5
Автономна Республіка Крим 98 25 3-8
Області
Вінницька 9 9 8,6
Волинська 176 257 75,2
Дніпропетровська 325 509 172,4
Донецька 203 49 40,4
Житомирська 249 164 69,6
Закарпатська 7 22 64,5
Запорізька 113 115 34,8
Івано-Франківська 10 10 3,2
Київська 596 200 70,1
Кіровоградська 121 49 1,2
Луганська 353 65 64,6
Львівська 35 101 38,5
Миколаївська 58 22 3,3
Одеська 5 10 0,0
Полтавська 256 124 206,7
Рівненська 40 39 19,7
Сумська 103 154 248,3
Тернопільська 10 10 -
Харківська 212 38 37,6
Херсонська 223 251 448,5
Хмельницька 86 29 6,9
Черкаська 254 195 93,1
Чернівецька 2 5 6,9
Чернігівська о 252 72,8
м. Київ 590 126 24,9
м. Севастополь 13 3 1,9

Таблиця 3.10. Лісовідновлення за регіонами* га

Регіон 1985 1990 1995 2000* 2001 2002 2003
Україна 43480 37458 38398 37806 42577 45854 48260
Автономна Республіка Крим 1080 935 323 89 110 79 17
Області
Вінницька 1169 1060 1025 1047 1045 1074 1061
Волинська 2536 1715 2690 3177 3723 3632 4002
Дніпропетровська 1000 441 805 529 656 602 330
Донецька 1002 739 305 461 559 616 473
Житомирська 3865 4179 4604 4621 4910 5214 5786
Закарпатська 4546 2825 2348 2205 2677 2405 2372
Запорізька 703 351 550 438 420 452 268
Івано-Франківська 2021 2227 2281 2039 2211 2125 2361
Київська 2259 3317 2881 2583 3380 3641 3970
Кіровоградська 477 353 282 398 523 727 551
Луганська 1501 поз 1210 1756 2458 3722 3611
Львівська 3070 2556 2539 3126 3537 , 3834 4183
Миколаївська 1008 1301 873 393 478 308 459
Одеська поз 1204 1085 407 387 383 322
Полтавська 905 823 892 626 671 635 992
Рівненська 2899 3077 3805 3466 2976 3270 3918
Сумська 1206 879 1322 1453 1388 1971 2071
Тернопільська 815 659 860 782 825 817 857
Харківська 2662 966 892 1639 2221 2292 1924
Херсонська 1977 1656 366 185 440 325 341
Хмельницька 1275 1171 1280 1231 1276 1467 1600
Черкаська 1304 935 1096 1149 1180 1242 1223
Чернівецька 1053 967 1311 1436 1611 1512 1687
Чернігівська 2044 2019 2590 2476 2734 3325 3625
м. Київ 118 93 171 176 227
м. Севастополь 65 1 10 8 29

* Крім того, відтворення лісів на землях лісового фонду по Укрзалізниці (Мінтранс) становило у 2000 р. 11 га.

Найлісистішою серед областей є Закарпатська, понад половину території якої покривають ліси. Породний склад її лісового фонду становлять: бук — 59 %, ялина — ЗО, ялиця — 2, дуб — 7,5 %.

У лісах України налічується 80 видів дерев і 280 видів чагарників. Хвойні дерева становлять 54 % загального запасу деревини, 40 % — твердолистяні породи. Важливе місце в діяльності лісівництва посідає створення високорозвинених рекреаційно-туристичного та оздоровчо-лікувального комплексів загальнодержавного та міжнародного значення. У 1985 р. під егідою Конвенції про широкомасштабне транскордонне забруднення атмосферного повітря Європейською економічною комісією ООН та Європейською комісією ЄС було започатковано Міжнародну спільну програму моніторингу лісів. Вона є вагомим напрямом діяльності в межах пан'європейського процесу збереження та захисту лісів Європи, в якому бере участь і Україна.

Мета програми — проведення погодженими методами довгострокових систематичних спостережень за станом лісів в Україні у зв'язку з впливом на них стресових факторів (зокрема, забруднення повітря) в регіональному, національному та міжнародному масштабах; сприяння вивченню дії забруднювачів та інших негативних факторів на лісові екосистеми.

На зрошуваних землях лісосмуги підвищують вологість повітря на 15—20 %, зменшують випаровування вологи рослинами і ґрунтом на 18—20%.

Фахівцями встановлено, що захисні лісові насадження навколо водосховищ затримують 75 % поверхневого стоку і переводять його у ґрунтові води.

У лісах водяться цінні дикі звірі та птахи. У заповіднику "Медобори", що на Тернопільщині, зареєстровано 1200 видів безхребетних, 11 — земноводних, 4 — плазунів, 172 — птахів, 28 видів ссавців. Поряд із звичайними багато рідкісних видів тварин, 20 з яких занесенні до Червоної книги України. Це борсук звичайний, лелека чорний, орел-карлик, махаон, мне-мозина, сатурнія руда, жук-олень, бджола-тесляр звичайна та ін*

Лісолікувальні ресурси в Україні розміщені досить нерівномірно. Більшість таких ресурсів зосереджені в Півден-но-Західному регіоні, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській,

Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту.

Для збільшення лісових ресурсів необхідно повніше використовувати всю біомасу дерева, вторинні та інші матеріали; насаджувати ліси на еродованих (невикористовуваних) або низькопродуктивних землях. Фахівці вважають, що лише проведення насаджень за промислово-експлуатаційним типом дало б змогу щороку одержувати до 2,5 млн м3 деревини.

Таблиця 3.11. Лісозахисні роботи (на кінець року)

Показник 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Загальна площа осередків шкідників і хвороб лісу, тис. га 343,5 420,5 443,7 506,9 694,3 693,2
Захист лісу від шкідників і хвороб, тис. га 304,6 289,6 174,3 169,5 169,9 225,3
у тому числі
біологічними препаратами 278,0 228,5 159Д 159,1 153,5 183,2
хімічними препаратами 26,6 61,1 15,2 10,4 16,4 42,1
Ліквідовано осередків шкідників та хвороб лісу заходами боротьби, тис. га 131,8 108,2 71,8 63,8 Щ 132,4
Загибель лісових насаджень, га 4020 7468 8908 8861 11562 12071
у тому числі
від пошкоджень шкідливими комахами 48 536 388 272 392 618
пошкоджень дикими тваринами 192 73 5 43 44 98
хвороб лісу 323 1252 1278 1726 2050 2456
антропогенних факторів 276 92 120 54 70 28
з них від впливу промислових викидів 15 4 4 2 _
несприятливих погод-них умов 2024 3484 6421 4187 6093 6784
лісових пожеж 1157 203! 696 2579 2913 2087

Біологічні ресурси. Частина населення свою діяльність чи відпочинок пов'язує з біологічними ресурсами. Останні є передумовою для таких видів діяльності, як мисливство, збирання грибів, ягід. Мисливство — один з основних і традиційних видів використання тваринного світу.

Основні показники ведення мисливського господарства наведено в табл. 3.12.

Таблиця 3.12. Основні показники ведення мисливського господарства

Показник 1991 1995 2000 2001 2002 2003
Кількість мисливських господарств 719 842 872 854 928
Площа мисливських угідь на кінець року, млн га 51,8 50,6 48,0 47,7 47,7 47,5
у тому числі охоплених мисливським упорядкуванням 51,7 46,4 37,3 34,6 33,3 36,1
Кількість працівників, зайнятих у мисливському господарстві 3652 4432 5018 5315 5388 5530
Витрати на ведення мисливського

господарства*
143 6406,9 20924,8 26430,8 30577,3 34919,5
Витрати на охорону та відтворення диких звірів та птахів, включаючи біо-технічні заходи* 6,1 2179,6 9402,2 12550,0 13143,3 13747,0
Витрати на штучне розведення мисливських звірів і птахів для розселення* 1,2 6829,9 278,4 270,7 378,2 516,6

* У фактичних цінах: 1991, 1995 рр. — млн крб, 2000— 2003 рр. — тис. грн.

Постійно розширюється асортимент цінної лікарської сировини, отриманої від мисливських тварин.

Мисливські господарства в Україні є державною власністю, їх розвиток можливий при ефективному господарському контролі та регулюванні використання ресурсів мисливських тварин*

Територію мисливських угідь заселяють десятки видів тварин, птахів, які є постійними об'єктами мисливського промислу і любительського мисливства. Найбільше економічне значення мають дикі копитні тварини, бурі ведмеді, хутрові звірі, від яких отримують м'ясо, шкіру, хутряну та лікарську сировину.

Істотним джерелом отримання коштів від мисливського господарства є іноземний мисливський туризм.

Мисливське господарство є важливим елементом народногосподарського комплексу, в якому виробляється значна частина валового внутрішнього продукту (ВВП). Проте економічне значення мисливських господарств не обмежується продукцією та послугами, які отримуються від мисливства. Регулюючи чисельність вовків, мисливські господарства істотно зменшують матеріальні втрати, яких зазнають сільськогосподарські підприємства від цих хижаків.

Мисливство як вид діяльності сприяє також розвитку економіки суміжних галузей народного господарства, зокрема таких, як легка промисловість, виробництво мисливського спорядження тощо. Зростання чисельності мисливських тварин служить передумовою для збільшення обсягів і номенклатури отриманої від мисливства продукції (харчової, кормової, лікарської, технологічної сировини), а також більш повного задоволення потреб громадян у сфері рекреації та культурно-оздоровчого обслуговування.

Великої шкоди фауні лісів, мисливських господарств завдають наступ цивілізації, браконьєрство. Значної шкоди завдає також наявність хижаків, які особливо ускладнюють проблему з популяцією оленя. Як стверджують фахівці, кожен вовк, щоб прогодуватися, за рік з'їдає не менше 200 козуль або стільки ж диких свиней. Нині на Київщині, зокрема у зоні відчуження — навколо Чорнобильської АБС, розвелося багато вовків. Мисливці називають це справжньою бомбою для тварин. Якщо вовків не відстрілювати, то молодняк з'явиться і в інших регіонах.

Збереження генофонду мисливських господарств, зокрема мисливських звірів, птахів, має велике значення не лише для сучасного людства, а й для майбутніх поколінь. З метою збереження генофонду мисливських господарств потрібно насамперед збільшити фінансування галузі. В Україні, незважаючи на те, що площа мисливських угідь, особливо охоплених мисливським упорядкуванням, зменшилась, а обсяги фінансування в другій половині 80-х років і в 1995—1997 рр. зросли, коштів усе-таки не вистачає. Але ж державні витрати на ведення мисливського господарства скуповуються, як кажуть, сторицею.

Попри все зберігається і відновлюється фауна України. Так, зусиллями ентузіастів на Волині збереглися найбільші та найцікавіші тварини не лише в Україні, а й у Європі — зубри. Адже дорослий бик важить 800—900 кг, а вага окремих тварин досягає близько 1 т. Самки менші, їх вага — 500—700 кг. Зріст дорослого зубра досягає 1,9—2 м, а довжина — 2,8—3 м.

Нині чисельність вільної світової популяції зубрів становить близько 3000 особин, зокрема в Україні — близько 500 особин. Живуть зубри в природних умовах 15—20 років.

Значну частину природно-ресурсного потенціалу лісів становлять дикорослі плоди та ягоди (харчові продукти), лікарська і технічна сировина. У лісовому фонді налічується близько 800 видів лікарських рослин, з яких 150 використовуються в офіційній медицині. Потенційні обсяги недеревних ресурсів лісів становлять майже 84 тис. т, у грошовому вираженні (за цінами внутрішнього ринку) — 41 млн грн, або (за світовими цінами) 60 млн дол. США.

Проте природні запаси дикорослих плодів, ягід, грибів, лікарської сировини використовуються недостатньо повно, їх заготівля не перевищує 40—50 % від експлуатаційно доступних обсягів 45 тис. т на рік.

Проблема відтворення мисливських ресурсів, лісових багатств загалом, як і проблема їх раціонального використання, надзвичайно актуальна. Треба зазначити, що в окремих господарствах, насамперед у державних лісгоспах, цій проблемі приділяється велика увага. Так, у Берегівському держлісгоспі, що на Закарпатті, створено відтворювальний мисливський вольєр ще в 1967 р. Тут розводять муфлонів. Щорічно досягається майже 50-відсотковий приріст поголів'я. Чим більше в Україні буде таких господарств, тим багатшою буде не лише наша природа, а й наша держава та її жителі загалом.

До біологічних належать і рибні ресурси. Нині в рибному господарстві України, як і в усій економіці країни, спостерігається спад (табл. 3.13).

Таблиця 3.13. Вилов риби та добування морепродуктів

Суб'єкт господарювання 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 400191 350087 333363 293205 250336
Рибодобувними підприємствами, включаючи промислові 307662 251548 206228 186629 146744
Господарствами об'єднання "Укрриб-госп" 42410 30963 ЗП36 28422 27464
Підприємствами "Укррибколгосп-об'еднання" 44265 32221 39205 27607 24924
Сільськогосподарськими підприємствами 5755 1880 1933 1908 2512
іншими суб'єктами господарювання 99 33475 54861 48639 48692

Помітно зменшилися рибні ресурси внутрішніх водойм. Серед основних причин — порушення технології вирощування риби, відсутність пошуку, енергійності у досягненні мети, виникнення труднощів у роботі, пов'язаних з кризовою ситуацією, тощо.

В Україні проблемами збільшення рибних ресурсів займаються Укррибгосп та Українська спілка рибопромислових підприємств. Джерелами рибних ресурсів є водосховища, річки, озера, лимани, ставки та спеціальні садкові господарства. Ставкове рибництво України посідає одне з провідних місць не тільки на території пострадянського простору, а й у Європі. Особливо великі потенційні можливості для рибництва мають тепловодосадкові та басейнові рибницькі господарства. Саме у ставках, ставково-лиманних, басейнових і садкових господарствах здійснюється товарне рибництво.

Багато рибних ресурсів міститься у Дніпрі — головній водній артерії України (табл. 3.14). До спорудження тут кас

Таблиця 3.14. Вилов риби та добування морепродуктів за видами водоймищ, т

Вид водойомищ 1995 2000 2001 2002 2003
Всього 400191 350087 333363 293205 250336
У внутрішніх водоймах 67816 38210 38257 38011 37692
з них у прісноводних водоймах 59391 38188 38257 38001 37688
у тому числі
в озерах 1871 693 880 760 987
в річках 3020 1937 1804 2210 1800
у водоймищах (без рослиноїдних риб) 8828 8087 7926 7364 6888
у ставках та інших водоймах рибних господарств 39371 24970 25381 25845 25985
У риболовній зоні України 30133 56990 134585 93030 55581
У 200-мильних прибережних водах інших держав 279548 175033 151613 153324 142609
У відкритій частині океану за межами 200-мильних прибережних вод 22694 79854 8908 8840 14454

каду гідроелектростанцій у Дніпро та його притоки заходили на нерест такі цінні види риб, як осетер, оселедець, чехоня. Нині їх можна зустріти лише в пониззі Дніпра.

У водосховищах наявні такі основні види риб, як лящ, пліть, судак, щука, карась, короп, синець, окунь, товстолобик. Після спорудження водосховищ промислові обсяги вилову риби збільшились.

Сировинні ресурси. Обсяги споживання мінерально-сировинних ресурсів на душу населення, як підтверджує світовий досвід, позитивно корелюються з рівнем економічного розвитку країни. В економічно розвинених країнах споживання нафти становить 56—56 % світового рівня, газу — 50, вугілля — 25, урану — понад 80, залізної руди — 43, марганцевої — 35, хромової — 50, мідної руди — 77, свинцю — 72, цинку — 59, нікелю — 67, олова, вольфраму, молібдену — 80, фосфатної сировини — 50 % . Високого рівня економічного розвитку в більшості з цих країн досягнуто за рахунок саме ресурсного потенціалу.

Україна належить до багатих на мінерально-сировинні ресурси країн. На її території розміщується понад 7 тис. розвіданих родовищ з 94 видів корисних копалин. Лише за часів незалежності на теренах нашої держави розвідано й відкрито родовища газу, золота, кольорових металів. Сумарний річний обсяг видобутку сирих мінеральних продуктів із 40 основних їх видів у середині 80-х років перевищував 1 млрд т, або 20 т на душу населення. За цим показником Україна випереджала країни Європи і перебувала на рівні США.

Різноманітність мінеральної бази України значною мірою зумовлена особливостями геологічної будови території.

Одну з найбільших груп мінерально-сировинних ресурсів становлять паливно-енергетичні, до яких належать нафта, природний газ, кокс, кам'яне та буре вугілля, супутний нафтовий газ, горючі сланці, торф, уранові руди. Однак власними паливно-енергетичними ресурсами промисловість України забезпечена на 40—42 %, зокрема вугіллям — на 85—95, нафтою — на 10—15, природним газом — на 15—20 %.

Серед паливно-енергетичних ресурсів важливе місце займає вугілля, яке за складом поділяється на кам'яне, буре, коксівне та енергетичне. В Україні дві третини цих ресурсів становить кам'яне вугілля, запаси якого здебільшого зосереджені в Донбасі (Донецька, Луганська і Дніпропетровська області) і дорівнюють 240 млн т. Тут є всі марки вугілля, які характеризуються високою теплотворною здатністю і незначною зольністю. За запасами коксівного вугілля (25 %) Донецький басейн на пострадянському просторі посідає друге місце після Кузнецького (Росія). Вугілля цього басейну високоякісне, малофосфористе; тепловий коефіцієнт дорівнює 0,93. Товщина шарів коливається в межах 0,5—2 м, а глибина залягання — 500—1200 м. Однак нині вже на 38 % шахт гірничі роботи виконуються на більшій глибині при температурі 35—40 °С. Найближчим часом передбачається освоїти глибини 1600 м.

Умови залягання вугілля Донецького басейну набагато гірші, ніж Кузнецького (Росія) чи вугільних басейнів США,

Китаю. Це позначається на його собівартості та на обсягах видобутку. Останніми роками обсяг видобутку кам'яного вугілля різко зменшився.

Найшвидшими темпами зменшується обсяг видобутку бурого вугілля. І все ж таки на вугілля припадає 65—90 % викопного органічного палива. Воно забезпечувало енергетичну основу першої промислової революції ще в XVII ст. Вугілля визнано найнадійнішою енергосировиною на найближчу перспективу. Найбільшими його споживачами є теплоенергетика, чорна металургія, залізничний транспорт, машинобудування, житлове комунальне господарство. Так, за розрахунками Ради з вивчення продуктивних сил України НАН України, у перспективі до 2005 р. основні показники житлово-комунальної сфери мають зрости порівняно з 1997 р. у 1,4—1,5 раза, металургійної та машинобудівної — у 1,5— 2 рази. Це зумовлюватиме зростання потреби в паливі.

Нині основою паливно-енергетичного балансу у світі є нафта. Продукти нафтопереробки широко використовуються практично в усіх галузях народного господарства. Проте основна частина продукції використовується саме для виробництва енергії.

Найбільші запаси нафти і газу в Україні зосереджені в Дніпровсько-Донецькому, Прикарпатському та Причорноморському регіонах. У Дніпровсько-Донецькому регіоні розміщуються основні нафтові ресурси нашої країни.

Серед родовищ найбільшими є Прилуцьке та Леляківське (Чернігівська обл.), Радченківське (Полтавська обл.), Ох-тирське та Качанівське (Сумська обл.), на Прикарпатті — Долинське, Битківське та Бориславське.

Особливо багатими на нафту геологи вважають шельфи Азовського і Чорного морів (орієнтовні запаси — 4—5 млрд т).

Газ, як і нафта, не лише цінна паливно-енергетична сировина. Його використовують і в інших галузях, зокрема у хімічній промисловості.

В Україні запаси відкритих родовищ газу становлять 500 млрд м3, а потужність промислових — понад 1 трлн м3. Більшість із них розташовані на Харківщині, у Причорномор'ї та Приазов'ї, на шельфі Чорного моря. На вирішення проблем освоєння Чорноморського шельфу спрямована державна програма "Освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного та Азовського морів".

Нині цей регіон є провідним у видобуванні газу (50 % видобутку). Однак зі збільшенням глибини добування обсяги видобутого газу зменшуються (через відсутність належних технологій) і не задовольняють усіх потреб у ньому.

Однак запаси в Україні родовищ "чорного золота" незначні (табл. 3.15). Із поточних розвіданих запасів понад 57 % належить до категорії важковидобувних. Для їх освоєння, як стверджують фахівці, потрібні новітні технології і, відповідно, більші питомі капіталовкладення.

Таблиця 3.15. Видобуток палива, млн т

Рік Нафта (включаючи газовий конденсат) Натуральний газ, млрд м5 Вугілля* - всього У тому

числі
Із зага-

льного видобутку вугілля — видобуток відкритим способом
Виробництво вугільних брикетів Паливний

торф (умовної вологості)
кам'яне буре
1940 0,4 0,5 83,8 83,3 0,5 - 0,5 3,5
1950 0,3 1,5 78,0 76,4 1.6 0,1 0,3 2,9
1955 0,5 2,9 126,0 116,3 9,7 7,1 2,2 4,1
1960 2,2 14,3 172,1 160,1 12,0 10,2 3,9 4,7
1965 7,6 39,4 194,3 183,2 11,1 9,8 4,4 4,3
1970 13,9 60,9 207,1 196,2 10,9 8,4 4,5 4,1
1975 12,8 68,7 215,7 203,0 12,7 9,2 4,9 4,1
1980 7,5 56,7 197,1 188,2 8,9 6,1 3,7 1,6
1985 5,8 42,9 189,0 180,5 8,5 5,6 3,2 2,1
1990 5,3 28,1 164,8 155,5 9,3 6,5 4,0 1,6
1995 4,1 18,2 83,8 81,5 2,3 2,0 0,6 1,1
2000 3,7 17,9 81,0 79,9 1,1 1,0 0,2 0,4
2001 3,7 18,4 83,9 82,9 1,0 1,0 0,2 0,3
2002 3,7 18,7 82,5 81,6 0,9 0,9 0,2 0,5
2003 4,0 19,2 80,3 79,6 0,7 0,7 0,1 0,6

* До 1995 р. включно обсяги видобутку надано в приведеному обчисленні за середніми нормами зольності, з 2000 р. — за граничними нормами зольності.

Потреби України у нафті становлять 40—50 млн т, тоді як власний видобуток, як свідчать дані табл. 3.12, становить нині близько 4 млн т.

Нині важливою проблемою е перехід у виробництві на технології, що зменшують споживання енергоносіїв, на добування нафтопродуктів із вугілля.

Торф — сировина як для паливної, так і для хімічної промисловості. З торфу одержують, зокрема, феноли, віск, аміак, спирт, виготовляють ізоляційні плити, застосовують як добриво у сільському господарстві.

В Україні розміщується понад 2500 родовищ торфу. Основні його запаси зосереджені в поліських областях — Волинській, Житомирській та Рівненській. Невеликими є запаси торфу в Київській, Черкаській, Чернігівській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях. Товщина пластів становить 10—12 м.

В Україні обсяг видобутку торфу, як і інших видів палива, останніми роками різко зменшився. Горючі сланці видобувають у Карпатах. У багатьох регіонах України (Крим, Карпати і Закарпаття) є термальні води, які використовуються як джерело теплової енергії. Вони знаходяться на глибині 450—2000 м і мають температуру 40—100 °С.

В умовах енергетичної кризи важливим напрямком енергетики є використання відновлюваних ресурсів (енергії Сонця, припливів і відпливів, вітру, морських хвиль, які успішно використовують у світі).

Практика використання нетрадиційних енергоресурсів у невеликих обсягах є і в нашій країні, зокрема на півдні. А проте ширше їх використання прискорило б вихід економіки нашої держави з тривалої всеохоплюючої кризи.

Отже, в Україні є різні паливно-енергетичні ресурси (табл. 3.16).

Провідне місце у структурі паливних ресурсів посідає вугілля. Очевидно, і в найближчій перспективі така структура не зазнає істотних змін.

Україна багата на руди чорних металів. Тут зосереджено 20 % світових ресурсів марганцевих руд, 5 % запасів залізних руд. Руди чорних металів є важливим фактором виробничого комплексоутворення. їх загальногеологічні запаси становлять 27,4 млрд т. На території нашої держави розміщується

Таблиця 3.16. Виробництво продуктів нафтопереробки

Продукт нафтопереробки 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Первинна переробка нафти, млн т 59,9 59,0 16,9 9,1 16,1 20,2 21,9
Бензин, млн т 10,0 9,2 3,0 2,1 4,0 4,7 4,4
у тому числі автомобільний 9,3 8,4 3,0 2,1 3,9 4,6 4,3
Уайт-спірит, тис. т 10,1 13,1 13,5 11,4 7,8
Дизильне пальне, млн т 14,6 12,7 4,3 2,7 4,6 5,8 63
Топковий мазут (товарний випуск), млн т 25,5 25,6 6,6 2,7 5,3 7,2 7,9
Нафтобітум (включаючи сланцевий), млн т 1,5 2,5 0,6 0,2 0,3 0,2 0,3
Кокс нафтовий і сланцевий, тис. т 201 179 32,7 18,6 40,3 38,5 32,2
Масла мастильні, тис. т 486 517 227 135 123 149 169
Мастила, тис. т 173 192 35,8 25,0 20,8 18,0 19,4
Парафіни, тис. т 144 120 14,3 21,4 19,0 20,6 14,9

понад 60 родовищ залізної руди. До найбільших і найстаріших у світі залізорудних басейнів належить Криворізький. Вміст заліза у верхніх шарах становить ЗО—40 %, у глибинних — 50—60 %.

За обсягами запасів цей басейн поступається лише Бочкарівському та Курській магнітній аномалії (Росія). За розрахунками фахівців, у Криворізькому басейні запаси залізної руди становлять близько 16 млрд т.

Магнетитові кварцити Кременчуцького басейну характеризуються вмістом заліза близько 36 %, а його запаси становлять 4,5 млрд т. Досить високий (70 %) вміст заліза в магнетитових кварцитах Білозерського родовища. Промислове значення має також Керченський залізорудний басейн (бурі залізняки, що містять ванадій та марганець). Його запаси становлять близько 20 млрд т, вміст заліза — 40—45 %. Найменшим вмістом заліза (ЗО—33 %) відзначається Приазовське родовище, розробка якого здійснюється відкритим способом.

Хромові руди, що використовуються для виробництва нержавіючої сталі, зосереджені на Кіровоградщині. Глибина їх залягання — 60—160 м. Треба зазначити, що в Україні залізорудне, титаномагнієве, уранове, глиноземне та ряд інших виробництв ґрунтуються на комплексній сировині, у складі якої крім основних компонентів наявні германій, галій, ванадій, стронцій, золото, тантал, рідкісноземельні елементи та ін.

Серед родовищ марганцевих руд найбільшими є Велике Токмацьке, Нікопольське, Інгулецьке (Запорізька обл.), Хощеватське (Кіровоградська обл.). Порівняно невеликі, але перспективні родовища марганцю є на Вінниччині, Івано-Франківщині. Товщина шару марганцю коливається від 10 см до 6 м, а глибина залягання — від 15 до 120 м. За запасами марганцевих руд Україна посідає друге місце у світі (після Південно-Африканської Республіки), а за обсягом їх видобутку до 1990 р. була лідером.

В табл. 3.17 наведено обсяги виробництва товарної руди, чавуну, сталі, сталевих труб, прокату, чорних металів з 1913 до 2003 року.

Титан — метал, який використовується у літако-, ракетобудуванні та деяких інших галузях народного господарства. Він легкий і дуже міцний.

Запаси титанових руд в Україні — одні з найбільших у світі (він входить до складу майже 70 різних мінералів — ільменіту, рутилу, титаномагнетиту та ін.). Родовища розташовані на території Житомирщини, Київщини та Черкащини. Запаси титанових руд збільшилися з відкриттям поліме-талічних руд і ртуті в Закарпатті.

Руди кольорових металів мають різноманітний комплексний склад, низький відсоток корисної речовини, складну форму залягання. Мідні руди, цинк, свинець, алюмінієві руди, ртуть, олово, кобальт, нікель, вольфрам, молібден, вісмут мають особливо велике значення в умовах розвитку науково-технічного прогресу. Без кольорових металів не може обходитись машинобудівна промисловість, насамперед радіотехнічна, електротехнічна, авіаційна.

Відомо, що наша країна в цілому бідна на ці ресурси. Лише дві країни — США і Росія — задовольняють свої потреби в кольорових металах за рахунок розробки власних родовищ.

Таблиця 3.17. Виробництво окремих видів продукції добувної промисловості та металургії, млн т

Рік Товарна руда Чавун Сталь Сталеві труби Готовий

прокат чорних металів
Залізна Марганцева млн т млн м
19В 6,9 0,3 2,9 2,4 0,1 1,9
1940 20,2 0,9 9,6 8,9 0,6 5,6
1950 21,0 0,9 9,2 8,4 0,9 5,8
1955 39,9 1,6 16,6 16,9 1,5 11,6
1960 59,1 2,7 24,2 26,2 2 2 277 18,0
1965 83,9 4,7 32,6 37,0 2,9 300 26,0
1970 111,0 5,2 41,4 46,6 4,5 452 32,7
1975 123,0 6,5 46,4 53,1 5,9 554 37,7
то 125,0 6,9 46,5 53,7 6,3 586 36,0
1985 120,0 7,1 47,1 55,0 6,7 615 37,7
1990 105,0 7,1 44,9 52,6 6,5 599 38,6
1995 50,7 3,2 18,0 22,3 1,6 191 16,6
2000 55,9 2,7 25,7 31,8 1,7 229 22,6
2001 55,3 2,7 26,4 33,5 1,7 229 25,4
2002 59,4 2,7 27,6 34,5 1,5 247 26,4
2003 63,0 2,5 29,5 37,5 2,1 321 29,1

Родовища алюмінієвих руд (алуніти, нефеліни, боксити) розміщуються на Дніпропетровщині, Черкащині та Закарпатті. У надрах Землі, як стверджують фахівці, алюмінію майже в 4 рази більше, ніж заліза, у 55 — ніж свинцю, у 100 разів — ніж золота. Однак промислова концентрація трапляється рідко. Тому й не дивно, що алюміній до 1886 р., коли було винайдено електролізний спосіб розщеплення глинозему на кисень та алюміній, належав до дорогоцінних металів і був дорожчий за золото.

Родовища нікелю, який використовується для виробництва бронзи, латуні, спеціальних сортів сталі, чавуну, зосереджені на Кіровоградщині, Дніпропетровщині. Нікель залягає близько до поверхні (глибина залягання — 70—80 м). Вміст цього металу в руді вкрай низький. Промисловими вважаються запаси з вмістом нікелю понад 1 %.

Ртуть — метал, який перебуває у рідкому стані. Відомо 25 ртутовмісних мінералів. Промислове значення має поки що один — кіновар. До речі, поклади цього металу є лише в 15 країнах світу, серед яких і наша держава. Найбільше родовище в Україні — Микитівське (Донбас).

Мідні руди відомі з часів бронзової доби. Електротехнічна промисловість є найбільшим споживачем міді. Геологи вважають, що міді, як і алюмінію, у природі багато. Мідь міститься у понад 240 мінералах. Проте в руді її вміст дуже малий (1—2 %). На Волині відкрито унікальне родовище самородної міді, запаси якого можуть задовольнити потреби нашої держави в цьому металі на найближчі 100 років.

Поліметалічні руди — мінеральні утворення, що включають кольорові (свинець і цинк), рідкісні та благородні метали і найчастіше використовуються в народному господарстві. Цинк, як відомо, використовується для захисту металокон-струкцій від корозії (оцинкування) та для виготовлення високоякісних білил, сплавів.

Останніми роками в Україні виявлено унікальне родовище рідкісноземельних металів і літію.

Руди благородних металів містять золото, срібло та платину. Золото належить до рідкісних елементів земної кулі. Водночас це той метал, який людина першим навчилася видобувати і використовувати. Нині його застосовують у ракетній техніці, атомній та авіаційній промисловості, елект-ро-, радіотехніці, приладобудуванні, оскільки він не окислюється, а плавиться при температурі понад 1000 °С. Золото виявлено в Закарпатській, Кіровоградській, Донецькій та Дніпропетровській областях (понад 300 рудовиявлень, сім з яких вважаються придатними для освоєння). За рахунок своїх покладів, як стверджують фахівці, Україна може щорічно видобувати 15 т золота, однак це потребує великих інвестицій.

Україна досить багата на гірничо-хімічну сировину (апатити, фосфорити, калійна і кухонна сіль, сірка, барит, селітра тощо). Зокрема, калійну сіль видобувають на Львівщині (Стебник, Борислав) та Івано-Франківщині (Калуш, Тростянець).

Поклади кухонної солі, яку добувають в Україні вже понад 1000 років, зосереджені в Донбасі, Прикарпатті, Закарпатті, Криму, Причорномор'ї та Приазов'ї.

Фосфорити поширені в Донецькій, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Сумській та Харківській областях.

Саме завдяки наявності багатих родовищ калійної солі та фосфоритів в Україні створено розвинену технологічну базу для виробництва мінеральних добрив. Донедавна Україна посідала одне з провідних місць у світі за їх експортними можливостями.

Запаси самородної сірки зосереджені на Прикарпатті. Для виробництва порцеляни, фаянсу, гуми, паперу використовуються каолінові глини, поширені в межах Українського кристалічного щита, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Вінницькій областях. Всього в Україні відкрито 28 родовищ каолінів.

В Україні родовища флюсів і вогнетривів (вапняки, доломіти, флюсові вапняки, магнезит, вогнетривкі глини) розміщуються поблизу центрів чорної металургії (у Донбасі, Криму та Придніпров'ї), що досить вигідно. Вогнетривкі глини, запаси яких перевищують 390 млн т (майже третина всіх запасів пострадянського простору), зосереджені в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській, Житомирській та Сумській областях.

Технічну сировину видобувають у Кіровоградській, Запорізькій, Дніпропетровській та Донецькій областях. Особливо великими є запаси графіту, що дає змогу задовольняти потреби електротехнічної, хімічної, металургійної, олівцевої промисловості нашої держави, а також експортувати високоякісну сировину до багатьох країн світу.

Відомі як окремі мінералогічні знахідки, так і перспективні ділянки різноманітних самоцвітів. Так, на південному березі Криму, у районі згаслого вулкану Карадаг, знайдено розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину. З 1978 р. Карадаг оголошено заповідником.

На Житомирщині (Полісся) відомі родовища топазів, "тигрового ока", аквамарину, яшми та опалу. Унікальним є Во-лодарсько-Волинське родовище, де видобувають топази, кварц різних відтінків та берил. Маса деяких кристалів топазу досягає 80 кг. У 1995 р. знайдено найбільший кристал топазу масою 117 кг.

В Україні відомі унікальні родовища бурштину, що вже експлуатуються і є перспективними щодо приросту запасів*

Бурштин має органічне походження. Це викопна скам'яніла смола давніх хвойних рослин, що були поширені на землі в епоху олігоцену (26 млн років тому). Він не є мінералом чи гірською породою. Український бурштин (сукциніт) добре обробляється, має чудове забарвлення, легкий і стійкий до ударів, вологи, дії багатьох хімічних речовин.

Промислові поклади високоякісного бурштину виявлені на Рівненщині, Львівщині, Харківщині.

Україна має великі поклади будівельних матеріалів. Це і граніт, який широко використовується в будівництві метрополітену, урядових споруд, і гравій, і пісок, і цементна сировина. Українські граніти за кольором і якістю не мають рівноцінних. Найбільші їх масиви розміщені в Карпатах і межах Українського кристалічного щита.

Мармур, який використовується як облицювальний камінь, поширений у Криму, Донбасі, Карпатах, Київській і Житомирській областях.

Практично в усіх регіонах України є пісок. Особливо високої якості піски для виробництва скла в Донецькій області, які надходять на всі заводи України з виготовлення кришталю і дзеркал. Всього налічується 23 родовища кварцових пісків, запаси яких становлять майже 130 млн т (Рівненська, Чернігівська, Львівська, Харківська області).

Досить поширена також глина, яку використовують для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу.

Важливим будівельним матеріалом є цемент, для виготовлення якого використовують вапняк, мергель, крейду. Родовища цих ресурсів розміщуються в Донецько-При-дніпровській западині, Причорномор'ї, Прикарпатті. Це і бентонітові глини, і польовий шпат, і пірофілітові сланці.

Поєднання масштабності та різноманітності багатства надр забезпечує чималий сукупний природно-ресурсний потенціал, на якому тривалий час працювала промисловість не лише України. Тільки в Росію у 80-ті роки щорічно вивозилося близько 4,1 млн т вугілля, 5,5 млн т товарної залізної руди.

На території України виявлено понад 90 видів мінерально-сировинних ресурсів (табл. 3.18). Проте ефективність використання цих багатств значно менша, ніж у промислово розвинених країнах. Так, у розвинених країнах світу з руд корисних копалин вилучають 60 % корисних речовин, а в Україні — до 12 %.

Таблиця 3.18. Забезпеченість України запасами деяких видів корисних копалин

Корисна копалина % до потреб
Графіт 700
Ртуть 250
Сірка 200
Марганець 175
Склоснровина 167
Кам'яна сіль 150
Залізна руда 140
Вугілля 95
Цементна сировина 100
Нафта 8
Природний газ 22

Уже в процесі видобування (підземного) відносні втрати становлять: вугілля кам'яного — 14,7 %, нафти —65, залізної руди — 13,0, кам'яної солі — 53,5, гіпсу — 51,0; при відкритому видобуванні залізної руди втрачається 4 %, марганцевої — 4,1, каоліну — 6,0, доломіту металургійного — 7,0, глин вогнетривких — 8,5 %.

Природно-ресурсний потенціал країни, який є основою її майбутнього економічного розвитку, має сприяти прискоренню соціально-економічного розвитку. А рівень активності природокористування треба співвідносити зі станом економіки, її здатністю активно використовувати отримані засоби виробництва.

Україна належить до багатих на природні ресурси країн. Ресурсна база нашої держави здатна не лише забезпечувати потреби власної економіки, а й експортувати великі обсяги мінеральної сировини.

Рекреаційні ресурси. У багатьох регіонах України склалася несприятлива екологічна ситуація. Значна частина населення проживає в містах, де концентрація шкідливих речовин через посилення урбанізації та інтенсифікацію виробництва у 5—10 разів перевищує допустиму норму, що, безперечно, негативно позначається на здоров'ї людей.

У цих умовах особливого значення набуває організація повноцінного відпочинку з метою зміцнення здоров'я населення, завдяки чому контакти людини з навколишнім середовищем стають більш тісними та інтенсивними. Цьому має сприяти наявність достатньої кількості рекреаційних ресурсів, тобто ресурсів, які сприяють відпочинку, відновленню сил людини, втрачених у процесі праці. Інакше кажучи" рекреаційні ресурси пов'язані з відновлювальними процесами, що допомагають подолати психофізіологічну та фізичну втому.

Рекреація безпосередньо пов'язана з природним середовищем. Саме тому рекреаційний потенціал — це здатність природного середовища справляти на людей певний сприятливий фізіологічний, психічний вплив, відновлювати сили і здоров'я людей. Він охоплює не лише природні ресурси, а й матеріально-технічну базу (інфраструктурний потенціал), культурно-історичні та соціально-економічні передумови для організації рекреаційної діяльності.

Рекреаційна діяльність територіально пов'язана з рекреаційними пунктами — окремо розміщеними санаторіями, пансіонатами, базами відпочинку; курортом — населеним пунктом із кількома рекреаційними пунктами або районами частиною великого міста" де сконцентровані рекреаційні пункти; рекреаційними — сукупністю рекреаційних пунктів і курортів, які використовують певну територію і розміщену на ній інфраструктуру; рекреаційним регіоном — групою рекреаційних районів; рекреаційною зоною, яку створюють рекреаційні регіони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам.

Територія України характеризується як виключно сприятливими природно-кліматичними умовами, так і наявністю різноманітних ресурсів для відпочинку та лікування населення.

Україна має великі рекреаційні можливості.

Тому й не дивно, що курортне будівництво в Україні було характерним практично для всіх її регіонів. Свого часу було сформовано і курортну медицину як систему наукових знань і практичної діяльності, спрямованої на збереження і відновлення здоров'я людини, або медичну реабілітацію з використанням усіх рекреаційних ресурсів. До речі, в Україні вони представлені всіма елементами: бальнеологічними (мінеральні лікувальні води), бальнеогрязьовими, фітолікувальними (масиви лісових і паркових насаджень), ландшафтними, пляжними, пізнавальними тощо.

Використання рекреаційних ресурсів забезпечує зміцнення здоров'я, зниження захворюваності населення та втрат робочого часу, підвищує продуктивність праці, що є своєрідною передумовою одержання фінансових ресурсів для підтримки і розвитку рекреаційного потенціалу України.

Серед названих рекреаційних елементів важливе місце посідають саме бальнеологічні, тобто мінеральні води і лікувальні грязі. Мінеральні води поділяють на такі групи.

Перша група охоплює води без специфічних компонентів і властивостей, їх лікувальна дія зумовлена іонним складом та загальною мінералізацією; азот і метан містяться у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску в незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська обл.), Куяльника (Одеська обл.), Трускавця (Львівська обл.), Феодосії (Автономна Республіка Крим), Очакова (Миколаївська обл.) та ін.

Друга група — вуглекислі води, їх лікувальна дія зумовлена великим вмістом речовинного вуглекислого газу, який становить 95—100 % газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води також виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська обл.), Голубиний у санаторії "Квітка полонини", Сайми у санаторії "Верховина".

До третьої групи належать сульфідні води. Фізіологічна та лікувальна дія їх зумовлена наявністю сульфідів (вільного сірководню та гідросульфідного іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня Великого (Львівська обл.), Синця (Закарпатська обл.), Черчого (Івано-Франківська обл.).

Четверта група охоплює води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з великим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія цих вод зумовлена (крім їх іонного, газового складу та мінералізації) одним або кількома з перелічених фармакологічно активних компонентів. Води цієї групи широко використовуються в санаторіях "Гірська Тиса" (Закарпатська обл.).

До п'ятої групи належать води бромні, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Розрізняють два типи мінеральних вод з високим вмістом органічних речовин. Води цієї групи активно використовуються на курортах Трускав-ця (Львівська обл.), Березівських мінеральних вод (Харківська обл.).

Шоста група — радонові (радіоактивні) води, які використовуються на курорті Хмільник, що у Вінницькій області.

Сьома група охоплює кремнисті води, що використовуються в санаторіях Сак і Євпаторії (Автономна Республіка Крим).

За даними Одеського НДУ курортології, на території України виявлено понад тисячу свердловин і джерел, раціонально експлуатується менш як 50 водопунктів. Більше половини з них використовувались для господарських потреб і в системах зрошення або ж зовсім не включались у господарський обіг.

Лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються як у вигляді різних екстрактів, мазей, вича-вок, так і в поєднанні з фізіологічними процедурами.

Усі грязі за походженням — природні утворення (відклади боліт, озер, морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин і становлять однорідну тон-кодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями.

Важливим лікувальним фактором курорту Мелітополь є мулисті грязі Таганрозької затоки. Особливо цінними є грязі Сакського родовища і Куяльницького лиману, які мають не лише високі лікувальні властивості, а й зручні в експлуатації. Сопкові (вулканічні) грязі зосереджені на Керченському півострові (Автономна Республіка Крим).

Основні види лікувальних грязей в Україні — торфові й мулисті. На їхній базі працюють санаторії Миргорода, Хмільника, Черчого, Любеня Великого, Сак, Феодосії, Куяльника, Бердянська, Кирилівки, Слов'янська, Маріуполя та ін. Загалом на території України за весь період курортного будівництва розвідано і затверджено у встановленому поряд ку запаси понад 40 родовищ.

На території Львівщини зосереджені унікальні ресурси озокериту (Бориславське родовище).

Таким чином, в Україні є практично всі види лікуваль них бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальціє-во-магнієва вода "Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов'янськ — Донеччина); вуглекислі води типу "Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор'я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магніеві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Найпривабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м'яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Скадовського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об'єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Таким чином, в Україні е практично всі види лікувальних бальнеоресурсів — гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієва вода "Нафтуся" (Львівщина); мінеральна вода з вмістом метану та азоту в газовій складовій (Моршин — Львівщина, Миргород — Полтавщина, Слов'янськ — Донеччина); вуглекислі води типу "Нарзан" — гідрокарбонатно-кальцієві, гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-натрієві (Закарпаття, Буковина, Крим); бромні, йодно-бромні (Прикарпаття, Карпати, Причорномор'я); сульфідні (Львівщина, Тернопільщина, Івано-Франківщина); кремнисті (Харківщина, Закарпаття, Хмельниччина, Тернопільщина); кремнієві (Хмельниччина, Харківщина, Тернопільщина).

Як бачимо, мінеральні води здебільшого зосереджені в Карпатському регіоні. Тут є всесвітньо відомі води гідро-карбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієві, сульфатно-натрієво-кальцієві, сульфатно-хлоридні, натрієво-магнієво-кальцієві.

Унікальні ж лікувальні грязі переважно зосереджені на півдні України з центрами Куяльник, Євпаторія, Феодосія, Саки, Бердянськ, Маріуполь.

Прискорене їх освоєння, як і інших природних ресурсів, зумовлює істотні зміни ландшафтних структур, що може призвести до негативних наслідків. У цих умовах підвищується актуальність проблеми раціонального їх використання.

Важливим рекреаційним ресурсом є пляжі. Україна має чималі пляжні рекреаційні ресурси. Адже велика кількість санаторно-курортних закладів розташована на узбережжі морів, на берегах річок, озер.

Найбільшою популярністю користується морське узбережжя. Рекреаційність морського узбережжя визначається якісним складом, кількістю і характером поєднання кліматичних умов, бальнеологічних і ландшафтних ресурсів, морських пляжів та прибережних акваторій моря. Море і суша, взаємодіючи з іншими факторами, створюють своєрідну атмосферу, яка приваблює людей. Най привабливішим є відпочинок біля Чорного моря, узбережжя якого характеризується м'яким кліматом, майже цілорічною плюсовою температурою повітря.

Високу рекреаційну цінність мають узбережжя Чорного й Азовського морів (загальна довжина — 1500 км). На частку Чорноморського узбережжя припадає 870 км, що становить 60 % загальної довжини. З них 650 км — це узбережжя вздовж глибоководних акваторій з пляжами, 220 км — переважно без пляжів, береги, що мають обмежену рекреаційну цінність, у тому числі й для туризму.

Загальна довжина берегів Азовського узбережжя, придатних для рекреаційного використання, становить близько 600 км, з яких найпридатніші — 460 км; 140 км берегів обмежено придатні для стаціонарного відпочинку.

Велику протяжність природних пляжів має район Ска-довського узбережжя. Це низинна поверхня, що має сухосте-повий ландшафт у прибережній зоні піщаних кіс.

Західний берег Криму має довжину 227 км. Цей район достатньо придатний для курортного освоєння, хоча в місцях широких терас конче необхідно вжити заходів щодо намивання території та її озеленення.

Південний берег Криму (від гирла р. Альми на заході до м. Феодосії на сході) протяжністю 341 км — один з найрозвиненіших курортних регіонів України незважаючи на те, що рекреаційна структура його берегів не зовсім сприятлива для великого курортного освоєння узбережжя. Адже тут переважають круті береги (понад 223 км, що становить 65 % узбережжя). Вони мають малу рекреаційну місткість, але велику естетичну цінність як об'єкти туризму і місця для прогулянкового відпочинку.

Найкращі пляжі розташовані у східній частині Південного берега Криму (між Алуштою і Феодосією). Повнішому освоєнню цих рекреаційних ресурсів перешкоджає неналагоджене водопостачання, конкуренція з боку сільського господарства.

Дуже привабливим для рекреаційного освоєння є берег від Керчі до Арабатської стрілки, особливо для самостійних форм відпочинку. Адже тут мальовничі бухти перемежовуються з природними пляжами.

Цінними з рекреаційного погляду є морські узбережжя, де пляжі поєднуються з іншими видами рекреаційних ресурсів. Такими, зокрема, є береги Арабатської стрілки, Утлюцького лиману, Федотової коси та коси Бірючий острів, тобто район Генічеського узбережжя, надзвичайно насиченого рекреаційними ресурсами.

Цікавим і цінним із рекреаційного погляду є Бердянське узбережжя, адже Бердянська коса виходить далеко в море. Проте цей рекреаційний регіон бідний на запаси місцевих джерел водопостачання.

Україна володіє багатими ресурсами для туристичної діяльності, яка у світі є найприбутковішою. Багатий природний та історико-культурний потенціал Карпат і Криму, Придніпров'я і Поділля, Волині і Слобожанщини. На території нашої держави налічується 39 міст з понад 1000-річною історією, більшість з яких розташовані на території колишньої Київської Русі. Зокрема, у Києві, Чернігові, Сумській, Полтавській, Черкаській областях, на Поділлі і Галичині зосереджені найцінніші пам'ятки історії, архітектури, культури. Тут збереглось 10 архітектурних пам'яток X—XI ст.

Найцікавішим туристичним регіоном не лише України, а й усієї Східної Європи вважається Крим.

Крим належить до центрів світового розмаїття рослин. Це єдиний центр рослинного розмаїття в Україні й один з п'яти у країнах СНД. Багаті фауна і флора цього регіону. Унікальними є кримський благородний олень, чорний гриф, кримський геккон та ін. Тут зосереджені ландшафти-унікуми: яй-линсько-карстові, гірсько-лісо-лугово-степові, крутосхилі кримсько-соснові тощо.

За розрахунками фахівців, туристичний потенціал Криму становить понад 10 млн туристів, у тому числі близько 5 млн — в неосвоєній передгірній та степовій частинах півострова.

В Україні збереглися місця з унікальною історико-архі-тектурною спадщиною, які є цікавими щодо включення в пізнавальний, культурологічний, природний, сільський, екологічний і міжнародний туризм. Серед них місто-фортеця Жовква. Уже в 1603 р. воно отримало Магдебурзьке право. Це унікальний витвір урбаністики пізнього Ренесансу як на території України, так і в Європі загалом.

Цікавим рекреаційним об'єктом є палацово-парковий ансамбль у Корсуні-Шевченківському (який виріс з невеликої фортеці, збудованої Ярославом Мудрим у 1032 р.) — один з небагатьох в Україні, де збереглися первісні споруди. Тут тісно переплелись історія і сучасність, неповторна природа та творіння людського розуму і рук.

Приваблюють туристів пам'ятки історії періоду національно-визвольної війни українського народу та існування Козацької держави - - Холодний Яр, колишні центри політичного життя України — Чигирин, Глухів, Батурин, а також місця, пов'язані з життям і творчістю видатних письменників, діячів мистецтв — Т. Шевченка на Черкащині, М. Гоголя на Полтавщині, О. Довженка на Чернігівщині, Лесі Українки на Житомирщині та Волині, І. Карпенка-Карого на Кіровоградщині та ін.

Однією із своєрідних геологічних особливостей в Європі є так званий Товтровий кряж, або Мед обори, що в народі називають Подільською Швейцарією. Це горбисте пасмо, що простягається з північного заходу на південний схід і становить кораловий риф, сформований близько 20 млн років тому. Справжнім дивом у Медоборах є ясенець білий, або як ще називають — неопалима купина.

Оригінальними туристичними об'єктами в цьому регіоні є гіпсові печери. До речі, чотири найбільші такі печери світу розміщені на території Тернопільської області. Це Оптимістична, загальна довжина ходів якої досягає 205 км, Озерна — 12, Млинки — 25 і Кришталева — 22 км. Печера Оптимістична — найбільша в Європі і друга за величиною у світі — поступається лише печерній системі Флінт-Рідж-Мамонтова. У Кришталевій печері прокладено електрифіковану екскурсійну трасу.

Туристам на території Тернопільщини пропонуються мінеральні води з високим вмістом органічних речовин типу "На* фтуся", води без специфічних компонентів різного іонного складу, подібні до Миргородської, Куяльника, Кримських; хлоридно-натрієві води зон тектонічних порушень (на основі сірководневих вод працює санаторій "Медобори"), лікувальні грязі. Завдяки наявності комплексу природних ресурсів, сприятливому клімату, мальовничій місцевості це один з найбагатших туристично-рекреаційних районів України, її геологічна енциклопедія, в якій відображено еволюцію земної кори та життя.

На території нашої держави налічується понад 5 тис. об'єктів природного заповідного фонду, які приносять матеріальну користь людям насамперед завдяки своєму природо-регулюючому впливу (табл. 3.19). Серед них всесвітньо відомий біосферний заповідник "Асканія-Нова", що в Херсонській області,

Таблиця 3.19. Природно-заповідний фонд України

Адміністративно-територіальна одиниця Державні заповідники, філіали Заповідно-мисливські господарства Природні національні парки Заказники Пам'ятки природи
державні місцеві Державні місцеві
Автономна Республіка Крим 3 І _ 12 13 13 66
Вінницька обл. - - - 18 27 8 205
Волинська обл. - - 1 5 64 3 97
Дніпропетровська обл. - - 15 22 3 51
Донецька обл. 1 - - 6 23 10 21
Житомирська обл. 1 - - 10 33 1 25
Закарпатська обл. 1 - 1 27 16 9 340
Запорізька обл. - - - 7 171 6 84
Івано-Франківська обл. - - 1 11 10 13 85
Київська обл. - - 1 7 11 1 34
Кіровоградська обл. - - - 2 1 15
Луганська обл. 1 - 1 13 2 48
Львівська обл. 1 - 9 23 1 239
Миколаївська обл. - - 1 23 1 29
Одеська обл. 1 - 5 17 2 42
Полтавська обл. - 9 32 1 84
Рівненська обл. - - 17 89 8 36
Сумська обл. - - 8 40 2 53
Тернопільська обл. - 13 41 12 295
Харківська обл. - . - 2 81
Херсонська обл. 2 1 5 7 39
Хмельницька обл. - - 13 15 32
Черкаська обл. 1 - 2 149 4 188
Чернігівська обл. - - 4 361 10 141
Чернівецька обл. - 7 6 3 104
м. Київ - - - - 5 8 133

створений понад 100 років тому бароном Фрідріхом Фельц-Фейном. Він відмежував в українському степу велику ділянку, заборонив на ній господарську діяльність, зібрав з усього світу тварин і птахів, які могли б розмножуватися в умовах таврійського степу, і започаткував заповідник на півдні України. Нині в заповіднику налічується 600 видів рослин, корінними мешканцями є понад 600 видів безхребетних, 57 видів хребетних тварин, 5 видів рідкісних птахів, зокрема степовий орел, стрепет, журавель красавка та сірий журавель.

Незважаючи на те що основною метою створення заповідної зони є збереження та відтворення цінних, типових для окремих територій природних комплексів, окремих об'єктів природи, вони мають значення і для оцінки природного потенціалу, і для рекреаційної діяльності. У межах таких зон заборонено всі види господарської діяльності.

Заповідник "Асканія-Нова" приваблює численних туристів та екскурсантів завдяки створеній інфраструктурі. Тут прекрасні умови для бізнесового, екологічного туризму, демонстрації технологій ренатуралізації степових екосистем, сучасного ведення тваринництва у степовій зоні.

Відомо, що чисельність відвідувачів "Асканії-Нова" за 90-ті роки зменшилась. Якщо у 1990 р. тут побувало 125 тис. осіб, то у 1997 р. — лише 35 тис, що в 3,6 раза менше. Це не могло не позначитися на економічних показниках, на стані інфраструктурного потенціалу.

Серед об'єктів природно-заповідного фонду треба виокремити національні парки, тобто ті території, які включають природні комплекси та об'єкти, що мають особливу екологічну, історичну та естетичну цінність і призначені для використання з природоохоронною, просвітницькою, науковою, культурною і рекреаційною метою.

В Україні чудовим прикладом органічного поєднання шедеврів садово-паркової архітектури, геологічного музею, різноманітних колекцій екзотичних дерев і чагарників є Уманський дендрологічний парк "Софіївка". У парку налічується понад 550 видів садових форм деревних та чагарникових рослин.

В Україні розширюється як мережа національних парків і заповідників, так і площа, яку вони займають (табл. 3.20).

Важливе місце у структурі природно-заповідного фонду посідають заказники, тобто території, які мають особливе значення для збереження або відновлення природних комплексів чи їх компонентів і підтримання екологічного балансу.

Таблиця 3.20. Заповідники та природні національні парки

Показник 1985 1990 1995 2000 2001 2002 2003
Кількість заповідників і природних національних парків 18 21 20 31 32 33 33
їх площа, тис. га 368,7 407,0 417,6 887,5 970,8 1013,6 1013,8

У заказниках допускається лише така господарська, зокрема рекреаційна, діяльність, що не порушує спокою і не завдає шкоди об'єктам, які охороняються.

Окремі унікальні природні об'єкти (водоспади, вікові дерева, скелі тощо), які мають наукове, історичне та культурно-естетичне значення, є пам'ятками природи. Це, як правило, пам'ятки садово-паркового мистецтва, старі садиби, що мають меморіальне і художнє значення, комплекси міських парків, музеї-заповідники. У цих місцях забороняється будь-який вид діяльності, що завдає шкоди пам'ятці і навколишньому середовищу або ж погіршує їх стан та перешкоджає охороні.

Серед природних об'єктів, що охороняються, є заклади, завдання яких — створити спеціальну колекцію рослин з метою їх збереження, забезпечення різноманітності і збагачення рослинного світу, здійснення науково-навчальної і просвітницької діяльності. До них належать дендрологічні парки і ботанічні сади. Насадження дендропарків, як правило, здійснюється в стилі ландшафтного дизайну. Вони можуть бути як самостійними, так і входити до складу ботанічного саду.

Як рекреаційні об'єкти використовуються також парки, сквери, особливо в тих місцях, де вони поєднуються з іншими ресурсами. Скажімо, в Криму на схилі гори Монабі розташований курорт "Лівадія", де як один із важливих лікувальних факторів використовується Лівадійський парк.

Основною архітектурною пам'яткою Місхорського узбережжя є "Ластівчине гніздо" (мис Ай-Тодор). Окрасою і важливим рекреаційним ресурсом курорту "Місхор" є також парк.

Отже, природа є не лише індикатором сучасного життя, а й фактором, який визначає його. З природою, пейзажем пов'язана культура. Не випадково серед природних об'єктів багато місць, які приваблюють туристів і є базою для туристичної діяльності.

Облаштування та благоустрій туристичних маршрутів, проведення серед туристів просвітницької природоохоронної роботи сприяють збільшенню кількості рекреаційних послуг. У заповідниках, охоронних зонах це можна зробити за рахунок створення туристичних, екологічних стежок, музеїв природи.

Важливим природним, а також рекреаційним ресурсом є клімат. Кліматичні умови дедалі частіше оцінюються як природні ресурси, з якими пов'язане успішне використання інших ресурсів. Адже використання земельних, лісових, водних та рекреаційних ресурсів, умови функціонування всіх галузей економіки, праці та відпочинку людей значною мірою залежать від клімату.

У цьому зв'язку підвищується актуальність вивчення кліматичних рекреаційних ресурсів. Це зумовлює необхідність дослідження й оцінювання їх впливу на різні групи рекреантів. Такий підхід дасть змогу забезпечити підбір раціонального режиму відпочинку рекреантів, запобігти підвищенню ризику загострення дезадаптаційних ефектів. Інакше кажучи, раціональне використання ресурсів клімату в рекреаційному плані спрямовано на поліпшення і збереження здоров'я населення. Адже саме клімат є одним із найважливіших ресурсів, який зумовлює просторову організацію відпочинку та оздоровлення населення, визначає комфортність відпочинку та лікування.

З огляду на це важливим є виділення районів зі сприятливим кліматом і широким спектром природних рекреаційних ресурсів. При цьому треба враховувати не лише просторово-часові особливості кліматичних параметрів, а й їх поєднання, контрастність відносно, насамперед, тих країн, звідки прибувають рекреанти.

Народногосподарська оцінка кліматичного потенціалу включає характеристику кліматичних умов щодо їх впливу на народногосподарську діяльність, зокрема на вирощування сільськогосподарських культур, на життєдіяльність людини, визначення контрастності клімату рекомендованих місць відпочинку для рекреантів порівняно з районами їх постійного проживання. Для літнього відпочинку найкращим є період із середньодобовими температурами (+16—20 *С), а для зимового — період, коли сніговий покрив становить 10— 40 см. Температура має бути мінусовою, але не нижче -10 "С. Найсприятливішою вважається температура -5 °С.

Різноманітність кліматичних умов території України надає широкі можливості для відпочинку. Раціональне використання рекреаційного потенціалу клімату тісно пов'язане з природно-рекреаційними ресурсами — ландшафтними, археологічними та історичними, бальнеологічними.

Незважаючи на те, що клімат в Україні характеризується відносною неоднорідністю, для основної частини території характерним є помірний континентальний клімат, на заході він більш вологий і м'який, а на сході — сухіший. Літо переважно сухе, тепле, зима м'яка і волога. Річна середньодобова температура становить +10 °С, тривалість періоду з середньодобовою температурою +15 *С — 40—50 днів, нижче

0 °С — 94—106 днів, а тривалість купального сезону — 105— 145 днів.

Крім гірських районів — Карпати і Крим, де опадів щорічно випадає відповідно понад 1200 і 800—1150 мм, їх кількість коливається від 700—750 мм на північному заході до 300—360 мм на південному сході. Найбільше опадів випадає влітку, за винятком Криму, де основна їх частина припадає на зимовий період.

Важливою умовою зимового відпочинку є наявність стійкого снігового покриву, який на більшій частині України встановлюється у третій декаді грудня. Середня тривалість снігового покриву — 60—70 днів, а в Карпатах — 100—120 днів. У високогір'ї сніг випадає в листопаді й лежить до кінця квітня. Однак слабка матеріально-технічна база лікувально-оздоровчих закладів не дає змоги Карпатам стати реальним центром гірського відпочинку.

Як бачимо, для сезонних видів відпочинку сприятливі кліматичні умови зберігаються практично протягом 10—11 місяців.

В Україні є оптимальні кліматичні ресурси для розвитку фактично всіх видів рекреаційної діяльності. Найсприятливіші стосовно клімату рекреаційні території зосереджені на півдні України, у Криму — переважно для літнього відпочинку, у Закарпатті, Прикарпатті та Карпатах — для літніх

1 зимових видів рекреаційної діяльності.

Природні рекреаційні ресурси можуть зберігатись і збагачуватися лише тоді, коли всі відпочиваючі сприятимуть їх збереженню. Досвід ведення рекреаційного господарства у світі підтверджує необхідність належної системи контролю за дотриманням заповідного режим у зонах відпочинку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші