Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
 
Головна arrow Право arrow Цивільне право України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту цивільних прав

Самостійним способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В теорії цивільного права воно розглядається як універсальний спосіб захисту, який має на меті відновлення порушеного права та (або) компенсацію втрат, що понесені у зв'язку з порушенням права1. При цьому превалює думка, що виникнення моральної шкоди спричиняється будь-якими неправомірними посяганнями. Розбіжності у позиціях вчених ми знаходимо лише в тому, що одні науковці розглядають таке відшкодування виключно серед способів захисту (Є. О. Харитонов, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський), інші ж - відносять відшкодування моральної шкоди як до способів захисту цивільних прав, так і до заходів цивільно-правової відповідальності (В. В. Луць). Погоджуючись із останньою з розглянутих позицій зазначимо, що відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, є і способом захисту (для кредитора), і заходом цивільно-правової відповідальності (для боржника), як і відшкодування майнової шкоди.

У законодавстві також відшкодування моральної шкоди пов'язується з відповідальністю, адже згадується, зокрема у главі 51 Цивільного кодексу України "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання" (ст. 611), в Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 7 липня 2004 р. тощо.

Доцільно зазначити, що у ст. 16 Цивільного кодексу України та інших актах законодавства вживаються як тотожні поняття "моральна" та "немайнова" шкода. У цивілістиці ж наведено їх аргументоване розмежування: термін "моральна шкода" доцільно застосовувати виключно щодо фізичної особи, а "немайнова шкода" - щодо аналогічних втрат юридичної особи. Висловлюються, однак, й інші міркування1. Дискутуються в науці й інші термінологічні проблеми: про доцільність введення до цивільно-правової термінології поняття "психічна шкода", про співвідношення понять: "моральні" та "душевні" страждання, "немайнова", "фізична" та "моральна" шкода та ін.

Моральна шкода може стати наслідком правопорушень, які посягають на немайнові права і блага - життя, здоров'я, честь, гідність, свобода, особиста недоторканність тощо, а також внаслідок ушкодження майнових прав та інтересів особи, зокрема і в договірних правовідносинах. Цей висновок випливає з положень ст. 23 Цивільного кодексу України, в якій законодавець розглядає особливості моральної шкоди з точки зору підстав її виникнення, вказуючи, що моральна шкода полягає, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2); у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п. З ч. 2); у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2).

У згаданій статті законодавець виходить з широкого тлумачення поняття моральної шкоди, зазначаючи, що це "душевні страждання" (п. 2, п. З ч. 2) фізичної особи, "приниження честі, гідності фізичної особи", а також приниження "ділової репутації фізичної або юридичної особи" (п. 4 ч. 2).

Інші акти вітчизняного законодавства тлумачать поняття моральної шкоди у більш вузькому значенні, аніж Цивільний кодекс України; наведені в них дефініції орієнтовані на їх застосування у вузько визначеній сфері дії конкретного закону. Так згідно зі ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відповідно до ст, 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. моральною є шкода, яку заподіяно особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.

У науці цивільного права в поглядах на поняття такої шкоди визначилося кілька тенденцій: одні науковці стверджують, що моральна шкода - це фізичні та моральні страждання особи, права якої порушено1, інші - що це не самі страждання, а зумовлені ними втрати немайнового характеру, деякі об'єднують у цьому понятті й самі страждання і їх негативні наслідки. Часом поняття моральної (немайнової) шкоди тлумачиться ще більш широко: як "наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми". Намагаючись з'ясувати правову природу цього поняття окремі науковці розмежовують "моральні втрати" (самі страждання) та "моральну шкоду" (включає страждання та їх наслідки).

Професор П. М. Рабінович сформулював поняття моральної шкоди на загальнотеоретичному рівні - "це приниження оцінки гідності людини, яке викликає в її психіці негативні стани і процеси"6. Таким тлумаченням цей вчений дещо наблизив суперечливі позиції правознавців щодо дефініції моральної шкоди, адже воно вказує на те, що різниця у поясненні такої шкоди через "втрати" чи через "страждання" принципово незначна: страждання людини вже самі по собі свідчать про певні втрати - втрати нормального психологічного стану, зниження самооцінки особи тощо.

Однак, зважаючи на те, що у цивільному праві шкодою є втрата або знищення особистого чи майнового блага, аргументованою видається думка, що моральна шкода полягає саме у втратах, тих негативних наслідках немайнового характеру, які виникли через страждання. Наприклад, певні зміни в житті особи: неможливість реалізовувати свої звички, бажання, погіршення стосунків у колективі, в сім'ї, втрата роботи, можливості зробити кар'єру, втрата довіри близьких людей, довіри потенційних контрагентів за договорами тощо.

Душевні страждання, яких особа зазнає внаслідок посягання на її особисті немайнові чи майнові права і блага, можуть виявлятися у збентеженості, страхові (припустимо, за подальшу долю сім'ї, кар'єри, майна), переживаннях, хвилюваннях, емоційному неспокої і т. п. Як наслідок, особа втрачає можливість приймати правильні рішення, продовжувати звичний для неї спосіб і режим існування. Ці зміни примушують особу докладати додаткових зусиль для організації свого життя, вони є показниками наявності моральної шкоди.

Такої самої думки дотримуються й практичні фахівці: Пленум Верховного Суду України у п. З постанови "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 р. № 4 в редакції від 25 травня 2001 р. (далі - Постанова № 4 від 31 березня 1995 р.) зазначає, що моральною шкодою є "втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб".

Моральна шкода є категорією об'єктивною, тому, встановлюючи факт наявності такої шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб'єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), а й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення усталеного для даної особи способу життя, життєдіяльності. Крім того, визначення поняття моральної шкоди саме через "втрати" підкреслює компенсаційну функцію інституту відшкодування такої шкоди й особливість Його саме як способу захисту цивільних прав.

У той самий час виникнення моральної шкоди та її розмір значною мірою залежать від суб'єктивних особливостей фізичної особи. Суб'єктивність сприйняття є характерною рисою такої шкоди, що визнається судовою практикою багатьох розвинених країн, а також Європейським судом з прав людини. Останній, зокрема, у справі "С. and С. v. U.K" відзначив, що "погроза на адресу неуразливої людини може не вчинити на неї якогось помітного впливу, однак може бути беззаперечно такою, що принижує гідність; і навпаки, вразлива людина може бути надзвичайно глибоко вражена погрозою, яку можна було б визнати як таку, що принижує гідність, лише спотворивши звичайне значення цього слова"'. Тому, на відміну від майнової шкоди, яка внаслідок схожих посягань на однакові майнові блага різних суб'єктів буде аналогічною, моральна шкода може суттєво відрізнятися як за обсягом, так і за змістом. Одні й ті самі посягання у однієї особи можуть викликати незначні душевні хвилювання, а в іншої зумовити глибоку депресію й порушити усталений спосіб життя.

З урахуванням цього вбачаємо за доцільне визначати моральну шкоду як втрати немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Чинне: законодавство передбачає можливість застосування даного способу захисту цивільних прав і щодо юридичних осіб (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, закони України: "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування", "Про наукову і науково-технічну експертизу". "Про інформацію", "Про інформаційні агентства" та ін.). Хоча деякі науковці, зважаючи на те, що юридична особа за своєю природою не в змозі переживати моральних (душевних) страждань та взагалі будь-яких емоцій, ставлять під сумнів правомірність застосування щодо юридичної особи такого способу захисту як відшкодування моральної шкоди. На їх думку, доцільніше застосовувати інші способи захисту ділової репутації та інших немайнових прав юридичної особи.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода юридичної особи може полягати у приниженні її ділової репутації. Визнаючи це є єдино можливим розумінням не майнової шкоди юридичної особи, деякі науковці виділяють так звану "чисту" моральну шкоду, коли приниження ділової репутації зумовлено поширенням ганьблячих відомостей, порушенням суміжних прав тощо, а також "похідну" від завданої майнової шкоди, тобто, коли приниження ділової репутації спричиняється порушенням майнових прав юридичної особи, що негативно позначається на її подальшій діяльності.

Посягання на немайнові права юридичної особи може спричинити негативні наслідки: ушкодження, зменшення її позитивної репутації в суспільстві, формування негативної оцінки її як суб'єкта цивільних правовідносин, і, як результат, - зменшення кількості контрагентів, споживачів тощо, а отже і майнові втрати. Тобто, немайнові втрати юридичної особи безпосередньо пов'язані з майновими, та, за винятком деяких випадків, не можуть бути чітко відокремлені. Така сама думка відображена у згаданій вище ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", згідно з якою моральна шкода призводить або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження.

Вищий господарський суд України у своєму роз'ясненні від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 (в редакції від З 1 травня 2001 р. № 02-5/95) зазначає, що моральною шкодою юридичної особи визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав (п. 2).

Пленум Верховного Суду України у п. З Постанови № 4 від 31 березня 1995 р. зазначає, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Це визначення, на наш погляд, найбільш вдало відбиває сутність такої шкоди.

Проблема визначення поняття моральної шкоди на сьогодні постає й у контексті співвідношення такої шкоди зі збитками. Це зумовлено, насамперед, уведенням в дію Господарського кодексу України, який у ч. 1 ст. 225 "Склад та розмір відшкодування збитків" визначає, що "матеріальна компенсація моральної шкоди" входить до складу збитків. Отже, на відміну від усталеного в науці і практиці підходу визначення складу збитків як сукупності певних втрат кредитора, автори Господарського кодексу України визначають склад збитків з позиції сторони, яка допустила господарське правопорушення, тобто боржника, і включають до них, поряд з реальними збитками і упущеною вигодою, компенсацію моральної шкоди.

Це положення Господарського кодексу України не узгоджується з нормами Цивільного кодексу України, який розглядає поняття збитків (ст. 22) та моральної шкоди (ст. 23) як самостійні категорії, а в п. 4 ст. 611 - протиставляє збитки та моральну шкоду. Більше того, у ч. 4 ст. 23 вказує, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Проте застосування положень ст. 225 Господарського кодексу України як спеціальної норми при вирішенні питань відповідальності суб'єктів господарювання буде відповідно впливати на формування правозастосовчої практики. Це може призвести до істотних колізій у застосуванні інституту відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди як спосіб захисту цивільних прав застосовується в усіх випадках заподіяння такої шкоди, коли наявні всі необхідні умови виникнення зобов'язання з її відшкодування. Насамперед ті, що закріплені у ст. 1167 Цивільного кодексу України. Згідно з цією статтею моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, коли закон передбачає її відшкодування незалежно від вини заподіювача шкоди. Аналогічний обов'язок виникає внаслідок порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України.

Однак закон і більш конкретно вказує на випадки, коли виникає право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Так, у Цивільному кодексі України це передбачено як наслідок: посягання на життя та здоров'я (ст. 1168), на інші особисті немайнові блага та права (статті 276, 280, 298 та ін.), на майнові права особи (статті 332, 386 та ін.); недобросовісного без достатньої підстави подання заяви про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 39); визнання правочину недійсним (статті 216, 225, 227, 230-233).

Спеціальні закони України закріплюють право на відшкодування моральної шкоди, що виникла внаслідок:

  • - аварії, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого (ст. 16 Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 р.);
  • - дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань (ст. 23 Закону України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" від 8 вересня 2005 р.);
  • - використання кваліфікованого зазначення походження товару особами, які не мають на це права (ст. 17 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р.);
  • - вчинення неправомірних дій або рішень органу чи посадової особи при розгляді скарги громадянина (ст. 25 Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р.);
  • - невиконання вимог щодо поводження з відходами під час їх збирання, перевезення, зберігання тощо (ст. 42 Закону України "Про відходи" від 9 березня 1998 р.);
  • - порушення законних прав туриста (ст. 33 Закону України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р.);
  • - продажу споживачеві дефектної чи фальсифікованої продукції або продукції неналежної якості (ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" в редакції від 1 грудня 2005 р.);
  • - розголошення інформації про приватне життя громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною (ст. 59 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993 р.);
  • - та в багатьох інших випадках (закони України: "Про жертви нацистських переслідувань" від 23 березня 2000 р.; "Про доступ до судових рішень" від 22 грудня 2005 р.; "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 р.; "Про питну воду та водопостачання" від 10 січня 2002 р. тощо).

Згадані норми регулюють відшкодування такої шкоди в недоговірних відносинах. Питання ж про можливість відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення договору нині оцінюється науковцями неоднаково. Більшість схиляються до думки, що відшкодування моральної шкоди в договірних правовідносинах може здійснюватися виключно у випадках, що прямо передбачені законом, а також, якщо відповідний обов'язок передбачено для боржника договором'. Отже, на їх думку, відшкодування такої шкоди безумовно можливе, наприклад, відповідно до статей 611, 700,1076 Цивільного кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 1076 такий обов'язок покладено на банк стосовно клієнта за договором банківського рахунка у разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю; ч. З ст. 700 передбачає такий обов'язок продавця за договором роздрібної купівлі-продажу у разі ненадання покупцеві можливості негайно одержати повну і достовірну інформацію про товар у місці його продажу. Проте, на думку цих науковців, положення п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України, яка вказує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема й відшкодування збитків та моральної шкоди, не дозволяє відшкодовувати моральну шкоду, якщо відповідного положення не визначено в договорі. Аналогічною є й позиція Верховного Суду України.

Зокрема, скасовуючи рішення районного та ухвалу апеляційного суду в справі про відшкодування моральної шкоди, завданої неповерненням боргу за договором позики, Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України зазначила, що оскільки ст. 1050 ЦК України, яка встановлює наслідки порушення договору позичальником, не передбачає права на відшкодування моральної шкоди, і таких наслідків не встановлено договором, підстав для задоволення відповідної вимоги позикодавця немає. На думку колегії, посилання у таких випадках на ст. 611 Цивільного кодексу України є неправильним, оскільки згідно з її положеннями у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. З подібних підстав, посилаючись на те, що не передбачена відповідальність страховика щодо відшкодування моральної шкоди за договором обов'язкового державного страхування, Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України скасувала рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду у частині відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі невиплатою Страховою компанією страхової суми.

Однак, на нашу думку, така аргументація не є достатньо переконливою, адже, погодившись із нею, слід було б вважати, що і майнова шкода також може бути відшкодована лише у випадках, якщо це передбачено законом або договором, оскільки у п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України йдеться про "відшкодування збитків та моральної шкоди".

Досить обгрунтованою видається позиція російських правознавців: моральна шкода, завдана порушенням нематеріального блага, підлягає компенсації незалежно від того, чи є спеціальний закон, який би передбачав компенсацію такої шкоди у відповідних випадках; якщо ж моральну шкоду спричинено посяганням на майнові права, то вона підлягає компенсації лише у випадках, передбачених законом.

Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов'язку щодо її відшкодування, тому цей факт має бути встановлено й доведено стороною, яка вимагає відшкодування, у встановленому законом порядку. Однак серед правознавців є прибічники іншої точки зору.

Право на відшкодування моральної шкоди має безпосередньо особа, яка зазнала немайнових втрат. Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови від 31 березня 1995 р.№4 зазначає, що заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Вважається, що право на відшкодування моральної шкоди може успадковуватися спадкоємцями кредитора, якщо воно було присуджено йому судом за його життя відповідно до ч. З ст. 1230 Цивільного кодексу України; однак спадкоємці не мають права звертатися до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди, яка була завдана їхньому спадкодавцеві за час його життя. На нашу думку, у згаданій ч. З ст. 1230 має йтися про успадкування не права на відшкодування моральної шкоди, а права вимоги щодо грошової суми, яка присуджена спадкодавцеві за час його життя судом як відшкодування завданої йому моральної шкоди.

Згідно з законом моральна шкода може бути зумовлена протиправними посяганнями не лише щодо самої фізичної особи (позивача), а й щодо членів її сім'ї або близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України). Однак ця норма, на нашу думку, може стосуватися виключно випадків, коли завдано шкоду життю та здоров'ю.

За загальним правилом, зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду виникає з вини відповідача (боржника). У п. 6 Постанови від 31 березня 1995 р. № 4 підкреслюється, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відшкодування за моральну шкоду може здійснюватися, насамперед, у грошовій формі, яка є найбільш зручною, оскільки гроші є загальним еквівалентом. За погодженням між сторонами або за рішенням суду моральна шкода може бути відшкодована не грішми, а іншим майном, тобто шляхом надання інших речей: автомобіля, іншого транспортного засобу, телевізора, магнітофона, електронної, побутової техніки, меблів, художніх виробів, одягу, парфумів, книг тощо. Інший спосіб відшкодування може полягати у наданні благ не речового, а іншого майнового характеру: безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів (санаторії, будинки відпочинку), в туристичну подорож; виконання послуг чи робіт (ремонт жилого приміщення, перевезення, опублікування твору, автором якого є кредитор, перукарські, косметологічні, медичні послуги тощо), проведення рекламної кампанії за рахунок боржника та ін. За загальним правилом, щоб призначити справедливе відшкодування, сторони чи суд повинні оцінити адекватність майнового блага завданій моральній шкоді. Для цього необхідно здійснити грошову оцінку відповідного майнового блага та моральної шкоди. Стосовно юридичної особи негрошова форма відшкодування немайнової шкоди може виражатися у наданні певних послуг, здійсненні на користь кредитора рекламної кампанії тощо.

У більшості випадків відшкодування моральної (немайнової) шкоди здійснюється у формі одноразової виплати грошової суми у повному обсязі або передачі іншого майнового блага. Відшкодування у формі часткових систематичних виплат може застосовуватися, якщо встановлено домовленістю сторін, рішенням суду, передбачено договором або актом законодавства. Однак при використанні такого способу відшкодування моральної шкоди, на нашу думку, послаблюється компенсаційна функція цього засобу захисту цивільних прав.

Найбільше ускладнень зазвичай викликає питання про розмір відшкодування моральної шкоди. Методики визначення розміру відшкодування моральної шкоди, які описуються в юридичній літературі1, досить різноманітні; єдиної методики, яка б мала загальне обов'язкове чи рекомендаційне значення, яка була б загально визнана судовою практикою, немає. Та й сама доцільність ЇЇ існування викликає сумніви. Розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися у кожному конкретному випадку з урахуванням особливостей конкретного правовідношення.

На нашу думку, суд має орієнтуватися на судову практику у відповідних категоріях справ, що склалася на момент вирішення спору. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше за достатній для розумного задоволення кредитора і не має призводити до його навіть неістотного збагачення. Слід враховувати критерії, що передбачені в ч. З ст. 23 Цивільного кодексу України, а також ті, які вироблені судовою практикою і цивільно-правовою наукою. До них доцільно віднести, зокрема, такі1: характер правопорушення; вид та глибина фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації; тривалість негативних наслідків, які виникли в результаті правопорушення; (короткочасні, тривалі, довічні); час, що минув з моменту виникнення моральної шкоди, сфера діяльності юридичної особи, чи фізичної особи-підприємця, ділову репутацію яких ушкоджено, або рівень поширення інформації про особу, яка не відповідає дійсності (регіональний, загальнодержавний рівень, міждержавний рівень); Істотність втрачених перспектив (суттєві втрати, несуттєві втрати); ступінь вини заподіювана шкоди (може мати значення лише у випадках, коли у виникненні шкоди, що завдана життю і здоров ю, є і вина самого потерпілого); майновий стан особи, яка заподіяла моральну шкоду (відповідно до ч. 4 ст. 1193 Цивільного кодексу України) тощо.

Вищий господарський суд України у п. 6 роз'яснення від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 зазначає, що розмір компенсації немайнової шкоди юридичної особи залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача.

Визначаючи розмір відшкодування суд (позивач) має керуватися, на нашу думку, принципами: умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування; ці вимоги мають витримуватися однаково у всіх справах про відшкодування моральної шкоди.

Правові позиції Верховного Суду України щодо понять гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи знайшли своє всебічне відображення у постанові Пленуму від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи".

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші