Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Маркетинг arrow Маркетинг соціальних послуг
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Функціональний аналіз інфраструктури соціальної роботи

Приступаючи до функціонального аналізу інфраструктури соціальної роботи, необхідно зважити на існування різних наукових поглядів щодо визначення функції. Ми виходимо з того, що функція - це суспільне призначення того чи іншого об'єкта інфраструктури соціальної роботи, конкретний спосіб його діяльності (створення продукту, надання послуги), яку поставляє орган у структуру цілого в процесі забезпечення стійкого функціонування та розвитку соціального організму країни або регіону.

У сучасних працях з теорії соціальної роботи до її базисних функцій відносять діагностичну, прогностичну та перетворюючу функції, а до спеціальних - превентивну, комунікативну, організаторську, правозахисну, психотерапевтичну, рекламно-пропагандистську, соціально-педагогічну, соціально-економічну, морально-гуманістичну. Критерій, обраний для класифікації названих функцій системи соціальної роботи нам невідомий, тому ми спробуємо подати свою класифікацію, модифікуючи наведені вище функції та покажемо як інфраструктура забезпечує ці функції.

Функції, які виконує інфраструктура соціальної роботи, з нашої точки зору, доцільно розділити на дві групи: зовнішні, які мають відношення до держави й сприяють формуванню громадянського суспільства та внутрішні, тобто ті, які мають відношення до людини чи громади. До зовнішніх функцій можна віднести теоретичну функцію, яка полягає у доповненні та розвитку вже існуючого знання про соціальну дійсність, вияву зв'язків між її окремими сторонами та в описі закономірностей подібних зв'язків у системі категорій та понять соціальної роботи; організаторську функцію, яка сприяє створенню та спрямуванню діяльності соціальних служб для надання різних видів допомоги для задоволення різноманітних потреб незахищеним верствам населення; функція саморегулювання полягає в доцільному функціонуванні систем різних рівнів організації і складності; через акумулятивну функцію інфраструктура соціальної роботи творить та відтворює соціальний капітал. До внутрішніх функцій, які безпосередньо мають відношення до людини, і які виконує інфраструктура соціальної роботи, належать гуманістична функція, фундаментом якої є переконання в безмежності можливостей людини та її здатності до вдосконалювання, вимога захисту гідності особистості, її волі, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів повинно бути кінцевою метою суспільства; функція соціалізації, яка покликана допомогти людині засвоїти соціальний досвід, систему соціальних зв'язків та відносин; комунікативна функція, що дозволяє людям спілкуватися один з одним, накопичувати та транслювати соціальний досвід за допомогою знакової системи та інші.

Досконалість системи зовні виступає у формі ефективності її функціонування. Головною зовнішньою функцією системи соціальної роботи є творення й відтворення сутнісних сил особистості на різних рівнях організації соціального життя громадян країни. Головною внутрішньою функцією системи є утримання своєї цілісності. Можливою є класифікація функцій системи соціальної роботи та її інфраструктури з точки зору загального життєвого циклу людини крізь призму концепту "праця". Хоча при цьому зазначимо, що в наш час більшість західних дослідників уникають терміну "праця", вважаючи його надто вузьким, таким, що не дозволяє охопити субстанційні ознаки людини та їхній генезис протягом життєвого циклу. Враховуючи цей факт, ми все ж таки скористаємося класичним підходом. Йдеться про функцію творення людини, тобто підготовку до праці (від народження до отримання професії), функцію відтворення людини в процесі праці, функцію збереження людини, тобто її обслуговування після пралі.

Перший етап - підготовка людини до самостійного життя і діяльності (від народження до отримання професії), її творення. Категорія населення - діти (в т. ч. діти-інваліди, діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування, безпритульні, діти-правопорушники, обдаровані діти), молодь (в т. ч. молоді інваліди). Оскільки цей етап реалізується через виховання та навчання, то педагогіка є основним різновидом діяльності. На цьому етапі важливе значення має набуття життєвого досвіду, що дозволяє надалі реалізовувати свій генетично закладений потенціал, розвиток творчості, формування креативного мислення тощо. Так звана "неупереджена педагогіка" допомагає враховувати різноманітні стилі навчання диверситивних школярів і студентів та задовольняти їхні індивідуальні навчальні потреби. Диверситивність як поняття означає різноманітність, суміш, широкий ранг. У контексті навчального класу цей термін означає різноманітність стосовно певних фізичних вад, мови, соціального стану, релігії, раси, культури, етнічності або географічного розташування. Демократичною і справедливою освітньою системою є лише та, в якій учні з диверситивними здібностями та особливими потребами залучені до звичайних навчальних класів.

Наприклад, у Британській освітній системі існує план індивідуального навчання з короткотривалими цілями, які взаємопов'язані з головними вміннями, оволодіння якими є обов'язковим для учнів зі спеціальними потребами. Дослідники пропонують розглядати такі категорії особливостей: аутизм, талановитість і обдарованість, порушення слуху, розумова відсталість, множинні неповноцінності, ортопедичні проблеми, специфічні проблеми, пов'язані з навчанням, порушення мови і мовлення, травма мозку, проблеми зору.

Різновидами соціальної діяльності на цьому етапі є діагностика, профілактика, соціально-педагогічна, правозахисна допомога, надання житлово-комунальних, інформаційних послуг тощо. Система соціальної роботи для здійснення цих функцій потребує свого інфраструктурного забезпечення. Елементами або об'єктами інфраструктури на цьому етапі є дитячі й молодіжні державні та недержавні організації, будинки-інтернати, притулки для неповнолітніх, прийомні сім'ї, організації, що працюють з молодими інвалідами, обдарованими дітьми, оздоровчо-спортивні комплекси, табори праці й відпочинку та інші.

До функцій інфраструктури соціальної роботи на цьому етапі входять профорієнтаційна, комунікаційна, розкриття творчого потенціалу, участь у формуванні духовних потреб, організація дозвілля, ізоляція від негативного соціального середовища.

Другий етап - обслуговування людини в процесі праці, її відтворення. Категорія населення - працююча молодь (у т. ч. й інваліди), дорослі (як жінки, так і чоловіки), тимчасово безробітні, особи, що втратили працездатність, мігранти, біженці, особи, схильні до правопорушень, клієнти пенітенціарних закладів, представники сексуальних менший. Різновидами соціальної діяльності на цьому етапі є діагностика, правозахисна допомога, надання медико-соціальних та соціально-реабілітаційних, інформаційних, соціально-економічних, юридичних, психологічних послуг тощо. Система соціальної роботи для здійснення цих функцій потребує свого інфраструктурного забезпечення. Об'єктами інфраструктури тут є жіночі установи та організації, соціальні центри зайнятості населення, організації, що працюють з іммігрантами, біженцями, з особами, схильними до правопорушень, до суїциду, пенітенціарні заклади, психоневрологічні диспансери, інтернати, реабілітаційні центри тощо.

Важливе значення для людини працездатного віку має соціальне, медичне та пенсійне страхування, які ми розглядаємо як часткове забезпечення комфортного життя людини не лише під час трудової діяльності, а й після неї.

Третій етап - забезпечення старості або обслуговування людини після виходу її з процесу виробництва. Категорія населення - люди похилого віку (в т. ч. і самотні), пенсіонери, хворі. Необхідно зазначити, що пізнє завершення діяльності людини, як показує геронтологія, є одним з головних факторів її довголіття. Тривале збереження загальної працездатності - це головний показник життєздатності довголітніх людей саме тому, що в діяльності людини основні ресурси і резерви не тільки реалізуються, але й відтворюються.

При цьому необхідно зазначити, що особливості старіючого організму (зниження лабільності багатьох фізіологічних функцій, зміни, що відбуваються в нервових центрах, зниження працездатності) вимагають спеціальних заходів щодо охорони праці літніх людей. їхня праця повинна протікати або в полегшених умовах, або на інших, більш легких роботах. Треба врахувати, що більшість людей воліють залишатися на звичній для них роботі. В останньому випадку є потреба у скороченні тривалості робочого дня, раціонального чергування різних видів діяльності й відпочинку. Працевлаштування осіб літнього віку повинне здійснюватися з урахуванням віку, стану здоров'я і характеру здійснюваної роботи. Різновидами соціальній діяльності на цьому етапі є правозахисна допомога, надання соціально-побутових, медико-соціальних та соціально-реабілітаційних, інформаційних, соціально-економічних, юридичних, психологічних послуг тощо.

Зазначимо, що тут велику роль відіграють соціальні служби. Кризова людина похилого віку, яка, скажімо, хворіє, потребує уваги і допомоги рідних та близьких. Останні, завдяки постійному піклуванню, не встигають відтворювати власну робочу, та й взагалі, власні сутнісні сили. Це позначається на продуктивності їх праці. Тобто, одна хвора людина пов'язує біля себе членів своєї родини, що має негативний вплив на їх життєдіяльності. Саме тому необхідною є допомога соціальних працівників не лише самотнім громадянам, а й тим, хто має працюючих рідних. Провідними функціями системи соціальної роботи на цьому етапі є комунікативна, психотерапевтична, морально-гуманістична. Об'єктами інфраструктури є територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтернати для людей похилого віку, хоспіси тощо. Інфраструктурне забезпечення системи соціальної роботи на цьому етапі залежить від особистості, її захворювань, ментальності та інших факторів. Останні визначають потребу людини в тому чи іншому інструментарії - хоспіси, догляд, соціальні служби тощо - для вирішення проблем. Більш детально названу класифікацію компонентів інфраструктури соціальної роботи ми подамо при структурно-функціональному аналізі.

Оскільки інфраструктура є компонентом системи соціальної роботи, то наступна класифікація може здійснюватися за цілеспрямованістю функцій інфраструктури. Йдеться про внутрішньо системні та зовнішні (міжсистемні) функції. Про користь обрання цього шляху свідчить той факт, що інфраструктура є елементом системи, а системний підхід ми застосовували протягом нашого дослідження.

Отже, соціальна робота має системний характер. Наше завдання полягає в тому, щоб визначити функції, які виконує інфраструктура (як один з елементів системи) по відношенню до інших компонентів системи соціальної роботи. Йдеться про внутрішні (системні) функції. Компонентами системи, нагадаємо, є особистість, громадянське суспільство, кадри, технологія соціальної роботи, матеріали задоволення потреб, соціальна інфраструктура; органи управління, нормативна база, канали комунікації. По відношенню до першого, головного елемента - особистості - провідною функцією інфраструктури є створення інформаційно-речовинної та енергетичної бази для проведення специфічної роботи з творення та відтворення сутнісних сил кризової особистості. Без цих умов саморозвиток останньої не може реалізуватися в повному обсязі, матиме незавершений вигляд. У процесі згуртування суспільства бере участь інфраструктура соціальної роботи, зокрема в умовах формування та розвитку громадянського суспільства. Оскільки сьогодні спостерігається світова тенденція соціалізації суспільства, яка має свій прояв у наданні рівних можливостей кожній людині для реалізації її власного потенціалу, інфраструктура постає як засіб, інструмент, спроможний сприяти досягненню цієї мети.

Показником соціальної держави є не лише наявність громадянського суспільства, а й розвиток інфраструктури соціальної роботи як сукупності інформаційно-речовинних та енергетичних засобів для реалізації потреб людини, яка потрапила у несприятливі умови життя та в захисті прав найбільш вразливих верств населення країни. Функціонування об'єктів інфраструктури соціальної роботи, спрямовується, перш за все, на реалізацію соціальних прав людини, розвиток людського і соціального капіталів, формування потужної соціальної солідарності в громадах і в трудових колективах виробничих фірм. У свою чергу, повноцінна реалізація соціальних прав сприяє росту людського капіталу і, крім того, сприяє росту соціального капіталу суспільства через підвищення самостійності громадян, довіри між ними, а також обсягу наявних у них ресурсів у галузі соціальної організації своєї життєдіяльності. Кадри, тобто людські ресурси в галузі соціальної роботи, розглядають інфраструктуру як інструмент, засіб своєї професійної діяльності. Тому ми говоримо про інструментальну функцію інфраструктури соціальної роботи по відношенню до кадрів.

Функцію соціального посередництва виконує інфраструктура по відношенню до технологій соціальної роботи. Соціальні працівники через засоби інфраструктури користуються різними технологіями, які мають форму знань (наука), знань та умінь (навчання), досвіду й практики (діяльність). Щодо матеріалу задоволення потреб (речовина, енергія, інформація) та його грошової форми інфраструктура соціальної роботи виступає посередником у процесі задоволення тих чи інших потреб кризової людини, тобто йдеться про посередницьку та постачальну функції. Стосовно органу управління інфраструктура соціальної роботи виконує функції раціоналізації дії та збереження ресурсів, надаючи можливість своїми інформаційно-речовинними та енергетичними засобами раціонально та ефективно організовувати соціальне життя кризової людини. Частина установ інфраструктури соціальної роботи безпосередньо управляє відтворювальним процесом, і в цьому сенсі вона є визначеним суб'єктом управління суспільним виробництвом. Інша частина обслуговує галузь обігу. Управлінські відносини в обох підгрупах носять базисний характер, тому що є елементами виробничих відносин, які складаються у сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання. Необхідно відзначити, що такий поділ є умовним, тому що в кожній підгрупі присутні елементи інших. Вони виявляються, насамперед, в управлінських відносинах, коли цим установам доводиться займатися питаннями виробництва і, навпаки, коли суб'єкт управління сферою матеріального виробництва проникає з тими або іншими проблемами у галузь управління. Призначення або головна функція інфраструктури щодо нормативної бази соціальної роботи визначається перетворюючим практичним характером. Закони, нормативні акти, інші документи завдяки інфраструктурі стають доступними та зрозумілими клієнтові соціальної роботи. Посередницьку функцію виконує інфраструктура по відношенню до наступного компонента системи соціальної роботи - комунікаційних каналів. Завдяки речовинно-інформаційним та енергетичним засобам інфраструктури соціальної роботи здійснюється передача сигналів від особистості до особистості.

Таким чином, внутрішніми функціями інфраструктури соціальної роботи по відношенню до інших елементів системи ми вважаємо для особистості - функцію створення інформаційно-речовинної та енергетичної бази для проведення специфічної роботи з творення та відтворення її сутнісних сил; для громадянського суспільства - функцію згуртованості суспільства; для кадрів - інструментальну функцію; функцію соціального посередництва для технологій соціальної роботи та комунікаційних каналів; посередницьку та постачальну функції для матеріалу задоволення потреб людини; функції раціоналізації та ресурсозбереження для органу управління; перетворюючу функцію для нормативної бази. При цьому головною функцією інфраструктури в системі соціальної роботи ми вважаємо інструментальну, завдяки якій вона одночасно забезпечує і утримання системи всередині, і задовольняє соціовітальні потреби кризової людини зовні. Нагадаємо, що в моделі системи соціальної роботи, яка була детально проаналізована нами вище, соціальна інфраструктура як компонент системи соціальної роботи також виконує інструментальну роль, тобто роль її цементуючої основи. Крім цього, функціонально інфраструктура тісно пов'язана з різними сферами соціально-економічного, політичного, духовного життя суспільства, а тому повинна гнучко реагувати й компетентно вирішувати соціальні проблеми на всіх рівнях суспільної структури. В цьому має прояв її міжсистемна функція.

Існує можливість класифікувати функції інфраструктури відповідно до завдань, які вона вирішує. Вирішення завдань у перспективі, передбачення і запобігання гострих соціальних проблем у глобальному масштабі (безробіття, бідність, різні соціальні захворювання, найгостріші форми девіантної поведінки тощо) та розв'язання повсякденних, невідкладних проблем клієнта дозволяють визначити загальні й специфічні функції інфраструктури соціальної роботи. Загальні (або глобальні) функції мають загальнолюдське значення і забезпечуються не лише системою соціальної роботи, а й іншими соціальними інститутами. До загальних функцій ми відносимо гуманістичну, аксіологічну, комунікативну, організаторську, пропагандистську функції, а також саморегулювання, накопичення соціального капіталу, участі в згуртуванні суспільства. Специфічні (або допоміжні) - виконуються лише об'єктами інфраструктури в поєднанні з іншими елементами системи. Обидва аспекти пов'язані (і обумовлені) соціальною політикою держави, основними напрямами, орієнтирами розвитку суспільства. Специфічними функціями інфраструктури є ресоціалізація, профілактика, адаптація, корекція, соціально-педагогічна і технологічна функції, надання соціальних послуг, посередництво у взаємодії "соціальний працівник - клієнт".

Пріоритетною, найбільш значимою ми вважаємо гуманістичну, фундаментом якої є переконання в безмежності можливостей і здібностей людини до вдосконалення, вимога захисту гідності особистості, її волі, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів повинно бути кінцевою мстою суспільства. Ця вимога є найголовнішою, оскільки її ідея може сприяти консолідації суспільства. Саме гуманістична спрямованість є запорукою формування такої особистості, яка здатна пам'ятати свої обов'язки, завдання, самозобов'язання, обіцянки, людські взаємини, добро, інтереси інших людей, свої провини, невиконані завдання.

Держава має якнайменше втручатися у свободу індивіда, водночас повинна заохочувати й захищати права людини. З другого боку, здібності й таланти не мають бути знехтувані чи ігноровані, а їх слід пробуджувати, підтримувати й вдосконалювати за допомогою освітнього процесу, орієнтованого на зростання й розвиток здібностей людини. Принципи гуманістичних відносин пов'язані з активним неприйняттям і протидією будь-яким формам насильства - фізичного, психологічного, економічного, ідеологічного - енергійно впроваджуються у світове співтовариство в якості економічних, соціальних, культурних прав людини. Згідно з цими принципами, людина має право на працю, її справедливі й сприятливі умови, відпочинок, дозвілля, медичне обслуговування, освіту, культурний самовираз.

Гуманістичний зміст соціальної роботи полягає у тому, щоб навіть у ситуації нерівних умов (фізичних, матеріальних, соціальних та ін.) дати можливість кожній людині реалізувати свої плани, інтегрувати осіб з обмеженими можливостями в основні процеси трудової і суспільної життєдіяльності. В 1994 р. представники 25 міжнародних організацій та 92 урядів ухвалили Акт Саламанки, який визначав необхідність і нагальність навчання всіх дітей, молодих людей та дорослих з особливими потребами у звичайній освітній системі. Акт наголошував, що діти з особливими потребами повинні навчатися у загальноосвітніх школах. У процесі навчання спостерігається індивідуальний підхід до кожної дитини.

Для інтеграції дітей з особливими потребами в країнах ЄС існує спеціальна організація навчального процесу - універсальний дизайн для навчання - дизайн речей і середовища, прийнятний для всіх учасників процесу без необхідної для них адаптації та соціалізації. Дослідники формулюють сім принципів, які скеровують і визначають навчальні програми з мстою залучення дітей з різними потребами за допомогою пристосування матеріалів і навчальних стратегій: рівність, гнучкість простота та інтуїтивне використання, легкість сприйманої інформації, поблажливість до помилок, незначне фізичне зусилля, розмір приміщення та простір для доступу і використання.

Сьогодні все більше відчувається посилення гуманістичної спрямованості соціальної роботи в цілому, орієнтації її не тільки на захист окремого індивіда в його конкретній важкій ситуації, але й на цілісний підхід до людини, захист її соціальних інтересів і потреб незалежно від соціально-економічної ситуації. Звідси формулюється стратегія розвитку інфраструктури соціальної роботи - створення інформаційно-речовинних та енергетичних перспектив для забезпечення життєдіяльності кризової людини через творення та відтворення її сутнісних сил і формування умов для соціально-економічного розвитку. Для ілюстрації гуманістичної функції інфраструктури соціальної роботи акцентуємо увагу лише на освітянських питаннях, головним серед яких є актуальність підготовки фахівців у галузі соціальної роботи. Ця думка знаходить своє підтвердження у постійному процесі створення інститутів, факультетів, кафедр соціальної роботи, метою яких є підготовка освічених професіоналів з організації та забезпечення кадровим потенціалом інфраструктури соціальної роботи.

Гуманістичний аспект періоду навчання майбутнього фахівця в галузі соціальної роботи є найважливішим етапом соціалізації студента. Він покликаний забезпечити формування і культивування ціннісних орієнтацій особистості, її здібностей, ефективну адаптацію до соціально-економічних умов, що динамічно змінюються, розвиток рефлексивного-гуманістичного менталітету майбутнього спеціаліста та ін. При цьому важливим елементом змісту освіти є ціннісні пріоритети майбутнього фахівця з соціальної діяльності. Необхідність такої підготовки у вищому навчальному закладі обумовлена самим характером професійної діяльності спеціаліста в галузі соціальної роботи, яка є дуже специфічною за характером, тому що об'єднує психологічні, етичні, правові та інші аспекти життєдіяльності людини. В цьому зв'язку важливим завданням є формування у студента адекватного розуміння необхідності, можливості й міри свого професійного втручання в особисте життя іншої людини.

Для розвитку та дієздатності інфраструктури соціальної роботи велике значення має також аксіологічна функція, яка полягає у визнанні системи цінностей людини - її життя, безпеки тощо. Аксіологія, як філософське вчення, досліджує духовні цінності та їх співвідношення з реальним світом. Ціннісне відношення людини до світу й до самої себе формується у визначену ієрархію цінностей, на вершині якої розташовуються своєрідні абсолютні цінності, зафіксовані в тих або інших суспільних ідеалах. Саме цінності забезпечують необхідну культуру управління для мережевого підприємства (інфраструктури). Вони виникають всередині кожного об'єкта в процесі його функціонування. Для визначення цінностей можна сформулювати такі показники: допомога клієнтові, повага до індивіда, неперервна освіта фахівця з соціальної роботи. Практично цінності означають певні індивідуальні позиції, що заохочуються під час прийому на роботу, мотивації та просування службовими щаблями. Задоволення клієнта означає бажання працювати разом на користь останнього. Повага до індивіда - прищеплення соціальним працівникам почуття відповідальності та заохочення їх до ризику в атмосфері довіри та відвертості, де існує право на помилку. Неперервна освіта означає, що нормою мають бути скромність і готовність до постійного виклику, тобто здатність сумніватися та міняти спосіб мислення, здобувати нові знання, оволодівати передовим досвідом.

Оскільки в нашому житті й діяльності не останню роль відіграють комунікативні зв'язки, тому однією з важливих функцій інфраструктури соціальної роботи є забезпечення комунікації між людьми, або комунікативна функція, яка виявляється в актах спілкування між особами, заснованими на взаєморозумінні. Згідно з теорією мотивації А. Маслоу, потреба у спілкуванні та визнанні є проміжною між найнижчим (задоволення потреб фізіологічного рівня - потреби в їжі, одязі, житлі, відпочинку тощо) і найвищим рівнями (потреба у самовиразі, самореалізації). Ця функція інфраструктури соціальної роботи дозволяє людям спілкуватися один з одним, накопичувати та транслювати соціальний досвід за допомогою знакової системи. Такими знаками виступають слова, поняття, символи, мова музики та живопису, засоби виробництва, предмети споживання. Важливе значення для налагодження та підтримки комунікації має технічна культура суспільства. Все частіше ми стаємо свідками того, як за допомогою технічних засобів все більшого значення набуває опосередковане спілкування.

Використання новітніх комунікаційних технологій може відігравати головну роль віртуального спілкування для людей, які мають слухові, зорові, рухові вади, і для яких здатність спілкуватися, не виявляючи цієї проблеми свого здоров'я, відкриває двері до професій, що раніше були для них недосяжними. Згідно з проведеним у Канаді дослідженням, електронні засоби комунікації дозволяють, наприклад, глухим робітникам уникати дискримінації, якої вони зазнавали раніше. Крім цього електронна пошта для них стала справжнім подарунком у питаннях, що потребують їхньої участі в політичному житті країни. Таким чином, можемо констатувати той факт, що завдяки діяльності мережевої форми інфраструктури соціальної роботи соціальні можливості осіб з певними функціональними порушеннями значно збільшуються.

Через комунікацію, спілкування з іншими людьми виконується специфічна функція інфраструктури соціальної роботи - функція ресоціалізації) яка допомагає кризовій людині відновити необхідні особистісні якості для нормальної життєдіяльності в суспільстві, ввійти в соціум, здійснивши процес особистісного зростання, засвоєння знань, цінностей і норм, властивих даному суспільству, й адаптуватися до життя в ньому.

За критерієм наявності мети щодо засвоєння нового соціального досвіду, можемо говорити про ресоціалізацію - цілеспрямовану та стихійну. Зрозуміло, що цілеспрямована має місце в тому випадку, коли людина ставить мету щодо засвоєння нового змісту соціального досвіду, розуміючи, яким чином здійснити цей процес. Коли ж засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів відбувається без визначення мети та механізмів їх засвоєння, місце має стихійна ресоціалізація. Говорячи про інфраструктуру соціальної роботи, наголосимо, що її елементи сприяють процесу як цілеспрямованій, так і стихійній ресоціалізації кризової людини.

Ресоціалізація має тісний зв'язок із профілактичною, соціально-педагогічною, адаптаційною та корекційною функціями інфраструктури соціальної роботи. Доповненням до названих специфічних функцій може бути релаксаційна функція інфраструктури соціальної роботи, основне призначення якої полягає у знятті фізичної та психічної напруги, встановленні спокійних, довірливих відносин між людьми, сприяння створенню емпатії, тобто, проникненню в щиросердечний світ іншої людини. Специфічною функцією інфраструктури в системі суспільного відтворення є надання соціальних послуг, тобто комплексу правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

З позиції соціального менеджменту соціальну роботу характеризує організаційна (від пізньолат. organizo - надаю стрункого вигляду, облаштовую) функція, яка відповідає за діяльність об'єктів інфраструктури, наприклад, соціальних служб на підприємствах і в установах, громадських організаціях, фондів, а також за місцем проживання, залучення громадськості до їхньої роботи. Діяльність названих суб'єктів спрямована на задоволення різноманітних потреб через надання всіляких видів допомоги й соціальних послуг населенню, у першу чергу, його незахищеним верствам. У свою чергу, організаційну функцію можна розглядати як діяльність щодо створення і впорядкування інформаційно-розвиваючого середовища та детермінації поведінки людини. Ця функція інфраструктури заставляє людину користуватися предметами, а таке користування підпорядковує поведінку людини. Наприклад, години роботи лікарні, приймання процедур строго регламентуються. Функція саморегулювання полягає в доцільному функціонуванні систем різних рівнів організації і складності. Вона реалізується в єдності своїх енергетичних, динамічних та змістовних аспектів. У сукупності виконуваних завдань ця функція спрямована на забезпечення розширеного відтворення робочої сили і формування її нового якісного складу.

Сьогодні в українському суспільстві існує соціальна нестабільність, яка найчастіше сприймається пересічним громадянином як ситуація невизначеності (відносно своєї долі, кар'єри), соціальної відчуженості. В Західній Європі концепція соціальної відчуженості одержала поширення за дуже короткий термін. її виникнення відбиває зростаюче визнання того факту, що маргіналізація і неблагополуччя громадян є систематичним і вже глибоко вкоріненим феноменом. Відповідно до цієї концепції, труднощі, з якими зіштовхуються особливо вразливі групи населення, мають тенденцію до нагромадження, у результаті чого неблагополуччя тільки зростає, а його фактори - множаться. Що стосується, наприклад, такого явища, як довгострокове безробіття, то існує низка несприятливих факторів, унаслідок яких соціальна допомога виявляється поза досяжністю тих, хто її більше всього потребує. Серед таких факторів раннє залишення школи, раннє народження дитини, проблеми з грамотністю і рівнем освіти, низька самооцінка, відсутність таких навичок, як уміння правильно розподіляти свій час, працювати в колективі, робити вибір і приймати рішення. До згаданих проблем додаються труднощі, пов'язані з житловими умовами і рівнем доходів. Ситуація незахищеності, що завжди характеризує життя представників особливо вразливих груп населення, є основною причиною погіршення здоров'я. Все це має негативний вплив на формування соціального капіталу країни.

Тому соціальна адаптація, профілактика, реабілітація, ресоціалізація, соціальне обслуговування таких груп населення - це важливі напрями використання потенціалу об'єктів інфраструктури соціальної роботи, які визначають і реалізують зміст соціальної роботи. Але, на нашу думку, одним із головних завдань функціонування інфраструктури соціальної роботи можна вважати процес накопичення соціального капіталу, тобто ті соціальні зв'язки, які можуть бути ресурсом отримання вигод для людини. Йдеться про накопичувальну функцію інфраструктури соціальної роботи. Розглянемо детальніше цей процес. Людина опиняється у складній життєвій ситуації від народження, у разі нещасного випадку, аварії тощо. На цьому етапі функцією об'єктів інфраструктури соціальної роботи є зняття стресу в людини, допомога у формуванні позитивної мотивації щодо життя, зміцнення віри у власні сили, надії на отримання свого місця у соціумі. Без виконання цих важливих завдань подальше відтворення життєвих сил людини є неможливим. На другому етапі відбувається відтворення робочої сили людини для її наступної самореалізації у ході матеріального й духовного виробництва. Сьогодні багато говориться про те, що розумові здібності людини з функціональними обмеженнями можуть бути цінними як для її особистого розвитку, так і для розвитку суспільства. Ми завжди повинні пам'ятати про головне завдання соціальної роботи - створення умов для позитивної соціалізації особистості, що сприятиме її адаптації та самореалізації як у власних інтересах, так і в інтересах суспільства. Реалізовувати головне завдання соціальної роботи повинні професійно підготовлені кадри, що мають у своєму розпорядженні розвинену інфраструктуру. Це означає, що кожен конкретний об'єкт останньої має набір специфічних та загальних властивостей, характеристик і функцій. Завдяки існуванню названих функцій інфраструктури соціальної роботи в людини з'являється можливість формувати й накопичувати свій соціальний капітал. Цей процес необхідно розглядати як усвідомлений вибір особистості, що веде до її самореалізації у вільній праці спільно з іншими людьми, і одночасно, як заперечення, протест проти використання особистості в якості "гвинтика" системи.

В центрі нового світогляду в умовах глобалізації, інформатизації, покликаної забезпечити ефективне освоєння світу, є вже не просто людина з абстрактною гуманістичною системою цінностей, а все людство з конкретною системою нагальних матеріальних та духовних потреб. Метою глобального розвитку має бути не лише матеріальне виробництво і споживання, а розвиток інтелектуально-духовної сфери. Через акумулятивну функцію інфраструктура соціальної роботи творить та відтворює соціальний капітал.

Слід зазначити, що в українському суспільстві іноді відбувається процес підміни функцій об'єктів інфраструктури соціальної роботи. Яскравою ілюстрацією цього твердження може бути діяльність хоспісу. В міжнародному досвіді останній виконує функцію догляду онкохворих. В Україні в хоспіс іноді потрапляють люди похилого віку, яких не можна залишати самих удома, коли відсутні інші працездатні члени сім'ї. Тобто в цьому випадку хоспіс виконує функції будинку пристарілих. Необхідно зазначити, що сьогодення сприяє появі принципово нових функцій, які має виконувати інфраструктура соціальної роботи. Йдеться про те, що, крім позитивних моментів у процесі розвитку інформаційної доби, є і негативні. Поява інформаційних мереж призводить до появи нових фізичних та психічних хвороб. Останнім часом все більше дослідників звертаються до теми комп'ютерної - та інтернет-залежності. Незважаючи на всю розмаїтість активності користувачів Інтернет, можна виділити три основних види здійснюваної ними діяльності: пізнавальна (захопленість пізнанням у галузі програмування і телекомунікацій або, як крайній варіант - хакерство), ігрова (зацікавленість комп'ютерними іграми, а звідси як крайній варіант так звана "ігрова наркоманія") й комунікативна (захоплення мережевою комунікацією або, як крайній варіант, так звана інтернет-аддикція - патологічна залежність від інтернет). Оскільки "посередником" у такій діяльності є комп'ютер, то з боку медицини, можливі несприятливі наслідки для фізичного здоров'я: тривале сидіння за монітором може викликати сухість в очах, проблеми із зором, головний біль; тривале сидіння як таке - збільшення навантаження на хребет часто призводить до болю у спині, веде до порушення постави; інтенсивне управління мишкою, джойстиком або клавіатурою веде до зайвої напруги в м'язах рук тощо.

Для психічного здоров'я найбільша небезпека криється у виникненні залежності. Проблема аддикції (патологічної залежності) починається тоді, коли прагнення втечі від реальності, пов'язане зі зміною психічного стану, починає домінувати у свідомості, стаючи центральною ідеєю, що вторгається в життя, веде до відриву від реальності. Відбувається процес, під час якого людина не тільки не вирішує важливих для себе проблем (наприклад, побутових, соціальних), але й зупиняється у своєму особистісному розвитку. Цьому процесу можуть сприяти біологічні (наприклад, індивідуальний спосіб реагування на алкоголь, як на речовину, що різко змінює психічний стан), психологічні (особистісні особливості, психотравми), соціальні (сімейні й поза сімейні взаємозв'язки) фактори.

У серпні 1997 р. список видів "нематеріальної" залежності поповнився: патологічне використання Інтернет стало позначенням офіційно визнаного психічного розладу. Однак багато психотерапевтів говорять, що Інтернет-залежність не є самостійним захворюванням. Як правило, цей діагноз свідчить про інші, серйозні відхилення клієнта - депресію, комунікаційні проблеми тощо. Всі вони, так чи інакше, є ознаками нездатності впоратися зі стресом і формами тієї або іншої дезадаптації в реальному житті. Генетично закладений, але нерозтрачений, запас пристрастей людина прагне розділити з анонімним і віртуальним партнером. Щодо визначення механізмів виникнення Інтернет-залежності цікавим є висловлювання Дж. Сулера: Кіберпростір - один зі способів зміни стану свідомості. Як і в зміненому стані свідомості взагалі, кіберпростір й усе, що в ньому відбувається, здається реальним - часто навіть більше реальним, ніж дійсність. Це твердження дозволяє провести паралель між Інтернет-залежністю і залежністю від хімічних речовин, що змінюють стан свідомості. Якщо для формування традиційних видів залежності (алко-, нарко-, тютюнозалежність) потрібні роки, то для інтернет-залежності цей термін різко скорочується. За даними К. Янг, 25 % аддиктів придбали залежність протягом півроку після початку роботи в Інтернет, 58 % - протягом другого півріччя, а 17 % - у кінці першого року. Залежність, як правило, помічають рідні Й близькі аддикта, констатуючи зміни в його поведінці та розпорядку дня. Кімберлі Янг наводить 4 симптоми Інтернет-залежності (Kiinbcrlcy S. Young, Caught in the Net ("Піймані в Мережу"): нав'язливе бажання перевірити e-mail; постійне очікування наступного виходу в Інтернет; скарги оточуючих на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернет та витрачає на нього занадто багато грошей.

Згодом хвороблива залежність від Інтернет змінюється хронічною. Отже, можемо констатувати, що виникнення нової суспільної проблеми призводить до появи нових клієнтів соціальної роботи - Інтернет-залежних і потребує інструментарію для розв'язання. Таким чином, інфраструктура соціальної роботи розширює свої функції і надає допомогу у лікування та реабілітації комп'ютерних "хакерів".

При цьому виникають цілком реальні факти сьогодення - комп'ютерна залежність та інтернетманія. Фіксуючи зростаючу залежність молодих людей від віртуального світу, входження до якого забезпечується простим натиском на клавішу мишки, німецькі лікарі та психологи виявили на підставі досліджень та тестування два типових симптоми залежності від Мережі: майже 70 % опитаних показали, що вони проводять у Мережі значно більше часу, ніж планували; понад 50 % користувачів Мережі продовжують "мандрувати" просторами Інтернет після того, як знаходять всю потрібну інформацію. Інтернет, таким чином, здатний перетворюватися на своєрідний наркотик, тому медики багатьох країн вже створюють реабілітаційні центри для інтернет-залежних, які ми також розглядаємо як об'єкти інфраструктури соціальної роботи.

Саме тому відбувається розширення функцій інфраструктури соціальної роботи - реабілітація комп'ютерних хакерів, організація спортивних баз для параолімпійців та ін.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші