Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Київська Русь у середині - другій половині X ст.

У середині 940-х рр. на Русі сталася подія, яка спричинила істотні зміни у функціонуванні давньоруської держави. Пізно восени 944 р. князь Ігор, як завжди, по зимовому тракту вирушив в об'їзд своїх володінь, що супроводжувався збором так званого "полюддя" - ненормованого натурального збору з кожного житлового приміщення ("диму") хутрами, продуктами харчування, одягом. Як правило, князівський об'їзд тривав з глибокої осені до ранньої весни. Цього ж разу князь Ігор, зібравши полюддя з Древлянської землі, під тиском своєї дружини, вирішив примножити зібрані коштовності. Стягнувши з древлян полюддя вдруге, як засвідчує літописець, князь і цим не задовольнився. Відпустивши більшу частину своєї дружини з майном до Києва, він з невеликою кількістю воїнів втретє вернувся до древлянського центру - Іскоростеня. Таке непомірне користолюбство князя неймовірно обурило древлян, котрі зустріли Ігоря з його нечисленною дружиною поблизу міста, вбили його і з честю поховали на приміському пагорбі.

Після опису вбивства князя Ігоря літописець наводить детальну розповідь про багаторазову помсту, вчинену його вдовою княгинею Ольгою, в результаті чого було спалено древлянський центр, вбито місцевого князя Мала та "лучних мужів" і "мужів нарочитих", котрі "тримали" Древлянську землю. Але, крім помсти, убивство князя Ігоря спонукало Ольгу до проведення низки реформ.

Передовсім княгиня звернула увагу на бунтівну Древлянську землю. Придушенням заворушень в Іскоростені та вбивством винуватців смерті чоловіка справа не обмежилася. Після 944 р. було ліквідовано автономію цієї землі. У пізніших часах вже ніколи в джерелах не згадується ані про древлянських князів, ані про древлянську старійшину, як, власне, немає згадки і про саму Древлянську землю як про окрему адміністративну одиницю. Аналогічні заходи, як припускають учені, були проведені і щодо Новгорода. Принципові зміни вводилися Ольгою в структуру збирання данини. Зокрема, княгиня замінила ненормоване полюддя регулярним збором.

У зовнішньополітичній сфері для Київської Русі й надалі пріоритетними залишалися стосунки з Візантійською імперією. У вересні 954 - серпні 955 р. княгиня Ольга здійснила візит до Константинополя. Головні мотиви посольства княгині до столиці тогочасного світу дослідники вбачають у намаганні підтвердити правомочність торговельної угоди з Візантійською імперією, оскільки термін дії попередньої завершився на момент загибелі князя Ігоря. Але очікуваного договору Ольга до Києва не привезла, хоча й була прийнята в Константинополі на найвищому рівні. Так само не отримала вона й сприяння імператора в справі християнізації Русі, стосовно чого, на думку літописців, вона порушувала прохання перед Константином Багрянородним і Константинопольським патріархом. Найбільше, чого вдалось досягти давньоруській правительці у Константинополі, так це прийняти в головному храмі імператорської столиці - Святої Софії - особисте хрещення, започаткувавши тим самим навернення до християнства київського княжого дому династії Рюриковичів.

Загалом же непересічність дипломатичної місії княгині Ольги полягає в тому, що вона вперше в історії Київської Русі вирушила до Константинополя не на чолі військ, а з мирним посольством, із заздалегідь розробленою програмою візиту, чітко усвідомлюючи його мету й способи досягнення.

Не досягти свого в Константинополі, 959 р. Ольга відправила до Франкфурта-на-Майні послів до германського імператора Отгона І з проханням призначити єпископа та священиків для її землі.

Наступник Ольги - її син Святослав Ігорович був першим давньоруським князем з династії Рюриковичів, котрий отримав слов'янське ім'я.

Водночас за стилем життя він чи не найбільш послідовний вікінг з-поміж своїх предків. Попри тиск з боку матері, Святослав так і не прийняв християнство, залишившись вірним культові дружинного бога Перуна. Звільнившись же з-під опіки матері вже у доволі зрілому віці, князь переважну більшість часу відводив військовим виправам і підготовці до них, дуже мало цікавився проблемами внутрішнього життя Русі.

Найпершою гучною перемогою Святослава став розгром у 965 р. степового сусіда Русі - Хозарії. Але ще перед тим, пройшовши через оксько-волзькі ліси, землю в'ятичів, київський князь завдав потужного удару по союзникові Хозарії - Волзькій Булгарії. Розбивши булгар, Святослав захопив їхню столицю Булгар, розігнав місцеве населення. Розчистивши у такий спосіб собі шлях на Хозарію, войовничий князь вповні скористався з отриманої нагоди зненацька атакувати потужного супротивника. Спустившись вниз по Волзі, Святослав розбив поспіхом зібране військо хозарського кагана та захопив його столицю Ітіль. Спустошивши центральні області Хозарського каганату, київський князь смерчем пронісся по володіннях кагана на Північному Кавказі, відтіля рушив на Дон, завойовуючи ворогуючі з Руссю племена ясів і касогів, та, врешті-решт, оволодів збудованою за допомоги візантійських інженерів фортецею Саркел, яка слугувала плацдармом для нападів на Русь. Після таких вражаючих успіхів Святослава Хозарський каганат як потужна держава фактично припинив своє існування.

Забезпечивши спокій Русі на сході, князь відразу переводить свій погляд на південний захід, виношуючи плани завоювання Подунав'я. У серпні 968 р. руський флот переправив на Балкани 60-тисячне військо Святослава і той з такою потужною силою досяг неабияких успіхів. У першій же битві русам вдалося розбити армію болгарського царя Петра, а вже після цього легко захопити 80 міст, розташованих у Подунав'ї. Окрилений успіхами, Святослав утвердився у своєму бажанні залишитись на Балканах, облаштувавши собі в Переяславці на Дунаї столицю.

Але грандіозні перемоги князя спровокували доволі неприємні зовнішньополітичні наслідки. Зруйнувавши Хозарію, тим самим Святослав відкрив шлях до південних кордонів Русі войовничим кочівникам зі сходу - печенігам. Поява ж русів на Балканах і їхні наступні успіхи неабияк занепокоїли Візантію. Візантійська дипломатія розпочала пошук селективних способів стримування зарозумілого, як на їхню думку, сусіда. Інструментом же такого стримування було обрано нових господарів степів - печенігів.

Коли 968 р. Святослав отримав повідомлення про вторгнення номадів у межі його держави та облогу Києва, він чимдуж кинувся визволяти обложених там печенігами стареньку матір - княгиню Ольгу - та своїх трьох синів - Ярополка, Олега й Володимира. Але, відбивши печенігів, князь не захотів залишатися в Києві. Восени 969 р. знову вирушив на Дунай, маючи на меті цілковито підкорити Болгарію.

Попервах ситуація складалася вельми успішно. Уже на початку свого другого балканського походу Святослав захопив синів покійного болгарського царя, Бориса і Романа. Після цього йому вдалося підкорити майже всю Болгарію. Упродовж 970 р. війська русичів перейшли Балкапські гори й оволоділи низкою фракійських міст. Після цього реальна загроза нависла над самим Константинополем, що й змусило імператора терміново організовувати гідну зустріч зарозумілому союзникові.

У битві під Аркадіополем Святослав зазнав від греків першої у своєму житті поразки і був змушений повернути на Дунай. Щоправда, князь залишив у болгарських містах свої гарнізони, зберігаючи, таким чином, свій контроль над регіоном. Це аж ніяк не влаштовувало імператора Іоанна Цимісхія і навесні 971 р. він розпочав широкомасштабну акцію по витісненню русів з Балкан. 21 липня 971 р. під містом Доростол між візантійськими та руськими військами відбулася грандіозна битва. Спочатку руським воїнам вдалося відтіснити візантійську піхоту, але важко озброєна кіннота імперії, очолювана одягнутим у золоті обладунки імператором, переломила перебіг бою. Під час цієї генеральної битви, за свідченням візантійських джерел, загинуло не менше 15 тис. князівських дружинників, поранення отримав сам князь, котрий, врешті, був змушений запросити миру.

Новий договір зобов'язував Святослава не нападати на Візантійську імперію, в тому числі на її міста в Криму та на Болгарію. Русь брала зобов'язання надавати Візантії військову допомогу в разі війни останньої з третьою стороною. За все те Цимісхій мав безперешкодно випустити руське військо із Доростола із зброєю в руках та навіть виділити йому продовольство на зворотній шлях.

Після підписання мирної угоди на березі Дунаю відбулась особиста зустріч київського князя з візантійським імператором. Під час зустрічі з імператором князь просив відправити візантійських послів до печенігів, аби ті дозволили безперешкодно "пройти крізь їхню землю". Але, як можна зробити висновок з наступних подій, жодна з умов договору так і не була виконана. Аби упередити на майбутнє появу Святослава на Балканах, Константинополь за чималі гроші найняв одного з ханів печенігів, щоб той зненацька напав на виснажене руське військо. На зворотному шляху Святослава до Києва навесні 972 р. на Дніпровських порогах його підчатували печеніги хана Кури, від рук яких у нерівному бою і загинув славетний полководець.

Тривале перебування Святослава на Балканах і його масштабні завоювання там дають підстави дослідникам говорити про існування імперії Святослава. Однак скраяна мечем войовничого давньоруського князя імперія ненадовго пережила свого творця. Після його смерті від рук печенігів невдовзі припинила існування й ця політична структура.

На Русі ж ще після відбиття печенігів від Києва та смерті княгині Ольги в 968 р. Святослав, готуючись до завоювання Болгарії, розсадив своїх синів по головних центрах Давньоруської держави: Ярополка - в Києві, Олега - у Древлянській землі, у Вручому, а Володимира - в Новгороді, Так було розпочато творення на Русі князівських столів, адже перед тим існував лише один княжий стіл - у Києві.

Після смерті Святослава князівська влада у Києві перейшла до рук його юного сина Ярополка, оточеного воєводами батька. Молодші брати

Ярополка, Олег і Володимир, залишились правити у виділених їм Святославом землях, щоправда, демонструючи після його смерті дедалі більше незалежності від Києва.

Загалом кількарічне князювання Ярополка в Києві губиться в тіні його уславлених попередника та наступника, відповідно Святослава й Володимира. Проте збереглися відомості про його зовнішньополітичну активність, зокрема жваві контакти з Римом та заходом Європи загалом. Чимало істориків приписують князеві велику симпатію до християнства, називаючи його мало не першим християнським володарем Русі. Більше того, стверджується, що аж надто динамічне просування нової релігії на чільні місця в Давньоруській державі коштувало Ярополкові втрати довіри і підтримки значної частини тогочасної знаті, провокувало загострення внутрішньополітичної боротьби в Києві.

Тим часом з 977 р. між синами Святослава розгорається перша в історії Давньоруської держави міжкнязівська уособиця. її першопричини літописець виводив з прикрого особистого інциденту, що стався під час князівського полювання у древлянських лісах Олега Святославовича. Нібито древлянський князь (на той час йому виповнилось лише 13 років), випадково зіткнувшись з київським дружинником Лютом, наказав його вбити. Лют доводився сином воєводи Свенельда, того самого, котрий ще в князювання Ігоря збирав данину в Древлянській землі, а по його насильницькій смерті брав участь в організованих Ольгою каральних акціях проти непокірних древлян. Після цього трагічного випадку впливовий Свенельд і підмовив Ярополка піти війною проти брата.

Проте вбивство Люта, вочевидь, стало лише приводом до вибуху збройного конфлікту. Головний же мотив крився у бажанні Ярополка зосередити якомога більше влади у своїх руках, відібравши її в Олега, та, натомість, у жаданні оточення князя Олега домогтись більшої незалежності від Києва.

Конфлікт, що розпочався з інциденту на полюванні, обернувся справжньою війною, що тривала з перервою п'ять років. Попервах Ярополк, виступивши в похід проти Олега, завдав йому поразки поблизу древлянського центра Вручого. І коли Олег намагався порятуватися за міськими укріпленнями, його було випадково скинуто своїми ж людьми з підвісного моста в рів, де він і загинув. Втім, "уладнавши" в такий спосіб прикрий інцидент на полюванні, Ярополк цим не задовольнився, а вирішив заразом поквитатися і з новгородським князем Володимиром, сином князя Святослава і наложниці Малуші.

Володимир же, довідавшись про трагічні події у Вручому та побоюючись за власне життя, залишив Новгород і подався за море, до Швеції. На батьківщину він повернувся 980 р. уже на чолі загону вікінгів. З їх допомогою князеві вдалося швидко відновити свою владу в Новгороді. Далі Володимир захопив Полоцьк та одружився з тамтешньою княжною Рогнедою, забезпечивши собі підтримку на той час незалежного від Києва Полоцького князівства.

Коли війська Володимира стали наближатись до Києва, Ярополк, незважаючи на міцні мури міста та сильну князівську дружину, перебрався до розташованої в гирлі річки Рось невеличкої фортеці Родні. Причиною такого, як виявилось згодом, фатального кроку було те, що Ярополк не почувався впевнено у місті, де визрівав інспірований Володимиром заколот проти нього.

Облога Володимиром слабко підготовленої до тривалої оборони Родні спричинила серед дружинників київського князя голод. За таких обставин новгородському князеві виявилося неважко через підісланих варягів "відправити" свого брата до праотців і самому посісти київський стіл.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші