Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Філософія родознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Християнство у розвитку Київської Русі.

Русь прийняла хрещення від Візантії, що якісно змінило політичний, соціальний, культурний розвиток давньоруського соціуму.

Прийняття християнства в його східному православному варіанті було пріоритетним, оскільки богослужіння відбувалося рідною мовою.

У процесі християнізації Русі посилилися візантійські та західноєвропейські культурні впливи. Йдеться про церковний устрій, зв'язки давньоруських книжників з античною наукою, філософією, риторикою, літературною традицією. Наприклад, у давніх пам'ятках простежуються слова, які поширилися в українській науковій термінології: планета, океан, астрономія, піраміда, стихія, апостроф, лексикон тощо. Культурні впливи Візантії засвідчують мовні запозичення в староукраїнській мові, їх більшість стосується церковної мови, проте значна частина увійшла до народної: паляниця, книш, кутя, левада, миска, макітра й ін. Окрему сторінку становить другий південнослов'янський вплив, тобто культурний вплив Болгарії, Сербії, Македонії на філософію, освіту, образотворче мистецтво східних слов'ян.

Процес християнізації Русі пов'язаний із наслідуванням окремих язичницьких культів і форм обрядовості (молитва, хрещення, причастя). Натомість зросло інтелектуальне значення книжного знання, оскільки християнство — культура книжна і релігія Писання з властивим їй глибоким шануванням Слова. Відповідно до філософських засад середньовічного світогляду (неоплатонізм) — Світ сприймається як відкрита Книга, у свою чергу Книга трактується як відкритий Світ, розумно влаштований Творцем. Книги переважно читали в слух (в голос). Слух (книга, проповідь, церковний спів, музика) і зір (живописне оздоблення храмів) розширювали можливості пізнання Світу, що сприяло вихованню "внутрішньої*9 просвітленої людини.

У християнському розумінні людини головним є мотив спасіння. Життя людини розглядається як віха на шляху до спасіння, але цьому перешкоджає світ чуттєвого буття. Осягнення Бога здійснюється за посередництвом серця, християнської любові, що облагороджує ставлення до ближнього. Тобто серце об'єднує почуття, волю, розум людини і в такий спосіб урівноважує функцію розуму.

Наголосимо, що у давньоруській архітектурі домінував своєрідний принцип забудови міста, відомий під назвою "прозор" — вид, панорама, що відкриваються з так званої Поклонної гори (найвищої географічної точки місцевості). На Поклонній горі споруджувався Храм (Собор), від якого за кільцево-радіальним принципом розплановувалися вулиці. Храм органічно вписувався у довкілля, добре проглядався з усіх сторін, своєрідно впорядковував місцевість. Храми, розташовані на узвишшях, постають як художній символ живописної організації простору. Відомо, що до закінчення періоду княжіння Володимира Великого було побудовано майже 400 церков.

Цікаво, що у санскриті трактується слово "Русь" у значенні "блискуча розкіш, країна сяйва і краси".

Головний сенс і призначення християнського Храму — духовне упорядковування буття людини.

Собор св. Софії (XI ст.) у Києві.

Християнство поширилося на Русі під знаком Софії. Іла-ріон — перший київський митрополит із руських, описує хрещення Русі як прихід "Премудрості Божої". У "Слові про закон і благодать" він зазначив, що князь Ярослав Мудрий (син і достойний наступник Володимира Великого) ініціював спорудження Софійського собору в Києві, тобто "храм великий святий Божій Премудрості воздвиг... на святість і освячення городу; і прикрасив його золотом і сріблом, і камінням дорогим", і церква стала "дивом і славою на всі навколишні країни" (Іларіон Київський, XI ст., с. 434).

Зведення у Києві собору св. Софії символізує перехід від язичництва до християнської релігії. На відміну від візантійських однокупольних храмів давньоруські храми — багатокупольні, що зумовило їх художню довершеність. Київський храм св. Софії налічує 13 куполів. Великий купол в оточенні чотирьох середніх символізує Христа і чотирьох євангелістів, отже, Вселенську Церкву. Західний фасад із центральним порталом означає вхід до Церкви. Над ним проглядаються сім куполів — символ Церкви як дому Премудрості, уособлення семи таїнств. Число сім є символом Діви Марії — земної Церкви, яка поєднує духовне і тілесне.

Християнізація Русі, особлива духовна місія Слова, софійність (мудрість) сприяли осягненню нових суспільних, моральних, естетичних, художніх цінностей. На засадах християнських цінностей відбувалося утвердження Русі як суб'єкта світової культури.

Ярослав Мудрий прагнув до політичної й ідеологічної незалежності Русі від Візантії. У цьому його підтримував митрополит Іларіон. Пріоритети політичної і державної діяльності київських князів визначали зв'язки з Європою. Пізніше на зв'язки з Центральною Європою орієнтувалася політика галицьких князівств.

Загалом давньоруську культуру вирізняє здатність творчої рецепції світової інтелектуальної традиції, засвоєння досягнень візантійської, середземноморської, південнослов'янської культур на міцному ґрунті культури автохтонної.

У мові східних слов'ян збереглося слово дитинець, відоме з літопису Київської Русі у значенні "внутрішня фортеця", кремль, резиденція князя і його дружини, отроків, боярських дітей.

За словником В. Даля, слово дитинець тлумачиться як "окреме приміщення в домі для дітей і жінок" і "внутрішнє укріплення міста, кремль" (Даль, 1978, с. 438).

Цікаво, що в усіх індоєвропейських мовах первісний зміст слова "батько" тлумачиться як "кормилець" (Лавровський, 1867).

У "Повісті минулих літ" слово "кормилець" вживається у значенні "вихователь", "дядько" юного князя. Оповідається, що княгиня "Ольга перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом, і кормилець його [тут] був Асмуд". Згадуються Добриня, вуй (по суті, кормилець) Володимира (князь Володимир Великий); кормилець і воєвода Блуд — у князя Ярослава Мудрого; посадник і кормилець Паук — у волинського князя Володимира Андрійовича, Кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів. Кормильчичі як боярський рід згадуються у "Галицько-Во-линському літописі". Цей рід походив від княжого кормиль-ця. До Галича вони потрапили на запрошення частини боярства, що підтримувала синів князя Ігоря Святославича. Сини Ігоря претендували на Галич, оскільки їхня мати Єфро-синія була дочкою галицького князя — Ярослава Володимировича Осмомисла (Літопис руський, 1989, с. ЗО—31, 51, 82, 296, 369).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші