Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Національна економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теоретичні основи розбудови соціально-ринкової економіки

Розбудова соціально-ринкової економіки є невід'ємною складовою теорії суспільного добробуту. Проблеми інституціонального будівництва соціального ринкового господарства досить актуальні для України, і їх необхідно піддати серйозному теоретичному аналізу для ефективної реалізації на практиці.

Концепцію соціального ринкового господарства було розроблено вперше в Німеччині, а в економіку запроваджено завдяки політиці уряду Л. Ерхарда. Соціальне ринкове господарство постало у формі організації економіки, що спирається на соціалізоване товарне виробництво, забезпечує взаємодію між виробництвом і споживанням за допомогою ривку, державного регулювання економіки, суспільних інститутів та гарантує соціально-економічну стабільність суспільства.

Оскільки економічне не існує без соціального, хоча кожне з них має елементи самостійності, то й економічні і соціальні системи функціонують через функціональний взаємозв'язок їх елементів, а розвиваються через якісні та кількісні зрушення. Знання структури, механізмів функціонування та розвитку економічної системи дає можливість управляти нею, впливати на її структуру і змінювати умови, в яких вона перебуває, шляхом формування та зміни відповідних інститутів і елементів інституціонального забезпечення.

Економічна система - це своєрідний стан матеріальних елементів із власною структурою, особливою формою організації та зв'язками між структурними ланками. Соціально-економічна система - це певним чином структурована й упорядкована система відносин між людьми в процесі їх життєдіяльності, спрямованої на індивідуальне й суспільне життєзабезпечення. Соціально-економічна система розвивається через еволюцію продуктивних сил і відновлення економічних відносин, які створюють умови для подальшого розвитку продуктивних сил. Сучасні соціально-економічні системи визначаються темпами розвитку продуктивних сил, а це свідчить про досконалість економічних відносин. Якщо темпи розвитку продуктивних сил уповільнюються або розвиток припиняється і навіть регресує, то це сигналізує про те, що економічні відносини потребують модернізації* Якщо ж їх неможливо вдосконалити, то в системі виникає соціальний конфлікт, який закінчується соціальним вибухом, у результаті чого виникають нові економічні відносини, що забезпечують розвиток продуктивних сил на новій соціально-економічній основі.

Першочергові цілі економічних систем більшості країн світу полягають у забезпеченні високого рівня зайнятості населення, стабільного рівня цін, низького та помірного рівня інфляції, сталого економічного зростання.

Соціальне ринкове господарство не ідентичне вільній ринковій економіці, якій не властива така функція, як вирівнювання, згладжування гострих соціальних відмінностей та конфліктів.

Практичні основи формування соціального ринкового господарства заклали у своїх працях В. Репке, Л. Ерхард, В. Ойкен та ін. Згідно з концепцією В. Репке, "соціальне ринкове господарство" - це шлях до економічного гуманізму. У книзі "Гуманне суспільство" він писав, що цей тип господарства протиставляє колективізму персоналізм, концентрації влади - свободу, централізму - децентралізм, організації - спонтанність тощо. Погоджуючись із думкою В. Репке, Л. Ерхард у 1965 р. повідомив про перетворення ФРН на "сформоване суспільство". Його політика була спрямована на усунення суперечностей, підтримку підприємництва, створення умов для зростання життєвого рівня середніх верств1.

Доктрина "сформованого суспільства", згідно з міркуваннями Л. Ерхарда і його однодумців, - це пошук кращого "природного економічного порядку", якого можна досягнути створенням "соціального ринкового господарства". У ній категорично заперечуються марксистські ідеї про п'ять типів суспільного устрою і виробничих відносин, про антагонізм класів. Вона ґрунтується на положенні В. Ойкена про те, що людському суспільству притаманні тільки два типи економіки - "централізовано керована" (тоталітаризм) і "мінова економіка" (вільне, відкрите господарство).

Вальтер Ойкен у книзі "Основи національної економії" (1947 р.) виокремив такі основні елементи структури соціального ринкового господарства: конкуренція, яка, сприяючи економічному зростанню, підвищенню продуктивності, технічному прогресу, одночасно може виконувати і соціальну функцію; ринок, що виступає як координуючий механізм і регулятор господарської діяльності; домашні господарства, промислові, сільськогосподарські, банківські, торговельні та інші підприємства, що виступають як суб'єкти господарювання; держава, яка за допомогою політики зміцнення конкурентного ладу забезпечує і контролює загальні умови функціонування ринкової системи та сприяє соціальному вирівнюванню.

Соціальна ринкова економіка функціонує на основі економічного та соціального порядку. При цьому економічний порядок визначає правила регулювання соціально-економічних процесів. Соціальний порядок визначається сукупністю інститутів і норм щодо соціального стану громадян та окремих груп населення, а також соціальними відносинами між членами суспільства. Соціальна ринкова економіка внаслідок національної специфіки сформувалася в різних країнах за неоднаковими моделями. Серед них доцільно виокремити європейську, англосаксонську, східноазіатську моделі соціальної ринкової економіки.

У рамках європейської моделі поєдналися маргінальні, інсти-туційно-дистрибутивні, мотиваційні, консервативно-корпоративні, ліберально-демократичні схеми організації соціальної політики, практичне застосування яких дає можливість виокремити: континентальну німецьку модель, яка ґрунтується на розгалужених схемах соціального страхування, спрямованих на зростання рівня зайнятості; скандинавську модель, яка характеризується розширеною системою надання державою соціальних послуг, наявністю різноманітних соціальних програм; британську модель, яка тяжіє до ринкових принципів вирішення соціальних питань і розвитком приватного соціального страхування; змішану французьку модель, яка поєднує приватну та державну системи соціального захисту. Найменш дієві системи соціальної політики на сьогодні склалися в Італії, Іспанії, Португалії, Греції.

На особливу увагу серед скандинавського типу соціальних моделей заслуговує соціалізована модель ринкової економіки Швеції. Шведський тип організації життя суспільства забезпечив економічну ефективність якісних параметрів соціальної сфери за концепцією "людського капіталу" завдяки проведенню наполегливої соціальної політики вирівнювання прибутків, високої частини перерозподілу національного продукту через державний бюджет, відпрацювання курсу на створення суспільства загального добробуту, налагодження соціального діалогу, заперечення політики споживацького ставлення до природи, заборони спорудження атомних електростанцій та вдосконалення стандартів щодо збереження довкілля.

Економічна система Швеції зорієнтована на досягнення соціальних цілей: забезпечення відносної рівності в суспільстві за рахунок податків, які запобігають різкому диференціюванню прибутків; гарантування повної зайнятості, оскільки держава у Швеції є найбільшим наймачем робочої сили й забезпечує робочі місця приблизно для третини економічно активного населення; створення розгалуженої соціальної інфраструктури. Більше половини ВВП країни перерозподіляється через державний бюджет, а понад дві третини цієї частини ВВП витрачається на надання безоплатних суспільних послуг. Майже 65 % громадян Швеції отримують доходи із суспільних фондів як наймані працівники урядових і муніципальних установ або як одержувачі соціальних допомог і пенсій з державних пенсійних фондів, тобто у приватному секторі економіки зайнято 35 % населення. Соціальна політика держави доповнюється тим, що роботодавці відраховують у фонди пенсійного страхування 43 % фонду заробітної плати.

Система державного регулювання економіки цієї країни ґрунтується на ідеях раціональної централізованої економіки та соціального планування Г. Мюрдаля з використанням системи соціального партнерства, що дало змогу досягти компромісу глобального характеру між економічною та політичною елітою і працівниками. Специфікою шведської моделі є максимальний ступінь державного регулювання основних макроекономічних показників економіки, який зберігається впродовж останніх 50 років, коли при владі майже незмінно перебували соціал-демократи.

Англосаксонська модель сформувалася в США, Великій Британії, Ірландії, Новій Зеландії. Вона має неоліберальний характер, їй властиві повне панування в економіці приватної власності окремих осіб, підприємств, фірм, банків, великих компаній та мінімізація ролі державного втручання в економіку. Тому питання соціальної безпеки вирішують шляхом самоорганізації учасників ринку.

Східно-азіатська модель притаманна Японії, Республіці Корея, Сінгапуру, Тайваню і характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси та на вирішення соціальних питань.

Кожна з цих моделей становить прикладний інтерес з позицій технологій вирішення соціальних питань, реалізації державних соціальних програм, надання соціальних послуг, поєднання державного і приватного фінансування у вирішенні питань соціальної безпеки та забезпечення суспільного добробуту. Тому в

Україні має ставитися питання не про можливості копіювання чи перенесення цих моделей у національну площину, а про використання ефективних механізмів розбудови соціально орієтованої ринкової економіки.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші