Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Німецька формальна соціологія (Ґ. Зіммель та Ф. Тьонніс)

Іншим фундатором формальної соціології вважають німецького вченого Ґеорга Зіммеля (1858-1918). Він не залишив по собі таких всеохопних соціологічних систем, як Е. Дюркгайм або М. Вебер. Його дослідження стосувались найрізноманітніших проблем соціології, філософії, культури, мистецтва, релігії тощо. Але висловлені ним ідеї і дотепер привертають увагу дослідників.

Означення суспільства

На відміну від М. Вебера, який розглядає суспільство як сукупність соціальних дій індивідів, Ґ. Зіммель вважає, що суспільство складають соціальні відносини і міжособистісні взаємодії людей. При цьому соціальні відносини він розглядає в їхній динамічній природі. Його менше цікавить суспільство як стала соціальна система.

Соціації та їхні різновиди

Увага Ґ. Зіммеля скерована мікропроцеси, насамперед взаємодію людини з людиною. На цій основі утворюються складніші форми усуспільнення, або соціації: соціальні процеси, соціальні типи та моделі розвитку.

Соціальні процеси

До соціальних процесів, заснованих на взаємодії особистостей, Ґ. Зіммель зараховує розподіл праці" утворення політичних партій, суперництво, підкорення.

Соціальні типи

Друга категорія соціальних форм - соціальний тип, тобто людина, яка набуває певних характерних соціальних якостей: аристократ, авантюрист, геній, керівник, підлеглий, відступник, прибічник середньої лінії тощо.

Моделі розвитку

Третя категорія - модель розвитку. Тут Ґ. Зіммель має на увазі універсальний процес взаємозв'язку розширення соціальних груп із посиленням вияву індивідуальності. Що більшою є група, то менше її члени подібні один на одного. Загальний історичний розвиток рухається в напрямку творення дедалі більших за розмірами груп, в яких зростає індивідуальність особи. Це, своєю чергою, підвищує інтелект і збільшує міру індивідуальної свободи.

Негативні наслідки зростаючої соціації

Але всі ці взаємопов'язані процеси (утворення великих соціальних груп, інтелектуалізм і свобода індивіда) мають негативні наслідки. Людина відривається від традиційних соціальних груп і спільнот, як-от сім'я, де її існування було затишним і приємним, і входить до великих груп і спільнот, де вона почувається чужою, де відносини будуються на розрахунку й раціональності, втрачає глибину і повноту душевних емоційних переживань, характерних для минулого.

Відчуження

Крім того, розвиток інтелекту відбувається одночасно з розвитком грошового господарства (про це йдеться у відомій праці Ґ. Зіммеля "Філософія грошей"). Тому історія, згідно з думкою Ґ. Зіммеля, є історією зростаючої інтелектуалізації соціального життя та поглиблення принципів грошового господарства. Це призводить до всезагального відчуження: гроші просторово й духовно відділяють людину від вироблених нею речей, робітник стає відчуженим від продукту своєї праці. Отже, ціною свободи стає відчуження. Чим незалежнішою стає людина від інших людей і соціальних груп, тим більше вона відчуває своє відчуження. Єдиним мірилом свободи стають гроші, символом міжлюдських відносин - проституція (все можна купити, все продається). Так гроші "одним своїм дотиком" нищать і природу речей, і природу людини, спустошують її духовний світ, руйнують особистість.

Місце Ґ. Зіммеля в історії соціології

Таким чином, хоч Ґ. Зіммель і не створив цілісної соціологічної концепції, його внесок у розвиток соціології досить вагомий. Поставивши в одній зі своїх праць запитання: "Як можливе суспільство!", він відповідає: суспільство можливе як сукупність взаємодій форм і змісту, тобто історично зумовлених цілей і мотивів людських взаємин. Воно є внутрішньо єдиним і цілісним утворенням, хоч недосконалим і з багатьма вадами. Тому Ґ. Зіммеля можна вважати попередником символічного інтеракціонізму, сучасної соціологічної течії, яка акцентує на аналізі соціальних взаємодій.

Ф. Тьонніс і вчення про спільноти

Велику роль у розвитку західної соціології класичного періоду відіграв німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855-1986). Предмет його уваги - дослідження природи соціальних спільнот, суті процесів, які сприяють організації та функціонуванню людських співтовариств. Цим проблемам присвячена його праця "Спільнота й суспільство". У самій назві цієї праці охоплено центральні категорії соціологічної науки.

Суть соціального життя

Соціологія, згідно з Ф. Тьоннісом, вивчає соціальне життя. Воно є розмаїтим і складається з певних соціальних зв'язків. Такий дослідник, як Т. Гоббс, вважав, що у суспільстві панують антагонізми, точиться війна всіх проти всіх, тому необхідним є існування міцної держави, яка може і повинна забезпечити існування суспільства у цих несприятливих умовах. Ф. Тьоннісу були добре відомі ідеї Т. Гоббса (він навіть написав про нього книжку), але він їх не підтримував. Соціальні зв'язки між людьми можуть, звичайно, базуватися на взаємовідштовхуванні та взаємозапереченні. Але там, де ворожнеча відіграє провідну роль, немає істинно соціального зв'язку - є лише сукупність ворогуючих людей.

Насправді ж, на думку Ф. Тьонніса, взаємозв'язки людей набагато різноманітніші; до того ж у суспільстві переважають соціальні зв'язки, засновані на прагненні до спільного життя. Тому не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом.

Соціальні зв'язки

Тип соціального зв'язку визначається типом волі, взятого за основу. Тому Ф. Тьонніс вирізняє два типи волі:

  • - воля природна, інстинктивна, яка проявляється в емоціях, душевних схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах;
  • - воля розумова, раціональна, яке знаходить вияв в усвідомленому, у таких раціональних компонентах, як раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін тощо.

Спільнота і суспільство

Історичний процес власне й складається з двох протилежних спільному життю людей: спільнот, заснованих на соціальних зв'язках реального органічного життя і природній волі, та суспільства, яке є механічним утворенням, що постало на волі розумовій, раціональній. Застосовуючи терміни Ф. Тьонніса, перше утворення можна називати ґемайншафт, а друге -- ґезельшафт і розглядати їх сутність за допомогою порівняльної таблиці (табл. 8):

Таблиця 3. Співвідношення спільноти і суспільства у концепції Ф. Тьонніса

№ з/п

Характеристики

Ґемайншафт

Ґезельшафт

1.

Тип волі, покладений в основу

Природна, інстинктивна

Розумова, раціональна

2.

Зміст волі

Емоційні, афективні, напівінстинктивні потяги, нахили й спонукання

Система намірів і цілей, засобів їх досягнення

3.

Соціальні зв'язки

Будуються на почутті близькості, вирізняються тривалістю й стабільністю соціальних контактів, спільною підтримкою традицій і прагненням зберегти самототожність індивіда

Базуються на раціональних цілях і відрізняються доцільністю, розрахунком, відносною сталістю й обмеженою участю індивідів у цих зв'язках і соціальних інститутах

4.

Форми об'єднання

Мовні, сімейні, побутові, релігійні, етнічні спільноти

Виробничі, професійні, наукові, торговельні спілки

5.

Сфера поширення

Переважно село, де зв'язки сильніші, ніж воля окремої людини, і утворюють тривале, надійне, затишне спільне життя

Переважно місто з міською субкультурою; публічність і світ, в які людина потрапляє, як у щось чуже

6.

Суть спільності

Життєвий організм

Механічний агрегат

Сам напрямок історичного розвитку для Ф. Тьонніса є однозначним і полягає у загальному русі від спільнот до суспільства, що відбувається паралельно зі зростанням раціональності: суспільство поступово, але невблаганно витісняє в історичній перспективі спільноту.

Роль і місце Ф. Тьонніса в історії соціологічної думки

Отже, внесок Ф. Тьонніса у розвиток соціологічної думки в тому, що він:

  • - здійснює аналіз соціальних явищ як відображення міжособистісних зв'язків;
  • - наголошує на нерозривності зв'язків особистості зі соціальним середовищем;
  • - розглядає соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку та видозмінах.

Загальна характеристика класичної соціології

Розглядаючи загалом класичний етап у розвитку соціологічної думки, можна назвати такі його характерні особливості.

Е. Дюркгайм відходить від традиційного позитивізму, зберігаючи з його постулатів лише формальні вимоги до побудови соціології за аналогією до природознавства. Змістова ж наповненість каркасу соціологічної науки в Е. Дюркгайма зумовлена визнанням за соціальною реальністю особливого статусу, докорінно відмінного від природних реальностей різного ґатунку. Водночас, визнаючи цей статус, Е. Дюркгайм ще не може остаточно відійти від трактування соціальної реальності як принципово вищої від індивіда, пануючої над ним і визначальної щодо нього.

М. Вебер робить надзвичайно важливий крок в обґрунтуванні суспільства як продукту соціальних дій людей; саме індивід є суб'єктом соціальної дії, тоді як суспільство і різні форми колективності є лише засобами організації дій окремих індивідів.

Ґ. Зіммель додає нових штрихів до проблеми сутності суспільства, розуміючи його як втілення міжособистісних взаємодій людей. У всіх них соціальні спільноти ще не стають предметом спеціального аналізу, будучи похідними або від розвитку суспільства загалом, або від діяльності людей зокрема.

Нарешті, Ф. Тьонніс чи не вперше в історії соціології ставить у центр свого дослідження соціальні спільноти в їхньому історичному розвитку, показує їхню величезну роль як для суспільства, так і для окремої людини. Вадою його концепції можна вважати тезу про зменшення ролі спільнот (типу ґемайншафт) у житті сучасного суспільства, положення про їхнє поступове відмирання та занепад.

Практично для всіх представників класичної соціології характерне положення про зростання ступеня раціональності в міру розвитку суспільства.

Схематично основний зміст концепцій представників класичної соціології можна подати таким чином (рис. 8):

Схематичне зображення суті вчень Е. Дюркгайма, М. Вебера, Ґ. Зіммеля та Ф. Тьонніса

Рис. 8. Схематичне зображення суті вчень Е. Дюркгайма, М. Вебера, Ґ. Зіммеля та Ф. Тьонніса

Звернення до проблематики людини

Отже, саме у працях соціологів класичного періоду спостерігається відхід від традиційного позитивізму в його натуралізаторських чи психологізованих проявах і звернення до проблематики людини. Вони (за винятком Е. Дюркгайма) шукають всюди суб'єктивне, індивідуально-особистісне начало; їх цікавить не так об'єктивна зумовленість соціальних явищ, як їхні ''внутрішні" важелі - змістове наповнення вчинку, мотиви й свідома орієнтація діючої особистості на певні норми і цінності.

Орієнтація на наукову об'єктивність

У методологічному плані для класичної соціології типовою є орієнтація на науку, прагнення до її об'єктивності. Водночас багато соціологів розуміє, що просте копіювання природничо-наукових методів недостатнє для формування соціології як самостійної галузі знання. Представники соціології цього покоління акцентують також на необхідності остаточного звільнення соціології від філософії, на дослідному, емпіричному характері першої. Вони аналізують сучасний їм капіталізм у категоріях глибокої кризи його ціннісних систем на тлі стрімкого розвитку речових компонентів, науково-технічного поступу. Пізніше ці ідеї деталізовано та обґрунтовано у працях соціологів середини і кінця XX ст.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші