Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Державні стандарти освіти і національне освітнє законодавство
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Правове регулювання наукової, науково-педагогічної та інноваційної освітньої діяльності

Обумовленість суспільного прогресу, соціальної рівноваги і гармонійного розвитку особистості рівнем розвитку освітнього і наукового потенціалу країни ставлять на порядок денний необхідність формування сучасної національної стратегії розвитку України, в якій освіта в цілому і вища освіта зокрема розглядаються як вищий національний пріоритет. Так, у Національній доктрині розвитку освіти пріоритетним напрямком визначено впровадження новітніх інформаційно-комунікативних технологій, а поєднання освіти і науки розглядається як умова модернізації системи освіти, головне джерело її подальшого розвитку [28].

Закони "Про освіту" (п. 1 ст. 51), "Про вищу освіту" (п. 1 ст. 54, п. 2 ст. 61) визначають такий напрям інтеграції освіти і науки, як участь викладачів, студентів, аспірантів, докторантів та інших суб'єктів навчально-виховного процесу в науково-дослідній, дослідно-конструкторській роботі, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, олімпіадах. Відповідно до Закону України "Про вищу освіту" (ст. 23) вищому навчальному закладу надається можливість виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що займаються основними напрямами навчально-науково-виробничої діяльності ВНЗ. Акредитовані ВНЗ можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси як добровільні об'єднання зі збереженням статусу юридичної особи всіх учасників комплексу. Серед нормативно-правових актів є ряд постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України та накази МОН України, котрі передбачають створення науково-навчальних, науково-виробничих, науково-виробничо-інноваційно-інвестиційних та інших комплексів (центрів). Так, наказ МОН "Про затвердження Положення про навчальний та навчально-науково-виробничий комплекси" від 19.01.1994 р. № 13 визначає порядок створення навчального та навчально-науково-виробничого комплексів, організацію їх навчально-виховної роботи та формування змісту освіти в системі ступеневої підготовки фахівців [49]. Затверджене МОН України Примірне положення про науково-навчальний центр університету (академії) передбачає, що завдяки організації цієї форми інтеграції більш науково поглибленою буде підготовка студентів, аспірантів і докторантів, підвищиться наукова кваліфікація викладачів ВНЗ завдяки здійсненню ними, спільно з ученими наукових установ національної та галузевих академій наук, наукових досліджень і розробок [70]. Це положення спирається на єдину державну цільову програму з питань інтеграції науки та освіти - Державну цільову науково-технічну та соціальну програму "Наука в університетах" на 2008-2012 рр. У рамках Програми, зокрема, передбачається: збільшення обсягу бюджетного фінансування наукових досліджень та модернізація матеріально-технічної бази в університетах; утворення спільно з Національною та галузевими академіями наук науково-навчальних центрів; створення нормативно-правових засад стимулювання залучення позабюджетних коштів для розвитку наукової діяльності університетів; розроблення нормативно-правових актів, які визначають порядок утворення і функціонування університетів дослідницького типу; забезпечення участі студентів у наукових дослідженнях в університетах та їх стажування у провідних наукових установах Національної та галузевих академій наук; утворення та функціонування п'яти університетів дослідницького типу на базі провідних державних університетів з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку науки. Чисельність дослідників, техніків, науково-педагогічних працівників університетів, що братимуть участь у виконанні наукових досліджень в університетах дослідницького типу, становить 3400 чол. Для проведення наукових досліджень передбачається залучити близько 1250 студентів, аспірантів та докторантів [4].

Виклад питання про правове регулювання відносин, пов'язаних з науковою та науково-педагогічною діяльністю, включає такі обов'язкові елементи як визначення суб'єктів наукової і науково-педагогічної діяльності, обсягу їх прав та обов'язків; з'ясування матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та пріоритетності цієї сфери діяльності, що обумовлено суспільними потребами; становлення соціальних та правових гарантій наукової діяльності, свободи наукової творчості; аналіз основних цілей, напрямів та принципів державної політики у сфері наукової діяльності та розгляд повноважень органів державної влади щодо здійснення державного регулювання та управління у сфері наукової діяльності.

Специфіка науки зумовлена тим, що наукова діяльність є одним з найбільш складних видів трудової діяльності. До факторів, які впливають на діяльність та правильність рішення науковця, можна віднести професійну підготовку, рівень освіти, творчі здібності, певні моральні якості особи, яка займається науковою та науково-педагогічною діяльністю.

Визначення наукової діяльності як інтелектуальної, творчої діяльності, спрямованої на одержання і використання нових знань, наводиться у ст. 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". Основними її формами закон визначає фундаментальні та прикладні наукові дослідження. Фундаментальними науковими дослідженнями є наукова теоретична та (або) експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про закономірності розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв'язку. Наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей, - це прикладне наукове дослідження.

Крім цього, зазначений закон дав визначення науково-педагогічної діяльності як педагогічної діяльності у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти Ш-IV рівнів акредитації, пов'язаної з науковою та(або) науково-технічною діяльністю.

Суб'єктами відносин, які виникають у галузі наукової та науково-педагогічної діяльності, згідно зі ст. 4 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також установи, наукові організації, вищі навчальні заклади ІІІ-IV рівнів акредитації, громадські наукові організації.

Вченим цей закон визначає фізичну особу (громадянина України, іноземця або особу без громадянства), яка має повну вищу освіту та проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" [121] науковим працівником є вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною, науково-організаційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації. Посади наукових працівників наукових установ та організацій (їх філіалів, відділень тощо) визначені в ч. 1 ст. 22-1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". У свою чергу, посади наукових працівників, які можуть викладати у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації, визначені ч. 2 ст. 48 Закону України "Про вищу освіту" [75].

Щодо науково-педагогічних працівників, то відповідно до п.10 ч.1 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" науково-педагогічним працівником є вчений, який за основним місцем роботи займається професійно педагогічною та науковою або науково-технічною діяльністю у вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти третього та четвертого рівнів акредитації. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку посад наукових (науково-педагогічних) працівників підприємств, установ, організацій, вищих навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на призначення пенсії та виплату грошової допомоги у разі виходу на пенсію відповідно до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 04.03.2004 року № 257 встановлено, що до посад наукових (науково-педагогічних працівників), які працюють у ВНЗ ІІІ-IV рівнів акредитації та наукових підрозділах в їхньому складі належать: керівник (ректор, президент, начальник тощо); заступник керівника (перший проректор, проректор, перший віце-президент, віце-президент) з науково-педагогічної, наукової роботи; декан; завідуючий кафедрою; професор; доцент; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; старший викладач; викладач; асистент; керівник (завідуючий, начальник, директор), заступник керівника (завідуючого, начальника, директора) наукового підрозділу (інституту, частини, відділу, лабораторії, сектору, бюро, групи); головний науковий співробітник; провідний науковий співробітник; старший науковий співробітник; науковий співробітник; молодший науковий співробітник, учений секретар.

Розгляд четвертого питання теми має на меті ознайомлення з пріоритетними напрямками інноваційних перетворень у системі вищої освіти, які на сьогодні окреслено чітко визначеною законодавчою базою: Національною доктриною розвитку освіти, Законами України "Про освіту" [125], "Про вищу освіту" [75], "Про інноваційну діяльність" [116] та "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні" [129]. Серед стратегічних орієнтирів реформування освіти, подолання кризових процесів, утвердження національних інтересів визначено розробку і здійснення освітніх інновацій, що покликані якісно змінити зміст, форми, методи, засоби, технології навчання, виховання і управління.

Згідно з рейтингом Всесвітнього економічного форуму, Україна серед 142 країн зайняла у 2011 році у сфері вищої освіти та професійної підготовки - 51 місце, у сфері формування факторів інноваційного розвитку - 74, за оснащеністю сучасними технологіями - 82, за показником якості освіти - 72, якості роботи науково-дослідних закладів (університетів) - 72 та в загальному рейтингу - 82, розмістившись між Тринідадом і Тобаго та Намібією, що свідчить про неефективне використання власного інноваційного потенціалу, перетворення України в державу, яка експортує сировинні ресурси з незначною часткою доданої вартості, та виникнення загрози економічній та національній безпеці [167].

Результати аналізу економічного зростання країн - лідерів рейтингів конкурентоспроможності Швейцарії, Сінгапуру, Швеції, Нідерландів, Данії, Японії та Великобританії - свідчать про необхідність формування та забезпечення розвитку національної інноваційної системи як безальтернативного шляху реалізації системної та послідовної державної політики, спрямованої на активізацію інноваційних процесів, забезпечення технологічного розвитку та оновлення національної економіки. Важливою складовою такої системи має стати ефективна система вищої освіти [167].

Історичні джерела освітніх інновацій пов'язані з періодом зародження експериментальної педагогіки другої половини ХГХ ст. З 60-х років минулого століття феномен "інноваційність" став ключовим у характеристиці постіндустріальної формації - її становлення і розвитку [200].

Питання про інноваційну освітню діяльність має відправним моментом визначення змісту термінів "інновація", "інноваційний проект", "інноваційна культура", "освітні інновації", "інноваційна освітня діяльність", що дозволяє встановити сутнісні особливості перебігу інноваційних процесів у системі освіти.

Сучасні вітчизняні вчені розглядають інновацію в освіті як:

  • - процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв'язання тих педагогічних проблем, які досі розв'язувались по-іншому;
  • - результат творчого пошуку оригінальних нестандартних розв'язань для різноманітних педагогічних проблем;
  • - актуальні, значущі й системні новоутворення, які виникають на основі різноманітних ініціатив і нововведень, що стають перспективними в контексті еволюції освіти і позитивно впливають на її розвиток;
  • - продукти інноваційної освітньої діяльності, які характеризуються процесами створення, розповсюдження та використання нового засобу (нововведення) в галузі педагогіки та наукових досліджень;
  • - різні нововведення в діяльності навчально-виховних закладів, у здійсненні навчально-виховного процесу [156].

Відтак, інновацію варто розглядати як реалізоване нововведення в освіті - у змісті, методах, прийомах і формах навчальної діяльності та виховання особистості (методиках, технологіях), у змісті та формах організації управління освітньою системою, а також в організаційній структурі закладів освіти, у засобах навчання і виховання та у підходах до соціальних послуг в освіті, що суттєво підвищує якість, ефективність та результативність навчально-виховного процесу [200].

Нормативне визначення освітніх інновацій надане в Положенні "Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності". Ними є вперше створені, вдосконалені або застосовані освітні, дидактичні, виховні, управлінські системи, їх компоненти, що суттєво поліпшують результати освітньої діяльності [99].

Наступним кроком має стати аналіз класифікації інноваційної освітньої діяльності залежно від її змісту (розробка, розповсюдження, застосування), а також масштабності змін, які вноситимуться у систему освіти внаслідок застосування інновацій, їх реалізації на всеукраїнському, регіональному рівні та на рівні окремого навчального закладу.

Слід звернути увагу, що у нормативних актах, де наведено визначення інноваційної діяльності, остання розуміється по-різному. Так, у Законі України "Про інноваційну діяльність" вона визначена як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснювана з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво й соціальну сферу [116]. Закон "Про інноваційну діяльність" називає її діяльністю, спрямованою на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок, що обумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг. Згідно з "Положенням про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності" такою є розробка, поширення й застосування освітніх інновацій [99].

Виділяють такі ознаки інноваційної діяльності:

  • 1. Інноваційна діяльність - це діяльність новаторська, творча, інтелектуальна. Для ВНЗ ця діяльність може полягати в пошуку й створенні нових підходів в освіті, для чого можуть використовуватися нові методичні, дидактичні, виховні засоби (інновації). Ці засоби і є об'єктами інтелектуальної власності - інтегровані програми, концепції освіти і т. д. У результаті впровадження інновацій у навчально-виховний процес якість освіти суттєво поліпшується, і створюються нові об'єкти інтелектуальної власності (напр., наукові статті, монографії), в яких описується досвід, отриманий у ході застосування інноваційної освітньої діяльності.
  • 2. Інноваційна діяльність є довгостроковою, оскільки результати її значно віддалені в часі від впровадження інновацій в освітній процес.
  • 3. Інноваційна діяльність є діяльністю підвищеного ризику, тому що в процесі застосування інновацій, тобто вперше створених освітніх, дидактичних, виховних засобів, результати передбачити досить складно. Витрати на освоєння нововведення окупаються через значний проміжок часу, що погіршує поточний економічний стан експериментального навчального закладу, на базі й за рахунок коштів якого проводиться інноваційна освітня діяльність. Тобто ризиковий характер інноваційної освітньої діяльності обумовлений її новизною, творчим характером, довгостроковістю й значними матеріальними витратами. Саме тому в деяких країнах інноваційну діяльність називають венчурним (ризиковим) бізнесом [194].

Крім того, слід відзначити, що якщо при здійсненні інноваційної діяльності у сфері підприємництва пріоритетним є одержання прибутку, то головною метою інноваційної освітньої діяльності є досягнення соціального ефекту. Зазначена особливість інноваційної освітньої діяльності ще раз підтверджує той факт, що експериментальному навчальному закладу, який впроваджує інновації в навчально-виховний процес, необхідна матеріальна підтримка з боку держави [180, с. 113-114].

Колегія Міністерства освіти і науки України своїм рішенням від 29 травня 2003 р. визначила пріоритетні напрями інноваційної діяльності галузевого рівня у сфері освіти, а саме: інноваційні технології навчання; інтерактивні методи навчання з використанням інформаційних технологій; створення комп'ютерно-орієнтованих методів систем навчання з різних предметів і навчальних дисциплін; розроблення і впровадження новітніх дидактичних моделей та технологій профільного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах; розроблення програмових засобів навчального та наукового призначення, новітніх програм, підручників, посібників та методичних матеріалів нового покоління, у тому числі - електронних [109].

Важливу частину питання становить розгляд встановлених нормативно умов здійснення інноваційної освітньої діяльності, покликаних забезпечити дотримання прав та обов'язків осіб, які ведуть інноваційну освітню діяльність, учасників навчально-виховного процесу, вимог державних стандартів освіти; досягнення керованості інноваційної освітньої діяльності та стимулювання готовності керівників та працівників навчальних закладів, органів управління освітою до інноваційної освітньої діяльності; досягнення економії ресурсів, потрібних для здобуття освіти, здійснення освітньої діяльності та управління освітою.

Безпосередню нормативну підтримку педагогічних ініціатив і реалізації інноваційних процесів забезпечує "Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності" (Наказ МОН України від 17.11.2000 р. № 522) [99]. Положення розроблено з метою "упорядкування інноваційної освітньої діяльності в системі освіти". У документі передбачені етапи організації інноваційної діяльності, суб'єкти інноваційної ініціативи, механізми прийняття рішення з організації та проведення експерименту, порядок прийняття рішення про розширення бази, внесення змін до програми дослідно-експериментальної роботи, припинення (завершення) експерименту, розкрито механізми поширення та застосування інновацій у системі освіти, виявлено передумови апробації, механізми масового поширення інновацій у системі освіти, з'ясовано засоби зберігання інформації про інновації та їх застосування в системі освіти; передбачено джерела фінансування інноваційного пошуку.

Чинним Положенням визначено рівні інноваційної освітньої діяльності: всеукраїнський, регіональний, рівень окремого навчального закладу та закладу післядипломної освіти.

Згідно п. 1.7. Положення умовами здійснення інноваційної освітньої діяльності є:

  • - дотримання майнових і немайнових прав фізичних та юридичних осіб, які ведуть інноваційну освітню діяльність, учасників навчально-виховного процесу, збереження їх життя і здоров'я;
  • - дотримання фізичними та юридичними особами, які ведуть інноваційну освітню діяльність, своїх майнових і немайнових зобов'язань, вимог державних стандартів освіти;
  • - керованість інноваційної освітньої діяльності;
  • - готовність керівників та працівників дошкільних закладів освіти, навчальних закладів, органів управління освітою до інноваційної освітньої діяльності;
  • - економія ресурсів, потрібних для здобуття освіти, здійснення освітньої діяльності та управління освітою.

З інноваційною ініціативою може виступити фізична або юридична особа (особи), що виявляє намір удосконалити або оновити освітню практику, експериментально перевірити продуктивність і можливість застосування нових ідей та підходів у системі освіти. Інноваційна ініціатива може виявлятися шляхом:

  • - погодження питань проведення експерименту в окремому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти з його керівником, органами громадського самоврядування;
  • - складання заявки на проведення експерименту всеукраїнського або регіонального рівня та її подання до відповідного органу управління освітою. При цьому інноваційна ініціатива наукового працівника (працівників) або науково-дослідної установи Академії педагогічних наук України може виявлятися шляхом складання заявки на проведення експерименту всеукраїнського рівня та її подання до Президії АПН України.

Особливо ретельно слід проаналізувати етапи реалізації інноваційної освітньої діяльності та їх правову регламентацію. Суттєво полегшити засвоєння питання може складання таблиці-схеми організації інноваційної освітньої діяльності з визначенням змісту кожної складової відповідно до рівнів реалізації освітньої інновації. Необхідно мати на увазі, що розробка інновацій у системі освіти передбачає їх опис і перевірку продуктивності шляхом постановки формувального експерименту, який включає: вияв інноваційної ініціативи; прийняття рішення про організацію експерименту на основі програми дослідно-експериментальної роботи; проведення експерименту; прийняття рішення про розширення бази, внесення змін до програми дослідно-експериментальної роботи, припинення чи завершення експерименту на підставі висновків експертизи його ходу і результатів. Черговим етапом має стати розповсюдження та застосування інновацій у системі освіти, що полягає у забезпеченні доступу до них освітян шляхом зберігання і поширення інформації про інновації, підготовки до їх застосування. Рішення про розповсюдження інновацій у системі освіти приймається за підсумками їх апробації, яка здійснюється шляхом вибіркового та керованого розповсюдження і застосування інновацій і проводиться на всеукраїнському та регіональному рівнях відповідно до встановленого порядку.

Особливості впровадження освітніх інновацій в галузі загальної середньої освіти студенти повинні простежити через призму аналізу Положення про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад [66]. З метою активізації інноваційних процесів в галузі освіти, поширення нового педагогічного мислення, педагогічних ідей, зміни традиційної педагогічної системи, розробки моделей інноваційного навчального закладу, створення і забезпечення високої результативності навчально-виховного процесу на базі 250 загальноосвітніх навчальних закладів, які мають статус експериментальних навчальних закладів всеукраїнського рівня, під керівництвом МОН України, за участю провідних науковців Академії педагогічних наук України, Інституту інноваційних технологій і змісту освіти проводиться дослідно-експериментальна робота. На регіональному рівні до цих процесів залучено педагогічні колективи 1504 загальноосвітніх і дошкільних навчальних закладів [200].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші