Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Історія економіки та економічної думки. Політична економія. Мікроекономіка. Макроекономіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інституціоналізм: теоретичні основи, риси, етапи розвитку

Інституціональний напрям економічної думки став теоретичною альтернативою неокласики. Започаткований у першій третині XX ст. американськими дослідниками Т. Вебленом (1875-1929), Дж. Коммонсом (1862-1945), В. Мітчеллом (1874-1948).

Звернувшись до позаекономічного тлумачення суті і рушійних сил економічного розвитку, представники нової течії збагатили методологію та розширили предметну сферу економічної теорії.

На відміну від неокласики інституціоналісти рушійними силами економічного розвитку проголосили поряд з матеріальними також духовні, моральні, правові та інші фактори, розглядаючи їх в історичному аспекті. Тобто суттєво розширили предмет аналізу, включивши до нього як економічні, так і неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку. Методологія інституціоналістів передбачала: 1) широке використання описово-статистичного методу; 2) історико-генетичний метод; 3) як вихідну та основоположну - категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій).

Таблиця. Етапи розвитку інституціоналізму

Назва етапів (періодів)

Характерні ознаки

Перший ранній період (перша чверть XX ст.)

Охоплює зародження та поширення; цей період називають критичним інституціоналізмом; представлений трьома напрямами: соціально-психологічним, соціально-правовим і емпіричним, вченням англійського економіста Дж. А. Гобсона.

Другий (30-50-ті роки)

Період зрілого, позитивістського інституціоналізму, який пропонував реформи ринкової економіки, зокрема для подолання кризових явищ 30-х років.

Третій (60-90 роки)

Називають соціально-інституціональним напрямом, або неоінституціоналізмом. Його характерною рисою стало методологічне об'єднання представників різноманітних течій і напрямів - неокласиків, кейнсіанців, сучасних монетаристів, неолібералів.

На рубежі XXI ст.

В середовищі неоінституціоналізму зародився ще один напрям, який називають "новою інституціональною економікою". Предметом його дослідження стали нові сфери економічного аналізу: економічна теорія прав власності та теорія трансакційних витрат.

Неоінституціоналізм: особливості методології

Сучасний інституціоналізм виник і розвивається у формі неоінституціональної економіки завдяки теоріям прав власності та трансакцій-них витрат, суспільного вибору, інституційних змін у новій економічній історії (кліометрії) та людського капіталу.

Еволюцію методології інституціональної теорії можна простежити за такими пунктами (див. табл.)[1].

"Старі" інституціоналісти

Веблен, Коммонс, Мітчел, Гелбрейт: намагалися підійти до аналізу економічних суперечностей та розвитку за допомогою методів інших наук про суспільство (філософії, права, соціології тощо).

Неоінституціоналісти

Коуз, Алчіан, Демсец, Уільямсон, Норт: прямують протилежним шляхом, застосовуючи насамперед інструментарій неокласичного аналізу.

Послуговувалися головним чином індуктивним методом.

Використовують дедуктивний метод від загальних принципів неокласики до конкретики контрактних відносин.

Переважно приділяли увагу впливу соціалізованих інститутів на залежного від них індивіда.

На перше місце ставлять проблему оптимізації вибору незалежними індивідами (власне повертаючись до використання елементів методології неокласики).

Превалює емпіричний погляд на складові економічної системи (бездіяльний клас, абсеінтична власність, зріла корпорація).

У центр уваги покладають взаємодію між елементами системи. Система визначає властивості елементів, але не абсолютно, а відносно. Своєю чергою, властивості системи (інститутів) не тільки вбирають у себе характеристики домінуючих її елементів, а й мають особливі властивості, які неподані в жодному з цих елементів.

Примітка

1. Нуреев Р. Институционализм: прошлое, настоящее, будущее // Вопросы экономики. - 1999. - №1. - С.16-25.

Для всіх етапів розвитку інституціональної теорії зберігають значення такі основні методологічні підходи: інституціональний метод дослідження, визнання суспільних інститутів такими, що можуть бути реформованими та удосконаленими; розгляд суспільних явищ в їх еволюції і суспільній історії; скептичне ставлення до абстрактного методу; прагнення інтеграції економічної теорії з іншими суспільними науками, переконаність у перевагах широкого міждисциплінарного підходу в пізнанні суспільних процесів, врахування інших суспільних дисциплін, соціальних факторів (на цій основі заперечення "чистої" економічної теорії; технологізм, тобто використання знань для досягнення корисних цілей, і інституції, (тобто реальні норми поведінки економічних суб'єктів), що виникли в даному суспільстві.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші