Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Історія українського літературознавства
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Філологічні традиції в українському літературознавстві 20-х років і розгром їх на рубежі 20—30-х років

Як бачимо, надто звуженим і утилітарним було на той час уявлення про красу й естетичність. Якби відштовхуватись тільки від нього, то зникли б такі явища, як вічні естетичні цінності і зовсім втратила б своє значення їх історія. Не було б потреби знову й знову звертатись до Гомера, Т. Шевченка, В. Шекспіра, А. Чехова. Певне значення таке уявлення про красу й естетику мало хіба що стосовно явищ проминальних, тих, що дуже вже прив'язувались до естетичних мод окремих часових відрізків, які були надто злободенними, тенденційними тощо. А ті, в яких присутня геніальна вічність, у яких заховано манливу й мерехтливу таїну, оцінити можна тільки в плані естетичному, але, звичайно, не формалізуючи його.

До суб'єктивних методів відносив В. Перетц і метод етичний. В основі його лежить моральний критерій "добра" — такий же, на думку вченого, хисткий у своїй непостійності, як і краса. Цей критерій почали застосовувати в епоху Ренесансу, доводячи необхідність написання нових творів лише з метою морального вдосконалення людства. Пізніше Лессінг, Сент-Вев, Бєлінський, Добролюбов привчили російську публіку тільки до етичних оцінок літературних творів. В. Перетц висловлює спочатку таку думку: етичний метод міг би бути прийнятним лише за однієї умови — непорушності й постійності етичних критеріїв. А оскільки етичне не відзначається постійністю, то воно й не може бути критерієм. В. Перетц наводить безліч прикладів того, як свого часу звинувачували, наприклад, в аморальності Пушкіна та І. Тургенева за "поведінку" їхніх героїв, як Л. Толстой не сприймав "моралі" В. Шекспіра, як засуджували за аморальність "Анну Кареніну" Л. Толстого і т. д. Але чи має все це якесь значення для історика літератури? — запитує В. Перетц і відповідає: ні! Для історика моралі — так, а для історика літератури — ні. Етичні оцінки, продовжує вчений свою думку, в історії нової і давньої літератури можливі, але тільки на суворо історичному ґрунті, з точки зору сучасних для досліджуваного твору моральних критеріїв. Прийняти такий висновок В. Перетца можна лише за однієї умови: коли на літературу дивитися, як на феномен відтворення дійсності.

Публіцистичний метод В. Перетц відносив теж до суб'єктивних. Природа його (за В. Перетцом) така ж, як і етичного методу, тільки замість моральних постають громадянські, суспільні ідеали. Природно, що оцінюють письменників за таких умов з вузько партійних позицій. Найвиразніше це виявилося в пізньому періоді творчості В. Бєлінського та його послідовників. М. Добролюбов пішов ще далі, змістивши критику з літературного твору на особу письменника. Крайній вияв такої критики спостерігається у Д. Писарєва у неприйнятті ним творчості О. Пушкіна. Симптоми цієї "хвороби" були відчутними вже у В. Бєлінського, коли він глумився над М. Гоголем, Т. Шевченком, П. Кулішем і зовсім не сприймав фольклорної поезії, в якій нібито немає суспільних мотивів та ін. Значно пізніше О. Пипін, наприклад, з допомогою літературних творів намагався простежити рух суспільної думки, ідейних поглядів письменників тощо. Наукова цінність таких різновидів критики, наголошує В. Перетц, цілком негативна, оскільки в ній демонструється не аналіз твору, а власні, суб'єктивні роздуми на теми суспільного життя. Якщо історик літератури забуде про своє основне завдання, а перебуватиме в полоні таких роздумів (служать вони, як правило, інтересам моменту), то йому ніколи не вдасться створити наукову історію літератури. Не сприятимуть цьому, наголошує В. Перетц, і естетичний та етичний методи.

Суперечність цього висновку вченого полягає в тому, що названі методи не можна розглядати в одній площині. Естетичний, наприклад, усе-таки зв'язаний з літературою як мистецтвом, а два інших трактують її як відображальну публіцистику.

Для історика літератури важливе значення мають об'єктивні методи. В. Перетц розглядає їх понад півдесятка, але всі вони є не чим іншим, як різними напрямами розглянутої вже нами історичної школи. Серед них — власне історичний метод, історико-політичний, культурно-історичний, естопсихологічний, порівняльно-історичний. Використання їх істориком літератури, звичайно, необхідне. І насамперед тому, що вони, наголошує В. Перетц, виключають можливі суб'єктивні підходи і дають змогу явища літератури вивчати у зв'язках з об'єктивними історичними подіями, з об'єктивними науковими відомостями (в галузі психології, наприклад), з об'єктивними фактами культури та мистецтва, що належать іншим народам (коли треба вдатись до порівнянь), та ін.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси