Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Психологія arrow Дитяча психологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Розвиток форм спілкування у дошкільному закладі

Розвиток спілкування у дошкільному закладі М. Лісі-на розглядає як зміну якісно своєрідних цілісних утворень, що являють собою генетичний рівень комунікативності, які є формами спілкування.

Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.

У перші 6 місяців життя спілкування дитини відбувається у еитуативно-особистісній (безпосередньо емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.

Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками - запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік "чомучок"), своєрідне "теоретичне" співробітництво з дорослими, під час якого вона намагається зрозуміти будову світу, взаємозв'язки у природі, таємниці суті речей тощо. Дорослий є джерелом інформації про світ, компетентним і зацікавленим співрозмовником, що спонукає дошкільників шукати контакти з ним. У спілкуванні з дорослими діти отримують необхідну інформацію, розвіюють свої сумніви. Під час "теоретичного співробітництва" обговорюються проблеми, далекі від конкретної ситуації, в якій перебуває дитина, тому таке спілкування вперше після народження дитини набуває позаситуативного характеру. Для багатьох дошкільників позаситуативно-пізнавальне спілкування є вищим комунікативним досягненням на цьому етапі життя. Діти, у яких домінує ця форма спілкування, виявляють неабиякий інтерес до змісту завдань, процесу встановлення зв'язків між предметами і явищами дійсності тощо. Чим цікавіші завдання, тим легше вони справляються з ними; натомість малопривабливі - виконують гірше. Негативно впливають на їхній емоційний стан труднощі і помилки, які спричинюють зауваження, докори дорослого. їм притаманна гостра потреба у повазі до себе, у похвалі. У молодшому і середньому дошкільному віці дітей досить легко образити негативними оцінками поведінки, вчинків, дій. Найменше нарікання викликає у них злість, плач, небажання продовжувати спілкуватися. Часто навіть на доброзичливі зауваження вони реагують сльозами, суперечками, відмовою від подальшої діяльності, що заважає їм у досягненні успіхів.

Позитивна оцінка, похвала додають енергії, бажання діяти, оптимізму, упевненості в собі, є джерелом гіперак-тивності дітей, оскільки понад усе діти потребують поваги дорослих. Отже, провідною комунікативною потребою дітей, яким притаманна позаситуативно-пізнавальна форма спілкування, є їх прагнення отримати позитивну оцінку дорослих.

Позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослими допомагає дітям розширити світогляд, побачити природу і логіку розвитку багатьох явищ, причинно-наслідкові зв'язки між ними. Підтримка, допомога дорослого є важливою умовою розвитку мислення дітей. З часом їх починають цікавити події у соціальній сфері, що змінює характер спілкування з дорослими.

Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з особистісний (ситуативним) спілкуванням у першому півріччі життя дитини.

Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкільника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також як об'єкт пізнання.

Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спілкуванні чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важливо знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що добре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх товаришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить ЇХ дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.

У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість у дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.

Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.

Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона моделює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуванні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші