Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інфляція: суть, види, причини і наслідки

Циклічність економічного розвитку пов'язана з таким явищем, як інфляція. У найзагальнішому вигляді під інфляцією розуміють стійке зростання загального рівня цін протягом тривалого періоду часу. При цьому зростання цін стосується не окремих груп товарів, а виступає як підвищення загального рівня цін. Якщо ціни на певні групи товарів періодично підвищуються, то це ще не означає інфляцію. Ціни можуть зростати і через підвищення якості товару. Інфляція ж означає не тільки підвищення цін, а й зумовлене ним знецінення грошей, зменшення їх купівельної спроможності. Тому можна сказати, що інфляція - це дисбаланс між сукупним попитом і сукупною пропозицією, який проявляється у загальному підвищенні рівня цін, що супроводжується зниженням купівельної спроможності грошей. Отже, не можна пов'язувати інфляцію лише з грошовим обігом. Вона породжується цілим комплексом факторів, що впливають на економічний розвиток, порушуючи макроекономічну рівновагу. Підтвердженням є той факт, що інфляція можлива і без загального зростання цін в умовах дефіцитності товарів та послуг або зміни структури пропозиції на користь дорожчих товарів.

Показником інфляції є індекс цін, одним з яких є індекс споживчих цін. Він покликаний відображати щомісячні та річні зміни цін і товарів на товари та послуги, які купуються населенням. Вони визначаються щомісяця за ціновими змінами так званого споживчого кошика, який у сучасних умовах включає 296 найбільш значущих у грошових споживчих витратах населення товарів (їх 250) і послуг (46). В Україні цей індекс розраховується шляхом вибіркової реєстрації цін і тарифів у 141 місті країни. Обчислення індексу відбувається за такою схемою. Вартість споживчого кошика визначається в поточних цінах для кожного періоду. Порівнюючи вартість такого кошика за різні періоди часу, встановлюють, як змінився рівень цін. Якщо, наприклад, у 2007 р. вартість такого кошика умовно становила 1000 грн, а у 2008 р. - 1100 грн, то індекс цін визначається так:

Отже, ціни у 2008 р. зросли порівняно з попереднім роком на 20%. Використовуються і інші індекси, наприклад, індекс цін Пааше. Інфляцію вимірюють і за допомогою показника, що називається темпом інфляції. Визначається він за такою формулою:

Якщо, наприклад, індекс цін у 2008 р. дорівнював 121%, а індекс цін у 2007 р. - 110%, то темп інфляції у 2008 р. становитиме 10%

Залежно від критерію класифікації розрізняють декілька видів інфляції. За критерієм темпу зростання цін виділяють помірну, або повзучу, галопуючу та гіперінфляцію. Повзуча інфляція - це повільна, але постійна інфляція. її річний темп не перевищує 10%. При галопуючій інфляції ціни зростають від 10 до 100% на рік. В умовах такої інфляції при укладанні контрактів їх прив'язують до індексу цін або оцінюють у вільно конвертованій валюті. Гіперінфляція - це швидко зростаюча інфляція, за якої ціни протягом року зростають на 100 і більше відсотків. Такою була інфляція в Україні у 1993 р., коли споживчі ціни зросли протягом року майже у 104 рази, тобто в середньому за місяць підвищувались на 47%.

Залежно від співвідношення зміни цін по різних товарних групах, тобто зростання цін, виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію. При збалансованій інфляції співвідношення цін на різні групи товарів залишаються відносно сталими. Така ситуація для бізнесу не дуже страшна, бо темп підвищення цін рівномірний, і при укладенні угод його можна врахувати. В умовах незбалансованої інфляції ціни на різні товари змінюються неоднаковими темпами. Така інфляція дуже небезпечна для підприємців.

Розрізняють види інфляції і за критерієм її передбачуваності. Це очікувана і неочікувана інфляція. Очікуваною є інфляція, за якої її темпи можна прогнозувати на підставі її показників у попередньому періоді, а значить, є можливість розробити методи адаптації до неї. Неочікувана, або непомітна, інфляція пов'язана із суттєвим перевищенням фактичного темпу інфляції над прогнозованим.

Залежно від тривалості зростання цін виділяють почасову і перманентну інфляцію, а залежно від державної політики регулювання - відкриту та приглушену. Під приглушеною інфляцією розуміють ситуацію, за якої заморожування цін стримує їх зростання, але не впливає на приховані причини інфляції, що пов'язані із недостатньою пропозицією.

З початку 1950-х років залежно від причин інфляції виділяють два її види: інфляція попиту і інфляція пропозиції, або витрат виробництва. Інфляція є результатом порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Таке порушення може бути спричинено як факторами з боку попиту, так і факторами з боку пропозиції. З огляду на це і розрізняють названі види інфляції. Серед факторів, що зумовлюють порушення рівноваги, насамперед виділяють три групи монополізму в економіці:

  • 1) монополія держави на грошову емісію, яку вона нерідко використовує для покриття дефіциту державного бюджету, тим самим надмірно збільшуючи обсяг грошової маси, що перебуває в обігу, і цим суттєво збільшуючи сукупний попит;
  • 2) монополізм профспілок на ринку праці, що дозволяє добиватись підвищення заробітної плати, а це приводить до зростання витрат виробництва, яке компенсується підвищенням цін;
  • 3) монополізм великих корпорацій на ринку, що створює можливість завищення цін. Особливо це стосується олігопольних ринків, які в розвинутих країнах є панівною моделлю ринків щодо ціноутворення.

Розглянемо інфляцію попиту. Вона пов'язана зі стійким зростанням сукупного попиту, що зумовлює стійке підвищення загального рівня цін. Поштовхом для підвищення рівня цін є виникнення інфляційного розриву, який проявляється у перевищенні сукупного попиту над сукупною пропозицією в умовах повного використання ресурсів, тобто так званий надлишковий попит. Його поява може бути спричинена різними факторами: зростанням грошової маси в обігу в результаті емісії для покриття дефіциту державного бюджету, підвищенням доходів домогосподарств завдяки збільшенню заробітної плати в результаті сприятливої ситуації на ринку праці, примноженням прибутків підприємців за рахунок зростання цін, збільшенням доходів від експорту в результаті сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. Такий надлишковий попит породжує інфляцію та надає їй імпульси для розвитку, що відбувається за такою схемою: надлишковий попит -> зростання цін -> зростання прибутків і заробітної плати -> надлишковий попит -> зростання цін і т. д. При цьому обов'язковою умовою є збільшення грошової маси в обігу, яка дає можливість створення надлишкового попиту, що в умовах повної зайнятості задовольняється не зростанням виробництва благ, а підвищенням цін на них.

Залежно від того, внутрішні чи зовнішні фактори приводять до надлишкового попиту і розрізняють імпортовану інфляцію, коли поштовхом для зростання попиту є зростання доходів від експорту, і внутрішню інфляцію попиту, при якій інфляційний розрив створюється внутрішніми факторами.

Іншим є механізм інфляції пропозиції. Остання передбачає стійке підвищення цін, що є результатом незалежного зростання витрат виробництва. Така ситуація може бути зумовлена збільшенням реальної заробітної плати найманих працівників, підвищенням прибутковості підприємницької діяльності або незалежним зростанням цін на імпортовані фактори виробництва. Інфляція пропозиції, зумовлена першими двома факторами (збільшенням заробітної плати і прибутків), називається внутрішньою, а та, що зумовлена зростанням цін на імпортовані сировинні ресурси, - зовнішньою. До речі, інфляція в Україні в перший половині 1990-х років значною мірою спричинена підвищенням цін на імпортовані енергоносії. Цей чинник продовжує діяти і в сучасних умовах.

Інфляцію пропозиції насамперед пов'язують зі збільшенням витрат виробництва. Факторами останнього є підвищення заробітної плати і цін на імпортні сировинні ресурси. Сюди можна віднести і збільшення податків, оскільки для підприємців вони є фактично зростанням витрат, бо при незмінній ціні зменшують прибуток. Західні економісти найважливішим фактором інфляції витрат вважають підвищення заробітної плати. Його пов'язують із монопольним становищем профспілок на ринку праці. Використовуючи його, профспілки при укладенні тарифних угод прагнуть підвищити ставки заробітної плати, що приводить до її збільшення. Якщо остання перевищуватиме зростання продуктивності праці, то питомі затрати заробітної плати зростуть, тобто збільшаться за ц рахунок витрати виробництва. Щоб уникнути зменшення прибутків, підприємці підвищують ціни. Така ситуація породжує залежність між інфляцією і заробітною платою, що отримала назву інфляційної спіралі. Суть її полягає в тому, що підвищення заробітної плати, давши поштовх зростанню цін, не приводить до збільшення реальних заробітків. Тому профспілки знову висувають вимоги щодо перегляду ставок заробітної плати. А це знову дає поштовх до нового збільшення цін. Це і є спіраль "заробітна плата - ціни".

Подібним є механізм інфляції пропозиції, спричиненої зростанням імпортних цін на ресурси. Подорожчання імпортних ресурсів збільшує витрати, компенсація яких здійснюється за рахунок підвищення цін на створювані з допомогою таких ресурсів товари.

Інфляцію пропозиції пов'язують також із підвищенням прибутку (її ще називають інфляція, зумовлена зростанням прибутків). Вона пов'язана з монопольною владою великих корпорацій (як правило, олігополій) на ринку. Цю владу підприємці використовують для збільшення своєї частки у національному доході. А здійснити це можна при незмінності витрат виробництва лише шляхом підвищення цін.

Таким чином, залежно від причин виділяють інфляцію попиту і інфляцію пропозиції. Однак в економічній дійсності вони зазвичай

Негативні наслідки інфляції

Схема 16.7. Негативні наслідки інфляції

переплітаються, тобто супроводжують процеси підвищення цін і заробітної плати. Певне розмежування можна зробити шляхом співставлення динаміки реального ВВП і зайнятості. Якщо обидва показники зростають, то підвищується платоспроможний попит, що і зумовлює інфляцію попиту. Якщо обидва ці показники або реальний ВВП зменшуються, це означає інфляцію пропозиції. (Така ситуація характерна для України у період 1990-х років).

Розглянемо наслідки інфляції (див. схему 16.7).

Вони мають складний характер і змінюються залежно від конкретних обставин. Насамперед інфляція приводить до перерозподілу доходів та майна, знижує реальні доходи різних груп населення. Це передусім стосується тих, хто отримує так звані фіксовані доходи. До них належать пенсіонери, студенти, ті, хто одержує різного роду допомогу. Розмір таких доходів тривалий час залишається незмінним, тоді як ціни на товари та послуги зростають, що знижує реальний зміст фіксованих доходів.

Негативно позначається інфляція і на доходах від найманої праці. її оплата, хоча і пов'язана з інфляцією, однак частіше у своєму зростанні відстає від темпу інфляції, що зменшує реальну цінність заробітної плати. Загалом інфляція приводить до зменшення реальних доходів тих груп населення, номінальні доходи яких збільшуються повільніше за зростання цін.

Інфляція породжує і такий канал негативного впливу на доходи, як прогресивний прибутковий податок. Оскільки шкала такого податку є відносно стабільною, то при підвищенні номінальних доходів їх одержувачі автоматично переходять у групи з підвищеною ставкою податку, а отже, повинні сплачувати більшу частину свого доходу, що приводить до перерозподілу останнього на користь держави. Це явище називають інфляційним податком.

Негативно позначається інфляція і на доходах кредиторів. Якщо відсоткова ставка збільшується повільніше за зростання цін, то реальне значення доходу від наданої позики знижується через знецінення грошей.

Інфляція приводить і до перерозподілу майна між різними групами населення. Це стосується насамперед власників грошових вкладів і цінних паперів. При підвищенні цін реальна цінність останніх зменшується, і власники таких заощаджень зазнають збитків. Такий процес відбувся в Україні в першій половині 1990-х років, коли інфляція привела до втрати реальних цінностей людей, що зберігали свої заощадження в Ощадному банку СРСР.

Негативно позначається інфляція і на економічному зростанні. Це пов'язано з тим, що в умовах підвищення цін суттєво знижується мотивація до трудової та інвестиційної діяльності. Знецінення доходів зменшує сукупний попит і приводить до штучної кризи надвиробництва та зростання безробіття. Не стимулюється і підприємницька діяльність, оскільки посилюється невпевненість у її результатах у зв'язку з непередбачуваним зростанням цін. Загроза знецінення зумовлює переважну частину населення матеріалізувати доходи, практично відмовляючись від заощаджень. А це скорочує можливості нових інвестицій в економіку.

Отже, інфляція чинить суттєвий негативний вплив як на економіку, так і на соціальну сферу. Висока інфляція прихована державною конфіскацією грошей у населення через інфляційний податок і, відповідно, пригнічує темпи зростання реальних доходів населення. На це звертав увагу ще Джон Кейнс. Чим вища інфляція, тим більшим є перерозподіл доходів від осіб, котрі мають фіксовані доходи, до осіб, чиї доходи індексуються відповідно до інфляції. Зростання цін має асиметричний характер для населення з різним рівнем доходу. За рахунок структури споживання найбільше інфляція позначається на малозабезпечених верствах населення, бо ціни на харчові продукти зростають швидше, ніж споживчі ціни в цілому по економіці. Крім того, зменшується бажання нагромаджувати гроші, а отже, зростає ажіотажний попит, що, своєю чергою, стимулює інфляцію. Остання є серйозною соціально-економічною хворобою, що спричинила потребу в її регулюванні, головну роль в якому відіграє держава своєю економічною політикою. При цьому виділяються два підходи: в одних країнах віддають перевагу методам боротьби з інфляцією, обмежуючи її причини, а в інших використовують заходи адаптації до неї.

При першому підході головна роль у регулюванні інфляції надається заходам, що впливають на її причини. Один із таких широко використовуваних заходів - політика доходів. Це заходи, спрямовані на стабілізацію рівня цін та корегування доходів. До них належать заморожування заробітної плати, збільшення оподаткування, зменшення державних витрат на соціальні програми, обмеження кредитування. Практика їх застосування в різних країнах показує, що певний ефект такі заходи приносять, але повністю усунути інфляційні процеси і їх негативні наслідки не можуть.

Важливим заходом боротьби з інфляцією за певних обставин є грошові реформи. Це повна або часткова структурна перебудова діючої грошової системи. Розрізняють поняття грошової системи у вузькому і широкому значеннях. Перше означає проведення заходів щодо зміни діючої грошової одиниці і відповідної стабілізації грошового обігу без якісної перебудови грошової системи. Грошова реформа у широкому значенні означає запровадження принципово нової грошової системи. Обидва типи грошових реформ сприяють обмеженню інфляції.

До цього напряму належать і заходи, які базуються на залежності між інфляцією та безробіттям, що знаходить своє відображення у кривій Філліпса. Остання вказує на існування оберненої залежності між динамікою безробіття і середньорічними темпами приросту цін. Це означає, що високі темпи інфляції супроводжуються зменшенням безробіття і економічним зростанням. Скорочення темпів інфляції веде до збільшення безробіття і уповільнення темпів економічного розвитку. При виборі антиінфляційної політики потрібно цю залежність враховувати. Якщо її метою є стабілізація цін, то це обов'язково приведе до зростання безробіття і зниження темпів економічного зростання. Визначення зниження безробіття метою такої політики призведе до посилення інфляційного тиску на економіку. Це підтвердила практика розвинених країн у другій половині XX ст. Так, адміністрація Рейгана у США у 1980-ті роки, використовуючи цю. залежність, суттєво зменшила темпи інфляції за рахунок підвищення рівня безробіття.

Другий напрям регулювання інфляції передбачає неможливість усунення інфляції, а тому рекомендуються заходи, що зменшують її негативні наслідки. Це так звана політика адаптації. Одним із найпоширеніших її заходів є індексація доходів. Суть її полягає в тому, що законодавчо встановлюється необхідність збільшення номінальних доходів, насамперед фіксованих, на певну величину, пов'язану із темпом інфляції. Індексація доходів широко використовується у розвинутих країнах. В Україні також прийнято закон про індексацію доходів, але обмеженість фінансових ресурсів не дозволяє його ефективно використовувати.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші