Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Соціологія праці
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Передмова

Соціальні зміни в усіх сферах життєдіяльності, спричинені демократизацією і переходом до ринкової економіки посттоталітарних суспільств, зумовили підвищення попиту на соціологічні знання, актуалізували розвиток соціологічної науки.

Масштаби перетворень у сфері праці вимагають пильної уваги галузевої соціологічної теорії — соціології праці — не тільки до підготовки професійних соціологів, а й до навчання соціологічних методів виміру та аналізу соціально-трудових процесів усіх фахівців, пов'язаних з управлінською діяльністю.

Орієнтація на соціологічну підготовку менеджерів виробничої сфери — одна з особливостей пропонованого підручника. Ще одна його особливість — яскраво виражений ринковий контекст. Він зумовлений як введенням до структури підручника розділів "Ринок праці в соціологічному вимірі" і "Трудова кар'єра", так і розглядом усіх складових трудової діяльності працівника в умовах виробництва, що переходить до функціонування за законами і правилами ринку. Йдеться про соціально-трудові процеси виробничої адаптації, трудової мотивації, про стимулювання і соціальний контроль, шляхи вирішення трудових конфліктів на виробництві і методи соціального управління в трудових колективах.

Підручник орієнтує на поглиблене ознайомлення з теоретичними витоками соціології праці в контексті становлення світової соціології. У ньому розглянуто процес виникнення та розвитку соціології праці від етапу протосоціології до кінця XX ст., представлені основні сучасні школи досліджень проблем соціології праці. Окрема увага приділяється висвітленню процесу становлення та розвитку соціології праці в Україні.

У підручнику розкриваються інноваційні підходи в методології, що спираються на оновлену людиноцентристську парадигму сучасних соціально-гуманітарних знань, на сприйняття людини-працівника як складної, живої біопсихосоціальної системи — суб'єкта трудової поведінки, орієнтацію на активну взаємодію працівника з виробничим середовищем у процесі виробничої адаптації, на використання адаптивно-розвиваючої концепції трудової кар'єри.

Така специфіка видання зумовлена вимогами до професійної підготовки сучасного менеджера виробничої сфери, необхідністю вирішення комплексу навчальних завдань, що постають перед студентами в процесі вивчення соціології праці. Цими завданнями передбачено:

  • • засвоєння теоретичних і методологічних основ вивчення соціально-трудових процесів соціологічними методами;
  • • оволодіння методикою і вимогами до організації конкретних соціологічних досліджень у трудовій сфері;
  • • придбання навичок застосування соціологічних методів для дослідження, аналізу та оцінки тенденцій соціально-трудових процесів;
  • • уміння використовувати соціологічну інформацію для здійснення ефективного соціального управління трудовим колективом.

Пропонований підручник не претендує на висвітлення всіх проблем соціології праці. Він відображає одну з версій логічного викладу базових тем, що утворюють теоретичну і методичну основу вивчення соціології праці як спеціальної соціологічної теорії середнього рівня.


СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ЯК НАУКОВА ДИСЦИПЛІНА

Що вивчає соціологія праці?

Сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці" свідчить про те, що мова в ній має йти про працю. І це справді так. Щоправда, працю вивчають й інші науки: як соціально-гуманітарні (філософські, економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка — наука про пристосовність праці і її умов до запитів людини; ергологія — наука, що розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія — теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності; наукова організація праці — наука про те, як найбільш розумно організувати процес праці). Не заглиблюючись у перелік та опис усієї багатоманітності наук про працю, зазначимо, що всі вони об'єднуються, як правило, у дві великі групи. Критерієм такого об'єднання виступає відоме твердження К. Маркса про дві сторони праці: 1) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і природою; 2) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і людиною.

Прикметно, що в першій складовій природа розглядається не тільки як жива, але і як штучна природа — сукупність технічних засобів та устаткування, корисних копалин. У трудовому процесі людина змушує один предмет природи впливати на інший предмет тієї ж природи за власними законами самої природи, тобто за законами опору матеріалів і механіки твердих тіл.

Як бачимо, ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і психологія праці, а також гігієна праці вивчають саме цей процес взаємодії людини з природою, вплив штучно створеного середовища (техніка, технологія) на організм і психіку людини. При цьому вони використовують закони фізики, біології, технічних наук.

Друга складова трудової діяльності — взаємодія людини з людиною — описується законами й методами соціально-гуманітарних наук. До соціальних належать так звані поведінкові науки, що вивчають поведінку людей за допомогою кількісних, у тому числі математичних методів, — соціологія, економіка і психологія (насамперед соціальна психологія). Гуманітарними називають історію, філософію, філологію, юриспруденцію, педагогіку та етику. Базисом знання тут служать не кількісні методи та емпіричні закономірності, а ціннісно-нормативні, аксіологічні принципи. Людина і праця досліджуються в них зовсім інакше.

Іноді вирізняють і проміжні дисципліни, до яких належать етнографія, антропологія, археологія й деякі інші. Вони оперують кількісними методами на зразок соціальних наук і нормативно-ціннісним знанням на зразок гуманітарних.

За внеском у вивчення трудової діяльності до основних наук про працю належать також економіка, психологія і соціологія. Соціологія праці тісно взаємодіє з науками несоціологічного профілю, запозичаючи в них теоретичні положення, методичні прийоми і практичні рекомендації.

Особливу роль соціологія праці відіграє серед наук про працю соціологічного профілю, що існують усередині соціології в цілому, але не обов'язково є складовими соціології праці. Така її роль зумовлена тим, що соціологія праці аналізує суспільну працю на двох рівнях — макро і мікро. Перший стосується інституціонального аспекту праці, другий — мотиваційного і поведінкового.

Ці аспекти праці вивчаються сукупністю соціологічних наук. Зокрема, соціологія організацій розглядає ієрархічну структуру управління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади й підпорядкування, особисті та безособові фактори соціальної організації праці. Соціологія професій досліджує престижність тих чи інших видів діяльності, переваги, ціннісні орієнтації, професійну придатність та ін. Соціологія кар'єри вивчає соціальне явище індивідуального трудового просування працівника. Соціологія виробничого колективу аналізує широкий комплекс питань, що відображають закономірності спільної трудової діяльності людей, функції, цілі і структуру трудових колективів як основних економічних, соціальних і політичних осередків нашого суспільства. Слід також назвати: соціально-психологічні дослідження згуртованості, лідерства, психологічного клімату, групової взаємодії у виробничих бригадах як різновиду малої контактної групи; соціологію способу життя, основою якої виступає життєдіяльність людини у сфері праці; промислову соціологію, у центрі уваги якої перебуває вивчення соціальних наслідків науково-технічної революції в промисловості, механізації та автоматизації виробництва, соціальної організації підприємств і проблем соціального управління; нарешті, соціальне планування, становлення якого як самостійної дисципліни немислиме без вивчення трудових проблем. Соціологія освіти вивчає систему підготовки фахівців для народного господарства, а соціологія міста — взаємозв'язок процесів індустріалізації та урбанізації, їхній вплив на спосіб і рівень життя людей, розробляє проекти розміщення промислових об'єктів. Соціологія виховання досліджує вплив соціальних інститутів, макро- і мікросередовища на формування особистісних і професійних характеристик працівника.

У вітчизняній і зарубіжній соціологічній літературі до галузевих дисциплін соціології праці відносять також соціологію промисловості, аграрну соціологію, соціальне планування та управління, соціологію підприємств і соціологію професій, або соціологію робочого місця, та індустріальну соціологію. Вони досліджують соціологічні аспекти трудової діяльності, але цілком у соціологію праці не входять. Із соціологією праці пов'язані, крім того, такі галузі, як соціологія міста, соціологія села, соціологія охорони праці, соціологія організацій, соціологія родини і соціологія моралі, соціологія управління і соціологія малих груп.

Систему взаємозв'язку наук про працю несоціологічного профілю і соціологічних галузевих напрямків, що досліджують трудову діяльність, із соціологією праці можна представити схематично (рис. 1)[1]

 Взаємозв'язок наук про працю соціологічного і несоціологічного профілю

Рис. 1. Взаємозв'язок наук про працю соціологічного і несоціологічного профілю

Незважаючи на певну умовність, схема дає загальну картину взаємозв'язку наук. Відокремлюючи в процесі вивчення загальний об'єкт дослідження — працю, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід. Для соціології праці — це соціологічний підхід, за якого предметом дослідження є ті соціальні відносини, що складаються з приводу праці, тобто соціально-трудові відносини*2*.

*2: {* Подібних поглядів на предмет соціології праці дотримується ряд соціологів: Див. напр.: Ромашов О.В. Социология труда. М., 1999; Соціологія: Матеріали до лекційного курсу. К., 1996; Черниш Н. Соціологія. Курс Лекцій., 1996.}

Як відомо, соціальні відносини — це відносини між членами соціальних спільнот і спільнотами з приводу їх суспільного становища, способу й укладу життя, у кінцевому рахунку з приводу умов формування і розвитку особистості, соціальних спільнот. Вони виявляються в становищі окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку і результати діяльності інших, а також для оцінки власного становища, що впливає на формування інтересів і поведінки цих груп.

У соціальні відносини люди вступають у процесі праці через необхідність взаємодіяти одне з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і спільній дії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність чи розбіжність їхніх інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага. У такий спосіб постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот у процесі трудової діяльності за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Вони нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й зумовлені ними споконвічно. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто працюватиме поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Проте пізніше кожен працівник неминуче проявляє себе у стосунках з іншими працівниками, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу роботи тощо. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічного характеру, що мають певний емоційний настрій, характер спілкування людей і стосунків у трудовій організації.

Як бачимо, соціально-трудові відносини дають можливість визначити значущість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи. Саме вони і є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників та окремими їх членами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками один стосовно одного.

Як і сама праця, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. їх можна класифікувати:

  • • за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні);
  • • за способом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);
  • • за суб'єктом (міжорганізаційні, внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі);
  • • за обсягом владних повноважень (відносини по горизонталі і по вертикалі);
  • • за характером розподілу доходів (відповідно до трудового внеску чи не відповідно до трудового внеску);
  • • за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені).

Подібна класифікація представлена на схемі (рис. 2). Аналіз різноманітності соціально-трудових відносин свідчить, що в сукупності вони являють собою майже все соціальне життя в трудових колективах, де визначається: місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці" мотиви праці і задоволеність нею, престиж і привабливість професії, динаміка стосунків між працівниками і групами працівників стосовно володіння власністю на умови і засоби праці, динаміка трудової поведінки тощо, тобто все те, що підлягає подальшому соціологічному аналізу і вивченню. Від правильності відповіді на ці та інші запитання багато в чому залежить, чи вдасться вчасно знизити соціальну напруженість у соціально-трудових відносинах до безпечного рівня.

У такий спосіб різноманітність соціально-трудових відносин як предметного поля соціології праці зумовлює й коло дослідницьких проблем цієї науки.

 Класифікація соціально-трудових відносин у сфері праці

Рис. 2. Класифікація соціально-трудових відносин у сфері праці

В радянські часи основними проблемами соціології праці традиційно вважали:

  • • формування і розвиток трудового колективу, посилення його виховної ролі;
  • • плинність кадрів і стабілізація виробничих колективів;
  • • професійний добір, підготовка й розміщення кадрів;
  • • професійна орієнтація і професійне самовизначення молоді як основного резерву трудових ресурсів;
  • • організація соціалістичного змагання;
  • • зміцнення трудової дисципліни;
  • • матеріальне і моральне стимулювання.

На сучасному етапі першочерговими проблемами у сфері праці є створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним співвласником і розпорядником засобами виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг, власного життя.

Особливе занепокоєння викликає процес спадання значущості трудової діяльності в ефективному вирішенні соціальних проблем суспільства, спричинений деструктивними змінами в економіці у зв'язку з розпадом колишнього Союзу. Руйнування загального економічного простору, послаблення міжреспубліканських соціально-економічних зв'язків не могло не позначитися на соціально-трудових відносинах, зниженні ефективності праці, дефіциті споживчих товарів, спаданні життєвого рівня трудящих, наростанні соціальної напруженості в трудових колективах.

За таких умов відчувається нагальна необхідність у теоретичних і прикладних дослідженнях із проблем соціології праці, у проведенні конкретно-соціологічних досліджень, пов'язаних з аналізом змісту й характеру праці різних категорій працівників, їхніх потреб та інтересів, мотивів і фактичного відношення до праці. Сьогодні ясно, що без глибокого аналізу суперечностей у сфері праці, насамперед — між працею колективу та індивіда, між різними соціальними групами і верствами в трудовому процесі, суперечностей національного характеру в соціально-трудових відносинах вихід з економічної кризи навряд чи можливий. Необхідний пошук неординарних форм їхнього вирішення, потрібні ефективні соціальні програми, науково обґрунтовані й підтверджені результатами соціологічних досліджень.

Поряд з вираженням предмета соціології праці через коло досліджуваних проблем використовується метод його конкретизації через визначення мети і завдань соціології праці*3.

*3: {Див.: Ромашов О. В. Социология труда. С. 12 — 14.}

Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці й досягнення на цій основі найповнішої реалізації та оптимального поєднання їхніх інтересів. Завданнями соціології праці є:

  • • вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу);
  • • аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;
  • • пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;
  • • оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку;
  • • посилення соціального контролю і боротьба з різного роду відхиленнями від загальноприйнятих моральних принципів і норм у сфері праці;
  • • вивчення причин і вироблення системи заходів для запобігання і вирішення трудових конфліктів;
  • • створення системи соціальних гарантій, що захищають працівників у суспільстві і трудовій організації, та ін.

Отже, завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення першочергових соціально-економічних проблем суспільства та особистості у сфері праці. При цьому неможливо обійтися без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основою якого виступають категорії.

Що ж являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, що відбиває певні властивості досліджуваного об'єкта, тобто праці. Вони, як і категорії інших наук, виконують світоглядну та методологічну функції. Не можна вивчати, наприклад, динаміку трудових відносин, не з'ясувавши попередньо деякі характеристики цього явища. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відбивають систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових.

Докладний аналіз праці як основної категорії соціології праці здійснено далі в нашому підручнику (глава 3). Тому тут ми обмежимося загальною характеристикою структури категорій.

Категорії соціології праці поділяються на три групи:

• категорії визначеності (суб'єкт праці, зміст праці, його форма і характер та ін.).

Вони відповідають на питання "хто?" щодо категорії "суб'єкт соціально-трудових відносин", котрим виступає насамперед працівник як основний елемент соціально-трудових спільнот і організацій, і на питання "що таке?" — щодо категорії "праця" як предмет дослідження;

  • • категорії обумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси та ін.), що відповідають на питання "чому", або чим зумовлено те, що суб'єкт праці чинить саме так, а не інакше;
  • • категорії вибору, що відповідають на питання "навіщо?" (це насамперед мотивація, стимулювання праці та ін.).

Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії обумовленості й вибору допомагають описати працю як вид соціальної діяльності, що безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу.

Соціальні процеси в такому разі можна розглядати як трудову діяльність, що проявляється у змінах станів соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального стану (статусу) у сфері праці.

Згідно з класифікацією, запропонованою А. О. Дикарєвою і М. Й. Мирською, найважливішими групами соціальних процесів є*4:

  • • *4: {Див.: Дикарева А. А., Мирская М. И. Социология труда. М., 1989. С. 20.}
  • • сама праця, вплив якої на соціальний стан працівників, їх соціальні характеристики (інтереси, професій но-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці та ін.) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника й зумовлена науково-технічним прогресом, а також технологічними та організаційними змінами у сфері праці;
  • • інтегративні процеси, пов'язані з забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної) працівників (згуртування трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління);
  • • ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників;
  • • змінюючо-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників).

Подібний підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напряму процесу трудової соціалізації людини, освоєння нею нагромадженої суспільством культури в сфері праці та основних форм трудової діяльності. Тому саме такий підхід, як найбільш раціональний з погляду логіки і розвитку взаємодії працівника з трудовою сферою, покладений в основу структури даного підручника. Розглянувши сутність і характеристики праці як базового соціального процесу, дослідимо далі причини й рушійні сили, відповідно до яких людина формує свої відносини з трудовою сферою, вибирає професію і місце трудової діяльності, методи мотивації цієї діяльності. Після влаштування на роботу відбувається трудова адаптація (особливий вид взаємодії працівника з навколишнім трудовим середовищем), здійснюється стимулювання і соціальний контроль у сфері праці й залежно від успішності функціонування трудового колективу, ефективності соціального управління відбуваються згуртування чи деструктивні процеси, трудові конфлікти в колективах, що позначається на масштабах і характері соціальних переміщень у сфері праці.

Необхідно відзначити, що такі процеси по-різному відбуваються, залежно від їхньої масштабності. За цією ознакою можна виділити чотири основних рівні: 1) народне господарство; 2) регіон (галузь); 3) об'єднання і підприємство; 4) індивідуальний рівень — працівник.

Структура курсу "Соціологія праці" в цілому відповідає тим теоретико-методологічним принципам, що склалися у вітчизняній соціологічній науці*5.

  • 1. *5: {Див.: Соціологія: Короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В. І. Воловича. К., 1998. С. 568.}
  • 2. Соціальні й технологічні аспекти праці розглядаються в контексті загального поліпшення способу життя працівників.
  • 3. Трудова діяльність вивчається комплексно, у єдності її техніко-технологічних і соціально-організаційних аспектів.
  • 4. Організація досліджень та інтерпретація їх результатів спирається на розуміння місця праці в сукупній діяльності людей.

Зазначені принципи вдається реалізувати тим більшою мірою, чим повніше й обґрунтованіше використовуються ті чи інші методи й методики проведення соціологічних досліджень. Залежно від масштабів і завдань дослідження можуть застосовуватися як теоретичні методи (для виявлення цілісної картини загальних закономірностей процесу праці), так і методи емпіричних (прикладних) соціологічних досліджень. До першої групи належать порівняльно-історичний, генетичний, порівняльно-типологічний і типологічний методи.

Друга група містить таку систему методів: анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, спостереження, а також процедури узагальнення та інтерпретації емпіричних даних.

В соціології праці широко застосовуються кількісні і математичні методи, для аналізу та обробки соціологічної інформації активно використовується обчислювальна техніка. У цьому зв'язку постає додаткова потреба в знаннях та уміннях роботи з персональним комп'ютером.

Зазначимо, що в даному підручнику методика проведення конкретно-соціологічних досліджень докладно не розглядається з огляду на обсяг знань, здобутих студентами в курсі "Соціологія". Водночас ми вважали доцільним познайомити читачів з особливостями таких досліджень саме в сфері праці у трудових колективах.

А отже, соціологія праці — це самостійна спеціальна наука, яка на основі загальносоціологічних теорій, законів і закономірностей соціальних відносин виокремлює для вивчення особливий їхній вид — соціально-трудові відносини. При цьому з допомогою соціологічних методів досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов'язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті.

  • [1] Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993. С. 105.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші