Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політекономія arrow Економічна теорія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВСТУП ДО ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Економічна теорія: предмет, методи, функції

У повсякденному житті щоденно відбуваються різні події: зростають ціни на товари, змінюється обмінний курс гривні, збільшується кількість безробітних, підвищуються пенсії та грошові допомоги тощо. Безперечно, виникає питання: чому це відбулося? Однак простої відповіді не існує. Необхідно встановити чинники, які існують у такій сфері людського життя, як економіка. Знання закономірностей її розвитку дає наука, що називається економічною теорією. Розглянемо передумови її виникнення та етапи розвитку, а також предмет та роль, яку ця наука виконує у суспільстві.

Виникнення та основні етапи розвитку економічних знань

Життя людей в будь-якому суспільстві складне і багатоманітне. Воно охоплює різні сфери життєдіяльності: виробництво матеріальних благ і послуг, науку, культуру, політику, ідеологію тощо. Але історичний довід показав, що однією з найважливіших сфер є та, в якій здійснюється виробництво матеріальних і нематеріальних благ, тобто та сфера, де люди створюють ці блага, розподіляють їх, обмінюють і споживають. Це сфера суспільного виробництва, або сфера економіки. Вона відіграє вирішальну роль у будь-якому суспільстві, бо саме в ній створюються основні умови його існування. Як зазначив один із класиків економічної теорії, будь-яке суспільство загинуло б, якби призупинило своє виробництво хоча б на декілька тижнів. Тому люди з найдавніших часів проявляли інтерес до сфери економіки, прагнули з'ясувати її рушійні сили та закони розвитку.

Чим зумовлене бажання людей встановити закономірності функціонування цієї сфери людської життєдіяльності? Відповідь - в особливостях організації життя homo sapiens. Такою формою є суспільство, що породжує найхарактернішу відмінність цієї форми організації життя від усіх інших форм організації живих істот. Вона полягає у тому, що суспільство як форма організації життя людей зумовлює виникнення потреб, задовольнити які люди не можуть за допомогою благ, створених природою. Це примушує людство здійснювати притаманний лише суспільству вид діяльності - перетворення навколишньої природи з метою задоволення потреб суспільства. Але при цьому виявилось, що потреби людей безмежні, їх задоволення потребує дедалі більшої кількості створюваних благ. Водночас ресурси, за допомогою яких створюються блага для задоволення потреб, у кожен даний момент є обмеженими. Виникає суперечність між безмежними потребами суспільства і обмеженими ресурсами їх задоволення. Потреба у розв'язанні цієї суперечності і зумовила інтерес людства до визначення тих закономірностей, які регулюють сферу використання обмежених ресурсів, тобто сферу суспільного виробництва. Саме необхідність пізнання цих закономірностей для забезпечення найкращого використання обмежених ресурсів спричинила зародження та розвиток науки, що отримала назву економіка.

Біля джерел цієї науки стояли мислителі стародавнього світу. У своїх працях вони розглядали важливі процеси розвитку економічного життя суспільства, формували висновки щодо окремих елементів економічних знань. Економічні ідеї знаходимо у збірниках царства Ешнуни та вавілонського царя Хаммурапі. Давньоіндійські "Закони Ману" обгрунтували поділ праці та відносини панування і підпорядкування, які існували в ті часи. В такому пам'ятнику давньоіндійської цивілізації, як "Артхашастра", передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. Давньоіндійські мислителі визначили чітке розмежування між фізичною та розумовою працею. Суттєві знання економічного розвитку було розкрито також у працях Конфуція та його послідовників.

Вагомий внесок у розвиток економічної науки зробили мислителі Давньої Греції. Першим термін "економіка" вжив відомий давньогрецький філософ Ксенофонт у своїй праці, яку назвав "Економікос". Він розглядав економіку як науку про збагачення господарства.

Цілісну систему знань про цю сферу суспільного життя створив Арістотель і ввів поняття "економіка" у науковий обіг. Цей термін складається з двох грецьких слів: "ойкос" - дім, господарство і "номос" - вчення, знання. У буквальному перекладі - знання про ведення господарства. Арістотель був прихильником натурального рабовласницького господарства і обгрунтував економічні принципи його здійснення. Він поділив багатство на два види. З одного боку, це були натуральні блага, а з іншого - гроші, золото і срібло. Перший вид багатства, на думку Арістотеля, є природним, бо створюється у процесі виробництва, А другий належить до протиприродного, бо виникає у процесі обігу. З огляду на це вчений поділив науку про багатство на дві частини: економіку (знання про те, як виробляти натуральні блага) і трематистику, тобто знання про те, як створювати і збільшувати гроші. Арістотель висловив геніальні припущення щодо закономірностей розвитку ринкової економіки. Він обгрунтував основи обміну товарів і наголосив, що це повинно здійснюватися на еквівалентній основі. Значну увагу вчений приділив виясненню суті грошей.

Справжнього розвитку економічна наука як систематизоване знання про суть та закономірності функціонування економічного життя суспільства набула в умовах становлення капіталізму як системи, що базується на товарному виробництві та обігу. В цей період, початок якого припав на XVI ст., відбулися великі географічні відкриття, зародилися і почали розширюватися ринки, активізувалася зовнішня торгівля, сформувалася і почала розвиватися ринкова економіка. Всі ці процеси зумовили посилення інтересу до встановлення закономірностей сфери економічного життя суспільства, розвитку економічної науки. Відтоді вона отримала і нову назву - політична економія. Цей термін було запропоновано відомим французьким вченим Антуаном Монкретьєном (1575-1621). Він видав у 1615 р. книгу за назвою "Трактат політичної економії". Саме найменування свідчило про те, що у виданні йдеться про закони ведення господарства у межах не окремої господарської одиниці, а всієї держави, бо грецьке слово "поліс" означає місто, державу. Політична економія, на думку Монкретьєна, повинна навчити мудрого ведення економічної діяльності держави. З того часу за наукою, що вивчала процеси суспільного господарювання, закріпилася назва політична економія. її розвиток відбувався у декілька етапів (див. схему 1.1).

Першою школою політичної економії став меркантилізм. Основним у меркантилізмі було вчення про джерело багатства. Його вбачали у сфері обігу, оскільки багатство ототожнювалось із грошима. Чим більше грошей у країні, тим вона багатша. Тому потрібно вести справи у державі так, щоб більше продавати своїх товарів і менше купувати чужих. А для цього держава повинна створити сприятливі

Етапи розвитку економічної теорії

Схема 1.1. Етапи розвитку економічної теорії

умови своїм підприємцям для вивозу товарів і перешкоджати ввезенню у країну чужих товарів. Крім А. Монкретьєна, відомими представниками цієї школи були У. Стаффорд (1554-1612), Томас Мен (1571-1641), А. Серра (дати життя невідомі).

Другу школу політичної економії представляли фізіократи. Цей напрям виник у Франції в середині XVIII ст. як реакція на меркантилізм. Його засновником був Франсуа Кене (1694-1774), а відомими представниками - А. Р. Тюрго (1727-1781), В. Мірабо (1715- 1789), П. Дюпон де Немур (1759-1817). На відміну від меркантилістів, фізіократи вважали, що багатство створюється не в обміні, торгівлі, а працею у сфері виробництва. При цьому збільшення багатства здійснюється, з їхньої точки зору, лише в одній сфері виробництва, а саме - у сільському господарстві, де забезпечується надлишок створених благ над витратами на їх виробництво. Фізіократи вважали, що лише праця, зайнята у сільському господарстві, є продуктивною, тобто такою, що збільшує багатство, бо посіявши на певній ділянці землі 10 центнерів зерна, одержували вдвічі більше. В інших галузях виробництва відбувається лише перетворення багатства з однієї форми на іншу, тому праця в таких галузях не може бути продуктивною. Фізіократи пропонували здійснювати політику підтримки сільськогосподарського виробництва і виступали за вільну торгівлю і необмежену конкуренцію.

Працями Адама Сміта (1723-1790) та Давида Рікардо (1772- 1823) було започатковано третій напрям економічної науки - класичну політичну економію. Головні її принципи викладені в книзі А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів". В ній доводиться, що праця є основою багатства незалежно від сфери її застосування. Ця теза долала обмеженість підходу фізіократів. Важливим фактором зростання багатства є поділ праці, бо він підвищує її продуктивність та робить її плодотворнішою. В той же час поділ праці породжує обмін і поглиблює його. Критерієм обміну товарами виступає праця. Цим було обґрунтовано теорію трудової вартості. Провідною ідеєю вчення А. Сміта було обгрунтування ринкового механізму саморегулювання капіталістичного виробництва. Сміт розкрив принцип так званої "невидимої руки", що включає вільні ціни та конкуренцію, і виступав за обмеження втручання держави в економіку, тобто ідею лібералізму. Значну увагу А. Сміт приділив обгрунтуванню розподілу доходів, зокрема принципів оподаткування. За вагомий внесок в економічну теорію А. Сміта називають "батьком ринкової економіки".

Видатним представником класичної політичної економії є і Давид Рікардо, основною працею якого є "Початки політичної економії та оподаткування". Він довів, що єдиним джерелом вартості є лише праця робітника, яка і лежить в основі доходів різних класів (заробітної плати, прибутку, процента та ренти), що прибуток - це результат неоплаченої праці найманого працівника. Д. Рікардо обґрунтував обернено пропорційну залежність між заробітною платою та прибутком, розкрив механізм диференціальної ренти.

Водночас слід зазначити, що класичній економії притаманні і внутрішні суперечності, які привели до того, що на її основі сформувались два напрями економічної теорії - марксистська і немарксистська післякласична політична економія. Важливим етапом розвитку політичної економії став марксизм. Засновником цього напряму економічної науки був К. Маркс (1818-1883), який виклав основи цієї теорії у праці "Капітал". Спираючись на класичну політичну економію, Маркс довів до досконалості теорію трудової вартості, обґрунтувавши двоїстий характер праці, що створює товар. Внеском Маркса у політичну економію є і досконала теорія грошей. Серцевиною його теорії є вчення про додаткову вартість, існування якої він доводить, спираючись на теорію трудової вартості.

Важливе місце посідає і обґрунтування механізму суспільного відтворення, що нерідко називають найбільшим відкриттям Маркса. Економічна теорія вченого являє собою всебічний аналіз закономірностей розвитку капіталістичної економіки і використовується в сучасних умовах як прибічниками марксизму, так і його супротивниками. Однак заради справедливості слід зазначити, що не всі її положення витримали перевірку практикою. Ряд із них, зокрема про чисто експлуататорський характер капіталістичного ладу, про погіршення становища людей найманої праці з розвитком капіталізму, про загострення його суперечностей і неминучість зміни новою системою історичним ходом людського суспільства не підтвердились. Проте, тим не менш, Маркс залишається одним із най відоміших і най видатніших економістів світу.

Другим напрямом розвитку після класичної політичної економії є неокласична економічна теорія. Вона була започаткована в останній третині XIX ст. представниками так званої австрійської школи - Карлом Менгером (1840-1921) і Ойгеном Бем-Баверком (1851- 1914). На відміну від класиків, вони приділяли увагу поведінці споживачів товарних благ, тобто суб'єктивному фактору в економіці. Узагальнення цього напряму економічної теорії зробив англійський економіст Альфред Маршал. Він обгрунтував новий підхід до визначення вартості (цінності) товару, яка, на його думку, виражає відносини між двома речами і визначається в обміні через співвідношення попиту і пропозиції. Він виявив функціональні залежності між ціною і попитом та ціною і пропозицією.

Здійснення А. Маршалом оновлення економічної теорії позначилося і на її найменуванні. Він вважав, що потрібно відмовитися від назви "політична економія". Свою працю він назвав "Принципи економіко". Відтоді термін "економіко" вживається на позначення неокласичного напряму економічної теорії. Він включає маржиналізм, монетаризм та неолібералізм. Маржиналізм - це теорія, за якою економіка є комплексом індивідуальних господарств, дослідження законів якого базується на аналізі господарських рішень індивідів, а саме - споживача, що прагне максимізувати корисність наявних у його розпорядженні благ, та виробника, який бажає одержати максимум прибутку з даних ресурсів або мінімізувати витрати за наявних цін. В основу цього аналізу покладено використання граничних величин із широким застосуванням економіко-математичних методів і моделей.

Монетаризм - це теорія, що базується на встановленні вирішального впливу на економічні процеси грошової маси. Його представники вважають, що гроші є головним і визначальним елементом ринкового механізму. Тому регулювання економіки повинно відбуватись через контроль держави над грошовою масою, випуском грошей, кількістю грошей, що перебувають в обігу і запасах. Прихильники цієї теорії також вважають, що в інші сфери економіки втручання держави повинно бути обмеженим.

До неокласичного напряму сучасної економічної теорії належить і неолібералізм. Його прибічники прагнуть обгрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції. Найновішу та найбільш систематизовану розробку теорії неолібералізму зробили західнонімецькі економісти, серед яких найвизначнішими були В. Ейкен (1891-1950), А. Ростоу (1916-1987) і Л. Ерхард (1897-1977). На переконання представників цього напряму, вільна конкуренція створює найефективніший механізм економічної діяльності, оскільки забезпечує формування системи цін, що визначаються під впливом попиту та пропозиції, і, виконуючи роль регулятора господарських процесів, зумовлює раціональний розподіл економічних ресурсів та повне задоволення потреб споживачів. Тому держава у цей механізм не повинна втручатись, її роль, на погляд неолібералістів, повинна лише підтримувати сприятливі умови для конкуренції та свободи ціноутворення, а в господарську та комерційну діяльність держава не повинна втручатися.

Важливе місце в післякласичній економічній теорії належить кейнсіанству. Його засновником був один із найвидатніших економістів світу англієць Джон Кейнс (1883-1946). У Його праці "Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей", що вийшла друком у 1936 р., викладено його теорію та програму державного регулювання ринкової економіки. Поява цієї теорії зумовлена насамперед економічною кризою 1929-1933 рр., яка показала, що в нових історичних умовах ринковий механізм саморегулювання не спроможний забезпечити нормальне функціонування ринкової економіки, бо нездатний усунути кризу та забезпечити повну зайнятість. Тому держава повинна взяти на себе певні економічні функції щодо регулювання економіки. Д. Кейнс обґрунтував і механізм такого регулювання, основними складовими якого є зайнятість, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні інвестиції, процентна ставка, мультиплікатор та ін. Д. Кейнс виходив з того, що ринковий механізм не здатний забезпечити постійну рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції. Недостатній споживчий попит гальмує зростання обсягів виробництва, а отже, негативно позначається на загальній зайнятості. Причину цього він вбачав у тому, що при високому рівні процентної ставки збереження невигідно перетворювати на інвестиції, що має негативні наслідки для сукупного попиту. Тому держава повинна впливати на зазначені фактори та забезпечувати сприятливі умови для економічного зростання і високої зайнятості. Запропонована Д. Кейнсом теорія отримала назву кейнсіанство. У сучасних умовах існують різні варіанти кейнсіанства, зокрема, посткейнсіанство. Його прихильники критикують традиційне кейнсіанство і намагаються відновити теорію Кейнса, адекватну сучасним умовам розвитку економіки. Вони виступають за застосування поряд із кредитно-грошовою і бюджетною політикою так званої політики доходів, за скорочення воєнних витрат, перерозподіл доходів на користь менш забезпечених прошарків населення.

У сучасній економічній науці поширеною є і така теорія як інституціоналізм. Його засновником був американський економіст Т. Веблен. а відомими представниками - У. Мітчелл, Д. Гелбрейт, Я. Тінбергер. Вони розглядають економіку як складну систему, в якій взаємодіють економічні, соціальні та соціально-психологічні фактори. Під інститутами розуміли корпорації, профспілки та державу, а також правові, морально-етичні та психологічні явища. Прибічники цієї теорії піддають критиці негативні явища капіталістичної економіки і виступають за розширення соціальних програм, забезпечення гарантованого доходу всім членам суспільства, пропонують з цією метою насамперед використовувати фінансово-бюджетну систему. Важливе місце в цій теорії відведено проблемі перетворення, трансформації сучасного суспільства.

Економічна думка розвивалась і в Україні. її витоки знаходимо у період Київської Русі. Відома "Руська правда" Ярослава Мудрого захищає феодальне землеволодіння і закріплює тодішню соціальну диференціацію. В інтересах князя вона охороняє купців від сваволі лихварів, а кредиторів - від недобросовісних позичальників. Певні положення щодо регулювання господарства містяться у таких документах, як "Повчання" Володимира Мономаха, "Повість минулих літ", "Києвекая летопись", "Галицько-Волинський літопис". Після поневолення нинішньої території України спочатку Польщею, а згодом - Росією економічна думка спрямовувалась на захист національної незалежності українських земель. Суттєвого розвитку вона набула в Києво-Могилянській колегії (згодом - академії). Відомий український мислитель Г. Сковорода (1722-1794) був рішучим борцем проти кріпосництва. Він обстоював потребу в утворенні демократичної республіки, в якій би не було місця кріпосництву, а панували б свобода і братство між людьми.

У період становлення капіталізму економічна думка формувалася в університетах України. Викладачі Харківського, Київського та Новоросійського університетів дотримувались поглядів класиків політичної економії. Вони наголошували на позитивній ролі ринку та конкуренції, вважали приватну власність природною умовою економічного прогресу. Наприкінці XIX ст. в Україні з'явилися прихильники марксистської політичної економії. Першим серед них був професор Київського університету М. І. Туган-Барановський (1865- 1919). Він досліджував проблеми теорії ринків, промислових криз та циклів, розподілу, був засновником однієї з теорій грошей, обґрунтував особливу роль кооперації в капіталістичному суспільстві як зародку нового, досконалого типу соціального устрою. Значне місце в спадщині Туган-Барановського посідає передбачення ряду складних проблем побудови післякапіталістичного суспільства.

За радянського періоду в Україні було створено чимало економічних закладів, в яких певною мірою здійснювалося дослідження економічного життя суспільства. Це, насамперед, Інститут економіки, що став центром економічної науки в Україні. Після здобуття незалежності економічні дослідження проводяться у ряді інститутів HAH України, а також у провідних університетах країни. Серед відомих економістів, що досліджують економічні процеси, можна назвати В. М. Гейця, І. І. Лукінова, Ю. М. Пахомова, А. А. Чухна, Е. К. Лібанову, А. С. Гальчинського та інших.

Отже, економічна теорія як наука має тривалу історію. Розглянемо її предмет.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші