Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Маркетинг arrow Маркетингова цінова політика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Витрати за включенням у собівартість

За включенням у собівартість витрати поділяються на:

  • • прямі витрати;
  • • непрямі витрати.

Прямі витрати

Прямі витрати — це витрати, які пов'язані безпосередньо з виробництвом і можуть бути віднесені на конкретний виріб і розподілені на підставі техніко-економічних розрахунків. До них належать: сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі, заробітна плата виробничого персоналу та соціальні відрахування на неї, витрати на експлуатацію виробничого обладнання та його амортизацію тощо.

Непрямі витрати

Непрямі витрати — це витрати, які не можна прямо віднести на конкретні вироби. До них належать різні адміністративні та управлінські витрати, витрати на опалення та освітлення приміщень, страхування майна, витрати, пов'язані зі збутом продукції та ін.

Витрати за ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат

За ступенем впливу обсягів виробництва на рівень витрат виокремлюють:

  • • умовно-постійні витрати;
  • • змінні витрати;

Умовно-постійні — витрати, які не залежать від обсягів виробництва підприємства: орендна плата за приміщення, утримання адміністративно-управлінського персоналу, амортизація обладнання та ін. Вони можуть бути збільшені або зменшені за рахунок будь-якого управлінського рішення (наприклад, збільшення або зменшення витрат на охорону праці, застосування прискореної амортизації та ін.).

Змінні витрати залежать від обсягів діяльності. Так, зі збільшенням виробництва збільшуються витрати на сировину, матеріали, комплектуючі, оплата праці робітників за відрядною формою і, відповідно, відрахування па соціальні заходи, витрати на транспортування товарів, їх зберігання та ін.

Витрати за ступенем корисності

За ступенем корисності розрізняють:

  • • корисні витрати;
  • • некорисні витрати.

Корисні — витрати, які сприяють результативному здійсненню виробничої та господарської діяльності підприємства.

Некорисні — витрати, пов'язані з обслуговуванням невикористаної частини ресурсів. Наприклад, за трудовими ресурсами — виплата заробітної плати робітникам, не зайнятим у виробничому або іншому господарському процесі; за матеріальними ресурсами — амортизація не встановленого або не використаного обладнання; за фінансовими ресурсами — виплата відсотків за банківськими або іншими позичками, які не були використанні, та ін.

Витрати за місцем виникнення

За місцем виникнення розрізняють такі витрати, які можуть виникати в підрозділах, службах, відділах підприємства тощо.

Витрати, залежно від календарного періоду

Залежно від календарного періоду витрати поділяють на:

  • • поточні витрати;
  • • одноразові витрати.

Поточні — постійні витрати, які періодично виникають і коли їх період не перевищує одного місяця.

Одноразові (або однократні) витрати спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом досить тривалого часу, і періодичність виникнення їх більше одного місяця.

Витрати обертання

У свою чергу витрати обертання поділяються на:

  • • додаткові витрати;
  • • чисті витрати.

Додаткові витрати пов'язані з операціями, спрямованими па продовження процесу виробництва у сфері обігу (зберігання товарів, транспортування їх до місць реалізації, підсортування, фасування, підготовка до продажу та ін.).

До чистих належать витрати, пов'язані з продажем товарів, зміною його власника (заробітна плата касирів, касирів-контролерів; сплата відсотків за користування кредитом та ін.).

Із запровадженням в Україні нових Положень (стандартів) бухгалтерського обліку порядок відображення витрат, що входять до собівартості, дещо змінився. Так, склад витрат визначається Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248.

Собівартість продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції, яка буде реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат. Виробнича собівартість продукції складається з таких елементів:

  • • прямі матеріальні витрати;
  • • прямі витрати на оплату праці;
  • • інші прямі витрати;
  • • загальновиробничі витрати;
  • • змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції визначає підприємство.

Прямі матеріальні витрати включають вартість сировини та основних матеріалів, що становить основу виробленої продукції, напівфабрикати і комплектуючі вироби, допоміжні та інші матеріали і сировину, яка може бути безпосередньо віднесена до конкретного об'єкта витрат.

Прямі витрати на оплату праці включають заробітну плату і різні виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні інших послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Інші прямі витрати містять усі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію тощо.

Загальновиробничі витрати складаються з декількох елементів, до яких належать:

  • • витрати, пов'язані з керівництвом виробництва, — заробітна плата і відрахування на соціальні заходи робітників цеху, а також витрати на відрядження апарату управління цеху;
  • • амортизаційні відрахування обладнання цеху та нематеріальних активів загально виробничого призначення;
  • • витрати на утримання, експлуатацію та ремонт страхування основних засобів і позаобігових активів загальновиробничого призначення;
  • • витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;
  • • витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інші витрати на утримання виробничих приміщень;
  • • витрати на обслуговування виробничого процесу, а також на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;
  • • витрати, пов'язані з внутрішньозаводськими переміщеннями вантажів, нестачі незавершеного виробництва, втрати від псування матеріальних цінностей та ін.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. Перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат установлюються безпосередньо підприємством.

Постійні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування й управління виробництвом, які залишаються незмінними або майже незмінними зі зміною обсягів діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляють на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності) за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включають до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичний розмір.

Змінні загальновиробничі витрати — витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо або майже прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу на базі потужності звітного періоду.

Перелік умовно-постійних та змінних витрат визначається безпосередньо підприємством.

Крім виробничої собівартості, до загальної собівартості входять витрати, пов'язані з операційною, фінансовою, інвестиційною та іншою діяльністю підприємства.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції, поділяються на:

  • • адміністративні витрати;
  • • витрати, пов'язані зі збутом продукції;
  • • інші операційні витрати.

Адміністративні витрати — загальновиробничі витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, до яких належать:

  • — загальні кооперативні витрати, пов'язані з витратами на проведення різних річних та інших зборів, представницькі витрати та ін.;
  • — витрати на відрядження та утримання апарату управління підприємства;
  • — утримання основних засобів та нематеріальних позаобігових активів загальногосподарського призначення;
  • — амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
  • — різні податкові збори, які повинно сплачувати підприємство згідно з чинним законодавством України і які входять у собівартість продукції;
  • — інші витрати підприємства загальногосподарського призначення.

До витрат, пов'язаних зі збутом продукції, належать:

  • — вартість пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;
  • — ремонт тари;
  • — оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам і працівникам підрозділів, які забезпечують збут;
  • — інші витрати, пов'язані зі збутом продукції та товарів;
  • — витрати на транспортування та страхування готової продукції, оплату транспортно-експедиційних послуг згідно з укладеною угодою;
  • — витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування виробленої продукції;
  • — витрати на рекламу продукції та дослідження ринку. До інших операційних витрат належать:
  • — собівартість реалізованої іноземної валюти, перерахованої в грошову одиницю валюти України за курсом Національного банку;
  • — розмір безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування в резерв сумнівних її боргів;
  • — втрати від знецінення запасів;
  • — нестачі та втрати від псування товарів;
  • — витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
  • — штрафи, пені та неустойки тощо.

У свою чергу, витрати пов'язані з операційною діяльністю, групуються за такими економічними елементами:

  • • матеріальні витрати (вартість сировини, основних матеріалів та ін.);
  • • витрати на оплату праці;
  • • відрахування на соціальні заходи;
  • • амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів);
  • • інші операційні витрати.

До витрат фінансової діяльності належать витрати на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, за фінансовою орендою та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Витрати інвестиційної діяльності — це витрати, які має підприємство від залучення інвестиційних коштів інших суб'єктів господарювання та виконання відповідних зобов'язань.

Іншим найважливішим елементом виробничої ціни підприємства є прибуток — найпростіша й одночасно найскладніша категорія ринкової економіки. Його простота полягає в тому, що він є стрижнем та головною рушійною силою ринкової екопоміки, головним стимулом та мотивом діяльності підприємства, а складність — у багатстві форм, в яких він може виявлятися.

У цілому прибуток є вираженням у грошовій формі чистого доходу підприємства на вкладений капітал, який характеризує винагороду підприємця за ризик здійснення ним підприємницької діяльності, і визначається як різниця між сукупним доходом та сукупними витратами.

Прибуток має особливі характерні риси, до яких належать такі.

  • 1. Є особливою формою доходу підприємця, який здійснює певний вид діяльності. Це найпростіша форма вираження прибутку, проте не є достатньо повною, оскільки активна діяльність у деяких сферах може й бути не пов'язана з отриманням прибутку (благодійна діяльність, політична діяльність та ін.).
  • 2. Є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал із метою досягнення визначеного успіху. Категорія прибутку пов'язана з категорією капіталу як з одним із чинників виробництва, й в усередненій формі характеризує ціну функціонуючого капіталу.
  • 3. Не є гарантованим доходом підприємця на вкладений капітал у той чи інший вид бізнесу. Він є наслідком діяльності підприємця. Але за невдалих дій або форс-мажорних ситуацій підприємець може не отримати прибутку і навіть втратити частину власного капіталу. Тому прибуток є також платою за ризик підприємницької діяльності.
  • 4. Характеризує не весь дохід, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину, яка не містить загальних витрат здійснення цієї діяльності. Тобто прибуток є залишковим показником діяльності підприємця.
  • 5. Є вартісним показником, який визначається в грошовій формі. Це пов'язано з практикою вартісного обліку всіх пов'язаних з ним основних показників. Тому він відіграє дуже важливу роль та значення в умовах ринкової економіки.
  • 6. Є головною метою підприємницької діяльності. Він є головним спонукальним мотивом здійснення будь-якого бізнесу, кінцевою метою якого є зростання добробуту підприємця. Для менеджерів, які не є власниками підприємства, прибуток є основним критерієм успіху їх діяльності. Для інших працівників підприємства прибуток є високим спонукальним мотивом їх діяльності, особливо тоді, коли вони задіяні в програмі участі найманих працівників у прибутках.
  • 7. Утворює базу економічного розвитку держави в цілому. Механізм перерозподілу прибутку підприємства через податкову систему дає змогу поповнити дохідну частину державного бюджету всіх рівнів (загальнодержавного та місцевого), що дає змогу державі виконувати свої функції.
  • 8. Є критерієм ефективності його конкретної виробничої діяльності. Індивідуальний рівень прибутку підприємства, порівняно з галузевим, характеризує ступінь уміння (досвіду, підготовленості, ініціативності) менеджерів успішно здійснювати господарську діяльність в умовах ринкової економіки. Середньогалузевий рівень прибутку підприємства характеризує ефективність виробничої діяльності та є головним регулятором переміщення капіталу в галузі з більш ефективним його використанням.
  • 9. Є головним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, який забезпечує його розвиток. Чим більший прибуток підприємства, тим менше коштів воно залучатиме із зовнішніх джерел, відповідно буде вищий рівень самофінансування розвитку підприємства та конкурентоспроможності на ринку.
  • 10. Є головним джерелом збільшення ринкової вартості підприємства. Самозбільшення вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини отриманого підприємством прибутку, тобто спрямування його на приріст активів. Чим вищий рівень капіталізації отриманого підприємством прибутку, тим вища вартість його чистих активів, сформованих за рахунок власного капіталу, а відповідно й вартість підприємства.
  • 11. Є найважливішим джерелом задоволення соціальних потреб суспільства. Кошти, які перераховуються підприємством до бюджетів різних рівнів у процесі оподаткування, є одночасно джерелом реалізації різних соціальних програм для населення, особливо для незахищених (слабо захищених) її верств. Крім того, частина прибутку йде на задоволення соціальних потреб персоналу самого підприємства.
  • 12. Є головним захисним механізмом, який запобігає банкрутству підприємству. Високий рівень прибутковості підприємства дає йому змогу зменшити частину залученого капіталу й більш ефективно використовувати власний капітал.

В умовах ринкової економіки прибуток є одним із головних джерел подальшого розвитку будь-якого підприємства, зокрема важливим показником ефективності діяльності госпрозрахункового підприємства. Він має на меті накопичення вільних коштів, подальшого розширення виробництва підприємства і підвищення добробуту працівників підприємства.

В економічній теорії та практиці діяльності визначають декілька видів прибутку.

Валовий прибуток — це загальна сума отриманого підприємством прибутку від усіх видів діяльності — основної, інвестиційної, фінансової та непередбаченої (перші три види діяльності — звичайна діяльність, четверта — надзвичайна. Валовий прибуток визначається як різниця між валовими доходами підприємства, зменшеними на розмір непрямих податкових платежів (податку на додану вартість та акцизний збір) і всіма витратами підприємства (насамперед собівартістю виробництва).

Під основною діяльністю розуміють таку, що відповідає меті та завданням підприємства згідно з його статутом і пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції або наданням послуг чи виконання робіт.

Під інвестиційною розуміють діяльність з придбання різних інвестиційних ресурсів або їх продаж та отримання за рахунок цього прибутку.

Фінансова діяльність — це діяльність, пов'язана з формуванням різних фінансових ресурсів, змінами в складі та структурі основного власного та залученого капіталу, отримання або надання різних позик і отримання при цьому прибутку.

Непередбачені події. Прибуток може бути отриманий за ситуацій, які підприємство не планує (наприклад, незапланований продаж підприємства або його частини, філії, відділення та ін.).

Головна частина прибутку отримується під звичайної діяльності. Найбільшу частку прибутку від основного виду діяльності отримують від реалізації продукції, наданих послуг і виконаних робіт. Але є різниця між прибутком, отриманим від основного виду діяльності, і цією часткою на розмір товарів, які застосовуються на потреби всередині підприємства, а також на розмір залишків продукції.

Прибуток до оподаткування визначається згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємства" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР у редакції Закону від 24 грудня 2002 р. № 349-ІУ з урахуванням змін та доповнень. Цей прибуток визначається як різниця між валовим прибутком і зобов'язаннями перед бюджетами всіх рівнів, різними операційними та фінансовими витратами. Розрахований прибуток оподатковується за встановленою Верховною Радою України ставкою (на 1 вересня 2006 р. вона становила 25 %). Ця ставка є пропорційною і не залежить від обсягу отриманого прибутку, виду діяльності підприємства, його організаційно-правової структури та умов господарювання. Встановлення пропорційних ставок оподаткування прибутку підприємств впливає на стимулювання діяльності підприємств, на яких отримати прибуток значно легше (наприклад, отримати прибуток у гральному бізнесі значно легше, ніж у промисловості або сільському господарстві), що впливає на перекоси в загальнодержавній структурі виробництва.

Після сплати податку на прибуток та інших податкових платежів визначається чистий прибуток (або прибуток до розподілу), який використовується на потреби підприємства. Розподіл відбувається згідно з потребами підприємства в основному на три частини:

  • • Фонд накопичення, який використовується на розширення виробництва, збільшення площі, закупівлю обладнання та збільшення взагалі своєї матеріально-технічної бази, своїх обігових коштів, статутного фонду та ін.
  • • Фонд споживання — на стимулювання праці робітників, виплату дивідендів, премій та ін.
  • • Фонд ризику або страхування — па різні форс-мажорні ситуації, тобто для відшкодування втрат непередбачених подій.

Разом повна собівартість продукції та прибуток підприємства складають виробничу ціну.

Наступним елементом ціни виробу є акцизний збір — непрямий податок, який установлюється на високоприбуткові товари та товари (продукти) монопольного виробництва й включається в ціну цих товарів. Платниками податку є організації та підприємства усіх форм власності й відомчої підпорядкованості, філії та їх підрозділи, які знаходяться та діють на території України, від свого імені, юридичні особи, що здійснюють виробничу діяльність або займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи на території України.

Об'єктами акцизного збору є обороти з реалізації на внутрішньому ринку України підакцизних товарів як власного виробництва, так і завезених з інших територій, а також обороти товарів для промислової переробки на самому підприємстві, що реалізуються без оплати вартості в обмін па інші товари.

Акцизний збір сплачується з обороту з продажу цих товарів й визначається платником самостійно на підставі вартості фактично реалізованих товарів та встановлених ставок оподаткування. Сума акцизного збору перераховується до державного бюджету. Акцизний збір сплачується тільки один раз, як правило виробниками. В окремих випадках платниками цього податку є торговельні підприємства, які отримують підакцизні товари з-за кордону й потім реалізують їх па території України. Ці підприємства стають платниками податку як перші отримувачі цього товару.

До переліку підакцизних товарів включаються продовольчі (лікеро-горілчані вироби, делікатесна продукція з цінних сортів риб і морепродуктів, кава та вироби з неї, кава, шоколад, та ін.), непродовольчі (золото, срібло, платина, дорогоцінні метали та вироби з них, фарфор, вироби з хутра, легкові автомобілі та ін.) товари, цигарки, тютюн і тютюнові вироби.

Ставки податку встановлюються залежно від виду виробу (наприклад, на каву ставки податку значно нижчі, ніж на горілку), місця виробництва (в Україні чи за кордоном: на продукцію вітчизняного виробника ставка значно менша, ніж на продукцію, яка виробляється за кордоном). Ставки встановлюються в декількох формах:

  • 1) у відсотках до вартості товару. Але сьогодні перелік таких товарів обмежений.
  • 2) у кількісному розмірі до одиниці виробу. Одиницею оцінки визначається єдина європейська валюта — євро.

Акцизний збір сплачується, як правило, за фактом реалізації підакцизних товарів і поданням податкової декларації до державної податкової адміністрації. Але за двома групами товарів (алкогольними та тютюновими виробами) діє особистий порядок сплати акцизного збору. За цими групами товарів сплата проводиться авансовим методом. Виробник або торговельне підприємство, які планують завезти та в подальшому реалізувати ці товари з-за кордону, повинні заздалегідь закупити акцизні марки й нанести їх на цей виріб. Реалізація алкогольних і тютюнових виробів без акцизних марок забороняється на всій території України.

Як і за іншими податками, за акцизним збором передбачені пільги. їх мають як товари вітчизняного виробництва (наприклад, за легкові автомобілі вітчизняного виробника не сплачується акцизний збір при реалізації підакцизних товарів за межі митного кордону України), так і товари, які надходять на Україну як імпорт (наприклад, товари, які в подальшому використовуються для власного виробництва).

Ще одним податком, який входить до складу ціни, є податок на додану вартість. Це непрямий податок, який сплачується з новоствореної вартості на кожному етапі виробництва та реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. Підставою до сплати цього податку є Закон України "Про податок на додану вартість", прийнятий Верховною Радою України та підписаний Президентом України 3 квітня 1997 р., з подальшими змінами та доповненнями.

Платниками цього податку є всі підприємства та організації, які відповідно до законодавства України здійснюють виробничу і комерційну діяльність, індивідуальні та приватні підприємства, які виробляють та реалізують на території України товари (роботи) і надають послуги від свого імені, а також спільні та іноземні підприємства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Україні.

Об'єктами оподаткування є обороти з реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг на території України. Базою оподаткування є операції з продажу товарів (робіт, послуг), які визначаються на підставі договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами), з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування.

Згідно з чинним законодавством діє дві ставки податку на додану вартість: для більшості операцій — 20 % та пільгова ставка 0 %, у деяких випадках окремі операції звільняються від сплати цього податку.

До них належать:

  • • продаж вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами;
  • • продаж (передплата) і доставка періодичних видань, друкованих засобів масової інформації;
  • • надання згідно з переліком, установленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію);
  • • продаж товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, установленим Кабінетом Міністрів України;
  • • послуги з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;
  • • надання послуг з реєстрації актів громадського стану державними органами;
  • • продаж лікарських засобів та виробів медичного призначення;
  • • надання послуг з охорони здоров'я;
  • • продаж товарів власного виробництва підприємствами, заснованими всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та які є їх повними власниками;
  • • послуги з ремонту шкіл, дошкільних навчальних закладів, інтернатів, закладів охорони здоров'я та надання матеріальної допомоги в межах одного неоподаткованого мінімуму;
  • • продаж товарів (робіт, послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульств.

Податок на додану вартість сплачується в строки, які визначаються чинним законодавством та нормативними документами. Відповідальність за додержання строків сплати та достовірність даних, які вказуються в податкових деклараціях, несе платник. Порядок сплати і розрахунок ПДВ визначається методичними рекомендаціями та іншими підзаконними актами Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації України та Міністерства фінансів України.

У цілому всі вищеперераховані елементи — виробнича ціна, акцизний збір та податок на додану вартість — складають відпускну ціну товару, тобто ту ціну, за якого виріб передається наступній ланці товароруху для подальшої реалізації.

Важливим елементом ціни товару є оптово-збутові та торговельні надбавки. Вони призначені для відшкодування витрат оптово-посередницьким та роздрібним торговельним підприємством, пов'язаних зі зберіганням, підготовкою до продажу та реалізацією товарів, а також отриманням прибутку, необхідного для подальшого розширення діяльності підприємства. Торговельні надбавки складаються з трьох головних складових з витрат обертання, прибутку торговельного підприємства та податку на додану вартість.

Діяльність торговельних підприємств пов'язана з різними витратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, які у свою чергу поділяються на поточні та довгострокові. Поточні витрати торговельного підприємства пов'язані з вирішенням у процесі господарської діяльності тактичних завдань — закупівлі товарів, їх транспортування, зберігання та реалізації, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утримання персоналу та ін. Довгострокові витрати (інвестиції) пов'язані з вирішенням торговельним підприємством стратегічних завдань — будівництвом, реконструкцією або придбанням нових торговельних приміщень, різних нематеріальних активів, формуванням довгострокового портфелю паперів тощо.

Прибуток торговельного підприємства має ту саму економічну природу, що й прибуток виробничого підприємства.

У цілому прибуток характеризує сукупний ефект усієї господарської діяльності торговельного підприємства та визначається як сума прибутку торговельного підприємства від усіх видів господарської діяльності, до яких належать:

  • 1) прибуток від реалізації товарів і платних послуг (або від торговельної діяльності);
  • 2) прибуток від реалізації продукції позаторговельної діяльності;
  • 3) прибуток від реалізації іншого майна;
  • 4) прибуток від позареалізаційних операцій.

Різниця між прибутком та сумою податкових платежів, які здійснюються за рахунок прибутку, називається чистим прибутком торговельного підприємства або прибутком, який залишається в розпорядженні підприємства.

Податок на додану вартість сплачується торговельними підприємствами на загальних підставах згідно з чинним законодавством України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші