Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Філософія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Філософія освіти

Найхарактернішими ознаками сучасної цивілізації є безпрецедентний попит на освіту, "суспільство знання". Тому філософське осмислення його сутнісної основи (знання і способів його духовно-практичного освоєння - освіти) є важливим суспільно значущим завданням.

Освіта - шлях у "суспільство знання"

Широковідома формула Ф. Бекона "знання - це сила" набуває в сучасному світі особливої актуальності. Освітній ідеал нової ери, зазначений у доповіді Міжнародної комісії з освіти для XXI ст. "Освіта: прихований скарб", радикально відрізняється від класичного, заснованого на тріаді: 1) добре запам'ятоване знання; 2) відпрацьоване вміння; 3) набуті навички. Новітня освітня формула ґрунтується на вмінні користуватися набутим знанням, його інформаційними можливостями, потребі і здатності творчо, раціонально і вибірково його застосовувати.

Освіта - головний сектор культури (термін "освіта" похідний від поняття "світло", тобто того, що робить людську діяльність прозорою, зрозумілою, практичною, розумно виправданою), який характеризує загальний рівень знань (у суспільстві, державі тощо). Своїми засобами вона забезпечує входження людини до царини культури, світу знання, який акумулює її здобутки. Знання як факел, що освітлює людині її життєвий шлях, уможливлює пізнання істини щодо речей і процесів навколишнього світу, допомагає зрозуміти призначення освіти, її багатогранних функцій.

Актуалізація проблеми філософії освіти в останні порубіжні століття зумовлена багатьма причинами, головною з яких є якісна зміна характеру сучасного цивілізаційного поступу - перехід від цивілізації індустріального типу до інформаційно-кібернетичної. Не випадково великий інтерес до проблематики філософії освіти спостерігається насамперед в найрозвинутіших країнах, де виробництво наукового знання є провідною формою суспільної діяльності. У 40-60-ті роки XX ст. у США і Великій Британії виникли громадсько-наукові осередки і спілки філософії освіти. А в 1990 р. на міжнародній конференції в Лондоні було створено "Міжнародну мережу філософії освіти".

Прагнучи усвідомити складні реалії сьогодення, сучасна філософська думка нерідко апелює до давньої класики, зокрема до ідеї пайдеї (грец. pais - дитина). В античній Греції терміном "пайдея" називали систему виховання дитини, яка передбачала гармонійне тілесне і духовне формування вільної людини, максимальний розвиток і реалізацію її інтелектуальних та духовних здібностей. Давні мислителі вважали, що лише пайдея (освіта) спроможна подолати варварську природу людини. Лише освіта забезпечує відповідність людини її назві"homo sapiens", тобто здатність не просто існувати в світі, а й розуміти його: "Пайдея відкриває людині очі" (Платон), надає зору "правильний вид", спонукає людину до саморозвитку (Арістотель).

Систему пайдеї забезпечують принципи калокагатії (грец. kalos - чудовий, agathos - добрий), дотримання яких сприяє досконалості духовно-морального складу людини, її фізичної, тілесної будови. Крім краси і сили, калокагатія передбачала справедливість, правослухняність, цнотливість, мужність. За словами Сократа, вона мала плекати благородство духу. Полісна (офіційна, державницька) пайдея і калокагатія адресувалися насамперед аристократії, оскільки займатися філософією, спортом, музикою, поезією, політикою могли люди, в яких було вдосталь вільного часу. Зважаючи на це, Цицерон називав школу (грец. schole - дозвілля, відпочинок, місце добровільної зустрічі учнів із своїми наставниками) простором "дозвільної розумової гри". З часом ці принципи були використані у змісті роботи всіх виховних та освітніх ланок суспільства (домашньої, гімназійної, академічної, публічної). Згодом вони зумовили могутній гуманістичний рух у філософії і педагогіці, який уособили видатні діячі Відродження і Просвітництва.

Актуальність ціннісних настанов класичної пай леї підтверджують і сучасні провідні філософи, культурологи, освітяни. Розвиваються вони в теперішньому історичному контексті, про що свідчить проголошення загальнодемократичних засад освіти, у т. ч. вищої. У Всесвітній доповіді ЮНЕСКО з освіти (2000) наголошується, що право на освіту впродовж усього життя належить до основних соціальних прав особистості, а сучасна освіта має бути спрямована на повноцінний "розвиток людської особистості і на посилення поваги до прав людини". При цьому йдеться про початкову, загальну (базову), професійну і вищу освіту. Подібні мотиви є і в Декларації прав людини. Вимога рівності в освіті не суперечить демократичній нормі, відповідно до якої "повна рівність" стосовно права на вищу освіту обумовлюється мірою здібностей індивіда, якістю його інтелектуального потенціалу, розвиток яких з часом забезпечує йому можливість бути активним і безпосереднім громадянином "світу знання", суспільства високої культури.

Світ знання й освіти складний і різнобарвний. Його змістом є накопичені й акумульовані в багатовіковому досвіді людства досягнення культури, які забезпечували homo sapiens можливість виживання і безперервного розвитку. "Людинотворчість" - головне призначення освітньої культури, індивід, особистість - головні її адресати. Своїми освітніми можливостями культура формує людину як розумну істоту, адекватну зашифрованому світові культури. Йдеться передусім не про феномени матеріальної культури - створені людиною речі, предмети (артефакти), які забезпечують "плодоносні науки", а про явища духовної культури - духовні, інтелектуальні цінності, які вивчають "світлоносні науки" (соціогуманітарні, загальноосвітні).

Освіта має роз'яснити людині те, що вона є володарем інтелекту, носієм духу. Ця ідея, втілена в освітянських поняттях "формування" і "утворювання", які мають два значення:

  • 1) бути подібним, тобто уподібнюватися у свідомості і в діяльності певному ідеалу - "бути за образом і подобою";
  • 2) вживати для цього уподібнення належних зусиль, формуватися, самовдосконалюватися, виробляти в собі необхідні якості, риси, властивості.

Ці смислові значення взаємопов'язані. В античній і традиційній філософії форма розумілася як можливість речі набувати реального існування, втілене в життя інтелектуальними зусиллями начало. У сучасній педагогічній доктрині "формувати"(ся) означає набувати людиною цілісності, завершеності, єдності внутрішнього світу (гармонії розуму і почуттів) відповідно до певних ціннісних ідеалів і вимог. Сукупність уявлень про їх нормативний зміст втілюється в понятті "образ", якого належить дотримуватися, який належить відтворювати: майстер продовжує жити у своїх послідовниках. У своїх міркуваннях про суть і особливості цього образу європейського гуманізму італійський мислитель Джованні Піко делла Мірандола (1463-1494) дійшов думки, що людина, створена Богом, є "творіння невизначеного образу". Якщо образ інших творінь зумовлений божественними замислами, то людина повинна своєю волею, за власним бажанням, невимушено визначати своє призначення у земному житті. Цю формулу він своєрідно висловив від імені Всевишнього: "Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славетний майстер, сформував себе в образі, якому віддаси перевагу!". Ідея про те, що освіта (самоосвіта) допомагає індивіду робити своє життя осмисленим, добровільно визначеним, - одна із центральних у філософії освіти.

У другій половині XX ст. роздуми філософів про освіту набули статусу окремої дисципліни - філософії освіти, яка є синтезом узагальнень філософії, педагогіки та освітянського досвіду.

Філософія освіти - різновид прикладної філософії, який досліджує сутність освітнього процесу і з'ясовує смислові значення освіти в їх соціальному, гуманістичному аспектах.

Проблеми філософії освіти ще остаточно не сформульовані. Філософська і суспільствознавча науки лише окреслили основні концептуальні лінії осмислення освіти: з'ясування її сутності (онтологія освіти); можливостей, пізнавальних засобів (гносеологія освітянства); особливостей головних суб'єктів освітнього процесу - філософ-дослідник, вчитель-педагог, вихователь-наставник, учень, студент тощо (філософська антропологія освіти), смислова людиноспрямованість освіти (гуманізм, проблема особистості) тощо. У полі зору філософів освіти перебувають також історія та еволюція філософських поглядів на освіту, виявлення взаємозв'язків філософії освіти і педагогіки, кризових явищ в системі сучасного освітянства, перспективних ліній її подальшого розвитку. Великий розділ сучасних філософських рефлексій над освітою утверджує її культурний потенціал, адже освіта є могутнім ретранслятором культурних традицій, головним чинником існування людської цивілізації, вирішальною умовою забезпечення стабільного розвитку суспільства.

Центральним питанням філософії освіти є з'ясування змісту концепту "філософія освіти", його предмета. Щодо цього філософи висловлюють різні погляди. Філософію освіти нерідко розглядають як окрему галузь філософії або як прикладну філософію поряд з філософією культури, філософською антропологією, соціальною філософією тощо. Характеризують філософію освіти і як філософський аналіз освіти (специфічний соціокультурний інститут), і як філософування з приводу освітянства (застосування принципів різних філософських дисциплін до освіти як специфічної сфери суспільного життя, певного сектору культури). Усі ці твердження ґрунтуються на визнанні доцільності філософського підходу до освіти, конституціюванні особливого різновиду соціальної філософії - філософії освіти.

Сильна й опозиція визнанню самостійного статусу філософії освіти. Так, сучасний російський філософ Ф. Михайлов ("Філософія освіти, її реальність і перспектива") вважає, що вислів "філософія освіти" може сприйматися лише як евфемізм (вдалий, милозвучний вислів). Адже, на його думку, наявність у філософії пошукової, евристичної, майєвтичної (сприяння народженню нового) функції дає підстави для застосування її основних положень до будь-якої сфери духовно-практичного життя. Це позбавляє необхідності функціонування філософії освіти як спеціальної галузі. Ці міркування узгоджуються з аргументами теоретиків, які принципово заперечують правомірність існування "окремих філософій", наявність прикладного філософського знання. Однак вони не є переконливими, адже будь-яка галузь відносин світу і людини може бути предметом філософського осмислення, якщо в ній акцентовано виокремлюється світоглядно-методологічне значення, необхідне людині для орієнтації в світі, побудови "адекватних систем практичної дії" (Л. Буєва). Предметом філософії освіти в цьому випадку є не лише з'ясування сутності освіти як специфічного суспільного інституту, а й її місця в системі світоглядних уявлень та уподобань людини і людства. Смисл філософських занять полягає в тому, щоб людина навчилася думати сама і керувалась власним розумом, а не зверталася б з кожного питання до авторитетів. Така настанова істотно змінює роль педагога, який має бути не лише викладачем (доносити певну кількість знань), а й порадником, консультантом, формувати в учнів уміння орієнтуватися в потоці знань, шукати і знаходити в ньому потрібне.

У сучасній суспільствознавчій свідомості вкорінилася думка про те, що філософія має істотно змінити свою орієнтацію, повернутися до змістового аналізу реального життя, набути практичної спрямованості. Такого практично-духовного значення не лише для філософії, а й для всіх суспільно-гуманітарних наук набуває проблема розуміння сутності освітньої культури, комунікативних властивостей освітньої та просвітницької інформації, специфіки інноваційності новітніх педагогічних технологій тощо. Ці та інші питання фокусуються у проблемі формування, виховання, розвитку людини як особистості, здатної не лише адаптуватися до якісно нових умов свого життя, а й впливати на них, вдосконалювати їх на основі принципів сучасної науки, культури, етики.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші