Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Нумізматика
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Грошова система Радянського Союзу у повоєнні роки (1945—1991 рр.)

Негативні наслідки Другої світової війни для грошового господарства Радянського Союзу проявлялися у надмірному зростанні грошової маси, необхідної для покриття величезних воєнних видатків; вилученні радянських грошових знаків окупаційними фінансовими установами та їх нестачі на звільнених від ворога територіях; а також у наявності значної кількості виготовлених нацистами фальшивих грошей. Ще задовго до завершення воєнних дій у країні розпочалася підготовка до проведення реформи, спрямованої на швидке радикальне оздоровлення грошової системи, її реалізація була доручена Міністерству фінансів СРСР, яке очолював А. Г. Зверев. Проводити реформу було вирішено без зволікань, однак посуха та неврожай 1946—1947 рр., а також політичне рішення радянського уряду про надання значної матеріальної допомоги країнам Центральної та Східної Європи, що спричинило голод в ряді регіонів півдня СРСР, особливо в Україні та Молдові, дещо відтермінували її реалізацію. Першими кроками реформи тут стало регулювання цінової політики та зростання заробітної плати низькооплачуваних груп робітників та службовців. Цьому сприяло зростання показників промислового розвитку, що дало змогу нагромадити значні запаси товарів, необхідних при проведенні реформи. Неабияке значення мало досягнуте неймовірними зусиллями, значною мірою за рахунок визиску зубожілого за час війни населення, збалансування доходів та видатків державного бюджету. За підсумками 1946 р. позитивне сальдо бюджету становило 18,6 млрд рублів. Восени

1947 р. склалися всі передумови для проведення грошової реформи. Основні положення реформи містились в опублікованій 14 грудня 1947 р. постанові Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) "Про проведення грошової реформи та відміну карток на продовольчі та промислові товари". Згідно з нею, 16 грудня в обіг запроваджувались нові грошові знаки зразка 1947 р. з позначенням номіналу у рублях. Обмін старих грошей на нові проводився у співвідношенні 10:1. На розмінну монету дія реформи не поширювалася. В обіг запроваджувались казначейські білети СРСР номіналом 1, 3 та 5 рублів; білети Державного Банку СРСР вартістю 10, 25, 50 та 100 рублів. На аверсі цих грошових знаків розміщено державний герб СРСР, назва грошового знака, позначення номіналу мовами 16 союзних республік, дата емісії, серія та номер купюри. На реверсі — позначення номіналу цифрами та словами, а також текст: "Государственные казначейские билеты обеспечиваются всем достоянием Союза ССР и обязательны к приему на всей территории СССР во все платежи для всех учреждений, предприятий и лиц по нарицательной стоимости. Подделка государственных казначейских билетов преследуется по закону".

На лицевому боці білетів Державного банку СРСР зразка 1947р., як і на червінцевих купюрах зразка 1937 р., містилось портретне зображення В. Леніна. Оформлення купюр номіналом 10 та 25 рублів дещо відрізнялося від знаків вартістю 50 та 100 рублів. Так, на нижчих номіналах державний герб СРСР розташований на реверсі, а на вищих — на аверсі. На всіх банкнотах вказані тип грошового знаку, його номінал, дата емісії, серія та номер купюри, а також текст "Банковские билеты обеспечиваются золотом, драгоценными металлами и прочими активами Государственного Банка".

Грошова реформа 1947 р. не змінила засад карбування розмінної монети. Як і до того, воно здійснювалося на Московському монетному дворі. Нові монети мали такий самий номінал — 1, 2, 3 та 5 копійок, вони виготовлялися з алюмінієво-бронзового сплаву, а також 10,15 та 20 копійок — з мідно-нікелевого сплаву. Не змінилося зовнішнє оформлення радянських монет. Єдиним змінним елементом була кількість стрічок у перев'язі колосся у державному гербі СРСР, яка визначалася кількістю союзних республік, які входили до складу Радянського Союзу.

У ході реформи відбувалася диференційована переоцінка грошових заощаджень, що зберігалися в ощадних касах: вклади на суму до 3000 рублів не переоцінювалися, депозити на суму до 10 000 рублів переоцінювались у співвідношенні 3:2, а ті, що перевищували цю суму — у співвідношенні 2:1. Пільгові умови обміну встановлювалися для власників облігацій державних позик. Обмін грошей філіями Держбанку, а також спеціальними обмінними пунктами проводився впродовж одного тижня — з 16 до 22 грудня, а у віддалених районах— до 29 грудня 1947 р. Після 16 грудня виплата заробітної плати проводилась лише грошовими знаками нового зразка. Перерахунок розмірів заробітної плати, а також прибутку селян від державних заготівель не здійснювався. Це означає, що реформа значною мірою мала конфіскаційний характер.

Крім того, через дуже обмежений часовий проміжок, виділений для обміну грошових знаків, значна частина купюр попередніх емісій залишилася необміняною.

Водночас держава вилучала у населення значні грошові засоби шляхом примусового розповсюдження державних позик. У деякі роки їх сума перевищувала 35 млрд рублів. Водночас з грошовою реформою в країні

СРСР. 5 рублів. 1947 р.

СРСР. 5 рублів. 1947 р.

відбувалася відміна карткової системи, після чого ціни на промислові та продовольчі товари були встановлені на рівні цін карткового постачання. Державні роздрібні ціни у 1948 р. були на 17 % нижчими від дореформених.

Вперше за багато років держава здійснила спробу зміцнити систему державного кредиту. Цьому сприяло надання пільг вкладникам ощадних кас та тримачам облігацій державних позик, які зазнали при обміні значно менших втрат, ніж інші власники грошових засобів. Під час грошової реформи 53 % грошових знаків було обміняно у містах, 47 % — у селах, тоді як у 1941 р. на село припадало лише 26 % грошових доходів населення. Це свідчило про зміни у соціальній структурі грошових доходів населення. В результаті грошової реформи 1947 р. були ліквідовані наслідки Другої світової війни у сфері грошового обігу: зміцнилося грошове господарство країни, відновилось і зросло значення всіх функцій грошей, розширилась сфера функціонування грошей, були ліквідовані елементи де-товаризації економічних відносин. Внаслідок реформи в країні значно зменшився обсяг грошової маси, що дало змогу ліквідувати дефіцит на основні товари народного споживання і в наступні роки знижувати роздрібні ціни у системі державної торгівлі.

Зростання купівельної спроможності радянського рубля дало змогу з 1 березня 1950 р. підвищити його курс щодо іноземних валют, перевести його на золоту основу і встановити золотий вміст у розмірі 0,222 168 г чистого золота. Відповідно до цього, купівельна ціна Держбанку СРСР на золото була встановлена на рівні 4,45 рубля за 1 грам дорогоцінного металу, а курс долара США зафіксували на рівні 1 долар = 4 рублям, що не відтворювало реальної вартості цих валют. Встановлене співвідношення мало особливо велике значення для розвитку зовнішньої торгівлі. Зовнішньоторговельний оборот СРСР у 1955 p., порівняно з 1938 p., зріс у 12,3 разу, а позитивний баланс зовнішньої торгівлі у цьому році становив 330 млн рублів.

Підвищення курсу рубля після реформи базувалося лише на зменшенні купівельної спроможності населення. Економічних підстав для утримання стабільності цього процесу в країні не було: після реформи 1947 р. закупівельні ціни постійно зростали. Так, упродовж 1947—1958 pp. середні заготівельно-закупівельні ціни на пшеницю збільшилися з 94 до 602 рублів за тонну, картоплі — з 46 до 419 рублів, молока — з 255 до 1139 рублів, свинини — з 705 до 8095 рублів за тонну тощо. Командно-адміністративні методи управління економікою давали можливість на певний період при існуванні двомасштабної системи цін створювати певні резерви і допускати зростання закупівельних цін при одночасному зниженні цін роздрібних. Однак у другій половині 50-х років дана система себе вичерпала, і стала очевидною необхідність реформ в економіці країни. Питання про необхідність реформування грошової системи та системи ціноутворення було розглянуте на грудневому (1956 р.) Пленумі ЦК КПРС. Після цього розпочалась підготовка до неї та розгляд варіантів її проведення. Один з них, автором якого був молодий економіст В. П. Дяченко, пропонував покласти в основу ціноутворення співвідношення між попитом та пропозицією з урахуванням його змін, а також необхідність приведення грошової маси відповідно до товарної.

У січні 1959 р. Президія Академії наук СРСР створила комісію для обчислення вартості товарів і послуг у народному господарстві, яка мала подати свої пропозиції з цього питання вже у березні того ж року. Однак лише через два роки, в березні 1961 р., вона підвела деякі підсумки, які виявилися невтішними. Загалом, до початку 60-х років через відсутність наукових опрацювань та підрахунків запланована грошова реформа не була підкріплена реформуванням фінансової системи та вдосконаленням системи ціноутворення, тому не виправдала очікуваних сподівань.

4 травня 1960 р. була опублікована постанова Ради Міністрів СРСР № 470, яке передбачала проведення в країні грошової реформи шляхом зміни масштабу цін та обміну грошових знаків, що перебували в обігу, на нові. Реформа передбачала контроль над кількістю грошової маси та обмеження емісії грошових знаків. Для досягнення цього необхідно було зміцнити роль грошової одиниці у народному господарстві, але домогтися цього не вдалося. Тому грошова реформа звелась до обміну грошових знаків та встановлення нового курсу рубля. 15 листопада 1960 р. було прийняте урядове рішення про збільшення вартості радянської грошової одиниці шляхом підвищення її золотого вмісту з 0,222 168 г чистого золота, встановленого ще у 1950 р., до 0,987 412 г чистого золота. Новий курс рубля в золоті був обчислений на основі порівняння реального співвідношення купівельної спроможності радянської та іноземних валют по всьому національному продукту. Тобто, національний продукт США та СРСР був обчислений за цінами США у доларах і за цінами СРСР — у рублях, що дало співвідношення 1 долар США = 0,9 рубля.

СРСР. 1 рубль. 1961 р.

СРСР. 1 рубль. 1961 р.

Деномінація рубля у співвідношенні 10 до 1 була проведена з 1 січня 1961 р. В обіг були запроваджені грошові знаки нового зразка: державні казначейські білети СРСР номіналом 1, 3 та 5 рублів; білети Державного банку СРСР номінальною вартістю 10, 25, 50 та 100 рублів, а також розмінна монета вартістю 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 50 копійок та 1 рубль. Обмін грошових знаків проводився без обмежень з 1 січня до 1 квітня 1961 р. Завдяки цій акції на ринку значно зменшився обсяг грошової маси, що сприяло скороченню затрат держави, пов'язаних із обслуговуванням грошового обігу. Значні прибутки держава отримала і від заміни паперових грошових знаків монетами, термін використання яких був значно більшим. Крім цього, випуск монет широкого спектру номіналів сприяв запровадженню машин для підрахунку монет, а також автоматів для роздрібної торгівлі. У співвідношенні 10 до 1 були перераховані заробітна плата та пенсії, ціни товарів та послуг, залишки грошових засобів на рахунках у банках та ощадних касах, баланси підприємств, організацій та установ.

Зовнішній вигляд грошових знаків нового зразка суттєво відрізнявся від купюр попереднього випуску. Розмір казначейських білетів та білетів Державного банку СРСР було значно зменшено, більш одноманітним стало їх художнє оформлення. При цьому було збережено основні елементи аверсу та реверсу, що містилися на грошах зразка 1947 р. назва типу грошового знака, державний герб Союзу PCP, дата емісії, числове та словесне позначення номіналу, текст, який засвідчував державне забезпечення грошового знака та застерігав від його фальшування.

У ході підготовки грошової реформи 1961 р. важливе значення надавалося карбуванню широкого спектру монетних номіналів. Ще у 1958 р. було виготовлено пробну серію монет номіналом від 1 копійки до 5 рублів. Згодом ці зразки, крім найбільших номіналів — 2, 3 та 5 рублів були реалізовані і запроваджені в обіг.

На відміну від грошової реформи 1947 p., під час проведення якої в обігу було залишено всі колишні номінали монет, грошова реформа 1961 р. передбачала зберегти лише монети номінальною вартістю 1, 2 та 3 копійки попередніх емісій. У 1961 р. в обіг ввійшли монети нового зразка, які метрологічно суттєво не відрізнялися від радянських випусків, запроваджених ще у 1926 р. При карбуванні розмінних номіналів почали використовувати нові монетні сплави. Так, 1, 2, З та 5 копійок надалі карбували з бронзи, а не з алюмінієво-бронзового сплаву, а для виготовлення 10,15 та 20 копійок замість мідно-нікелевого сплаву, почали використовувати мідно-нікелево-цинковий. Новими для грошового ринку монетними номіналами стали 50 колійок та 1 рубль, які не випускалися в Радянському Союзі з середини 20-х років. Дещо змінився

СРСР. 50 копійок. Нікель. 1961 р.

СРСР. 50 копійок. Нікель. 1961 р.

стиль оформлення монет, вміщені на них цифри та літери стали більш заокругленими. При цьому основні елементи аверсу та реверсу залишилися незмінними: на аверсі — державний герб та абревіатура назви держави "СССР", на реверсі — позначення номіналу монети та дата емісії в обрамленні вінка з колосків. Дизайн монет залишався незмінним аж до 1991 р. Лише напередодні розпаду Радянського Союзу, в умовах наростання кризових явищ в економіці країни, було здійснено спробу запровадити в обіг розмінну монету нового зразка. Тоді було випущено 10 та 50 копійок, а також 1, 5 та 10 рублів, які виготовлялися з покритої міддю сталі. Змінилося й зовнішнє оформлення монет. На їх аверсі, замість державного герба, вміщено зображення купола Будинку уряду СРСР та Спаської вежі Московського Кремля, тут же назва емісійної установи — "Государственный банк" та абревіатура назви держави — "СССР". Основними елементами реверсу, як і раніше, залишилися позначення номіналу та дата емісії. Крім того, з 1991 р. на монетах як старого, так і нового взірця вміщувалося позначення монетного двору, на якому вони виготовлялися (на продукції Московського монетного двору — літера "М", Ленінградського — "Л").

З 1961 р. обігові розмінні монети карбувалися майже щорічно. У 1965 р. започатковано випуск ювілейних та пам'ятних монет. Тоді накладом 60 млн шт. було відкарбовано рубль з нагоди 20-річчя перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні. До 1991 р. було випущено понад 60 різноманітних монет номіналом 1, 3, 5,10, 25, 50,100 та 150 рублів, у тому числі з дорогоцінних металів — срібла, золота, палладію та платини. Присвячені вони були важливим пам'ятним подіям та ювілейним датам, наприклад, 1000-літтю хрещення Русі, проведенню у 1980 р. Олімпійських ігор у Москві, 175-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка та ін. Упродовж 1975—1982 рр. на Московському та Ленінградському монетних дворах було відкарбовано 6 млн 665 тис. наслідувань радянських червінців зразка 1923 р.

Грошова реформа 1961 р. не виправдала сподівань радянського керівництва. Відразу ж після її завершення розпочалося падіння курсу радянського рубля. Збереження старої системи фінансування та державних дотацій призвело до порушення балансу між товарною та грошовою масою. Найбільш загрозливе становище склалось у аграрному секторі економіки. Незважаючи на багатомільярдні інвестиції, обсяги сільськогосподарського виробництва зростали повільно, а продуктивність праці у цьому секторі народного господарства залишалася низькою. Так, у 1961 р. собівартість

СРСР. 1 рубль. Мідно-нікелевий сплав. 1967 р.

СРСР. 1 рубль. Мідно-нікелевий сплав. 1967 р.

центнера свинини становила 118 рублів, а його закупівельна ціна — 82,3 рубля. В країні розпочалося зростання цін, поглиблювались інфляційні процеси. Лише за 1963—1967 рр. роздрібні ціни на продовольчі товари зросли на 8 %, на непродовольчі — на 13,1 %. Падала купівельна спроможність рубля: у 1967 р. знизилась до 65 копійок щодо 1940 р., до 91 копійки щодо 1961 р. Обмеження купівельної спроможності рубля звужувало сферу його використання як у середині країни, так і за кордоном. Намагаючись зберегти задекларований урядом і підтримуваний з ідеологічних міркувань курс рубля щодо іноземних валют, Міністерство фінансів СРСР запроваджувало низку обмежень. Так, для радянських громадян, котрі виїжджали за кордон, було запроваджено верхню межу обміну рублів на валюту. В середині країни виникла система "паралельного" рубля, були запроваджені так звані "берізкові" рублі — чеки всесоюзного об'єднання "Внешпосьілторг", які використовувалися для розрахунків у спеціально створеній мережі магазинів "Березка". В країні поширювався чорний ринок торгівлі іноземними валютами. Правоохоронні органи вели нещадну боротьбу з торгівцями іноземною валютою, нерідко порушуючи при цьому законодавство.

Упродовж 70—80-х років економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися. Хоча звітні цифри засвідчували виконання та перевиконання народногосподарських планів, реальні показники рівня розвитку економіки були іншими. Держава опинилася в стані тотального дефіциту. Рубль швидко втрачав свої позиції, гроші перестали виконувати свої функції. У 1985 р. на рубль валового суспільного продукту і національного доходу вироблялося вдвічі менше промислових та продовольчих товарів, аніж у 1965 р. Одночасно відбувалося швидке зростання обсягів грошової маси: у 1971 — 1985 рр. вона збільшилась у 3,1 разу. Внаслідок зростання номінальних грошових доходів населення, не забезпечених відповідною товарною масою, вклади громадян в ощадних касах швидко збільшувалися: лише за 1988 р. вони зросли на ЗО млрд рублів. Сприяло цьому і збільшення емісії грошових знаків, яка у 1988 p., порівняно з попереднім роком, подвоїлась. Негативні тенденції розвитку грошового господарства призвели до значного зростання цін на весь спектр товарів народного споживання, виробництво яких дедалі більше відставало від купівельної спроможності населення. Розлад грошової системи прискорювався також значним дефіцитом державного бюджету та зростанням державного боргу. Економічна система Радянського Союзу дедалі швидше втягувалась у стан

Розмінний чек "Внешпосылторга". 2 копійки. 1976 p.

Розмінний чек "Внешпосылторга". 2 копійки. 1976 p.

системної кризи. Для її подолання необхідно було або посилювати командно-адміністративні методи керівництва нею, або відмовитись від ідеологічних принципів так званого розвинутого соціалізму. Спроба виправити тяжке економічне становище шляхом збільшення адміністративного тиску, здійснена Ю. В. Андроповим, зазнала невдачі. Продовження керівництва економікою старими методами за часів К. У. Черненка лише погіршило ситуацію.

Нове радянське керівництво на чолі з М. С. Горбачовим, яке прийшло до влади у 1985 р., отримало тяжку спадщину. Для подолання негативних тенденцій відразу ж було обрано курс на реформування всіх сфер життя країни, який отримав назву "перебудова". Першим кроком стало проголошення пріоритетності прискорення соціально-економічного розвитку на основі використання новітніх досягнень науки і техніки, зміни господарського механізму та системи управління. На це передбачалось використати понад 200 млрд рублів. Суттєвою перешкодою на шляху реформування економіки країни стало погіршення зовнішнього та внутрішнього становища СРСР. З ідеологічних міркувань Радянський Союз не хотів втрачати свого місця в світовій політиці, а це вимагало величезних видатків. Довголітня війна в Афганістані, фінансова підтримка прорадянських урядів та комуністичних рухів у різних частинах світу, військово-політичне протистояння зі США стали непомірним тягарем для фінансового господарства СРСР. Несприятливою була і зовнішньоторговельна кон'юнктура. Внаслідок падіння світових цін на нафту та газ, які приносили левову пайку прибутків СРСР від зовнішньоторговельної діяльності, у 1986 р. від їх продажу було отримано 64,4 млрд рублів, тоді як у 1985 р. ця сума становила 71,1 млрд рублів. Для покриття всезростаючих потреб у вільноконвертованій валюті уряд був змушений використовувати золотовалютні запаси Радянського Союзу. Важким тягарем для фінансового господарства країни стала ліквідація наслідків катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції, яка сталася 26 квітня 1986 р. На невідкладні заходи, спрямовані на подолання цієї трагічної для України та Білорусії події, було витрачено понад 20 млрд рублів, хоча потреби були значно більшими. Після розпаду СРСР весь тягар наслідків чорнобильської катастрофи ліг на фінансову систему молодої української держави.

Непоправної шкоди фінансам СРСР нанесли й окремі політичні рішення радянського керівництва. Так, лише за 1986 р. унаслідок так званої антиалкогольної кампанії державний бюджет недорахувався 9 млрд рублів. Все це призвело до зростання дефіциту державного бюджету. У 1990 р. він досяг величезної суми — 58,1 млрд рублів (у 1985 р. — 13,99 млрд рублів).

Скорочення виробництва товарів народного споживання при одночасному зростанні грошових доходів населення різко погіршувало ситуацію на споживчому ринку. У 1990 р. надлишок грошей в обігу становив 171,3 млрд рублів. Інфляція поступово переросла у гіперінфляцію. В країні почали щезати щораз інші види товарів. Спочатку це було мило, згодом пральні порошки та миючі засоби, шкарпетки, білизна, взуття, цукор тощо. Купівельна спроможність радянського рубля різко падала (на ЗО коп. за шість років перебудови). В цих екстремальних умовах на ринку знову з'явилися вже призабуті розподільчі картки, талони, купони тощо. Окремі підприємства, організації, колгоспи розпочали випуск власних грошових замінників — бон. Збільшувалися диспропорції купівельної спроможності рубля в окремих союзних республіках. Так, у 1990 р., порівняно з 1985 p., цей показник становив у Таджицькій PCP 75 коп., в Україні —-68,5 коп., в Естонії— 63,1 коп. Ще більш разючим було падіння курсу рубля порівняно з іноземними валютами. На чорному валютному ринку долар США оцінювався у 25—ЗО рублів. У 1991 р. вартість долара ще більше зросла. Так, в Одесі у квітні 1 рубль коштував 3,17 цента, у вересні — 2,5 цента, а в листопаді— 1,52 цента. Відбувалося руйнування єдиного економічного простору СРСР. Цьому сприяло поширення бартерних операцій, які шкодили налагодженню грошового обігу. Адміністрації окремих регіонів створювали щораз нові бар'єри. Між союзними республіками з'явилися митні прикордонні пости. З метою захисту інтересів громадян України Рада Міністрів Української PCP 22 жовтня 1990 р. видала постанову "Про захист споживчого ринку в Українській PCP", яка передбачала запровадження з 1 листопада продажу товарів народного споживання з використанням карток споживача з відрізними купонами. Продаж товарів вартістю понад 1500 рублів мав здійснюватися лише жителями республіки за чеками Ощадбанку. Картки споживача мали різну вартість — 20, 50, 75, 100 та 200 рублів, а додані до них купони, що були недійсними без картки споживача, мали номінал 1, 3, 5,10,25 та 50 рублів. Громадянин, залежно від величини заробітної плати, міг отримати купонів на суму від 50 до 800 рублів. При купівлі певного товару покупці сплачували однакову суму як купонів, так і рублевої готівки. Картки споживача, що видавалися в окремих областях, друкувалися різними кольорами і були дійсними впродовж шести місяців.

На початку 1991 р. прем'єр-міністром СРСР було призначено міністра фінансів В. С. Павлова. Прагнучи виправити ситуацію, він здійснив низку рішучих, але малоефективних заходів. 23 січня було оголошено про вилучення з обігу купюр номінальною вартістю 50 та 100 рублів. Здійснення цієї операції було обмежене трьома днями, однак згодом цей термін двічі переносився. Запроваджувалось також обмеження на виплату грошей з вкладів населення в ощадних касах. Одноразово з вкладу виплачувалось не більше 500 рублів. Економічний ефект від обміну купюр великих номіналів був незначним — близько 4 млрд рублів, значно більшими виявилися моральні втрати держави— зростала недовіра населення до рубля. Не принесла успіху й емісія грошових знаків та монет нового зраз-

СРСР. 100 рублів. 1991 р.

ка, які загалом повторювали попередні випуски, відрізняючись лише датою емісії, окремими елементами оздоблення та відтінками кольорів друку. Оскільки друкарня Госзнаку вже не справлялася з виготовленням зростаючої маси грошових знаків, вирішено було запровадити в обіг нові купюри номінальною вартістю 200, 500 та 1000 рублів. Виготовлені наприкінці 1991 р., на момент розпаду СРСР вони не встигли надійти у регіональні відділення Держбанку СРСР. Згодом купюри цієї емісії використовувались у Російській Федерації.

Наприкінці 1991 р. після політичного розпаду Радянського Союзу зазнала краху і його фінансово-грошова система. Нові суверенні держави, якими стали колишні союзні республіки, відмовилися від рубля і запровадили власні національні грошові одиниці. Найбільш послідовними були прибалтійські держави, які заздалегідь підготувалися до цього, і, маючи історичний досвід, незабаром повернулися до грошових одиниць довоєнного періоду — литовського літа, латвійського лата та естонської крони. Через зволікання з запровадженням власних карбованців і надмірне сподівання на оздоровлення російського рубля зазнала значних збитків Україна. Це було пов'язано з передачею Росії рублевих готівкових засобів, зосередженням на московських банківських рахунках заощаджень українських громадян в Ощадному банку, Зовнішекономбанку тощо. Після запровадження національних грошових одиниць у середньоазіатських та закавказьких республіках і в Молдові рубль залишився грошовою одиницею лише Росії та Білорусії.

Література

Айзенберг И. Д. Валютная система СССР. — Москва, 1962. Алексеев А. М. Воєнная валюта. Москва, 1948.

Алексеев А. М. Военные финансы капиталистических государств. — Москва, 1952.

Атлас 3. В. Социалистическая денежная система. — Москва, 1969.

Батырев В. М. Денежное обращение в СССР. — Москва, 1959.

Батырев В. М. Организация и планирование денежного обращения в СССР. — Москва, 1952.

Гайда О., Хаварівський Б. Бофони. — Тернопіль, 1995.

Гарбузов В. Ф. Самая прочная валюта в мире // Коммунист. —1961. — № 1.

Графіка у бункрах УПА: Альбом дереворитів, виконаних в Україні в роках 1947—1950, митця партизанського підпілля Ніла Хасевича. — Філадельфія, 1952.

Гроші в Україні. Факти і документи. — Київ, 1998.

Клименко О. Грошові документи ОУН (бофони) 1939—1952 років. — Тернопіль, 1999.

Малышев А. И., Таранков В. И., Смиренный И. Н. Бумажные денежные знаки России и СССР. — Москва, 1991.

Михалевский Ф. И. Золото в период мировых войн. — Москва, 1945.

Русский рубль. Два века истории. XIX—XX вв. — Москва, 1994.

Рябченко 27. Ф. Паперові гроші на території України // Розбудова держави. — 1996. — №3.

Рябченко 17. Ф. Полный каталог бумажных денежных знаков и бон России, СССР, стран СНГ (1769—1994). — Киев, 1995.

Рябченко П. Ф. Рубль в условиях тотального планирования // Мир денег. — 2000. — X. 1—4.

Сенилов Б. В. Военные деньги второй мировой войны. — Москва, 1991

Скоморович I. Г., Кубів С. Вербицька Т. П. Історія грошей і банківництва. — Львів, 2003.

Тхоржевський P. Й. Нариси історії грошей в Україні. — Тернопіль 1999

Тхоржевський Р. И. Паперові грошові знаки і бони як історико-економічні джерела і об'єкт боністики (1917—1925): Автореф. дис. д-ра іст. наук. — Київ, 1995.

Щелоков А. А. Монеты СССР. — Москва, 1989.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші